Дорогі брати і сестри! Добігає кінця час Святого Великого посту. Готуємося до най­більшого свята - Воскресіння із мертвих Божого Сина. У Пасхальних богослужіннях так глибоко виявлена ця духовна радість: "Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь світ види­мий і неви­димий, бо Воскрес Хри­стос - ра­дість вічна!" (Пасхальна Утреня канон пісня 1). Зміст пасхальних бого­служінь дає нам на­пря­мок, вказує шлях, орієн­тир щодо суті, причи­ни, джерела цієї радості: "Цей провіщений і свя­тий день, перший по су­боті, цар­ський і Господ­ній, свя­то над святами і торже­ство всіх тор­жеств: в цей день про­славляймо Христа на­віки" (Пасхаль­на Ут­реня канон пісня 8). Свята Мати-Церква в цей Вели­кий і Святий день закликає нас, християн, прославляти Христа навіки. Чи ми усвідомлю­ємо те, як маємо пережити ці Великі і Святі дні? Дивлячись на поведінку людей, які називають себе християнами, на превеликий жаль, дово­диться констатувати, що вони серцем і душею, а навіть і своїм тілом, дуже далекі від духовного розуміння й значення цієї великої події, яка змінила хід історії людства, - Воскресіння Христового.

Як ми, християни третього тисячоліття, сприймаємо цю Пасхальну радість? Часто чути, як люди спілкуються між собою, запитуючи одне одного: чи ви вже готові до свят? Здебільшого ці питання стосуються речей матеріальних: чи зроблені закупи на свята, чи прибране помешка­ння, чи приготовлений святковий стіл, чи купили собі новий одяг, в якій перукарні будемо робити зачіску, де плануємо по­дорожувати, з ким буде­мо святкувати. На пре­вели­кий жаль, у більшості нинішніх християн таке розуміння Великодніх свят переважає. Сьогодні навіть найближчі, най­рідніші батьки дітей, діти батьків, чоловік жінку, жінка чоло­віка, брат сестру не пи­тають: чи ти дотримуєшся Святого посту, чи ходиш на Хре­сну дорогу, чи присту­пив до Святої Великодньої Сповіді? Ці такі важливі справи багато людей від­носить до приватної сфе­ри життя кожної люди­ни. Син, донька, онуки дорослі самі знають, як їм будувати своє життя, ду­ховність - це їхня приватна справа. Най­важливішу справу - спасіння безсмертної душі ліберальний світ зараховує до другорядного інтересу кожної людини. В цьому криється дуже велика не­безпека, бо багато молодих батьків, натхнені духом лібералізму та модернізму, будують своє життя на таких засадах, тобто не навчають своїх дітей правд Христової віри: мовляв, дитина виросте і сама зробить вибір, до якої церкви має ходити, чи взагалі не ходити і не сповідувати жодної релігії.

В Україні Пасха, можна сказати, святкується гучно й широко. В усіх регіонах люди масово несуть на посвячення гарно прибрані кошички з паскою та іншими стравами. Відбуваються різні Великодні народні гуляння, особливо в Галичині так звані гаївки. Це все добре, гарне, приємне, але не найважливіше. Це всього лиш народні звичаї, вони потрібні, але вони не відкривають перед нами Таїнства Воскресіння Божого Сина. Цю духовну містерію ми можемо пережити ви­ключно тоді, коли беремо участь у церковному богослужінні. Ми ніколи не відчуємо справжньо­го свята Воскресіння, коли не будемо дотриму­ватися Святого Посту і не братимемо участі у великопостних богослужіннях.

