Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Христос Воскрес!

Переживаємо святі і величні дні Воскресіння із мертвих Господа нашого Ісуса Христа, велику пасхальну радість, коли небо і земля веселяться, земне з небесним єднається, все вихваляє свого Творця. Хочу в ці урочисті пасхальні дні звернутися до вас із розважанням про часи, в яких ми з вами живемо. Останніми днями часто чуємо, що люди шукають лідера, який би вивів світ з фінансової кризи. Але, на жаль, того лідера немає. Багато є зневірених розбитих людей, які розчарувалися в цьому житті, багато тих, які пішли манівцями і впали в ту чи ту крайність. А як ми, християни, ті, що віруємо в Ісуса, маємо себе поводити в цих часах, чи справді це є безвихідь, трагедія, чи справді вже немає жодної надії на світле завтра, а може, вже сьогодні, може, сьогодні і в тій же хвилі? Боїмося кризи, не хочемо, щоб вона торкнулася нас і нашої родини, боїмося завтрашнього дня. Не знаємо, чи дамо собі раду в тому житті. Не раз прагматично все розраховуємо до останньої копійки, де і що маємо дати, як маємо полагодити справи земного життя.

Воскреслий Ісус, коли явився жінкам-мироносицям, сказав: “Не бійтеся, це Я”. Але якою була дорога до радості? Та дорога пролягала через гору Голгофту. Христос, як ніхто інший, знав, що таке самотність, покинутість, забуття, зрада найближчих людей, які оточували його впродовж трьох років. Він зазнав випробувань, терпінь і понижень. Але чи Христос був самотнім? Ніколи. Він завжди був зі своїм Отцем, завжди звертався і уповав на Господа Бога. А та горстка людей, які вірно стояли, коли Ісус вмирав на горі Голгофті, – на кого вони надіялися, кому вони довіряли, на кого уповали? Може, на римське військо, владу чи закон? Ні, вони довірилися Господу Богові. І вони в цей торжественний день радіють і веселяться. Христос звертається до них: “Радуйтеся, і знову кажу: радуйтеся”. Мусимо застановитися: якою була солодкість, яким великим був спокій тих людей, що були вірні Христові в день Воскресіння із мертвих. Що переважило? Біль і смуток, яких вони зазнали, приниження і опущення чи це слово: “Радуйтеся!”? Без сумніву, що слово “радуйтеся”. І тому, коли відчуваємо, що ми самотні й покинуті, що не можемо собі дати раду в цьому житті з різними клопотами, негараздами в родині чи з фінансовими проблемами, пам’ятаймо, що є завжди надія, і тією надією є Ісус Христос.

У Страсну п’ятницю ми розпочали дев’ятницю до Божого Милосердя. Як актуально нині довіритися не людям, а Богові, ще раз довіритися Ісусові, ще раз пригадати молитву, якої Він навчив святу Фаустину Ковальську: “Ісусе, уповаю на Тебе”. Так, ми з Ісусом все переможемо. Якщо довіримо Ісусові наше життя у найстрашніших випробуваннях, хвилинах забуття, Божий Син ніколи нас не покине.

Дорогі мої, бажаю всім вам живої віри у воскресіння Ісуса Христа, віри у вічне життя, вічну радість, яка не проминає. Христос нам приніс радість. Чого варті кілька років, прожитих у радості, веселості, коли вічність буде сумною і далекою від Бога? І навпаки: проживши тут у терпіннях, ми віруємо, що Христос прийме нас у свої батьківські обійми і винагородить нас всотеро у Небесній батьківщині.

Обіймаю своїм серцем кожну сім’ю в рідному краї і тих наших вірних, які є далеко, на чужині. Великдень є торжеством над торжествами, якого чекають діти, батьки, старші. Ми збираємося за великоднім сніданком, ділимося свяченим яйцем, співаємо гімн тріумфу: “Христос воскрес із мертвих!”. Нині багато родин позбавлені цієї радості, бо з різних причини батьки є в Україні, а діти на чужині чи навпаки, і за великоднім сніданком буде когось бракувати. А може, є ті, які будуть оплакувати смерть своїх рідних і близьких, бо втратили батька чи матір, сина чи дочку, зятя чи невістку, буде бракувати когось за великоднім столом. Пам’ятайте, Христос ясно і виразно сказав: “Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть, коли помре – житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене, не помре повіки”.

Зичу Вам благословенних, погідних, радісних свят Воскресіння із мертвих Божого Сина.

Христос воскрес!

