Що є такого в Церкві, чого не знайти ніде більше? Навіщо людина ходить до храму?

Хоча у церкви є маса різних зовнішніх і внутрішніх ознак, за якими вона визначається як церква, люди знають, що таке церква, але зовсім не до кінця собі уявляють, що ж у церкві відбувається і, дійсно, навіщо ж треба ходити до церкви?

«Навіщо ходити до церкви?» На це відповісти неможливо, тому що питання задано дуже по суті. Як на це питання ні відповідай, ніякої абсолютно повної відповіді, напевно, дати неможливо. До кінця на це питання відповісти не можна, тому що таємниця Церкви - невичерпна, і що таке Церква не так просто пояснити.

Справа в тому, що церква представляється багатьом з нас, більшістю з нас, навіть тим, хто давно ходить до церкви, як якесь місце, яке, передусім, відповідає твоїм потребам. Тобто до церкви ходити треба для того, щоб отримати те, що я ніде крім церкви отримати не можу. Тоді в якомусь сенсі відповідь на це запитання «Навіщо ходити до церкви?» Може бути дана: в церкві ти отримаєш те, що ніде ніколи в іншому місці ти не отримаєш.

І, власне кажучи, люди за цим до церкви і йдуть. Вони йдуть до церкви, тому що ніде як у церкві ти не зможеш охрестити свою дитину, ніде як у церкві ти не зможеш відспівати свого покійного родича, повінчати свій шлюб, подати записки на молебень, освятити воду і масу-масу інших речей, заради яких люди ходять, вірніше, не ходять, а приходять до церкви.

Але виявляється, одночасно з цим, якщо людина поставить питання трішки глибше, то вона може сказати: «А мені це якраз від церкви не треба. Мені не потрібна свята вода, я можу і без неї обійтися. Мені не потрібно подавати записки, я і сам помолюся. Мені не потрібно нічого такого від Бога зовнішнього, тому що, якщо я вірю в Бога, то я можу і сам без церкви сказати Йому головні слова, почитати Його Святе Євангеліє, зрозуміти як мені жити». І він буде абсолютно правий.

Тому що коли людина трішечки глибше і серйозніше починає ставитися до своєї віри і розуміти, що, власне, запалена свічка перед іконою - це ще не є віра, це ще не є здійснення твоєї віри. Що замовлений водосвятний молебень - це не є ще твій шлях до Христа.

Навіть хрещення, яке відбувається у храмі, навіть ті таїнства, які відбуваються у храмі (коли людина їх сприймає для себе як такі відносини - «мені це потрібно, і я це отримаю»), коли церква стає якимось таким «комбінатом з надання особливих послуг», духовних послуг, які ніякий інший інститут або комбінат надання послуг у цьому світі не зробить.

Але церква тоді виявляється дуже земним комбінатом з надання неземних послуг. І тоді питання «Навіщо ходити до церкви?», з одного боку, отримує свою маленьку відповідь, а, з іншого боку, це питання «Навіщо ходити до церкви?» Починає звучати ще більш і більш серйозно. Тому що, якщо ми ходимо до церкви за цим, значить, ми ще до церкви не ходимо. Значить, чогось ще ми про церкву не знаємо: навіщо вона існує, для чого взагалі вона потрібна, що це таке - церква?

На превеликий жаль, цей стереотип нашого мислення вироблений століттями, тисячоліттями. Він такий, що за надану послугу треба чимось заплатити. І, якщо я хочу щось отримати, то це моє придбання має бути чимось віддячене, щось має бути еквівалентом того, що я отримую. І в церкві люди якось дуже швидко придумали, як можна знайти цей еквівалент своїм духовним потребам. І еквівалент виявився тим же самим - гроші, звичайні гроші.

І тоді стає цікавим, що, коли людина приходить до церкви, головним місцем для нього стає не вівтар, де відбувається найважливіше (тому що те, що там відбувається, по-перше, нікому не зрозуміло в більшості випадків, а, значить, і не дуже цікаво, тому що, якщо б було цікаво, відразу стало б зрозуміло), а церковна скринька, лише церковна скринька!

Саме там відбувається найактивніше життя в церкві, саме там найцікавіше. Саме там тобі можуть щось пояснити, щось розказати, кудись направити, тому що там людина отримує знання - перед якою іконою ставити свічку, якому святому при якому випадку треба молитися, де «за здоров’я», де «за упокій», скільки коштує сорокауст ... І все! І тоді це виявляється центром нашого життя. Комусь саме це і потрібно від церкви. На жаль, більшості людей, величезній кількості людей саме це в церкві найбільше і потрібно, і зрозуміло, і очевидно, що, якщо я приходжу до церкви за цим, мені треба в церкві щось отримати й взяти.