Дуже сумно і прикро, що в такий Великий і Святий день мільйони людей не побачать і не переживуть духовно цієї великої урочистості: "Сьогодні все наповнилося світлом: небо, земля і глибини підземні. Нехай же празнує вся Вселенна Христове Воскресіння, - в якому ми утверджуємось!" (Пасхальна Утреня, канон, пісня 3). Людина, душевно й тілесно занурена в матеріальний світ, не в силі відчути, побачити духовними очима того світла, блиску, ясності, благодаті Божої, що їх приносить Воскреслий Спаситель. Христове Воскресіння утверджує нас у Святій Вірі. Воскреслий Спаситель відкриває перед людиною мету її мандрівки: не земля є нашим домом, а Царство Боже, до якого покли­кана кожна людина, яка живе на цій долині сліз. Щоб стати учасниками вічного життя в домі Отця, ми вже тут, на землі, маємо утвердитися у Святій Вірі. У Символі Віри ясно й виразно сказано: очікую воскресіння мертвих. І життя будучого віку. Тому в Пасхальній утрені читаємо ці слова, людська душа утверджується у Святій Вірі в день Воскресіння Христового. Ми, черговий раз святкуючи цей світлий празник, торжество всіх торжеств, маємо відкрити для себе глибоке духовне значення цієї урочистості. Пережити усім нашим серцем і душею цю Пасхальну містерію, багато приділити часу не забавам і розривкам, а молитві, духовній рефлексії, глибше глянути всередину свої безсмертної душі, задуматися, якою дорогою йде моя родина, чи впорядковані наші духовні справи, а якщо ні - то чим я їм можу допомогти як мама, бабця, чоловік, брат чи сестра. Можливо, з мого боку потрібно більше молитви, покути, жертви за їхнє духовне прозріння й утвердження у Вірі Христовій? Що я реально роблю і чого ще не роблю, а можу робити, бо є байдужий, легковажний і духовно лінивий, щоб спричи­нитися до навернення моїх рідних на правдиву й спасенну дорогу?

Яка причина духовної радості, яку пере­живаємо в ці Святі і Великі дні?

Духовна радість у нас, християн, виникає не тому, що ми святкуємо щось особливе з нашими рідними, друзями і близькими, і таким чином виникає між нами радісна атмосфера, не від того в нас появляється радість, що ми святково одягнені й відвідуємо один одного. Все це не обов'язкове, і дозволяється нам Церквою ради нашої людської немочі. Багато святих упродовж віків усе своє життя постили, але пасхальна радість завжди наповняла їхні серця.

Радість Христового Воскресіння - це дороговказ людині, яка в своїй земній мандрівці шукає відповіді на найважливіше питання: що після смерті? Недоступне для людини небо стало відкрите через смерть Божого Сина на Хресному дереві. Земля, мати всіх живущих на ній, до Христового Воскресіння вважалася великим вмістилищем гробів або одним великим гробом, бо де не копнеш, там обов'язково знайдеш якісь кістки усопших предків. З Христовим Воскре­сінням перед нами вже відкривається це Таїнство: всі люди, які лежать у гробах, очікують загального Воскресіння із мертвих, гріб - це не вічне місце спочинку, а тимчасове: "Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, - щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним" (І Сол. 4, 13-14). Християнин у годині смерті не залишається в безнадії, відчаї і розпуці, бо майбутнє перед ним не закрите, і він знає, що смерть - це не кінець його існування. На смерть ми дивимося як на початок нового життя, і багато святих Божих подвижників під час своєї земної мандрівки мали таке бажання, про яке пише Апостол народів: "Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток. Однак, як живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати; - та що вибирати, не знаю. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще" (Флп. 1, 21-23).

Пам'ятники на могилах наших рідних - це не знак смерті, а радше надія на життя, знак Воскресіння. На кожному гробі можемо написа­ти: "Воскрес! Його тут немає!" Багато людей з втратою своїх близьких переживають сильні потрясіння, стреси, а навіть відчай і розпуку. Це є гріх. Мусимо довіряти Божому Слову, прислуха­тися до нього і жити ним. Святий Павло, зустрічаючи в своїх Апостольських подорожах сиріт, вдів, бідних, людей, які боялися смерті і з причини відходу у вічність своїх близьких і рідних втрачали сенс і радість життя, не опускав їх, вважав своїм обов'язком звернутися до них із поясненням, наукою, як християни мають поводитися в таких життєвих ситуаціях, щоб часом не згрішити і не образити Господа Бога. Ось його слова потіхи для всіх нас: "Бо сам Господь на даний знак, на голос Архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві й так будемо з Господом завжди. Отже, втішайте один одного цими словами" (І Сол. 4, 16-18).

