Преподобний отець наш Йоан, покинувши світ, став монахом і перебував у відлюдництві пустельному в Палестинському краю недалеко від Єрусалиму, богоугодно в пості й молитвах проводив дні свої. Про його богоугодне життя у книзі, що зветься Лимонар, яку преподобні отці Йоан і Софроній (який був пізніше патріярхом Єрусалимським) склали, написано так: "Розповів нам (Йоанові та Софронію) авва Діонисій, пресвітер і посудохранитель святої церкви в Аскалоні, про авву Йоана, відлюдника, кажучи, що великий життям був муж той у нинішньому роді й богоугодний вельми. Жив у межах села Сехуста, що лежить від Єрусалиму десь за двадцять поприщ, мав же старець у печері своїй образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, що на руках тримала Предвічне Немовля — Христа, Бога нашого. І коли хотів старець куди йти: чи в пустелю далеко, чи в Єрусалим поклонитися Чесному хрестові і гробу Господньому й відвідати святі місця, чи в Синайську гору помолитися, чи до святих мучеників, що були далеко від Єрусалиму, — любив старець віддавати честь святим і виходив часом в Ефес до гробу святого Йоана Богослова, інколи ж до святого Теодора у Євхаїти, часом до святої Теклі в Селевкію Ісавритську, коли ж до святого Сергія у Сарафас, часом до того, часом до иншого святого, — відходячи, влаштовував, у своїй печері лампадку перед образом Пречистої Богородиці і запалював її, як же мав звичай. Ставши на молитві, молив Бога, щоб скерував йому путь. Дивлячись на ікону Богородичну, казав: "Пречиста Владичице Богородице, тому, що в далеку путь відходжу, в якій багато днів маю затриматися, ти сама лампадку свою доглядай і незгасимою за моїм проханням бережи, поки повернуся. Я-бо твою допомогу за співподорожнього маю, відходжу в дорогу намірену". Це до святої ікони мовивши, відходив у путь свою і затримувався в дорозі часом місяць або й два-три, коли ж і п'ять-шість. Повернувшись, завжди заставав лампадку повну, палаючу, як же, відходячи в дорогу, залишив, і ніколи не заставав її погаслою.

Ще ж і те про преподобного цього отця Йоана у тій самій книзі Лимонар написано, що ходив колись у межах поля того, де печера його була, і зустрів лева великого, що назустріч йому йшов, на місці, що вельми тісну стежку мало, між двома загородами терновими, ними ж землероби звикли загороджувати ниви свої. І настільки тісна була дорога, що одна піша людина без ноші заледве могла пройти через терня. І коли обидва, старець і лев, один до одного наблизилися, старець не дав дороги леву ані лев через вузькість місця не міг повернути з дороги — і неможливо їм було розминутися одному з одним. Бачив лев, що угодник Божий ніяк назад не вертається, але пройти шлях без перепон хоче, став зліва від старця на задніх ногах і, загороду ту тягарем свого тіла трохи посунувши, дав преподобному вільну дорогу. Минув старець лева, його хребта своїм хребтом торкаючись, і так своєю дорогою кожен пішов.

До цього авви Йоана прийшов один брат і, нічого не побачивши в печері, де той перебував, спитав: "Як тут перебуваєш, авво, не маючи потрібного до життя?" Відповів старець: "Дитино, печера ця — надбання духовне, дає і бере, дає рукоділля, бере потрібне". Пожив же цей богоугодний отець у постницьких своїх подвигах і трудах літ досить, до Господа відійшов, і був зарахований до лику святих, що стоять перед Отцем, і Сином, і Святим Духом, одним у Тройці Богом нашим, Йому ж слава навіки. Амінь.