Празник трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане".

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.

Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові.

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога».

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

Проповідь

Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! В історії Святої Церкви знаємо таких людей, які були покликані до богопосвяченого життя. Це ті кого ми називаємо монахами і монахинями, ченцями і черницями. Це люди, які приймають особливий стан добровільно присвятити себе Богові. Живуть на зразок відшельника та пророка Іллі: «Так  певно, як живе Господь сил, в якого я стою на службі: ще  сьогодні я покажусь Йому» (1Цар. 18.15).

Ісус  Христос розуміє цих людей, які крім свого життя нічого не можуть запропонувати Богові і бажають всього очікувати тільки в Нього. Це зречення власного життя заради Нього приводить людину до неймовірного єднання з Ним. Лише у Нього вони зможуть навчитися, як потрібно організовувати своє життя «перед Божим обличчям» (Евр. 9.24), за якими правилами слід жити. Ісус Христос сам стає для них на землі правилом, доброю радою. Вони стають голосом Бога, звернутим до людей, які готові  прийняти Його пропозицію.

Ісус  Христос пропонує вільний вибір, нікого не примушуючи. Ті, які зголошуються, мусять бути убогими не тому, що знецінять вартості та блага життя, а тому, що знайшли найбільше багатство на цій землі, або, принаймні, не можуть більше позбутися прагнення та туги за Ними. Неодружений стан не є нічим іншим, ніж обрана форма убожества. Вони не мають на увазі зневажання та знецінення щастя закоханих та родинного щастя, а просто хочуть бути і «серцем убогими».

Послух є формою убожества. Я готовий бути убогим щодо власних планів, поглядів та особистих бажань! Через мене воля Божа має вершитися, як на Небі, так і на землі. Бог повинен розпоряджатися мною. Наше життя повинно бути підпорядковане лише цій одній меті і більше нічому. Ми враховуємо і віримо в те, що Святий Дух промовляє через рішення єпископів та настоятелів і йдемо туди, де нас потребують.

Така людина почувається покликаною голосити радісну новину, яку приніс Ісус, та Євангеліє про життя, смерть та воскресіння Христа. Він є учнем, якого кличе Ісус і висилає з дорученням проповідувати, зцілювати, христити, прощати. Особа монашого стану прагне жити, як Ісус, не настільки бажає презентувати в Церкві Його Слово, а радше Його життя. Слід пам’ятати, що ніхто не може досконало наслідувати Ісуса, повністю Його розуміти. Ми можемо намагатися жити тим, що нас особливо вразило у Його поведінці.

Як багато святих, які були вражені життям Ісуса Христа, були покликані служити і наслідувати Його, завоювали собі нев’янущий вінець Слави. Сьогодні ми святкуємо свято трьох святителів: Василія Великого, Івана Золотоустого і Григорія Богослова, які своїм життям досягнули святості. Вони стали світильниками і стовпами Християнської віри. За своє життя здобули собі славу своєю святістю,  проповідями, релігійними творами. Були вони у великій пошані за життя, а після смерті їх стали шанувати, як святих. Та в IV столітті народ поділився, бо одні вважали за найвищого у святості Василія Великого, інші – Григорія Богослова, ще інші – Івана Золотоустого. Тоді цих троє святих з’явилися єпископу Євхаітському Іану і просили, щоби він встановив сьогоднішнє свято, бо вони рівні перед Богом.

Ми звертаємось до святих не як до богів, а як до друзів Господніх. І наша повага до них – це не вигадка людей, але заповідь Божа. Дух Святий через пророка сказав: «Хваліть Бога у святих Його, хваліть в утверджені сили Його» (Пс. 150.1-2). Прославляючи святих, ми прославляємо Бога, Який явив через них Свою силу. Про те ж пише і апостол Павло: «Господь прийде прославлятись у святих своїх і явиться дивним в той день» (2Сол. 1.10 ).

Вся історія людства свідчить про ту дивну славу і силу Божу, якою прославив Він святих Своїх. Підтверджуючи істину слів, що співаємо у пісні: «І ми діти українського народу і святої Церкви», прославляймо трьох святителів Івана Золотоустого, Василія Великого і Григорія Богослова і просімо у них молитву до Христа-Царя за наше спасіння і вірність його святій Христові Церкві. Амінь.