В цей день світлого Воскресіння Христового маємо запитати себе: а як я ставлюся до своїх усопших - як до живих чи як до померлих? Поставила пам'ятник і вважаю, що свій обо­в'язок щодо них виконала? Чи я в моїй христи­янській вірі й свідомості розумію і вірю, що вони живуть і їм потрібні "засоби" до життя, тобто моя щоденна молитва, Свята Літургія? Як мало людей нинішнього віку звертають на це увагу! З Воскресіння Христового випливає та найбільша духовна радість для усього людства, що смерті як такої немає, Христос переміг її своєю смертю і воскресінням з мертвих. Не може для христи­янина існувати більшої радості й потіхи, як та, яку нам приносить Воскреслий Спаситель. Ця радість є також радістю щасливого очікування нашої зустрічі з тими, яких ми любили, для яких жили на цій долині сліз - наших близьких і найдорожчих батьків, дітей, братів і сестер. Вони нас зустрінуть у домі Отця, ми знову будемо як одна родина радіти й тішитися, смерть вже більше ніколи нас не розлучить, там немає ні смутку, ні болю, ні терпіння, ані розлуки, а вічна радість.

Бажаю в цей світлий і радісний день з'єднатися з усіма вірними Святої Традиції і не тільки з ними, а з усіма людьми доброї волі. В особливий спосіб з нашим духовенством як на чужині, так і в рідному краї. На чужині з тими, які вже упродовж багатьох років стоять в обороні Святої Традиції, молімося щоб переговори з Апостольським Престолом принесли радісні плоди, але не забігаймо наперед, а в усьому здаймося на Божу святу волю, як це зробив наш Спаситель, коли молився на Оливній горі: "Не моя, але Твоя воля хай буде, Отче". Ми всі в руках Божого Провидіння, а Всевидючий Господь знає час на помилування, на покуту і на радість. Тому спокійно в дусі християнської стриманості і розсудливості сприймаймо будь-яке рішення, а в наших серцях плекаймо сильну віру і надію на кращий завтрашній день, який відомий самому Господу Богу. В нас, християн, немає поразки, в нас завжди перемога, бо Христос-Спаситель переміг смерть, диявола і всяке зло. Ми з Христом також переможемо, але на усе свій рік, місяць, час, день, і година. Ці всі поневіряння, стріли, які летять у наш бік, сприймаймо спокійно - так, як сприймав наш Спаситель, коли Його водили від суду до суду: терпеливо. І ми наслідуймо в усьому Христа Ісуса.

Хочу висловити подяку всім священикам нашого Братства і всім тим, які з нами солідарні, підтримують нас своїми молитвами. Хай Воскреслий Спаситель усім нам благословить! За їхні великі труди в час Святого Великого посту, бо вони справді були великі. І хай Всевишній прийме цю нашу жертву, щоб вона була мила перед Його Святим Маєстатом, бо вірю, що кожен священик мав найкращу інтенцію - усе виконувати тільки і виключно на славу Божу і для спасіння людських душ.

У час Святого Великого посту було дуже багато праці: великопосні богослужіння, на яких ми молилися за душі, терплячі в чистилищі, закриті реколекції для молоді (дівчат і хлопців), реколекції на наших парафіях. Ми не обминули найменшої парафії, а старалися донести Слово Боже до кожного людського серця, яке шукало й прагнуло слова Божої істини. Виявляю свій священичий подив щодо парафії Пророка Ілії в селі Котах біля Яворова, яка належить до однієї з найменших традиційних парафій (30 родин), але можна було подивляти їх численну участь у реколекційних науках: там на закінчення наук до генерального Святого Причастя приступило 127 осіб. Деколи на великих парафіях набагато менше людей приходить на реколекції. У загальному цього року було багато людей, а особливо молоді й чоловіків, на реколекційних науках і в Прилбичах (парафія Собор Пресвятої Богородиці і Св. Йосифа Обручника).

