ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ МИТРОПОЛИТА УАПЦ
ПОЛІКАРПА СІКОРСЬКОГО

До всіх українців, сущих на Волині! Мир вам від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! Любі мої діти! Велике Боже милосердя і справедливість приблизилися до нас. Довгі роки терпів наш многострадальний нарід наруги і знущання над святою гідністю. В державі большевицького антихриста терор і жах дійшов до нечуваних досі розмірів, в порівнянні з якими бліднуть переслідування християн за часів римських імператорів Нерона і Діоклеціяна. Безбожники жахливо розправлялися з християнською вірою, мордуючи архипастирів, тисячами і сотками тисяч вірних християн, пастирів і проголошуючи закон зради й ненависти. Оце на наших очах справедливість Божа сповнилася: Один Бог, одна нація і спільна краща будучність. Сповнилась наша відвічна мрія. У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою так густо зрошеною кров’ю землею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську Державу. Разом з українським народом радіє і наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі – Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю.
В цю велику хвилину звертаюсь до вас, любі діти, словами Св. Ап. Павла: „Благаю вас іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всі і щоб не було між нами розділення, але щоб були з’єднані в одному розумінні і в одній думці". (Ап. Павло Корин. гол. 1, ст. 10). Любити Бога, любити батьківщину – це найбільша чеснота. Служба батьківщині – найбільший обов’язок. Нехай Господь милосердний допомагає Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш, будувати Самостійну Українську Державу а моя молитва за вас перед Престолом Всевишнього буде за вами. В цей великий час всі українці мусять об’єднатись, всі мусять працювати спільно, бо в єдності сила і ту єдність мусимо показати на ділі. Не треба нам партій, не треба нам боротьби між собою. Всі мусимо об’єднатися при нашій Святій Православній Церкві, при нашому Урядові, при нашому Національному Проводі. Призиваю на весь Український Нарід і його державний уряд всемогуче Боже благословенство.
Дано в м. Луцьку на Волині, Року Божого 1941, місяця липня ,10 дня.
Полікарп, Єпископ Луцький.

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також майбутній Патріарх Йосиф Сліпий. Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Цю радісну вістку понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший з них був на Дніпропетровщині – 5 тисяч осіб, Кіровоградщині – 1100, а також, на Донбасі і в Криму.
Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери: Айнзацкомандо С/5 СБ і СД.-О. У. 25.11.1941. – Команда – Денний Наказ ч. 12432/41. Г.Р.С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери. „Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріяті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Оганізації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом гра6ежів".
Таємне! Звіт про події в Україні, ч.164. Осідок: Київ. „Захоплені друковані матеріяли та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації".
Січень 1942 р. повідомлення ч.9. „В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні".
Повідомлення ч.10. 3.07.1942 р. „У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: „Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!"
Повідомлення ч.26. 23.10.1942 р. „Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України".
Цей документ згодом відіграв важливу роль на нюрнберзькому процесі і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом, як воююча сторона. На ультиматум Гітлера – відкликати Акт Відновлення Української Держави, Провідник ОУН Степан Бандера, прем’єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Горбовий дали гідну відсіч і мужньо вистояли, не похитнулися, поневіряючись у концтаборі Заксенгавзен. Моральна сила характеру Бандери та його фізична видержливість на тортури виявилися міцнішими, ніж уся фізична сила гестапо. Все це зміцнило авторитет ОУН в народі і заохотило до геройської боротьби проти фашизму та всіх окупантів, які нищили Україну. Степан казав: „Нам йдеться про захист найвищих загальнолюдських цінностей – віри в Бога, волі, гідності, права й вільного розвитку народу й людини. Адже, ціле визвольне змагання ведеться якраз для того, щоб у власній незалежній державі найповніше, якнайкраще забезпечити, розвинути й піднести ці всі цінності…"
За перших півроку німці знищили три мільйони українців, з яких 2,5 – штучним голодом під відкритим небом, обгороджених колючим дротом, а решта під тортурами. Вістря гестапо було спрямоване особливо на бандерівців. З 6 тисяч похідної групи на схід загинуло понад 4 тисячі, але своє завдання вони виконали – підняли народ на боротьбу проти Гітлера і Сталіна. У боротьбі проти руху Бандери дружньо співпрацювали з фашистами польські шовіністи і московські комуністи. В ті самі дні, коли гестапо вивезло Степана до Берліна, у Києві КГБ розстріляло його батька і вивезло до Сибіру трьох сестер Марту, Володимиру і Оксану.
