Цей блаженний Давид народився на Сході і, як зоря многосвітла, цілий світ осіяв. Із дитячих років, повстримністю пристрасті тілесні умертвивши, ангелом у тілі себе показав. Намет поставив під мигдалевим деревом, усіх, що до нього приходили, як птаха доброголоса, корисними словами звеселяв. Мав же ум свій завжди у височінь божественну спрямований, тому й чудесною співдією збагатився, і став стовпом церкви світлозорим, усіх просвітлював чудами. Морозом і спекою сонця морений, став безпристрасний. І тому що вогонь бажань тілесних у собі погасив, то й від вогню матеріяльного не обпалювався. Розжарене вугілля в руку взявши і тиміям поклавши, перед царя вийшов і кадив біля нього. Те бачивши, цар здивувався — поклонився до ніг йому. І кожну людську істоту цей угодник Божий життям і чудами здивував — радіючи, перейшов до Бога, якого ж змолоду полюбив.