А що могли думати про плач Свого Вчителя ті, які залишили все і пішли за Ним? Вони  свідчили Йому свою вірність, любов і запевняли, що ніколи і ні за яких причин і обставин не покинуть Його. Чи згідні були вони на Його муки і хресну смерть, про які Він не раз говорив їм? Звичайно ні! Вони надіялися, що все буде добре і ніякої трагедії не станеться. Невже Той, Хто повелівав вітрам і втихомирював бурі, Хто зцілював всяку недугу і навіть воскресив померлих, і цього разу не вийде Переможцем? Так, вони визнавали Його Сином Божим, та, очевидно, не хотіли, щоб Він був і Сином Людським. При першому важкому випробуванні їхньої віри вони виявляли сумнів щодо Нього. Їм потрібно було пережити ще Голгофу і, що найважливіше, дочекатися третього дня після Його смерті. І вже тільки тоді вони почнуть добре усвідомлювати і розуміти все, що вчив Ісус і що звершив. Та повною мірою до кінця їм відкриється смисл переможного і тріумфального в’їзду Спасителя до Єрусалима після Його повернення на небо, до престолу Свого Небесного Отця, звідки зійде на них всепереможна сила Святого Духа. Це буде початком їхнього тріумфального походу, походу Його Церкви, а насправді це в них і через них продовжиться похід Сина Божого — Спасителя світу в усі кінці землі до кожного народу, щоби в серці кожної людини знову принести Себе як Голгофську жертву, тільки після звершення якої може настати і настає спасіння. Цим і завершується земний тріумф правди, добра, миру, справедливості й любові, який воістину ніколи не закінчується, бо триватиме вічно.

www.galychyna.if.ua