Губернатор Луїзіани Хьюї Лонг у 1935 році сказав фразу: "Коли фашизм прийде в Америку, він буде називати себе антифашизмом". Без зайвої екзальтації можна сказати, що новий фашизм, поцупивши з ослабілих рук активістів Майдану бренд "прав людини", вже стукає у наші двері.

Достатньо подивитися відео, як діє поліція на так званому Марші рівності, за що і в якій формі вона застосовує силу до звичайних громадян. Уявіть, якби це творили беркути Януковича – який би галас на весь світ знявся?

Нагадаю, боротьба із поліцейським свавіллям – це становий хребет української революції 2013-2014 років. Майдан, якщо хто вже забув, почався із Врадієвського бунту, зі зґавлтування представниками правоохоронного органу жінки. Продовжився після 30-го листопада, 11-го грудня, 20-го лютого. "Непокаране зло зростає" - твердили тоді ми, і твердимо досі, бо не бачимо покарання.

Натомість зло зробило ребрендинг і ходить з нашивками добра, ходить із транспарантами добра.

Саме в термінах "міліція і народ" необхідно заміряти вектор суспільної еволюції нині. Треба, цими поняттями оперуючи, розуміти і відрізняти: революцію від контрреволюції, прогрес від регресу, крок уперед – від двох кроків назад.

Хто ж ці адвокати диявола, котрий надів нову форму?

Опонентами української революції, як це не сумно, стали його попередні союзники.

Це – особливий клас українських громадян, котрі вирішили заробляти на життя відстоюванням ідеологічних позицій західних урядів і фондів.

Так, саме у такій послідовності – бажання грошей та суспільного статусу привело їх у структури, котрі займаються пропагандою певних цінностей, ідей тощо. (А не навпаки, коли люди, маючи погляди, тривалий час реалізовуючи їх за свій рахунок, врешті знаходять зовнішню підтримку).

В обезкровленій грабунком і війною країні це стало серйозним заробітком. На один долар, через курсові коливання, в Україні стало можливим зробити вдвічі-втричі більше. І з’явилися масово фейкові "громадські активісти" на зарплаті, цілі ЗМІ, фінансовані за рахунок грантів, і, як вершина цієї тріади, – політики, котрих підтримують та обожнюють ці "активісти" та дотовані ЗМІ.

Така схема заробітку була би нам усім вигідна, якби не передбачала, що займатися треба контрреволюцією.

В чому контрреволюційність?

Ідеологічні конформісти, котрим байдуже, на що брати грант, аби заробити гроші, статус та увагу преси, не розуміючи принципів свободи, намагаються жорстко нав’язати суспільству те, що прописано у грантах. При цьому не рахуючись із методами. (Звісно, це не стосуються переважної більшості людей, котрі за гранти роблять добру і корисну для країни роботу. Мова – про таку особливу категорію, як парторги на зарплаті у посольств та фондів).

Ідеологічний конформіст – це по суті прихильник жорсткого диктату, бо сам служить чужим ідеям не з власних переконань, а ради наживи. Наживою він із іншими ділитися не хоче – отже, схильний заганяти обивателів у своє ідеологічне стойло силою. І не завжди, на жаль, м’якою.

Наші опоненти виявили себе прихильниками жорсткого придушення позицій, альтернативних до їх власної. Вони багато говорять про те, що не сприймають насилля, що вони проти насилля.
І тут ми бачимо певний ідеологічний фокус. Раптом виявляється, що, за їх уявленнями, державне насилля – це взагалі не насилля!

Наші опоненти не заперечують державне насилля, навпаки, вони дають колосальний кредит повноважень цьому насиллю – зокрема, регулювати свободу слова, свободу зібрань, свободу думки і свободу совісті.

В цьому, звісно, іронія тих, хто називає наших опонентів "лібералами". Оскільки сама суть лібералізму направлена супроти державного насилля.

Звісно, проблема прав людини, насилля і репресивних органів – це лише яскравий приклад, як "грантові ліберали", новітні парторги працюють піар-обслугою для супроводу "реформ", котрі в Україні реалізовують західні уряди, розпилюючи багатомільйонні бюджети.

Біда в тому, що парторги - вони вже не соромляться нахабно брехати перед десятками телекамер на вулиці, вважаючи, що вже достатньо сильні, щоб контролювати суспільну дискусію. Така безсоромність у брехні та у державному насиллі – серйозна заявка на успіх нових тоталітаристів, "грантових лібералів". Якщо ми не зупинимо їх.

Ігор Луценко / http://catholicnews.org.ua