Від редакції: Ця стаття написана поляком і про ситуацію в Польщі. Але усі добре розуміємо, що ситуація у світі та в Україні не дуже відрізняється. Запрошуємо прочитати і примінити ситуацію на свою країну. Будьмо уважні і робімо висновки.
За 1700 років не було такого, щоб католики не могли брати участь у Святій Літургії і приступати до таїнств. Обмеження, які держава накладає у зв’язку із епідемією, є для вірних великою трагедією. Однак виявилось, що багато представників так званого відкритого католицизму дивляться на цю ситуацію зовсім по-іншому. На їхню думку, коронавірус може «зцілити» католицизм, бо стало зрозуміло, що священник не потрібний нам для спасіння, Бог існує і поза храмом, а дивитись літургію по телебаченні навіть краще, ніж реальна участь в ній.
Трагедія? Не для всіх!
Майже у всіх країнах цивілізованого світу перед обличчям пандемії коронавірусу закривають християнські храми, а вірним або повністю відбирають можливість брати участь в Св. Літургій і приймати таїнства, або серйозно її обмежують. В деяких країнах обмеження вводить світська влада всупереч позиції єпископів, в інших – самі єпископи зачиняють храми, випереджаючи постанови уряду. Ситуацію оцінюють дуже по-різному; хтось вважає, що запроваджені обмеження є необхідними перед загрозою зараження, інші вважають, що до церков поставились дуже несправедливо, особливо, якщо врахувати, що держава дозволила не зачиняти різного типу магазини чи установи. Незалежно від оцінювання законності застосованих заходів, здавалось би, що усім католикам вони здаються трагічними і навіть якщо погодяться із неможливістю провадити звичайне християнське життя, то чинитимуть це лише із найбільшим болем, палко очікуючи на зміну цієї важкої ситуації.
Зрештою, як нагадував св. Іван Павло ІІ в «Ecclesia de Eucharistia», Церква живе з Євхаристії, а встановлення Таїнства Вівтаря є «вирішальним моментом для творення Церкви». Не можна легковажити її спільнотним виміром. «Як показує щоденний досвід, початок розділення між людьми, що так глибоко закорінений в людстві через гріх, протиставиться відроджувальній силі єдності Тіла Христа. Євхаристія, будуючи Церкву, власне для цього творить спільність між людьми», - писав Папа, покликаючись на слова св. апостола Павла: «Хліб, що ламаємо, чи не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, - нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1Кор. 10,16-17). Як навчають Дії апостолів, християни від самого початку збирались на ламання хліба в перший день після шабату; Апостол народів навчав: «Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе» (Євр. 10,25). Як нещодавно нагадував кардинал Вальтер Брандмюллер, критикуючи зачинення храмів з приводу епідемії, в 304 році засуджено на смерть 49 християн – лише за те, що зібрались на недільну Євхаристію. «Не можемо жити без святкування дня Господнього», - говорив один з них, ідучи на смерть. Повторімо: не можемо жити без святкування дня Господнього!
На жаль, здається, що ці істини сьогодні забувають. Дописи медія, пов’язаних із так званим відкритим католицизмом, показують, що багато католицьких публіцистів і журналістів, а також священників, вважають епідемію коронавірусу благословенням, яке допоможе католикам оздоровити свою «хвору» релігійність і зрозуміти, в чому насправді має полягати християнська віра. Далі пропоную до Вашої уваги суб’єктивний вибір найбільш промовистих публікацій в польських виданнях. Мушу визнати, що хоч раніше я ставився до них більш скептично, однак читання статей і коментарів ввело мене в легкий ступор.
Брак Євхаристії «направить» католицизм?
З вражаючими тезами про вплив коронавірусу на релігійність поляків (але це стосується і католиків інших країн – пер.), виступив на шпальтах польського католицького суспільно-культурного видання Więź о. проф. Альфред В’єжбіцкі з Католицького університету Любліна. Священник у статті за 16 березня переконував, що глибина нашої віри не залежить «від свяченої води, Причастя на уста, а навіть від фізичної присутності на літургії серед натовпу людей, котрі можуть заражати страшним вірусом». Він також вважає, що теперішня ситуація вимагає «обмежити богослужіння, а навіть повністю відмінити їх публічну відправу». Однак, це ще не кінець. Отець продовжує:
«Закриття церков, чи лише обмеження доступу до них, парадоксально може стати оздоровленням для нашої релігійності, може допомогти нам розрізняти важливе від другорядного, наново відкривати релігійну тугу і міжлюдську солідарність».
Аналогічні думки, цього разу на шпальтах Tygodnik Powszechny, висловив о. Адам Бонєцкі. У статті за 20 квітня він написав, що поляки почали використовувати практики «в магічний спосіб», а наш католицизм «переважає обрядовість», яка «має багато спільного з вірою». Саме тому, на думку цього священника, час коронавірусу можна вважати «зціленням від клерикалізму». «Раптом виявилось, що священник не є необхідним для нашого спасіння», - пише він.