На Східній Україні з рук гестапо загинув Богдан Бандера, а Василь і Олекса в липні 1942 р. були закатовані в німецькому концтаборі „Освєнцим". Разом з фашистами братів катували польські в’язні-шовіністи. Олексу страшно побили, обсипали цементом і дротяними щітками здирали шкіру з лиця і голови, а Василя змасакрували і зробили смертельну ін’єкцію. Також варта уваги доля видатного діяча ОУН, бандерівця, керівника Служби Безпеки Івана Равлика. Він організував у Львові українську поліцію і рішуче відмовився повідомити німцям прізвища та адреси польських і єврейських діячів науки та культури, а навпаки – намагався дискретно попереджувати їх про небезпеку. В грудні 1941 р. гестапо закатувало Равлика разом з молодою дружиною Мирославою і тещею. Скільки років після цього брехлива комуна дурила людей, що бандерівці були заодно з фашистами! Хоч нині покайтесь, нещасні, бо буде ще Страшний Суд!
Акт 30 червня 1941 р. покликав до боротьби широкі кола українського населення і на фундаменті збройних відділів ОУН народилася Українська Повстанська Армія. Очолив її генерал-хорунжий Роман Шухевич, який до самої смерті 5.03.1950р. був вірним сподвижником Степана Бандери. Офіційна дата створення УПА 14.10.1942 р. Окрім українців в УПА воювали представники всіх національностей поневолених комунізмом народів. УПА контролювала величезні території України і провадила активну збройну боротьбу зі всіма окупантами до 1954 р.! У 1943 р. відділи УПА знищили шефа гітлерівського штабу Віктора Люце, у 1944 р. – російського генерала Ватутіна, а в 1947 р. – польського генерала Свєрчевського. УПА – явище феноменальне в цілій історії людства. Жодна армія світу не до порівняння з тією жертовністю та високою організованістю, що їх виявили воїни УПА. Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: „Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі". Цікаво, що генерал Роман Шухевич був першим у світі, хто рішуче виступив проти застосування атомної зброї. Весною 1944 р. бандерівці запросили на нараду одного професора фізики, родом з-під Яворова, з науковою доповіддю. Після цього Шухевич сказав: „Такої зброї людям не треба, вона нищитиме все і всіх поспіль, винахід її – це найбільший злочин проти всього людства, проти всіх народів. Тож, чи не злочинцями найвищої категорії є вчені, які придумують те, що не допомагає людям, а знищує їх, руйнує все довкола і може перетворити нашу землю на пустелю?"
УПА налічувала 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору. 22 червня 1944 р. Берія і Жуков підписали сатанинський план про вивезення з рідних земель всіх українців, тобто цілковите знищення України. І тут бандерівці дали окупантам таку школу, що після неї більшовики не тільки українців, а й грузинів, вірменів, литовців, казахів, узбеків та інших ще довгі роки називали бандерівцями.
Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тисяч кв.км споконвічної української території з півторамільйонним населенням. Почалося насильне вивезення українців з рідних земель, яке супроводжувалося неймовірним польським терором. В обороні Закерзоння стало біля 5 тисяч бандерівців, які два роки! чинили такий опір, що Москва, Польща і Чехія у 1947 р. виставила проти них понад 20 тисяч війська з танками і літаками. Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бандерівців і унікальне мистецтво ведення бою. Бійці УПА прорвали кільце і через кордони інших країн дісталися у вільний світ, щоб висвітлити правду про комуністичний „рай”. Святий Апостол Павло з пошаною відзивається про тих, що на війні виявили мужність і напади чужинців відбивали (Євр. 11:34). Так чи не буде гріхом, коли ми будемо мовчати про тих, хто став на боротьбу з антихристом, хто боронив Церкву Христову і правду Божу?
Також успішно були проведені бравурні рейди бандерівців на території інших країн з метою інформування громадян про характер і цілі боротьби УПА: влітку 1947 р. до Білорусії і Польщі, аж під Варшаву, до Чехословаччини, восени до Німеччини і Мадярщини, зимою 1948 р. у східну Прусію, весною у Західну Німеччину, літом 1949 р. до Румунії. Ці рейди спричинилися до зародження протикомуністичних настроїв у місцевого населення. УПА мала такий великий успіх у боротьбі проти переважаючих сил комуно-фашистів завдяки залізній дисципліні. Так, у курені командира Коника у присутності 800 повстанців був розстріляний воїн, що обікрав поляка. Тікаючи з України, німці задарма пропонували зброю для УПА, щоб стримати натиск Москви. ОУН-УПА відкинули співпрацю з фашистами і видали заборону всім своїм частинам про будь-які переговори з німцями. Лиш в одному випадку сотник Сосенко пробував вести переговори, за що його поставлено перед польовим судом і розстріляно. УПА – це єдина армія у світі, яка за злочини батьків не карала дітей і жінок! Поза себе ОУН дивилася з гордістю, а перед себе – з вірою!
Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшну підлість. Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, кількісно 1763 чоловік. Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА. Процес визволення від фашизму супроводжувався злочинами радянської влади супроти українського народу. Моя думка така, що всі ці війни створювалися сатанистами для винищення християнських народів, щоб знищити всяку мораль і віру в Бога. Отже, хто не боровся за вільну Україну – той мовчазно погоджувався з пануванням сатанинської влади, яка навчила людей пити, курити, жити в розпусті, вбивати своїх дітей (аборти) і не ходити до церкви. А Христос каже: „Царство Небесне здобувається силою" (Мт.11:12). Людина повинна боротися за правду і волю, за своє щастя та думати, що залишить після себе для майбутніх поколінь.
Папа Римський Іван Павло ІІ у 1979 р. закликав поляків повести країну в новому порядку, після чого почалися масові антикомуністичні заворушення, а в 1981 р. навіть готовий був залишити папство, щоб перешкодити вторгненню радянських військ до Польщі. Він хотів повернутися на батьківщину для моральної підтримки співвітчизників у їхній боротьбі за свободу. Бог призначив границі людського оселення ( Ді. 17:26) і хто стає на їхній захист, чинить найбільший героїзм. Ось, що казав римський полководець Катон: „Я боровся не за свою свободу, а свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, аби самому бути вільним, а щоб жити серед вільних". Іван Франко казав, що хто зі злом не бореться, той людей не любить.
На Філіппінах щороку у Великодню П’ятницю три грішники дають себе розпинати. Висять до 5 хв., і втрачають свідомість. У 1998 р. разом з чоловіками була розп’ята 53-літня жінка, яка висіла півгодини, молилася, а в кінці заспівала національний гімн. Звичайно, Церква проти такого фанатизму, але як треба любити свою націю, щоб конаючи на хресті, заспівати гімн держави!
Тисячі бандерівців йшли на боротьбу з однією думкою – здобудем Україну, або загинем у боротьбі за її волю! Тут хочу висвітлити ще одну сторону боротьби ОУН-УПА, а саме як вмирали бандерівці. Ось, що описує Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з с.Октябрське Тульської області в Росії: „Перебуваючи у відрядженні в Рівному, я стала випадковим свідком, коли привезли на автомашині групу бійців УПА і повісили на моїх очах. Усі вони мужньо зустріли смерть, я сказала би, героїчно. Жоден з них не просив помилування. І що мене особливо вразило – всі вони вмирали, приймаючи мученицьку смерть зі словами „Слава Україні!" Блискавично сяйнула думка: хіба можуть так мужньо вмирати бандити, як їх називала комуністична пропаганда? Так ідуть на ешафот лише хлопці, які палко люблять свою землю, свій народ, прагнуть звільнити свою землю від окупантів. І я подумала: то хто ж бандити – ті, що вмирають за вільну Україну, чи ті, що прийшли на цю землю і творять злодійства? Я схиляю свою сиву голову перед тими молодими мучениками, які 50 років тому віддали своє молоде життя за незалежну, вільну Україну".
Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. „Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. В нашій групі я нарахувала 12 евреїв, з них 8 лікарів". Виконуючи особливе завдання Стелла попала більшовикам в руки. ЇЇ довго катували і, нічого не дізнавшись, засудили до смертної кари. Бандерівці напали на тюрму і звільнили Стеллу. Після запеклих боїв у жовтні 1946 р. вона дісталася до Австрії, а згодом до Палестини. „Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого миру в світі".
Микола Крепченко, підполковник у відставці, м.Радомисль, пише: „Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА – армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. В бою ми захопили підшивки бандерівських газет. Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому – розгромили німецький гарнізон, у третьому – перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство… Які ж вони посібники фашистів, коли б’ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці – то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України.
Неподалік с.Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. „Подумаємо", – почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло „Ще не вмерла Україна". Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків? А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами – якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: „Хіба бандити будуть помирати такою смертю?" Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки.
Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с.Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках „освободітєлі"? Розправлялися з цілими сім’ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся… А роки летять, як розгнуздані коні".
Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов’язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому, що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх – бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: „Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуванням, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці". Бандерівці завжди молилися перед смертю і вмирали з думкою, що їхня жертовна боротьба не пропаде намарно, а прийде час – розвалиться комуністична імперія зла і на її руїні повстануть вільні народи, серед яких Соборна Самостійна Українська Держава (УССД).Так і сталося. Саме бандерівці, які опинилися в пекельних радянських концтаборах зуміли там навести порядок і приборкати кримінальних злочинців. Згодом організували повстання в’язнів, найбільші з яких були у Норильську – 1953 р. і в Кінгірі – 1954 р., що розхитали комуністичну систему і дали поштовх до боротьби всім поневоленим народам. В Кінгірі більшовицькі звірі розчавили танками 500 українських жінок, які стали на захист в’язнів чоловіків. У таборах бандерівців називали святими, тому що більше за них не було побожних і справедливих людей.
Ось спогади політв’язня 1950-56 рр. громадянина Німеччини Артура Фурмана:

Джерело - http://www.ukrcenter.com/