 

Повчання від Св. Василія Великого (до празника Трьох Святителів)

Василій Великий, святий, що серед всіх святих зібрав у собі доброчесність: Мойсеєву лагідність, Ілієву ревність, Петрове визнання, Іванове богослов'я, Павлову невтомність, - на славу Божу, поширення Церкви, збереження віри і єдності Церкви, та спасіння вірних. Єпископ, що з-за своєї святості, мудрості і апостольської праці, вже сучасниками порівнюваний з патріархами, пророками, апостолами і євангелістами. Церквою він названий Великим і Учителем всього католицького світу. Його святе життя – невтомна, щоденна боротьба з антихристом. В ній прославив Христа Василій, єпископ, піднявшись до надлюдських висот...

Після теперішнього мірила Твори св. Василія Великого обіймають три томи, змістом яких є: Проповіді про створення світу, - Проповіді на псалми, - Пояснення книг пророка Ісаї, - П'ять книг проти Евномія (проти аріанізму), - Про Святого Духа, - Моральні Правила, - Проповіді, — Подвижничі устави, — Листи (365) св. Василія різним особам. Читаймо і задумаймося над словами св. Василія Великого, як він говорить до нас:

Мої брати!

Маю чимало спонук подати вам такі поради, що їх вважаю за найкращі і я певний, що вони стануть вам у пригоді, як тільки послухаєте мене. Те, що в дбанні за вічним життям може нам допомогти, це, кажу, слід любити і всіма силами старатися його придбати. А те, що не помагає нам у цьому, цим повинні ми нехтувати, як чимось не цінним. Коли хто мовою зібрав би і докупи згромадив увесь людський гаразд, відколи є люди, то він переконався б, що цьому всьому не сила зрівнятися навіть із найменшою частинкою вічних дібр.

Християнство по суті - це наслідування Ісуса Христа в його людській природі, за покликанням кожного. Кожний вчинок і кожне слово Спаса нашого Ісуса Христа - це закон побожності й чесноти. Тому ж то Він і став людиною, щоб представити нам, наче в образі, побожність і чесноту, щоб по силі кожний і кожна наслідували той первовзір.

Отож, стань наслідувачем Христа, а не антихриста; Бога, а не Божого противника! Милосердного, а не злобного; Чоловіколюбця, а не ворога людей.

Наслідуй тих, що живуть свято, їхні приклади в серці собі записуй. Коли хочеш служити - служи в ім'я Христа. Він же сказав: "Що тільки зробите одному з тих моїх найменших братів, мені ви робите" (Мт. 25). Чи приймеш подорожніх, чи нагодуєш убогих, чи потішиш сумних, чи руку помочі подаси потребуючим, чи послужиш хворим, - усе Христос прийме для Себе.

Ще не зрікся себе, хто бажає сповняти свої вподобання. Ще не покинув світських справ, кого ще тримає користь, чи людська слава. Зректись себе – значить, забути все, що минуло, та відступити від своєї волі. Чи бачиш це небо, яке воно гарне, яке величне? Чи бачиш землю, яка вона простора? Чи бачиш те все, що можемо на ній творити? - Проте ніщо з цього всього не дорівнює щастю праведних! Бо це все проминає, а наші духовні добра залишаться навіки! Може, те, що хочу сказати, здається тобі дивним, все ж це — щира правда: Коли роздати багатства так, як Господь каже, вони лишаються нам, коли ж їх затримати собі, - вони переходять до іншого. Коли їх бережеш, - не будеш їх мати. Коли ж розділиш, - не затратиш їх. Ти свої добра наперед висилаєш до неба, віддаючи їх убогим, і віднайдеш усе в Бога з великими відсотками. Хоча деякі люди й нагромадили у своєму житті незліченну кількість золота, воно таки не буде їхньою власністю назавжди.

Молитва

Молитва - це просьба про дар, яку вірний несе до Бога. А тієї просьби ми не вимовляємо самими тільки устами. Не думаймо, що Богові аж словами щось треба пригадувати. Навпаки, Він і без нашої просьби знає, що для нас потрібне. Що ж тоді хочемо цим сказати? Ось те, що наша просьба не має бути в звуках, бо сила молитви полягає скоріше в почуваннях душі і в чеснотних вчинках цілого нашого життя. Коли розпочинаєш молитву, лиши себе, покинь землю, перейди до неба, покинь усяке створіння видиме і невидиме, почни славословити Того, що все створив. Не проси про майно, ні про людську славу, ні про владу, а не про щось мінливе. Проси про Боже Царство, а Він дасть тобі все необхідне для тіла, як це сам Господь сказав: "Шукайте найперше Божого царства, а все інше додасться вам" (Мт. 6, 33).

