Будучи на місцевому майдані, де зібралися жителі міста, щоб разом помолитися, я закликав усіх молитися за мир і спокій в Україні, який нам так потрібний. Тоді до мене звернувся один старший чоловік і сказав: – Скільки можна молитися? Ми молимося, а миру немає. Чому так?
Нелегко відразу переконати когось, що молитва – це велика сила у боротьбі зі злими силами, коли у нас панує сумнів. Сумніви виникають через нашу слабку віру. Якщо зло походить від сатани, то його поборюють, за словами Ісуса Христа, молитвою і постом (пор. Мр. 9, 29). Згідно з євангельськими подіями знаємо, як батько приводить свого сина, який був опанований нечистим духом, і просить Ісуса, щоб Він змилосердився над батьком і сином, якщо це можливо. Ісус відповідає: «Все можливе тому, хто вірує. І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози: «Вірую, поможи моєму невірству!» (Мр. 9, 23-24). Після чого Ісус виганяє злого духа з хлопчини і оздоровлює його духовно й тілесно.
Вже йде другий рік, як нам випало велике випробування. Причини і наслідки відомі. Український народ багато разів переживав тяжкі випробування, коли йому доводилось виборювати незалежність своєї країни.
Ці сьогоднішні випробування, на мою думку, сягають давніх часів, а може й не таких давніх. Папа Венедикт XVI у книзі «Бог і світ» пояснює, в чому виражається падіння першої людини Адама. «Адам хотів присвоїти собі ключ до пізнання, хотів заволодіти чимось, що Бог зарезервував виключно для себе. Він хотів певним чином піднятися на висоту Бога, і Бог був йому непотрібний. Бог робить цілком протилежну річ, коли сходить в Ісусі Христі в нужденність людського буття, щоб врешті-решт померти на хресті. Цим самим Він наново відчиняє двері, через які ми можемо до Нього прийти, і допомагає нам пізнати, що гординя є осередком усякого гріха. І водночас Він терпить муки, щоб знову втягти нас у родинну спільність з Богом. Тому я вважаю, що книгу Буття не можна читати, не думаючи водночас про історію Христа» (ст. 83).
Іван Франко добре підмітив, що нам потрібний Мойсей, який би вивів наш народ з пітьми неволі, в якій, на жаль, ми перебуваємо. Сам Мойсей, судячи людей цілий день, не може собі дати ради і його тесть Їтро радить йому змінити становище. Мойсей вибирає здатних людей і ставить їх тисяцькими, соцькими і десяцькими, котрі б могли судити його народ. Мойсей співпрацює з Богом. Господь Бог дає на горі Синай Десять заповідей, які стали основою щоденного життя для кожного ізраїльтянина. Були встановлені закони про рабів, вбивства та поранення, а також про крадіжки та шкоди і відшкодування. Тобто євреї жили до цього у невільницькій єгипетській системі. А тут все міняється. Вони вийшли все-таки переможцями, бо їх зберегли Божі заповіді, яких дуже ретельно дотримувався Мойсей. Чому так? Частково дає відповідь Папа Венедикт XVI: «З моменту нашого народження ми вступаємо в розладні відносини… І це ми бачимо, як у розмові з Богом Адам і Єва звинувачують одне одного. А це тому, що людина починає відчувати зверхність щодо іншої особи. Тому що той, хто зверхньо поставився до Бога, починає зверхньо ставитись до інших людей. Ми не несемо індивідуальної війни за первородний гріх, а входимо в нього, нам потрібен хтось, хто знову відкоригує ці відносини з Богом» («Людина і світ», ст. 84).
Виникає питання: чому радянська влада так завзято боролась з релігією, тобто з Богом? Чому стільки фальші було на шпальтах газет, по радіо, по телебаченню? А ми дивуємося, як російські ЗМІ сьогодні використовують свою пропаганду в політичних цілях, дезінформуючи цілий світ. Все це залишилось з давніх часів.
