Роман ІВАСІВ

Двадцять років тому, 28 січня 1990 року, на постійні вимоги єпископа владики Павла Василика, священиків, українських патріотів і ревних вірних комуністична влада повернула УГКЦ один із двох її єпископських храмів. Станіславівська єпархія УГКЦ до Другої світової війни і в часи підпілля обіймала територію трьох областей: Івано-Франківську, Тернопільську та Чернівецьку. Таким чином, повернення єпископського осідку УГКЦ в колишньому Станіславові знаменувало собою початок фактичного визнання більшовицькою владою її протиправних дій щодо Церкви на Львівському псевдособорі 1946 року, як і якісно новий етап легалізації УГКЦ в УРСР. Саме з цієї нагоди у неділю в Івано-Франківську відбулася урочиста архієрейська Літургія за участі 11-ти ієрархів УГКЦ, чільників обласної влади, священства і великого здвигу народу.

На святкування прибули Львівський архієпископ владика Ігор Возьняк, екзарх Франції та країн Скандинавії і Бенілюксу владика Михаїл Гринчишин, ЧНі, владика Самбірсько-Дрогобицький Юліян Вороновський, владика Тернопільський і Зборівський Василь Семенюк, апостольський адміністратор  Стрийської єпархії владика Тарас Сеньків, екзарх Одеський і Кримський Василь івасюк, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз, єпископ-емерит Івано-Франківський Софрон Мудрий, апостольський адміністратор Бучацької єпархії отець Дмитро Григорак.

Були присутні й ті, хто безпосередньо брав активну участь у справі відновлення історичної справедливості: Іван Павликівський, Зиновій Дума, Степан і Марія Каспруки, о. Григорій Сімкайло, о. Ярослав Гринюк, о. Михайло Сушко, Зеновій Завідовський, колишній завгосп катедри Богдан Семків, Михайло і Параска Возні, Григорій Штогрин, Федір Литвин, о. Петро Скрипничук з дружиною Надією, Анна Деркач, Євдокія та її донька Люба Ткачівські, Олександра Зваричук, Антон Дутчак, Роман Качанівський, Мирон Протас, Омелян і Ярослава Левіцькі, Василь Зваричук, Юліян Куйбіда, Стефа Підгаєцька, Анна Олійник, Ольга і Ярослав Гринишини та багато інших вірян.

Обласну владу на торжестві представляли голова обласної ради ігор Олійник, заступник голови ОДА Олег Коржак, народний депутат України Зіновій Шкутяк, міський голова Віктор Анушкевичус, депутати обласної ради.
На прохання правлячого Івано-Франківського єпископа Володимира Війтишина архієрейську Літургію очолив правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ владика Миколай Сімкайло — як один із перших учнів владики Павла Василика, котрий був висвячений ще в далекому 1974 році на підпільного священика, як один із тих, хто доклав багато старань до повернення катедри, перший  і довголітній настоятель храму Святого Воскресіння. На Службі Божій по голошенні Євангелія владика Миколай у своїй проповіді зробив короткий історичний екскурс в минуле УГКЦ та окреслив значення події.

«Для нашої УГКЦ це торжество є знаком подяки Господеві за свободу і визнання своєї віри у незалежній Україні, — сказав владика Сімкайло. — З висоти 20-ліття, коли почалося перше Богослужіння в катедральному соборі, коли почалося масове повернення наших вірних до своїх церков, монастирів та богослужбових каплиць, хочу щоби ми ще раз поглянули на тернистий шлях українців ХХ століття. Цей шлях пліч-о-пліч з народом гідно пройшла УГКЦ, яка захищала його від різних поневолювачів. Так було завжди, так було і в час, коли з початком ХХ століття в Станиславівській єпархії її керманичем став молодий єпископ Андрей Шептицький, який підніс авторитет єпархії... Перейняв престол єпископського служіння опісля Григорій Хомишин, який також ревно трудився на Христовій ниві аж до свого ув’язнення.

Кожний з єпископів нашої нескореної Церкви гідно ніс свій хрест, і жоден з них не зрадив хреста Господнього, бо знали за що терпіли і боролися... Чинили так, як і годиться воїнам Христовим.

Сумно пригадувати 1946 рік, коли сталінська влада залучила до своїх ганебних дій Московський патріархат і взяла на себе ще один величезний гріх — ліквідацію УГКЦ та насильне приєднання її вірних до російського православ’я. Жоден з ієрархів Російської Церкви тоді не став на їх захист проти такого святотатства і безчинства, хоч вони й мали приклад владики митрополита Андрея в часи пацифікації на західноукраїнських землях, коли він захищав православне духовенство, боронивши їх перед польською владою.

Сьогодні ми радіємо за свою нескорену Церкву, бо вона довела свою життєздатність в умовах тяжких випробувань. Вона зберегла свій єпископський провід, священичі й монаші структури, своїх вірних, котрі воскресли до життя і дали новий поштовх до життя. Жоден єпископ не зрадив святої Церкви, але всі пішли на мучеництво і в табори. Багатьох з них святіший отець іван-Павло II проголосив блаженними під час свого візиту в Україну 2001 року. Серед них єпископи Станіславівської єпархії Григорій Хомишин, Іван Лятишевський, Іван Слезюк, Симеон Лукач... Мощі двох єпископів — Івана Слезюка та Симеона Лукача виставлено для вшанування в крипті катедри Івано-Франківська.

Нині хочу особливо підкреслити значення великої постаті світлої памяті ісповідника віри єпископа Павла Василика, — продовжив далі владика М. Сімкайло.  — Цей чоловік виборов своїм життям право називатися мучеником та ісповідником нашої Церкви, за яку провів 13 років у в’язницях та концтаборах. Єпископ Павло вчив нас ніколи не боятися, і йому ми нині завдячуємо, що навчив нас бути воїнами Христа. Дякуємо за те, що цей мужній єпископ зробив для нашої Церкви, а також для нас — єпископів Володимира Війтишина, Тараса Сеньківа і мене, для багатьох священиків, яких він висвятив в Україні та далеко за її межами. Це він впевнено крокував по Красній Площі в Москві з єпископами Филимоном Курчабою, Софроном Дмитерком, нинішніми архієпископом ігорем Возьняком, єпископами Володимиром Війтишиним і Тарасом Сеньківим та отцем Григорієм Сімкайлом. Це був тріумф нашої Церкви у Москві. Владика Павло єдиний з єпископів Церкви підписався про вихід Церкви з підпілля та сміливо крокував до перемоги.

Саме 28 січня 1990 року після відправи Служби Божої в катедрі голова Івано-Франківського облвиконкому Василь Бойчук передав ключі від храму єпископові Павлові Василику. Того ж дня я був призначений настоятелем катедри, не маючи відповідного досвіду і практики, але мусив підпорядкуватись волі владики. Також при цьому був присутній світлої пам’яті владика Софрон Дмитерко.

Сьогодні не хочу комусь надавати перевагу чи похвалу — це не моя місія. Всім вам щира подяка від нас, владик та священиків, всім тим, хто вірою й правдою боровся за святу Церкву, за Батьківщину нашу і державу — Україну».

Урочистості завершилися привітальним словом блаженнішого Любомира Гузара та подякою всім учасникам тих подій, яку склав присутнім владика Володимир Війтишин.

http://www.galychyna.if.ua/