Але є люди, яким це не потрібно, які від Бога хочуть іншого і від віри своєї хочуть іншого. І тоді вони ставлять питання: «А навіщо потрібна церква, якщо це в церкві мені не дуже потрібно, я можу і сам молитися. Я розумію, що від того, що я поставлю свічку перед іконою у храмі або запалю лампадочку у себе вдома, різниця невелика. Я і Бог. Навіщо церква?» Це питання треба частіше ставити перед собою всім людям - і віруючим, і невіруючим - і обов'язково шукати на нього відповідь.

Тому що церква існує не для того, щоб ми тут щось могли щось таким чином придбати. У церкві нічого не можна придбати по одній простій причині: церква - це місце, де роздаються дари. Не гуманітарна допомога, звичайно, не якісь спецзамовлення, не треба шикуватися в чергу, займати місце заздалегідь, тут немає VIP-зони, просто ЦЕРКВА - ЦЕ ТАМ, ДЕ ХРИСТОС РОЗДАЄ ДАРИ.

Коли Господь роздає свої дари, Він від людини нічого не вимагає, Йому не потрібно, щоб за це Йому платили, не можна заплатити за найголовніше в церкві - за милість Божу, за любов Божу, за можливість бути почутим, за можливість бути прощеним. НЕ МОЖНА ЗАПЛАТИТИ ЗА ТЕ, ЩО ТИ з'єднуєшся з ХРИСТОМ. Але ж це і є найголовніше, коли Господь роздає дари.

Ось тільки дари Божі не схожі на те, що ми хочемо придбати. Бо зазвичай людина приходить до церкви саме за тим, що вона зазвичай бажає своїм близьким на Новий рік: міцним здоров'ям, за успіхами у роботі та щастям в особистому житті. Ось ці три позиції - незламні позиції, які становлять, власне кажучи, сутність нашого уявлення про щастя, благополуччя, правильність нашого життя. Дійсно, перш за все, людина цього потребує: в міцного здоров'я, в хорошу роботу і щастя в особистому житті. Що ще треба людині? Нічого не треба.

Людина вичерпує себе цими трьома проханнями, побажаннями, а Бог дає зовсім інше. Може Господь подати і щастя, і здоров'я, і ​​успіхи до якоїсь міри, до якогось певного періоду, на якийсь певний час, коли людині це необхідно, але взагалі-то Він у світ прийшов не за цим.

І якщо людина читає Євангеліє, крім того, що вона подає записки, то вона, з подивом почерпнувши Євангеліє, побачить, що нічого подібного Господь в Євангелії нікому, по-перше, не обіцяє, не гарантує і навіть не бажає. Які ж тоді дари людина може отримати від Бога і чи хоче вона цих дарів, чи бажає вона цих дарів? Або вона від Бога завжди хоче отримати тільки те, що потрібно їй в даний момент?

Так найчастіше і буває, що людина приходить до церкви не тому, що вона чекає від Бога дарів, а за тим, що «мені потрібно сьогодні ось стільки, а все інше не треба, рівно настільки мені треба сьогодні від Тебе отримати, далі Ти в моє життя не втручайся, далі Ти до мене не стукайся». І тоді виходить, звичайно, повна безглуздість, бо церква - те місце, де Бог зустрічає людину.

Взагалі людина зустрічає Бога зазвичай поза церквою. І частіш за все так з нами трапляється, з людьми, які звернулися до Бога, пройшовши через якийсь життєвий шлях, свої помилки, через якісь людські скорботи, що ми зустрічаємо Бога зовсім не в церкві, а зустрічаємо Бога в найнесподіваніших місцях. Іноді в таких місцях, про які люди невіруючі можуть тільки сказати: «Там немає Бога». А ось саме часто людина зустрічає Бога там, де іншим, більшості, здається, що там Бога бути не може або запитують: «Ну, де ж Ти, Бог?»

Зустрічають Бога в страшних, страшних місцях, де не місце Бога, але людина може там зустріти Бога, і ця зустріч з Богом може її, і має, і так зазвичай буває, перетворити, зробити її життя зовсім іншим. І ось так людина після зустрічі з Богом дуже сильно змінюється внутрішньо, якщо ця зустріч відбулася.