Незнання Бога - це смерть душі.

Постійно пам'ятати про Бога — це побожна річ. А для душі, що любить Бога, не є воно тяжко. Не менш важко бути мужнім і сильним посеред прикрощів, як і в доброму гаразді не втратити голови. Спокусник каже: "Нинішній день мені, завтрашній — Господу!" Господь же, навпаки, каже: "Сьогодні послухай голосу мого!" Коли ти бажаєш з'єднатися з Богом і стати Його вибраною дитиною, тоді чому робиш те, що образливо Господу? Чому зневажаєш Його заповіді?

Остерігайся, щоб допускаючись щораз більше гріхів і, сподіваючись їх прощення, ти не накопичив їх надміру!

Мерця не вінчають! Ніхто не є тому праведний, що не в силі вже грішити! Бути стриманим на старість, - це ніяка стриманість, це радше нездатність до розпусти.

Поки маєш силу, гріх розумом перемагай! В цьому бо й чеснота: уникати зло, а робити добро.

Залишити зло, - це само по собі ще не заслуговує ані на похвалу, ані на догану. Коли ти покинеш свої гріхи із-за віку, тоді треба бути вдячним твоїй немочі. А ми хвалимо тільки тих, що добровільно стали добрими, а не тих, що їх природа приневолила покинути зло.

Оберігайся, щоб не мусів ти оплакувати свого злого вчинку тоді, коли вже не буде часу на покаяння. Хто тобі визначив межі віку? Хто запевнив тебе про пізню старість? Хто для тебе такий певний поручитель про майбутнє? Хіба ти не бачиш малих дітей, що їх забрала смерть? Хіба не бачиш, що між нами не стало тих, що були в силі й розквіті віку? Життя не має якоїсь згори призначеної міри.

В присутності Судді, що Його ми чекаємо і що, напевне, прийде, ти сам собі закриєш призначені тобі почесті й небесну славу, а відкриєш невгасаючий вогонь — пекло з його карами, і страшну вічність мук, замість довгого й щасливого життя. Не думай, що я тебе страшу якимись вигадками, як мати й пестунка страшать маленьких дітей, заспокоюючи їх видуманими оповіданнями, коли вони надмірно плачуть і метушаться. На основі євангельського провіщення маєш знати, що ні одна йота, ні одна риска не минеться.

За хвилинку грішної розкоші я терплю вічні муки! За догоджання тілу мушу йти в огонь! Справедливі Божі суди! Вони мене кликали, а я не слухав! Брате, або бійся пекла, або старайся дістатися до неба! Вчися жити по Євангелію берегти очей, стримувати язик, панувати над тілом, упокорювати дух, бути чистим серцем, здавлювати в собі гнів.

Коли тебе ненавидять, - ти люби. Коли переслідують - ти стерпи. Лають тебе, - благослови. А що добре легке? Котрий сплюх лишив по собі пам'ятник перемоги? Хіба увінчають кого з тих, що час свій переводили на гулянні й музиці? Будь переконаний, брате, що не той досконалий, хто добре почав, а той, хто добре закінчив. Той тільки прийнятий у Бога.

Коли по силах переможеш одну пристрасть, переходь до боротьби з другою; так поступово переможеш усі пристрасті, одне бо є ім'я розкоші, але різні предмети. Добре вважай, щоб не змарнувати часу; час утікає і не чекає на того, хто запізнився. І як не можеш змінити течії ріки, так і часу, що котиться природним бігом, не можна зупинити чи завернути того, що вже проминув, хіба що використати той, що ось настав.

По закінченні життя не місце на добрі діла. Коли ти втікаєш від вузької дороги, що веде до спасіння, а пускаєшся на широку дорогу гріха, боюся, щоб ти, аж до кінця нею йдучи, не зайшов і до такого місця, що закінчує ту дорогу.

Приглянься самому собі - хто ти?

Добре пізнання себе самого стане тобі провідником до пізнання Бога. Не подивляй грошей, слави і влади! Не ціни так високо все те, що служить тобі до цього дочасного життя, щоб, дбаючи про нього, ти не занедбав свого вищого життя. Не прив'язуйся до смертного, начебто до вічного, і не погорджуй вічним, немов проминаючим! Але слідкуй за собою, тобто на свою душу! її прикрашуй, про неї дбай, щоб своєю дбайливістю усунути з неї всякий бруд, який чіпляється її із-за гріха, але прикрась і проясни її всякою красою чесноти! Не оглядайся на тіло, бо воно минає! Дбай про душу, що є безсмертна!

