райського щастя. Як тільки з’явився гріх, ми помічаємо, що в Адама виникає бажання уникнути розмови з Богом, бажання уникнути Його присутності. Гріх відвернув людину від діалогу з Богом, але не відвернув Бога від людини, тому на таку втечу реагує Бог: «Адаме, де ти?» (Буття 3.9).

Далі, як ми знаємо, послідувала кара за переступ заповіді. Люди були вигнані з раю, вони самі втратили змогу перебувати в постійному діалозі з Богом. Адамові сказав Бог: «Через те, що ти послухав голосу твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, буде проклята земля. У тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. У поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Буття 3.17-19).

Після вигнання історія людства змінилася: зовсім по-іншому почали складатися стосунки людини зі світом, з Богом, змінилося ставлення одне до одного. Та найголовнішим у цій історії залишається те, що Бог не залишив свого первинного бажання розмовляти з людиною, хоч ця розмова набула іншої форми, якщо зважати на діалог у раю. Після того, як люди через гріхопадіння втратили рай, коли почали   поступово віддалятися від Бога, тоді Бог вдається до поетапного наближення до втікаючої людини, він розпочинає реалізацаю планів щодо спасіння бунтівного людства. Це віддалення від Бога робить людей немовби глухими на голос Бога, тому Він для розмови вибирає поодиноких людей, щоб налагодити втрачений зв’язок. Увесь цей спасівельний процес відбувається в різних формах, проходить різні стадії та етапи. Спочатку Бог намагається відновити діалог з людством через патріархів. З їхньою допомогою заключає зі своїм народом заповіт, потім постійно намагається відновлювати цей союз через суддів та царів. Бог вкладає Своє Слово в уста пророків, які повинні протверезити розум народу та повернути його до виконання умов заповіту. Уся ця біблійна спасівельна історія нагадує високі та довгі сходи, якими піднімається Господь до людини, готуючись стати людиною. Багаторазово та багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки (Євр.1.1-2).

Усі входження Бога в історію людства - це так звані «богоявлення», якими наповнені старозавітні біблійні розповіді, вони здійснювалися для того, щоб Слово Боже немовби звикало жити з людьми до того часу, поки не сповниться час для воплочення. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього… І Слово стало тілом, і оселилось між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого( Ів.1. 1-15).

Про високу довіру Бога до людини та про велике прагнення говорити до неї каже Саме Слово - Господь наш Ісус Христос: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все Я вам об'явив, що чув від Отця мого ( Ів.15.14-15).

Отже,читаючи тексти Святого Письма, ми не просто дізнаємося про різні етапи релігійної історії Ізраїля, ми дізнаємося про різні моделі дії Слова Божого в історії людства, у яких Бог постає як мудрий педагог, який поступово веде людину до нових одкровень і нарешті знаходить момент, щоб самому явитись у цей свт Кожен читач Святого Письма повинен розпізнати та зрозуміти цю Божу педагогіку, прослідкувати, до кого і чому Бог звертався зі своїм Словом, як це Слово було сприйняте людиною, що було з тими, хто прийняв його, виконав та доніс Його до нас, і що сталося з тими, хто не захотів Його почути. Такого роду роздуми перетворюють наше читання Святого Письма не в механічну дю, а в розмову Бога з нами. Біблія стає тоді Словом Божим, адресованим до кожного з нас, листом люблячого батька до своєї дитини, неймовірним зацікавленням Творця своїм творінням, тоді наше читання перетворюється на розмову з Богом.

о. Володимир Пенцак / Журнал "Голос Живої Вервиці"