В Україні триває виборча кампанія. Всі 20 років за часи незалежності вибори у нас були брудними. Не випадково понад 70 відсотків українців не вірять у їх чесність. Нинішні парламентські не є винятком, але, як і кожні наступні, вони мають свої особливості.

Зважаючи на те, що Церкві в Україні довіряють найбільше за всі інші інституції, багато кандидатів у депутати до Верховної Ради також почали активніше „любити” Церкву. Окремі з них саме тепер, а не торік чи позаторік, взялися спонсорувати будівництво чи інші проекти церковних громад, і, відповідно, просять, щоби за них „замовили слово”. Як при цьому поводяться священики інших конфесій, зокрема УПЦ МП, давно відомо. Хоча, згідно зі статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації не мають права вести агітацію за кандидатів під час передвиборчих перегонів.

Але нас більше цікавить УГКЦ, яка на Синоді заборонила священикам агітацію. Як зазначив нещодавно Глава Церкви Блаженніший Святослав Шевчук, „жоден священик не має права вихваляти когось, крім Бога. Коли Церква втручається у політику, вона завжди програє. Тому що ніколи жодна політична партія, яка намагається церкву обдарувати, не залишить її вільною”. Однак, незважаючи на заборони і застереження, уже є випадки, коли греко-католицькі священики вихваляють кандидатів (м. Миколаїв Львівської обл.., м. Рогатин Івано-Франківської обл.). Редакція уже отримала кілька дзвінків від парафіян з категоричним несприйняттям таких дій отців. Люди наголошують, що самі здатні розрізнити добро від зла, а завдання священика — вказувати на вічні істини, які треба впроваджувати в суспільне життя.

Інший випадок — взагалі поза межами здорового глузду. Один з кандидатів від „Партії регіонів”, красуючись на бігбордах, вирішив запросити прочан на Міжнародну прощу Вервиці, що має відбутись у Погоні 6-7 жовтня. Настоятель Погонського монастиря о.-ігумен Никодим Гуралюк ЧСВВ, як тільки дізнався про це, був здивований не менше від нас. „Коли я поглянув на цю рекламу — мало не впав! — каже о. Никодим. — У нас ніхто не брав благословення на таку «промоцію» і навіть ніхто нам про це не сказав. Врешті, просто не по-людськи виступати з таким «запрошенням» — це ж не його господа”. То може кандидат вніс якусь пожертву на монастир, який будується? Виявляється, що також ні. Ось як о.-ігумен прокоментував це: «Я боюся тих нечесних грошей. Є цивілізовані шляхи: хтось хоче допомогти нам розбудовувати монастир, то ми маємо відкритий рахунок у банку. Якби ж то вони були гонорові й перерахували, скажімо, мільйон, то я би тоді повідомив людей, що ось маємо таких жертводавців, і ми за ті гроші хоч собор накриємо. Але ж цього немає!».

Наші люди свідомі, часом навіть свідоміші, ніж дехто з тих, хто хоче ними маніпулювати. Вони знають, що „не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Мт. 7, 21).

Михайло ЗАХАРЧУК

novazorya.if.ua