Пам’ятаю наших селян після Другої світової війни. Не було на думці когось обманути, не те що вкрасти. До нас часто приходив сусід, і коли щось говорив, то казав: «Не дай, Боже, мені щось збрехати, бо кажу так, як було». Коли мого батька заарештували і він просидів під слідством три тижні в НКВС, то, виходячи звідти, запитав, за що його тримали. Йому відповіли: «Тому що ти говорив правду людям, а наша влада цього не терпить. Я думаю, що ти мене зрозумів».
Коли наших людей загнали в колгоспи, то на початку було дуже важко. Люди ніяк не могли пристосуватись. Навіть був анекдот: «не спи». Не спи, а йди до лісу принеси дров; не спи, а йди на сіножать принеси сіна; не спи, а принеси собі з поля колосків; не спи, а йди і накопай собі картоплин. Так було не тільки на селі, а й на виробництві. Всі щось несли додому і всіх це влаштовувало.
Все це минулось, наче сон, а в перспективі – сьогоднішні злидні. Почалась боротьба за свої права, та найперше – за свої національні й релігійні права.
Божа правда виходить наверх. Греко-Католицька Церква виходить з катакомб. Це найбільше насторожило більшовиків, які на весь світ голосили, що ця Церква давно самоліквідувалася і її не існує. Збуваються пророчі слова блаженної пам’яті Митрополита Андрея.
Будучи в підпіллі, ми вірили, що Греко-Католицька Церква відродиться, але такими темпами, як це відбувалося, ми не сподівалися і не були готові. Сталінський безбожний режим похоронив нашу Церкву, запечатав державними документами, а щоб вона не вийшла з гробу, поставив сторожу, що складалася з багатьох тисяч кадебістів, які сторожили день і ніч. Так, як не могли нічого зробити з Богочоловіком первосвященики з Пилатом і воїни, – Христос Воскрес! Досвідчені воїни були безсилі. Він своєю божественною силою постає з мертвих, з аду виводить праведників Старого Завіту та вводить їх в Небесне Царство.
Один безбожний ідеолог казав: «Досі філософи пояснювали світ, а нам треба його змінити». Тому нова філософія стала класовою ідеологією пролетаріату, «науковою» програмою, як розвалити старий світ, а збудувати новий – без Бога і проти Бога. Тому видумали новий «рай на землі» – комунізм. Будували новий світ на свій лад, поборюючи релігію, висміювали і нищили тих, хто стояв на їх дорозі і не піддавався їхньому ідеологічному впливу.
Диявол увібрав всю свою силу. Як тут не згадати третю спокусу Ісуса Христа в пустелі? «Знову бере Його диявол на височенну гору й показує Йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: «Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся». Тоді Ісус сказав до нього: «Геть, сатано! Написано бо: Господеві Богові твоєму поклонишся і Йому Єдиному будеш служити. Залишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому служити» (Мт. 4, 10-11).
На жаль, безбожники, як Гітлер, марксисти і вірні ленінці, як Сталін та його послідовники, поклонялися сатані і мріяли про одне – світове панування, тому завжди зазіхали, як говорить поет: «За край світа зазирає – чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину». Звичайно, найближчою для сусіда є Україна. Чи може ворог змиритись? Адже даром він не поклонявся сатані. Де ж обіцянка – віддам тобі всі царства? Тож треба загарбати. А як перед людьми? Є вихід:
«Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в рай тобі приносять
З пожару вкрадений покров!»
(Т. Шевченко «Кавказ»).
Так було за царських правителів, так відбувається сьогодні. Жаль, що це все повторюється.
Будучи в радянській армії, мені доводилось чути такі вислови: «Ми не страхаємося третьої світової війни, бо це буде перемога соціалізму у всьому світі». Соціалізм – це Москва. І слуги диявола були впевнені в цьому.
Бог дарує світові святого Папу Римського Івана Павла II. З вервичкою, що була його духовною зброєю («Увесь твій»), він повстав проти злих сил. «От що захотіли – Польщі. Їм цього не вдасться», – говорили в кулуарах повсюди. І це я часто чув на роботі. Система тріщить, замах на Папу, вмирають керівники один за другим «нєоб’ятной страни». Розпадається соціалістична система, Греко-Католицька Церква виходить з катакомб, народжується держава Україна.