Досліджуй справи (твого життя) кожного дня, порівняй їх з попереднім днем і так працюй над поправою. Слідкуй за собою, щоб пізнати здоров'я і хворість душі! Не переставай досліджувати себе, чи життя твоє іде по заповіді! Перестань вишукувати хиби других, не дозволь своїм думкам займатися чужими недомаганнями, але вважай на себе, цебто зверни око своєї душі на власні недомагання!

Не суди падіння в гріх інших! Є справедливий Суддя, який «віддасть кожному по його ділах» (Рим. 2, 6).

Покаяння - це спасіння, а несвідомість покаяння -смерть. Тривання в хибі - познака, що не покаявся. Після початку повинен наступати охочий поступ у чесноті. Дбай про великі чесноти і малих не занедбуй! Змагай до найдосконалішого життя Збирай якнайбільше заслуг, щоб у час біди знайшов ти скриті скарби!

Ніхто розумний не буде гордий ані з своєї мудрості, ані з сили чи вроди тіла, ані з інших речей. Візьми собі в тямку оці дві речі: щоб ти не вважав себе за щось велике, ані кого другого не ставив нижче від себе. Зачекай на кінець життя, - тоді отримаєш слушну нагороду. А тим часом задовольнися останнім місцем, тоді приймеш перше. Христос каже, що тратить заплату в Бога той, хто добровільно висовує себе на показ людям і робить добре так, щоб вони його бачили. Каже Спаситель «Вони вже тепер отримали свою нагороду» (Мт 6,2) То ж не роби сам собі шкоди бажанням блистіти в людей! Коли Бог є Той, що все досконало знає, то дбай про славу в Бога, Він бо по-царському винагороджує. Коли побачиш, що твій ближній грішить, не дивися тільки на той його гріх, але подумай собі, що він дещо й доброго зробив або робить. Не відплачуй злом за зло, ані лихим, обгорнутим у ще гірше! Остерігайся, щоб ти не став подібним грішнику, віддзеркалюючи на собі його подобу!

Лайка

Лайка — це щось погане! Дивись, щоб її не наслідувати! Те, що другий почав, не може тебе виправдати! Хіба ж є що нерозумніше, як злість!

Немає чогось важливішого над душу, за яку Христос помер Відвідуй тих, що їх діткнув якийсь біль, І ніколи ніким не погорджуй.

Не дозволяй, щоб хто інший виконував за тебе твої обов'язки, не дай відібрати собі нагороди. Тішся кожним добрим вчинком ближнього, за нього Бога прославляй. У кожній справі, хоча б виглядала дуже непомітною, остерігайся легковажності, все роби, немов на Божих очах. Теперішній час є часом покаяння і прощення гріхів, а в майбутньому віці буде справедливий Божий суд: нагорода або кара.

Покаянням не вистарчає до спасіння самого віддалення від гріхів, але їм потрібні і плоди, гідні каяття. По відході з цього земного життя уже нема часу для добрих вчинків. Як сказав Господь, перша і найбільша Заповідь в Законі - любити Бога всім серцем, а признак любові — дотримання Заповідей.

Шанує І прославляє Бога, хто виконує Його волю, а безчестить Бога, хто не виконує Його Заповіді. Знак учнів Христових – взаємна, один до одного, любов у Христі. Визнавати Господа нашого Ісуса Христа і Його науку, треба відважно, без страху та ганьби. Не годиться сумніватись у тому, що сказав Господь, але приймати все сказане в переконанні, що всяке слово Боже правда. Хто не вірить Господу в малому, той тим більше не повірить у великому!

Кінець гріха — смерть. Кінець виконання заповідей Божих - життя вічне. Заповідь Божу треба виконувати не для того, щоб подобатись людям, але завжди треба намагатись догодити Богові і прославити Його.

Для досягнення вічного життя, невідкладною умовою є, Причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. Той, що приступає до Причастя без розуміння наміру, не має з того користі, а той що причащається не достойно – буде осуджений.

Треба бути милостивим і щедрим. Хто не такий, той буде осуджений. Не треба сваритись або мстити, а жити по головній заповіді любові та з усіма жити в мирі.

Любов до Бога - невичерпний скарб, хто його має, той багатий, хто його не має, той убогий.