Цей преподобний Євстратій родом був із краю Тарсій-ського, син батьків благочестивих і багатих — Георгія і Ме-гети, ними ж у настанові добрій вихований. Коли виповнився двадцятий віку його рік, божественним розпалився бажанням і, залишивши батьків, утік у край Олімпійський до обителі Аґавровської, де ж просвітилися доброчинним у чернецтві життям два стриї матері його — Григорій і Василій, і був Григорій ігуменом тої обителі. Вони-бо прийняли його, і волосся Євстратій обстриг, чернече многотрудне проходив життя, і любили всі його через смирення і покірність його. Не піклувався ж про вік цей анітрошки, нічого ж бо не мав, лише одну волосяницю і плащ, що його на неї ж накидав, і, де йому траплялося, там трохи приймав спочинку, не хотів-бо келії і місця для себе окремого. Говорили про нього отці, що, відпочиваючи, ніколи не простягнувся лежачи від дня постригу свого і не лежав на лівому боці свого тіла всі сімдесят п'ять років, відколи почав у пості творити подвига. Коли померли ж вищеназвані преподобні Григорій і Василій, цьому блаженному Євстратію настоятельство вручилося — впросили його на те брати. Коли ж звіроіменний Лев Вірменин на благочестивого царя грецького Михаїла^в повстав, із царства його вигнав і, сам скипетр неправедно прийнявши, єресь іко-ноборну, що вже згасла, знову підняти намагався, — тоді всі благочестиві свої доми й обителі залишили, і цей блаженний Євстратій залишив свою обитель, за радою преподобного отця Иоаникія Великого, і поневірявся по пустелі та горах, поки злочестивий цар не був убитий. Після його погублення, коли свята Церква прийняла знову красу ікон свою і почи-тання їх відновила, тоді святі отці у свої обителі повернулися, і божествений Євстратій до монастиря Аґавровського прийшов і провадив дні свої у звичних подвигах і трудах, без ліні з братами в монастирських трудячись ділах. Молитва ж в устах його була безперервною, бо і в церковному співі, всередині святого жертовника стоячи, від початку аж до кінця "Господи, помилуй" у собі промовляв. Зробив-бо і чудес багато, що були знаменням очевидним богоугодного його життя. А коли від тутешнього хотів відійти, прикликав братію і сказав: "Час мого життя до кінця наблизився, тому, діти мої любі, ті, що прийняли устав, його збережіть, знаючи, що все в цьому віці швидко минає, бо тимчасовим є, майбутнє ж вічне, поспішіть-бо й ви бути між спасенними". Це мовивши, помолився і, ознаменувавши їх і на небо очі звівши, сказав: "У руки Твої, Господи, дух свій вкладаю". І заснув сном спокою в Господі, переживши всіх років життя свого дев'яносто і п'ять, пішов у життя безкінечне і став причетним до лику праведних.