Блюзнірське нищення освячених фігур на території монастиря і на території школи в Івано-Франківську образило релігійні почуття християнської спільноти та сколихнуло громадськість міста. Про гріх святотатства, його богословсько-правничі аспекти і наслідки розповідає генеральний вікарій Івано-Франківської єпархії УГКЦ доктор східного канонічного права отець-митрат Олег Каськів.

- 25 листопада сайт СЗГ УМВС України в Івано-Франківській області повідомив: «Дехто припускав, що злочин було сплановано з акцією святотатства. Щодо особи зловмисника, то він є психічно хворою людиною і перебуває на обліку у спеціалізованому медзакладі. Молодий чоловік має претензії до молодшої сестри, а остання, за його словами, за обрисами обличчя схожа на лик Богородиці. Таке пояснення видається дивним, однак це пояснення психічно хворої людини».

— Нам також видається таке пояснення дивним. Незрозуміло, як можна брати на віру слова душевнохворої людини та на їх основі робити висновки щодо складу злочину? Тим більше, що  випадки святотатства вже траплялися в Івано-Франківську. З цього приводу отець Ярослав Гринюк, парох греко-католицької церкви Св. Юди Тадея в Івано-Франківську на вул. Миколайчука, сказав кореспондентові «Галичини»: «Два роки тому на моїй парафії фігуру Ісуса Христа (висотою більше півтора метра) було сплюндровано таким самим способом: відбито руки і голову, фігуру скинули на землю, а на самій фігурі залишилися відбитки ніг — копали її. Була міліція, але вони сказали, що нікого не можуть знайти...». Понищену фігуру отець, до речі, зберігає й досі.

- Чому християни традиційних Церков в Україні, на відміну від мусульман в Іраку, допускають, щоб у правовій державі нищили статуї Богородиці, Ісуса Христа, святих або чинили акти вандалізму на цвинтарях?

— Не християни, а, напевно, певні державні структури, які послуговуються відповідними правовими актами й законодавчими нормами. І це запитання потрібно швидше задати юридичним особам та відповідним органам. Нагадаю, що наше законодавство виділяє декілька  типів злочинних проявів з приводу віросповідання. Хоч у ньому чомусь немає навіть згадки про антиукраїнську чи антицерковну діяльність, чомусь усе зведено до «віросповідання» — до речі, це слово — калька з часів комуністичної правової системи — й сукупності злочинних діянь та осіб, які їх вчинили.

- Переглядаючи одну поважну наукову статтю на тему окремих аспектів кримінологічної характеристики злочинів у сфері віровизнання, я прочитав там таке: «Злочинні  прояви з боку віруючих в Бога чи диявола, священнослужителів щодо інших віруючих чи атеїстів»...

— Саме так. За нашим законодавством українські християнські традиційні Церкви, потужні духовні інституції з тисячолітніми традиціями виховання людини практично прирівняно до будь-якої сатанинської секти з трьох-десяти чоловік.

- Як повідомило УМВС України в Івано-Франківській області, «на місці події працювала слідчо-оперативна група Вовчинецького відділення міліції. 23 листопада за фактом хуліганства порушено кримінальну справу».

— Я не фахівець з Кримінального кодексу України, але нагадаю нашим правоохоронцям: осквернено й понищено християнські святині, які є місцем, де відправляються богослужіння, тим більше на території монастиря. Навіть у чинному Кримінальному кодексі є принаймі дві статті: 178 — «пошкодження релігійних споруд...» та 179 — «осквернення або знищення релігійних святинь». Тому розцінювати два ганебні акти святотатства, які сталися і в церкві, на території монастиря, і в школі, де навчаються й виховуються наші діти, як просте хуліганство, — тоді не знаю, що й сказати на це...

- Що накликає на себе особа, яка допускається блюзнірства?

— В Біблії сказано, що прокляття лягає на весь рід святотатця до четвертого покоління. Вісім вселенських соборів потверджують це також. Що ще гірше — рід святотатця може вимерти набагато швидше. Ми пам’ятаємо часи атеїстичної держави, в якій метою було викоренити все, що нагадувало про християнство. В цей період знищено сотні тисяч хрестів, статуй, церков, цвинтарів. Але коли тільки поверхнево проаналізувати і запитати себе, а що ж далі сталося з тими, які допустилися злочинів святотатства і богоборства, то побачимо, що здебільшого вони закінчували своє життя самогубством. У кращому разі — потрапляли у надзвичайно важкі перипетії долі й решту свого життя проводили на лікарняних ліжках або, усвідомлюючи свою вину та впавши у велику розпуку, починали хворіти серйозними психічними недугами.

- Можете навести приклад?

— Наведу приклад, який зустрів в інтернеті sueverie.net/lichnie-istorii/lichnie-istorii/samoubiystvo-dushi.html, — його показували по російському телебаченню. Один сільський житель у запаморочливому стані порубав сокирою ікони, намолені його предками, і кинув їх у вогонь в печі. Сусіди бачили, як він вийшов з хати й попрямував до стайні, але в її дверях несподівано... спалахнув вогнем. Від нього спалахнув хлів, у результаті згоріли і господар, і худоба. Хочу зауважити з цього приводу, що це не Бог карає переступника Божих Заповідей. Це людина відвертається від Бога, Який став їй непотрібний, і тоді людину починають терзати сили пекла. І велике щастя, коли людина встигає зрозуміти це, покаятись у гріху під час хвороб і бід, які починають переслідувати родину і близьких. Тоді цей жах може припинитись. На жаль, багато хто з них не встигає...

- Що необхідно зробити суспільству, щоб припинити глум  над святинями?

— Давно назріла пора відкрито поговорити хоча б про такі проблеми. Останнім часом спостерігаємо у нашому суспільстві зростання  кількості  правопорушень на грунті зневаги, релігійних почуттів, які, як на мене, становлять поважну загрозу суспільній моралі. Цю думку також підтримують окремі юристи й теоретики-правники, котрі розглядають такі злочини як вид правопорушень, що набув поширення впродовж останніх років та потребує активної протидії з боку держави. У зв’язку з цим ми далі будемо мовчати, чи потрібно активно шукати реальні шляхи подолання цієї кризи? Необхідно нарешті проаналізувати проблеми виявлення та протидії злочинам у сфері віровизнання. І нарешті останнє: як віднайти ефективні способи протидії таким злочинам?

Тому, беручи до уваги зазначене, було б доречно скликати круглий стіл, за яким зібрати служителів Церкви, представників влади й правоохоронних органів, юристів, психіатрів, тобто всіх тих, хто знає реальний стан справ чи несе певну відповідальність за ситуацію.