Популярність, яку осягнула промова відомого українського виконався Святослава Вакарчука на вручені йому президентом Порошенком ордену Свободи, просто неймовірна. До певної міри, це дійсно голос народу, який волає до влади. Фактично, співак зробив те, що мали зробити уже давно духовні, громадські та політичні авторитети нації. Мали, але не зробили. І не слід їм це брати за зле. У ситуації, в якій зараз є Україна, кожне слово людини, яка має суспільний авторитет, може стати іскрою, що здатна запалити вогонь процесів, зупинити які буде неможливо.
Для багатьох здається, що перед Україною все ще є безліч можливих сценаріїв розвитку. Насправді ж, сценаріїв залишилося лише два: або встановлення авторитаризму, або чергова Коліївщина. Влада вже настільки увійшла у роль, що очікувати будь-яких змін у її поведінці просто наївно і навіть безвідповідально. Тільки Боже чудо може спрямувати розвиток ситуації якимсь третім варіантом. Саме тому не слід забувати молитися за ситуацію в Україні щодня о 21.00, як до цього неодноразово закликали єпископи УГКЦ.
Також варто пам’ятати, що Бог за нас нашу роботу не виконає, адже Він шанує нашу свобідну волю. Він дає нам усі потрібні милості, але і ми мусимо з цими милостями співпрацювати. А тому слід не просто уважніше придивитися до ситуації в Україні, не просто шукати шляхів її вирішення, а спробувати віднайти її коріння.
Україна зараз постійно декларує своє прагнення розвиватися згідно з європейськими цінностями. Але, окрім декларативних загальних заяв, практично ніхто не потрудився перерахувати ці цінності. А навіть якщо й такі спроби є, то вони більше нагадують спробу видати голуб’яче яйце за перлину.
Без сумніву, фундаментом європейських цінностей є християнське розуміння особи, її прав і свобод. Без цього зрозуміти європейські цінності, навіть тоді, коли їх частина виродилась у вимоги узаконення гріха, практично неможливо. Серед європейських цінностей, до яких начебто так прагне Україна, фундаментальною цінністю є право, захищене правосуддям.
А в Україні правосуддя практично відсутнє. Якщо на це поглянути з перспективи Святого Письма, то можемо ствердити, що держава не виконує основної функції, покладеної на неї Богом. Святий Павло каже: «Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло. Тому треба коритися не тільки ради кари, але й ради сумління. Через це бо платите й податки, бо то службовці Божі, що лише того й пильнують. Тож дайте кожному належне: кому податок –податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь.» (Рим 13,3–7).
Оскільки влада в Україні не виконує функції правосуддя, то тим тратить усяке право носити меч (монополія на насильство), збирати податки і мито (розпоряджатися спільними грошима громадян), отримувати від громадян честь і острах (бути легітимною і поважаною). А народ, який терпить таку владу і таку її поведінку, оскільки у своїй Конституції він перед Богом і світом засвідчив, що він – народ – є в Україні джерелом влади, також не виконує своїх функцій, покладених на нього Богом.
Якщо Бог делегував частину Своїх суддівських повноважень владі, а влада не виконує цих повноважень, то сподіватися на Боже благословення такого стану не доводиться. Тому варто зрозуміти, що без встановлення більш-менш справедливого правосуддя Україна тонутиме у хаосі, беззаконні та безвладді. Відсутність ж правосуддя – це корінь більшості суспільних негараздів в нашій державі. І якщо народ не усвідомить власної відповідальності за це, то очікувати позитивних змін в Україні – пусте марення.
о.Орест-Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua
