Коротка історія
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.
Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).
З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.
Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17
Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.
Коментар апостольського читання
«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).
В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.
У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.
В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.
Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.
Євангеліє від Луки 2, 23-39
В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.
Проповідь
«Цей є післаний на упадок і повстання многих» (Лк. 2.34)
Згідно Мойсейового Закону (пор. Левіт 12.2-8), в сорок днів по народженні Ісуса Христа Пресвята Діва Марія принесла Його до Єрусалимського Храму, щоб посвятити Богові, а себе поручити молитві священика і подякувати Господу Богу за ласку, що вибрав її за матір Свого Сина. Закон Мойсея приписував, що кожна жінка після народження дитини вважається нечистою впродовж сорока днів. У той час не вільно було їй приходити до церкви. По сорока днях жінка мала прийти до церкви, щоб очиститися. Мала принести зі собою для очищувальної жертви ягня, якщо багаті або два голуба, якщо бідні. Пречиста Діва Марія принесла зі собою і маленького Ісуса Христа, бо закон Мойсея приписував, що кожен первонароджений має бути посвячений Богу на пам'ятку чудесного спасення від смерті всіх первонароджених жидівських синів, коли перед виходом з Єгипту ангел смерті повбивав усіх найстарших єгипетських синів, але залишив найстарших жидівських синів.
В тому часі жили в Єрусалимі старенькі люди, Симеон і Анна, котрі доживали свого життя в молитві, чекаючи на обіцяного Спасителя. Святий Дух обіцяв їм, що перше побачать Спасителя Світу, перед тим, як помруть. Молитвою і постом приготовлялися до того дня. І саме того дня, коли Пречиста Діва мала прийти до церкви з Ісусом Христом на руках, Бог в цю мить просвітив їх розум, і вони пізнали свого Спасителя і Бога. Святий Симеон радісно приступив до Пречистої Діви, взяв маленького Ісуса Христа на руки і промовив дрижачим голосом: «Нині відпускаєш раба твого (тобто тепер можу спокійно помирати), бо на свої очі я побачив Спасителя, котрого Ти, о Боже, післав для спасіння всіх людей». Святий Симеон був так здивований і радий, тим що побачив свого Спасителя, що більше нічого не бажав, навіть жити, і тому сказав: «Тепер можу спокійно помирати».
Очі святого Симеона заливалися гарячими сльозами радості, бо діждався побачити на власні очі Спасителя Світу і як сам сказав: «Бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля (Лк. 2.30-32). Христос приніс всім спасення! Симеон передбачив, що Христос є посланий на повстання многих. Дійсно, перед приходом Спасителя, люди жили в поганстві, не вірили в правдивого Бога, не знали про Нього, не знали, для чого людина живе на землі та яка її доля після смерті. Шукали за правдою і не могли її знайти. Різні філософи давали їм свої хибні пояснення. Бідні були невільниками у багатих, люди жили без Бога, без моралі, як звірята. А з Христом прийшло світло Правди! Він був тим світлом Правди. Він відкрив нам вічні правди про правдивого Бога, про безсмертну душу, про зміст життя. Земля не є постійним місцем нашого побуту, де ми мали б збирати скарби і славу, але є долиною сліз, місцем проби, де маємо заслужити собі на вічні скарби в Небі. Христос знав, що людина є грішна і слабка, тому лишив їй святі Тайни, через які людина може отримати прощення гріхів і ласки Божі, які потрібно для осягнення життя вічного. З приходом Спасителя ми стали Божими Синами, переродились в Божих Людей! Цілий людський рід мав терпіти в пекельній пропасті, а Він, Христос, Своєю Кров'ю відкупив нас з ярма диявола і нам відчинив Небо. Справді, Він був посланий на повстання многих!
Однак, зі смутком додав святий Симеои: «Цей є посланий на упадок і повстання многих...» (Лк. 2.34). На упадок многих. Він передбачав, що жиди Його не приймуть, розіпнуть і, що ще гірше не покаються у гріхах, а будуть розпинати Його своїми гріхами, організують багато гонінь та переслідувань на християн. Та й не тільки жиди, але і усі грішні люди відкидають Христа, Його науку, розпинають Його своїми гріхами. Христос не раз усім їм казав: «Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер не мають оправдання за свій гріх» (Ів. 15.22). Для них Він лишив Свою науку. Вони пізнали, що добре, а що зле, що їх чекає на Страшному суді, вони знають, які муки Христос переніс задля спасіння людей, але все ж легковажать Його наукою і живуть грішно. Чують Христову науку, відкидають її і живуть гірше поган і часом гірше скотини. Скільки таких, що приймають Христову науку, називають себе християнами, а християнського життя не ведуть, а тільки своїми гріхами розпинають наново Ісуса Христа, насміхаються з Нього, не користають з того, що приніс Він терпіннями. Вони оправдання не мають! Коли б Христос не прийшов, не лишив для людства своєї Науки, могли б оправдуватись, як це сам Христос казав. Але Він прийшов, вони про Нього чули і Його науку можуть вивчити, знають, що є гріхом і що Христос вимагає від людей, щоб осягнути життя вічне, то вже не можуть оправдатися, не можуть казати: «Христос, я не знав, чого ти від мене вимагав». Погани, які не чули про Христа, можуть на Страшнім суді оправдатися, але не християни. Краще було б для такої людини, коли б вона не чула про Христа, не була б християнином, бо Христос виразно сказав: «Хто відречеться Мене перед людьми, того відречусь Я перед Моїм Отцем Небесним» (Мт. 10.33). Таким людям Христос прийшов на упадок. Святий Павло написав: «Ми проповідуємо Христа Розп'ятого, для жидів згіршення, для поган — безумство» (1 Кор. 1.23).
Велика сила наука Божа для того, хто у неї вірить. Погани кажуть, що то все у що ми віримо є дурне, а для нас воно є Силою Божою.
Ви запитаєте: «Що то, властиво, значить, що Спаситель сьогодні лежить на упадок многих? Чи хіба на це Бог став людиною і кров Свою пролив, щоб звести многих у загибель? Чи мав би Він бути батьком для одних, а для других вітчимом? Невже мав би одних полюбити, а других ненавидіти, відкинути від Себе?» О, ні, бо ж знаємо добре зі слів Самого Спасителя, що Він прийшов всіх спасти, за всіх людей пролив Свою кров, що Він є добрим Пастирем, що лишає своє стадо і йде шукати за заблудлою вівцею. Він не хоче загибелі грішника, але хоче його навернення. Він прийшов, як Лікар, Учитель, щоб загоїти наші рани, які наніс нам диявол через гріх. Однак, наш Спаситель Своєї ласки нікому не накидає. Якщо приймете Його, то будете щасливі на віки, а відкинете Його, згинете на віки. Вибір є ваш. Це так, як, наприклад, ви потопаючій людині прийшли б на поміч, кинули б їй линву, а вона, погорджуючи вашою поміччю, відвернулася від линви і втопилася. Чи ви винуваті у її смерті? Очевидно, що ні. Ви її рятували, а вона не хотіла вашого порятунку прийняти і потонула. "Так само і Христос до всіх грішників, що потопають у безодні гріхів, простягає свою помічну руку й кличе: «У Мені і лише у Мені спасіння, бо Я одинока правда, дорога і життя. Тільки моя наука може вас спасти, тільки Мій хрест може вас довести до вічного життя. Рятуйтесь!» А коли чоловік не послухає Голосу Спасителя, відкине Його помічну руку, потопче ногами найсвятішу кров пролиту за наше спасіння, і потоне в безодні гріха і пекла - сам собі винуватий.
Тепер запитаємо себе, кому з вас прийшов Спаситель на повстання (спасення), а кому, не дай Господи, на упадок! Не вистачить себе називати християнином! Треба це ділом, своїм життям підтвердити. «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денної їжі, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного для тіла, яка з того користь? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!» (Як. 2.14-17).
Дав би Бог, щоб ви всі належали до тих, задля котрих Христос прийшов на повстання! Це покажімо ділом, щоб ті, що не ідуть до церкви, сказали: «Я навернувся назад до церкви, бо дивіться, як в любові, як чесно парохіяни між собою живуть. Там любов, там спокій, там мир, там співпраця, там Бог, там правдиве життя, а у Небі їх чекає вічна нагорода». Амінь
