У землі Ісаврійській є місто, назване Декаполь , у ньому народився цей блаженний Григорій від християнських  батьків — Сергія та Марти. Восьмирічним віддали його книжному навчанню, і добре вивчив Божественне Писання, ходячи дбало на моління до церков. Коли ж досяг дорослого віку, захотіли батьки його з'єднати у шлюбі; він же потай утік, став іноком і добре чинив подвига постом та повстримністю, молитвами та всеношними стояннями, обкладаючи себе всілякими трудами жорстокого життя. І був багатьох бісівських підступів переможцем та й чудотворцем значним. Постала в той час іконоборча єресь, тож переходив блаженний із місця на місце і відвідував святих мучеників та ісповідників, яких тримали в ув'язненнях і темницях за поклоніння іконам, і від бесід із ними діставав собі користь. По тому в Азію зайшов, тоді до Візантії дістався, викриваючи єресь і проповідуючи благочестя та бажаючи за істину страждати й бути серед святих сповідників. Звідтіля до Риму відплив, де чеснотливим своїм життям та чудотворенням багатьох здивував, і знову до Візантії повернувся. Відтак перенісся до Олімпійської гори — мандрував-бо все своє життя, не маючи місця постійного пробуття, але шукаючи майбутнього; Господа свого наслідуючи, чужинцем на землі був, не маючи де й голови прихилити. А що Його наслідував, відтак і благодаті великої сподобився: якось — бо в порожній і темній печері, де мешкав якийсь час, божественне світло з висоти осяяло його, як колись святого апостола Павла, і невимовної втіхи духовної наповнило його. Через велику чистоту свого життя був співбесідником ангелам. Якось уночі явився йому ангел Господній, полум'яного меча вклав у руки його, щоб ним посікав бісівську силу, єретичні мудрування від Церкви, а пристрасті гріховні щоб від серця відсікав. Чув якось преподобний у богорозмислах своїх і співи святих ангелів. Настільки улюблений Богові був та ангелам Його, що коли був іще в підвладному смерті тілі, сподобився вже відчути безсмертних божественних небесних утіх та духовних співів, яких вухо не чуло, і всолоджувався невимовно. Поживши якийсь час на Олімпійській горі, де трапилося йому вельми розболітися, оздоровів, зійшов з гори і в Солунь дістався, а звідтіля знову до Візантії повернувся і святого Симеона-ісповідника, який був зачинений у темниці заради святих ікон, знайшов і бесідував з ним достатньо. Відтак дійшов і до блаженної кончини своєї і, багато помолившись, віддав духа свого Господу, і так після багатотрудних мандрів земних знайшовсь у небесному вічному спокої поміж святих ангелів, яких ще у тимчасовому житті був достойний бачити і чути. Тепер же, світліше на них позираючи, з ними й поселений, і разом трисвятими піснями славлять Бога, єдиного в Тройці навіки.