Як не згадати Хресних доріг, які відправля­лися в парафії Господнього Вознесіння в Янові, на які збиралося дуже багато людей, а особливо молоді з усіх куточків Яворівщини і не тільки. Також вірні горнулися на набоженство Хресної дороги на парафії Пресвятої Євхаристії (Львів, Рясне-ІІ) і в Рокитному, де стоїть фігура Матері Божої Фатімської. Цього року в Хрестопоклонну неділю посвятили Хресну дорогу на парафії Різдва Пресвятої Богородиці у с. Верещиця. А як приємно було бачити, коли на поклони в середу ввечері 28 березня на парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла (Львів, Рясне-1 при­йшло біля 1500 осіб, особливо багато молоді. Люди стояли не тільки в храмі, але й на церковному подвір'ї і навіть у церковному саду.

Звичайно, всі ці богослужіння не мали б такого молитовного духу й піднесення, якби в них не брали участі Традиційні сестри-васи­ліанки Провінції Божого Милосердя. Вони прикладом своєї жертвенної молитви і посвяти давали вірним духовне натхнення любити Господа Бога і в усьому уповати на Його Милосердя. Отож, усім, які самовіддано працю­вали на духовній ниві цього Великого Святого посту, бажаю багато великої духовної радості в ці світлі дні Воскресіння Христового.

І ми радіймо, вірні християни, цього Великого і Святого дня! Радіймо радістю всіх мешканців небес! Радіймо радістю Пречистої Діви Марії, Серце якої було прошите сімома мечами болю, але в день Воскресіння Хри­стового це многострадальне Материнське Серце наповнилося великою радістю, вічною радістю! Радіймо разом з Ангелами, які звіщають радість Воскресіння : "І ось великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. Зі страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла" (Мт. 28, 2-4). Радіймо разом з Апостолами і жінками-мироносицями: "Тоді Ангел заговорив до жінок, кажучи: "Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розі­п'ятого. Нема Його тут, бо Він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де Він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть Його учням, що Він воскрес із мертвих. Он Він вас випередить у Галилеї, - там ви Його побачите. Я вам сказав". І вони в поспіху полишили гробницю зі страхом і великою радістю та й побігли сповістити Його учнів" (Мт. 28, 5-8).

У цей день світлого Христового Воскресіння не Ангел, а сам Христос-Спаситель звіщає нам, як колись звістив невістам: "Аж ось Ісус зустрів їх і каже: "Радуйтеся!" Ті підійшли й кинулися Йому в ноги і вклонилися" (Мт. 28, 9). Радіймо разом з учнями, які ішли до Емауса і при ламанні хліба впізнали воскреслого Ісуса, і їхнє серце наповнилося великою радістю. Радіймо з душами вірних, визволених з вогню чистилища, які нині оглядають ясність Божого лиця в небі! Радіймо і подивляймо в цей Великий день віру наших братів і сестер, переслідуваних за Христа в багатьох країнах світу - хай їхній героїчний подвиг буде прикладом для християн і утвердже­нням у Святій Вірі! І на закінчення від себе особисто і від імені всіх вірних Святої Традиції хочу виявити правдиву християнську любов, яка має наповняти наші серця не тільки в день Світлого Воскресіння Христового, а впродовж усього нашого життя: "Воскресіння день! Просвітімся торжеством, і одні одних обні­мімо, та скажімо: Браття! І тим, що нена­видять нас, простім все з Воскресінням, і так заспіваймо:


о. Василь КОВПАК,
Генеральний настоятель СБССЙ
www.saintjosaphat.org