І зрозуміло - Бог чує людину скрізь. Не треба ходити до церкви, щоб бути почутим, це ж зрозуміло. Будеш ти в літаку летіти на небі - Бог тебе почує. Будеш ти під землею в шахті замурованим з шахтарями - Бог тебе почує. Будеш ти в підводному човні - Бог тебе почує. Де б ти не був - на землі, під землею, під водою, на воді, на іншій планеті разом з космонавтами, - Бог тебе почує, тому що Бог поруч з тобою завжди і скрізь. І, звичайно ж, коли люди говорять, що Бог у мене в душі - так, в тому числі і ...

А другий момент, дуже важливий - Бог-то тебе чує, а як ти Його чуєш? А чи важливо тепер тобі почути Бога? А чи потрібно тобі почути Бога? Чи тепер тобі досить того, що Бог тебе почув, ти Його зустрів і тепер як би все, крапка, головне в твоєму житті визначено, все стоїть на своїх місцях?

Ось тепер треба зрозуміти: а що означає - чути Бога? А що значить - йти до Нього? Що значить - жити у вірі? І тоді питання «Навіщо ходити до церкви, навіщо потрібна церква?» набуває своєї актуальності, тому що церква - те місце, де Бог зустрічає людину не для того, щоб та служила Йому молебні, не для того, щоб та ставила Йому свічки перед іконами, не для того, щоб відбувалися якісь атрибути обрядів, атрибути віри, з яких людина може взяти собі щось зручне, те що зараз, в даний момент, їй необхідне.

А це те місце, де Бог дає людині дари. НАЙГОЛОВНІШИЙ, САМИЙ ГОЛОВНИЙ дар, який БОГ ПРИНОСИТЬ ЛЮДИНІ - ВІН ПРИНОСИТЬ САМОГО СЕБЕ. НЕСТЕРПНИЙ, ВАЖКИЙ, НЕМОЖЛИВИЙ ДЛЯ КОЖНОГО З НАС ДАР. БОГ СЕБЕ ВРУЧАЄ ЛЮДИНІ. І ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ В ЦЕРКВІ. І більше ніде. Тому що церква - це житло Божественних дарів і те місце на землі, яке сам Бог визначив як місце, де Він віддає Себе людям, щоб люди змогли Його сприйняти.

Можна все життя ходити до церкви і абсолютно до цього не мати ніякого відношення. Христос сказав на Тайній Вечері своїм учням, в молитві звертаючись до Свого Отця: «Усе бо Моє то Твоє, і все це Твоє Моє» (Ін. 17: 10 ). І ось людина, яка приходить до Бога по-справжньому, вона не може не сказати цих слів Бога: «Все моє - Твоє». Це найголовніші слова, які людина може сказати Богові, віддати себе Богу, в руки Божі, вручити себе Богові.

Але ж на ці слова Христос відповідає: «Все Моє - твоє». І коли для людини стає очевидним, що Господь йому готовий віддати «все Моє - твоє», то дуже часто людина зазвичай відповідає: «А мені все Твоє не треба. Мені треба від Тебе тільки це, це і це. А все це Твоє - це занадто важко. Це дуже страшно. Це занадто нестерпно». Але ж це і є дари Божі. Коли людина приходить на сповідь, таїнство покаяння, що людина думає, що людина говорить? «Я щось придбаю чи віддаю? Звичайно, таїнство сповіді існує для того, щоб я зняв з себе свої гріхи, щоб я очистив свою душу».

Коли людина підходить до таїнства покаяння, що зазвичай з нами відбувається? Адже нам це таїнство необхідно для нашого спасіння, ми ж добре розуміємо, що без покаяння, без очищення душі, без каяття людина не може увійти в Царство Небесне. Але ж коли, наприклад, ми каємося, Господь прощає наші гріхи, яке почуття ми відчуваємо? Почуття полегшення, правда ж? Перш за все, нам важливо відчути, що ми звільнені, що з нас знятий цей тягар гріха.

А ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ РОЗУМІЄ, ЩО БУТИ ПРОЩЕНИМ - ЦЕ ТЯГАР, ЩО БУТИ ПРОЩЕНИМ - ЦЕ ВАЖКИЙ ДАР, ЗА ЯКИЙ ТРЕБА ВІДПОВІДАТИ, ЩО ЦЕ - ВЕЛИКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ТО ТОДІ НІЯКОГО ПРОЩЕННЯ БУТИ НЕ МОЖЕ. Тому що, якщо людина здатна забути, що вона прощена, з легкістю відійти і не сприймати прощення як тягар, як важкий благодатний дар, тоді вона ніколи не зміниться. Тоді з нею нічого не станеться, тоді вона буде брати тільки те, що потрібно їй тепер, вона ніколи не буде віддавати себе після цього.

Те ж саме відбувається в таїнстві Причастя Святих Христових тайн з нами, людьми воцерковленими. Тому що ми ж самі знаємо, коли нам це потрібно - причащаємось Святих Христових тайн. І ми навіть знаємо, навіщо нам це потрібно, тому що ми сприймаємо таїнство причащання Тіла і Крові Христових теж як благодатний дар, як благодатну допомогу нам в нашому житті. Ми освячуємося, ми наповнюємося благодаттю, нам Господь дає сили, Він приходить до нас, щоб очистити нас, щоб нас з Собою з'єднати, але ми не розуміємо самого головного - чому говоряться слова: «Тіло ламається, кров проливається»?

Що це - причастя? Ми не розуміємо і навіть не хочемо зрозуміти те, що ми причащаємося страждань Христових, Його Хреста, Смерті, Зіслання в пекло і Воскресіння. Це значить, що ми читаємо молитву Іоанна Златоустого: «Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого ...» А за цією молитвою стоять слова Апостола Петра: «Господи! З Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть ... » (Мф.26, 34; Мк.14, 30; Ін.13, 38).

Ось, що коли людина причащаючись Христових тайн, повинна мислити, що вона повинна говорити. Тому що, якщо я причастився Страждань Христових, значить, я буду готовий, що разом з цим причастям мені Господь подасть весь Свій дар, всього Себе віддасть! Не ту частину, яку я хочу отримати як приємний благодатний стан, а ось те, найголовніше, що за цим стоїть - шлях до Воскресіння через Хрест, страждання і пекло. Та ось другої частини ми не хочемо, нам треба тільки те, в причасті нам треба тільки ось те, у сповіді нам треба це, в соборуванні - перш за все здоров'я, і так далі і тому подібне. І тоді зрозуміло, навіщо ми ходимо до церкви.

Але чи тому ми ходимо до церкви і чи для того церква існує, щоб обслуговувати наші релігійні потреби, як це абсолютно чудово зрозуміли для себе радянські атеїсти, записавши це до закону про релігії, що «культ обслуговує ...» і так далі. А священик тоді - професіонал, той, хто роздає і за це гроші отримує. І така церква, і таке місце, звичайно, багатьох може жахати і багатьом може не подобатися, бо там, де торгують благодаттю, там Христа якраз немає. Тому що Христос таких з церкви виганяє, як написано в Євангелії.

А якщо людина приходить за дарами до Бога, готова сказати «Все моє - Твоє» і у відповідь не побоятися почути від Бога слова «Все Моє - твоє», то церква може існувати для людини, тому що церква існує тільки для одного - церква це місце, де людина може стати схожою на Христа. Ніде, ніколи, ні за яких обставин, ні в якому іншому місці, ні в якому іншому світі це не може з людиною відбутися, а ось ТІЛЬКИ У ЦЕРКВІ ЛЮДИНА МОЖЕ СТАТИ СХОЖОЮ НА ХРИСТА. Через церкву Господь подає їй Себе. І через це сприйняття Христа, через життя за Євангелієм в церкві людина потихеньку, помаленьку, через величезну працю несення хреста стає схожою на Христа.

Ось так свого часу прийшов до церкви князь, воїн, жінколюб, любитель бенкетів, вина, грізний, з одного боку, суддя, і, з іншого боку, щедрий обдаровувач всіляких почестей, а через якийсь час став святим рівноапостольним князем Володимиром.

Ось також прийшла в храм страшна запекла блудниця, бридка і ганебна. Прийшла до церкви, а потім стала преподобної Марією Єгипетською.

І таких людей, які приходили до церкви й говорили: «Все моє - Твоє, Господи! Моє страшне, жахливе, огидне, візьми мене таким, який я є, але до кінця», а у відповідь були готові прийняти Христа, їх - мільярди, мільярди, які стали схожими на Христа. Церква тільки заради цього й існує. Ніякого іншого завдання у церкви немає, як робити нас схожими на Христа.

Протоієрей Олексій Уминський, cerkva-nv.com