Посеред замішання, що триває у Католицькій Церкві, один із чотирьох авторів dubia, розповів журналістові Catholic World Report про те, що він абсолютно не є в опозиції до Папи, ані не очолює схизматичний рух, в чому його дехто звинувачує.

Кардинал Реймонд Берк наголошує, що не потрібно політизувати життя Церкви і її доктрину. «Захист того, що Церква завжди навчала і практикувала, ніколи не може бути свого роду політичною дією проти «іншого» політичного руху», - зазначив він.

Ми пропонуємо до Вашої уваги короткий підсумок інтерв’ю, яке кардинал дав для видання «Catholic World Report»:

«Що найбільше лякає мене в сучасній ситуації Церкви – це те, що я б назвав політизацією церковного життя і церковної доктрини. Цим легко займаються світські ЗМІ, однак їм успішно в цьому допомагають певні церковні лідери, богослови та коментатори. Тут не йдеться про «Революцію Франциска», як її називають. Не йдеться про те, щоб бути «за» чи «проти» Папи Франциска. Тут ідеться про те, щоб захищати католицьку віру, а це включає захищати престіл Петра, наступником якого став Папа. Тому, захист того, чого Церква постійно навчала і практикувала, ніколи не можна вважати певного роду політичною дією проти «іншого» політичного руху, як його називають «Революцією» в Церкві, а тим більше, не можна вважати супереченням Папському престолу.

До речі, найкраще служіння, яке кожен з нас може надати Святішому Отцю – це говорити істину віри, бо це допомагає йому тим, що Другий ватиканський собор правильно називає принципом єдності усіх єпископів і самої Церкви.

Неможливо по-іншому дивитись на це, і мені якось дивно та водночас боляче, що людей, які просто намагаються якнайкраще представити вчення Церкви, звинувачують в розколі Церкви – і навіть  звинувачують в тому, що вони очолюють схизматичний рух в Церкві.  Таку техніку використовують для пропихання певного порядку денного, і нам не слід боятись їх чи мовчати через них. Навпаки, ми повинні бути заохочені, як сам Господь заохочує нас, говорити істину і давати свідчення істини в нашому щоденному житті».

«Так, мені боляче чути, що певні особи припускають наче я став провідником схизми.

Також мені боляче бачити як добрі католики, а особливо конвертити в католицьку віру, віра котрих зараз піддається важким випробуванням теперішньою ситуацією в Церкві, і котрі навіть переживають спокуси шукати Христа за межами Католицької Церкви, в тому значенні, що вони мають спокусу думати, що сама Церква відійшла від Апостольської віри. Ми можемо розуміти чому для навернених це дуже складно, бо вони прийшли до Католицької Церкви, яка впродовж тисячоліть – незважаючи на випробування навіть всередині її самої – залишилась вірною Апостольській Традиції, очевидно, що з допомогою Божественної ласки.

Щоб відповісти прямо на Ваше запитання, я повторю те, що вже говорив колись: я ніколи не буду частиною схизми, навіть якщо мене покарають в самій Церкві за те, що я у добрій совісті намагаюсь робити заради навчання католицької віри і захищати її так, як повинен, перш за все, як християнин, а тим більше як єпископ і кардинал Церкви. Я ніколи не покину Католицьку Церкву, бо це Церква, заснована нашим Господом Ісусом Христом, Котрий настановив Петра главою Колегії апостолів як знак єдності Церкви у світі. Бо якщо ми більше не матимемо віри у присутність Христа в Церкві, в тому числі через Петровий престіл, тоді ми більше не будемо католиками і увійдемо в той світ безкінченних розділень серед християн.

Саме тому я закликаю друзів-католиків реагувати на поточну ситуацію вірністю тому, чого Церква завжди навчала і що практикувала – і це не є загадкою для нас, це все записано в Катехизмі Католицької Церкви. Залишаючись вірними таким чином, ми також будемо вірними Петрові, бо один Папа не може навчати по-іншому, ніж другий. Всі Папи є наступниками св. Петра. Вони є тим, хто обороняє і поширює Апостольську Традицію, і, таким чином, залишаючись вірними тому, чого завжди навчала і що практикувала Церква, ми також залишатимемось вірними св. Петрові: Ubi Petrus, ibi Ecclesia (Де Петро, там і Церква). Зараз ситуація є складною, однак в певному розумінні вона досить проста: ми є римо-католиками; ми знаємо якою є католицька віра і повинні дотримуватись її і захищати, навіть якщо це означає – як це означало для багатьох наших предків – стати мучеником, чи свого роду «білим мучеником» - бути висміяним чи навіть звинуваченим у тому, що ти є ворогом Церкви.

Що б не стосувалось нас, зрештою усе, що матиме значення - це те, що ми залишились вірними Христові і тому, що Він навчав нас у Церкві».

«Ми, четверо кардиналів (двох з нас Господь вже покликав до себе), що написали dubia, не мали на меті нічого іншого, аніж бути автентичними вчителями віри. Ми відповідали, і продовжуємо відповідати, на те, що є нашим основним обов’язком, як єпископів і кардиналів: навчати віри. Ми не очолюємо жоден рух. Ми ніколи не намагались створити якийсь рух. Ми просто намагались з усіх сил захищати Христа і Його вчення в Церкві.

Мене дуже надихали кардинали Каффара і Майзнер, а тепер я тісно спілкуюсь із кардиналом Брандмюллером, і можу запевнити, що так і є. Секулярний світ хоче інтерпретувати те, що ми робимо, керуючись світськими мотивами і т.д. Я можу запевнити, що через молитву і жертви, ми намагались очистити себе від усього, що не є відданою любов’ю до Христа і Його Церкви».