Молитва перед екраном «досконаліша», ніж перед Пресвятими Дарами?
Популярний сьогодні перегляд трансляції св. Літургій не можна вважати заміною участі в літургії. Дивитись в екран, навіть якщо й дуже побожно, не є участю в св. Літургії. Про це нещодавно нагадав єпископ Анджей Чая з Ополя, вказуючи на те, що перегляд трансляції літургії наживо є лише формою «духовного єднання», але нічого більше. Що більше, перед надміром зосередження над трансльованою літургією остерігав навіть Папа Франциск, вказуючи в одній з проповідей, що Церкву і таїнства неможливо перенести у віртуальний світ. Проте, іншої думки на цю тему дотримуються представники відкритого католицизму. На їхню думку, в святій Літургії можна не лише брати участь дистанційно, але й така участь може бути навіть досконалішою і кращою від звичайної участі в літургії.
В цитованій раніше статті о. Адам Бонєцкі переконує, що перегляд літургії є настільки ж добрим, як і участь в ній. «Якщо Євхаристія, перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христа, є дією Бога, то чому та, що відправляється далеко від нас і з якою ми єднаємось духовно, переглядаючи по телевізору, має бути менш важною від тієї, в якій ми присутні у храмі? Чи від Бога нас віддаляють земні кілометри? Чи важливо як далеко сягає голос священника, мікрофона, чи місце в першій лавці?», - пише він. – «Не мусиш бігти до церкви – можеш брати участь в літургії біля телевізора. Не мусиш іти до Сповіді – збуди в собі жаль за гріхи. Не біжи до Причастя – бо Причастя також є прагненням зустрічі з Христом», - переконує він.
Ще далі пішов о. Даріуш П’юрковські ТІ. На сторінках порталу Deon.pl він написав: «Євхаристія, яку ми переглядаємо в медія, відбувається насправді і наживо. Це – не фільм чи вистава. Ми слухаємо істинне Слово. Ми є свідками і учасниками релігійної події». І далі: «Медія дають нам таку можливість, яку раніше люди не мали. Слово Боже, яке ми слухаємо через засоби комунікації, може нас так само торкнутись як Слово, яке ми слухаємо в церкві. Це велика благодать, що випливає із технічного прогресу», - переконував він. А потім слідували отакі слова:
«Переглядаючи Євхаристію з допомогою аудіовізуальних засобів комунікації, ми не є присутніми там фізично, але можемо бути присутніми в намірі, свідомості, тобто духом. В певному значенні, це – досконаліша форма присутності».
Тобто для о. П’юрковського переглядати Літургію є «досконаліше», ніж брати в ній участь? Важко погодитись з тим, що настільки глибоко некатолицькі і болісні слова можна прочитати на єзуїтському порталі, читачами якого є сотні тисяч католиків Польщі…
В цю ж предивну позицію вписався і єпископ Адріан Гальбас з м. Елк. Цей єрарх в ефірі радіо Siódma9 сказав, що «участь у св. Літурігї через трансляцію» є «великою нагодою», а людям слід пояснювати, що в неділю мають «не іти до церкви», а лише дивитись Літургію, бо це є «участю в св. Літургії, тільки у іншій формі». «Іти до церкви в теперішній ситуації суперечить любові до ближнього і любові до себе», - зазначив він. Його слова широко цитували на порталі Deon.pl.
Віртуалізацію церковного життя похвалив також о. Вацлав Ошайца ТІ. На сторінках журналу Więź він пробував переконати, що духовне причастя «стоїть перед сакраментальним причастям, випереджує його і визначає його ефективність»; на сторінках Deon.pl він писав, що «спасіння не залежить лише, і перш за все, від того чи ходить людина до церкви, чи ні». За словами єзуїта, Господа Ісуса «не можна замкнути в церкві, в обряді, в літургії»; і так само ми не можемо «закриватися в будівлі храму чи доктрині». В добі коронавірусу «християнський шабат» повинен «уступити праву любові», тобто: вірні не можуть ходити до церкви. Посилаючись на о. Карла Раннера, священник знецінював св. Літургію, пишучи, що вона є справою Церкви, що відбувається очевидно під натхненням Святого Духа, але і духа часу, духа цього світу».
Наче цього було недостатньо, 30 березня Więź публікує проповідь чеського о. Томаша Галіка, котрий говорив про те, що хоч ми не ходимо до церкви, але «ні на йоту не стаємо меншими християнами». Звичайно, що ходити на літургію це «без сумніву, природно і добре», але водночас, «як бачимо, не на цьому полягає християнство». Трохи згодом, також на сторінках Więź вже раніше цитований о. Даріуш П'йорковські ТІ критикував тих душпастирів, котрі за всіляку ціну намагались уможливити вірним доступ до таїнств. На його думку, тим, хто намагаються «врятувати те, що можливо», насправді не розходиться про «сповідь і благодать», але швидше за все про «страх втратити щось, що ми самі збудували».