Чи міг спокійно сатана на все це дивитися? А тут ще святий Папа приїжджає в Україну і благословить український народ на вільне життя. Це він скаже: «Я довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись… Дякую Господеві за цей дар, яким Він мене сьогодні обдарував… Вітаю тебе, Україно, відважний та стійкий свідку приєднання до цінностей віри! Скільки ти вистраждала, щоб у важкі хвилини відстояти свободу віросповідання… Україна має виразне європейське покликання… Ваш великий поет Тарас Шевченко писав: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Народе, що живеш на цій землі, не забувай цього… Нехай Господь благословить тебе, дорогий народе України, нехай завжди береже твою улюблену Батьківщину» (Вітальне слово в аеропорту Бориспіль, Київ, 23. 06. 2001 р.).
А прощаючись у Львові, св. Папа сказав: «До побачення, Україно! За твоїм великим поетом також і я благаю: «О Боже, сильний і правдивий», благослови дітей твоєї країни, «землі… стократ политої криваво, колись преславної землі!» Дорогі Брати і Сестри, також я кажу разом із вашим поетом із вами: Нехай завжди береже тебе Господь «О святая! Свята батьківщино моя!» (Прощання. Львів, 27. 06. 2001 р.)
Сьогоднішня агресія Росії щодо України є новим випробуванням для нашого народу. Ми пережили «дружбу народів» під проводом «старшого брата», коли йому все було дозволено. Та коли почули в Москві, що ми хочемо до Європи, на Майдані у Києві почали розстрілювати наших героїв, а відтак Росія почала неоголошену війну. Тому щоденно є жертви на Сході під час боїв, терактів. Різні провокації, а тут ще й економічні негаразди, знову повернулись до нас злидні. Диявол докладає усі сили, щоб ми, втомившись, поклонилися йому, повернулися в його обійми.
Як же нам вистояти? Найперше будьмо вдячні Богові за дар життя, за дар святого Хрещення, що ми стали Божими дітьми. Господь Бог обдарував нас гарною землею, подає на наш край тепле сонечко, рясні дощі – і буде щось на полях, на городах, зацвітуть сади й дерева і принесуть нам плоди. Не втрачаймо надії на Боже милосердя і співпрацюймо з Богом.
Співпрацювати з Богом – означає виконувати Його волю згідно із заповідями Божими і церковними. У Святому Письмі читаємо, що Ісус, повернувшись з єрусалимського храму, був слухняний Марії і Йосифу. Бог був слухняний людям. Тим більше ми повинні бути слухняні Богові. Урядовці повинні служити громадам, а не задля свого збагачення. Знову кожен громадянин повинен ретельно виконувати свої обов’язки. Добрий приклад показують волонтери, які все віддають, щоб послужити ближнім, що стали на захист Батьківщини. Якщо ми будемо вірні своєму ближньому, то будемо вірні і Христові.
Будьмо ревними, побожними, віруючими християнами. Христос бажає бачити в нас сильну, живу і діяльну віру. Духовне відродження розпочалось на Майдані, а сьогодні продовжується на Сході. Дай, Боже, щоб усе це якнайшвидше закінчилося, а ми залишились справжніми християнами всюди: в церкві, вдома, при праці, на відпочинку, кожного дня, щоб дійсно співпрацювати з Богом.
Наш народ – це родина, його треба любити. А за любов треба платити. Любов вимагає жертв. Це ми всі відчуваємо. Благаймо Бога, Котрий дав нам цю любов, щоб між нами запанувала єдність, щоб диявол – ворог – зрозумів, що йому тут нема чого робити.
А тим, які не люблять нашої Батьківщини, прости їм, Господи, бо вони забули минуле і не хочуть бачити майбутнього. Пресвята Богородице, усі святі і блаженні українського народу, моліть Бога за наш народ, щоб мир наповнив наші серця, щоб мир був між усіма людьми доброї волі.
о. Мелетій БАТІГ ЧСВВ / http://www.novazorya.if.ua
