Дорогі браття і сестри! Обходимо велику річну урочистість – Різдво Божого Сина. Це велика Тайна нашої Святої Віри, це містерія, якою починається спасіння людини, коли небо і земля торжествують, радіє всесвіт. З небесними ангелами радіють бідні пастирі, котрі прийшли тієї ночі до вифлеємської ґроти і склали свій перший дар.
А що ж міг подарувати той убогий пастир? Він склав те, що є найважливіше для Божої Дитини – живу віру свого серця і правдиву любов своєї душі. Прийшли три царі з далеких східних країв і принесли свої дари. Проте вони були свідомі того, що ті найдорожчі дари – золото, ладан і миро, – які вони склали Божому Синові, є ніщо, тому ці три царі впали перед Дитятком на коліна і склали також свідоцтво своєї живої правдивої віри. Так ці вельможі визнали, що їхнє багатство, їхня сила, їхня влада, їхня могутність є нічим для Божої Дитини. Те, чим вони володіють, те, для чого вони працювали все своє життя, їхні маєтки, їхній добробут є дочасною марнотою, і вони визнали це, клякнувши перед Дитятком Ісусом і визнавши в Ньому правдивого Бога і правдивого чоловіка.
Переживаючи містерію Різдва Божого Сина, ми також приходимо до вифлеємської стаєнки і, дивлячись на Дитятко на сіні, маємо себе запитати: “А що хоче від мене Бог? Як Він хоче мною послужитися на цій долині сліз? Що я, як особа, і моя родина можемо зробити для збільшення Божої слави, для нашої Святої Матері-Церкви і для свого народу?”
Під час Різдвяних свят ми йдемо до наших урочисто прибраних церков, приходимо до стаєнки, дивлячись на Пресвяту Родину з Дитятком Ісусом на сіні, тішимося разом з ними. Але справжній стан речей у вифлеємській яскині був набагато гірший – зимовий холод, брудна і неприбрана стайня, в якій не було нічого необхідного для людського існування… І в таких жахливих умовах на світ приходить Предвічний і Всемогутній Бог! На перший погляд можна відчути відразу до тих обставин – схоже, що якісь безпритульні поселилися у стайні…
Але подивімося на все це очима нашої Святої Віри! Подивімося не на зовнішні обставини, не на той бруд, сміття, павутиння, яке було у гроті, а на людей… В серці новонародженого Ісуса, в серцях Марії та Йосифа – чистота, там світло, там ясність, блиск і порядок! І це найголовніше!
У вифлеємській ґроті було так зимно, що Дитятко тремтіло від холоду, а Марія з Йосифом зігрівали Ісуса, як співаємо в одній коляді, “теплом свого серця”. Тепер зима, у наших хатах тепло і затишно, але що коїться в наших душах? Чи присутнє там тепло? Чи знаходять у нашому серці затишок і любов наші рідні і близькі?
Володіючи тільки матеріальним багатством, людське серце ним не задовольняється, в ньому живе пустота. Проте в убогому серці часто зберігаються і примножуються правдиві скарби – скарби віри, надії і любові.
Розважмо, якою є українська родина в теперішніх часах, яким є її справжній стан. Державна статистика говорить, що у 2007 році було зареєстровано більше розлучень, ніж шлюбів. Це дуже сумний сигнал: якщо не буде правдивої християнської родини, то в українського народу не буде майбутнього і не буде кому відстоювати його інтереси і права.
Замисліться над тим, чому ми, галичани, вистояли в тих важких часах пацифікації – українці перебували між поляками, румунами, мадярами... В минулому столітті над нами знущалися більшовики, але ми вистояли. Чому ми вистояли як народ? Тому що була сильна, монолітна українська родина! Не зважаючи на радянську пропаганду в школі, справжнє патріотичне і духовне виховання дитина отримувала вдома від батьків, від бабці і діда, котрі прищеплювали дітям любов до Бога, до Церкви, до народу. На родинних святах, в часах церковних свят люди співали, колядували, передавали історію своїх родин і цілого українського народу з уст в уста.
Хоча більшовицька ідеологія страшно тиснула на свідомість народу, але міцна українська християнська родина могла поставити сильний опір цьому духовному тиску. Наші родини були певним чином ізольованими і не пропускали ту фальшиву інформацію у своє християнське життя. Діти знали, хто такий Бог, знали, що таке молитва і жили насиченим духовним життям. Тож ця ізоляція від чужої ідеології врятувала нас як народ, родину і особистість.
Коли батьки не мали часу, бо працювали на роботі, то дітей виховувала бабця чи дідусь. А де вони нині? В Італії, Португалії, Ізраїлі? Де тато і мама? У Польщі чи в Росії на заробітках? А ми кажемо, що робимо все, щоб нашим дітям і онукам було краще. Ні, ми не робимо для них краще, ми робимо для себе і для них ще гірше. Роками на українську родину чиниться негативний вплив, щоб її розбити і знищити, бо так можна легко знищити народ.
Мусимо відкрити очі і побачити моральний занепад нашого народу. Не раз є так, що чоловік живе подвійним життям, маючи одну родину в Україні, а другу десь в Італії чи Іспанії.
Тому завдання, яке стоїть перед нашим народом, – це збереження української родини, збереження вогнища родинного життя, яким є Христова віра в нашому серці і нашій душі, щоб батьки дійсно залишалися на своєму місці – біля своїх дітей.
Дорогі батьки і діти! Подивіться на Пресвяту Родину – вони разом. В бідності, холоді, голоді, нестатках, у щоденних проблемах вони разом і підтримують одне одного любов’ю своїх сердець. Так само і ви – тато і мама – будьте завжди біля своїх дітей всупереч різним обставинам життя. Бо коли немає поруч з дитиною мами чи тата, чи обох одразу, сім’я розпадається. Скільки б часу не говорила мама з дитиною по телефону, скільки б грошей вона не висилала, але дитині потрібна жива присутність мами чи батька, їхня усмішка, їхня ласка, їхнє слово, можливо, суворе і картаюче, але так конче необхідне для дитини, щоб вона почувалася щасливою. Тільки особиста присутність тата і мами, тільки безпосереднє спілкування батьків і дітей може позитивно вплинути на виховання дітей.
Дорогі християнські родини! Закликаю вас: не втратьте того, що є найціннішим скарбом для вас – ваших дітей. Наші родини, на жаль, не є ізольованими, на дітей має вплив телебачення, Інтернет, різні клуби, нічні бари, гральні автомати – це все нищить наші родини (...).
Тату і мамо! Ваша місія полягає не лише в тому, що б привести дитину на світ, одягати і годувати, але в тому також, щоб виховувати її та молитися за неї. Без вашої духовної підтримки, без вашої молитви дитина не зможе вистояти в цьому світі, а з часом розчиниться в ньому.
А ви, діти, маючи батьків, шануйте їх, бо це – неоціненний і найдорожчий скарб, бо ближчих за них людей на землі немає. Моліться за своїх батьків, щоб Бог дав їм здоров’я, щоб вони довго жили, щоб вам допомагали, щоб ви завжди мали до кого приїхати і кого відвідати (...).
Звертаюся також до подружжів: маєте одне одного, тож тіштеся, радійте, допомагайте одне одному, хай між чоловіком і дружиною завжди витає християнська подружня любов. Маєте дітей – бережіть їх, турбуйтеся і опікуйтеся ними.
Хай Дитятко Ісус, св. Йосиф і Пречиста Діва Марія поблагословлять вас і ваші родини! Амінь. Христос ся раждає!
о. Василь КОВПАК / Дзвін з Фатіми/2009 рік/№ 1 (42), Січень - Лютий