За словами священника, можливо, що частина вірних більше не повернеться до церков, але страх Церкви перед цим демонструє лише «слабкість віри тих, хто може більше не повернутись». Навіщо католицький священник знущається з тих, хто в різноманітний новаторський і креативний спосіб виходить до вірних?..
Проти відкривання церков
Якби це мало залежати від представників описаної тут течії католицизму, то відкриття церков ми могли б ніколи не дочекатись. Головний редактор порталу Deon.pl Пьотр Жилка ще на початку епідемії в Польщі оголосив, що він до церкви не піде; а потім повідомив, що дивився трансляцію літургії, яку відправляв Архиєпископ Ґжеґож Рись, котрий повчав, що «місце молитви не має значення». Таку ж позицію висловив Артур Спорняк з Tygodnik Powszechny, котрий зачинення храмів для вірних назвав «здачею екзамену» польськими єрархами. На сторінках цього ж тижневика подібно висловився Пьотр Сікора. Журналіст визнав, що Бог насправді «є в Євхаристії», але також «є і поза нею»; тому сьогодні «немає причин, щоб ризикувати життям і здоров’ям, оскільки Він є доступним для нас увесь час».
До ряду прихильників закритих церков приєднався кандидат на президента Польщі Шимон Головня. Вже 12 березня він наполегливо переконував уділяти Св. Причастя лише на руки і закликав тих, «хто не мусить» не іти до церкви. Він також стверджував, що польська держава може самостійно закрити церкви на основі конкордату; такий крок Головня вважає розсудливим, бо «епідеміологічна ситуація може бути різною». Після великодніх свят риторика Головні загострилась. У Твіттері він дуже гостро скритикував заклик Арх. Станіслава Ґондецького, скерований до прем’єра Матеуша Моравєцкого, послабити обмеження, накладені на церкви. Головня зазначив, що коли таке чує, то «починає закипати», бо ж відкриття церков «не допоможе польській економіці». За словами кандидата в президенти, «ці люди (єпископи – ред.) мають пріоритети в інших місцях, ніж більшість». Потім він висміяв постулат відкриття церков в ситуації, коли «відкриття перукарень, різного виду магазинів будуть зобов’язувати 1000 різних обмежень». «Найважливіше, щоб люди могли зайти до церкви», - говорив він зі сарказмом.
Таку ж реакцію висловив о. Адам Бонєцкі; старший редактор видання Tygodnik Powszechny у статті за 13 квітня піддав критиці голоси, що добиваються відкриття церков для вірних як прохання про «привілеї». Він зазначив, що йому важко зрозуміти мотивацію, що керує тими, хто хоче, щоб на літургію могло приходити більше, ніж п’ять католиків. На думку о. Бонєцкого, подібні постулати приведуть виключно до того, що в результаті Церкву сприйматимуть як таку, що «знову прагнула отримати якісь привілеї».
Про що тут ідеться?
Можна поставити запитання: про що тут йдеться? Звідки беруться католики, в тому числі священники, котрі виглядають задоволеними тим, що закрили церкви і немає доступу до таїнств? Навіщо вони вихваляють цю драматичну ситуацію як нагоду для очищення релігійності, стверджують, що літургію краще дивитись, ніж бути на ній присутнім? Вони кажуть, що в історії Церкви багато разів християни не могли виконати свій недільний обов’язок, бо не було священника – чи то в Японії, чи в комуністичних країнах. Однак, як показують численні приклади, не лише з Абітини, але із значно новіших часів, згадаймо лише таємні літургії в Аушвіц: християни ніколи не вагались ризикувати усім заради участі в Євхаристії. Чи можна сьогодні сказати: ми зробили усе можливе, відкривши для кількох чи кільканадцяти вірних величезні катедри?
Здається, що ця несамовита критика відкритих церков є виразом більш глибоко закоріненого ставлення, яку я б назвав «церковною ойкофобією» (ойкофобія – страх перед домом. - пер.). Для представників відкритого католицизму немає гіршого від польського католицизму, з його народною побожністю, довгими чергами до великодньої сповіді, на фоні Європи вони надалі залишаються великим відсотком dominicantes (тих, хто бере участь в недільній літургії – пер.). Може скластись враження, що у цитованих висловлюваннях видно тугу за зовсім новою моделлю католицизму, такою, в якій віра буде переживатись більш приватно, найчастіше поза церквою; моделлю, в якій вже не матиме значення поділ на духовенство і мирян. Це – глибоко революційний католицизм, позначений прагненням до вивернення вродженого порядку і заміни незмінних принципів власними примхами. Описані вище позиції готують основу для цілком нового винайдення Церкви, переконання, що ліберальна еліта знає краще, як формувати католицьку віру і форми її пережиття. Важко знайти привід для більшої гордості. Повторю ще раз: остерігаймось «відкритого» католицизму.
Павел Хмєлєвські, http://catholicnews.org.ua