Генеральний настоятель
Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата
о. Василь Ковпак

 

Розважання
 

... У Світлиці святі жінки навели лад, поскладали речі, які використовували під час поховання Спасителя. Потім одна з жінок запалила лампу, яка висіла посеред великої кімнати, і всі зібрались навколо Пресвятої Діви. Сповнені надзвичайної святої скорботи, святі жінки мовчки молилися, відтак трохи поїли. Прийшли Марта, Мароні, Діна та Мара, які були у Витанії. Лазар привів їх сюди, щоб усі були разом. З глибокою скорботою та сумом святі жінки розповідали їм про смерть та покладення в гріб Спасителя. В іншій залі дванадцять учнів Спасителя, зодягнені в біле і підперезані поясами, святкували суботу. Вони тихо читали та молилися, пошепки вітаючись із тими, хто заходив до них. Пізно ввечері декотрі з учнів разом з Йосифом Ариматейським зайшли по святих жінок, щоб провести тих, які збиралися ночувати вдома. Коли вони йшли в Єрусалим, неподалік від трибуни Каяфи арештували Йосифа.
Ті святі жінки, що залишилися в світлиці, усамітнилися в маленьких кімнатах, відмежованих від великої килимами та плетеними перегородками. Жінки зняли сандалі та верхній одяг, замотали голови покривалами для сну, сиротливо та сумно лягли на постелені біля стін ліжники. Опівночі, після короткого перепочинку, вони повставали, згідно зі звичаєм, згорнули ліжники та знову зібралися біля Пресвятої Діви, щоб помолитися. Учні з апостолом Іваном також молилися (в іншій залі). Коли вони закінчили загальну молитву, постукали в двері до святих жінок. Пресвята Діва та святі жінки відразу загорнулися в покривала і пішли за ними в храм. Була майже третя година – саме той час, коли священики накладали печатку на гріб Спасителя.

Євреї мали звичай після споживання Пасхального ягняти йти в храм ще до світанку. Храм відчинявся після опівночі і служба починалася дуже рано. Утім цього разу панував безлад, храм осквернили привиди, і багато недотрималося давнього звичаю. Храм був відчиненим, вогні запалені, але навколо було порожньо та дико. Все нагадувало про грізні з’явлення напередодні. Стіни, що прилягали до святині, мали такі тріщини, що здавалося, що вони можуть упасти будь-якої миті. Архітрав, до якого була прикріплена завіса святині, впав. Колони, які раніше підтримували архітрав, підкосилися і також попадали. Розірвана навпіл завіса впала. Навколо були зруйновані стіни, каміння, розверста земля, повалені скульптури та хисткі колони. Сини Симеона Богоприємця, які служили в храмі, та небожі Йосифа Ариматейського зустріли учнів та святих жінок з Богоматір’ю. З жахом дивилися вони на сліди Божого гніву... Інколи тривожне мовчання переривалося розповідями про сумні події. Здавалося, що Богоматір зі Своїми супутниками прийшла попрощатися з цим храмом, де Вона виросла, поклонялася Святому Святих до того дня, коли Сама понесла в Собі Святеє Святих цілого світу, Того, Кого закололи тепер зі страшною жорстокістю! Свята Матір з супутницями обійшла всі місця, освячені раніше присутністю Спасителя. Вона кланялася до землі, покірно цілувала каміння і пояснювала друзям, чому ці місця є святими та дорогими Їй. Учні також кланялися і цілували каміння святого храму услід за Богоматір’ю. Пресвята Діва показала, де дитиною Її прийняли в храм. Показала приміщення в південній частині, де Вона провела Свою юність. Показала й місце, де заручилася з Йосифом, і те, де почула пророцтва Анни та Симеона, коли принесла до храму Немовля Ісуса. Богоматір не могла стримати сліз, бо пророцтво збулося і меч скорботи пронизав її серце! Пресвята Діва показала ту залу, де Вона знайшла дванадцятирічного Сина, який повчав законників, і поцілувала кафедру, де Він сидів. Потім усі оглядали те місце, де бідна вдова кинула свою дорогоцінну лепту перед Господом, де Спаситель простив жінці-перелюбниці. Величезний храм, мовчазний, зруйнований та осквернений, сумно вслухався в прощальні слова Богоматері, засвідчуючи своїм сумним виглядом ганьбу та провину єврейського народу! Богоматір згадала, як Спаситель, оплакуючи цей храм, говорив Своїм ворогам: "Зруйнуйте цей храм, і Я за три дні збудую його”. Тепер Богоматір зрозуміла, що люди зруйнували храм душі Її Сина – Його Тіло. Вона зітхала про той третій день, коли має сповнитися обітниця – Воскресіння! У Світлицю вони повернулися на світанку. Починалася Велика Субота. Пресвята Діва та жінки пішли в кімнати праворуч. Іван та його друзі – в будинок до решти учнів. Я бачила, що їх було майже двадцять, бачила, як вони провели ніч у тому самому місці, де святкували Пасху. Вони тужили, молилися при світлі ламп. З радістю зустрічали друзів, які приходили побачитися, порозмовляти з ними, а їхні очі були повні сліз. Особливу шану та захоплення викликав у них Іван, адже лише він не побоявся бути присутнім під час смерті Спасителя. Велелюбний та відкритий серцем Іван був простим і лагідним, як дитя. Вони розмовляли пошепки, двері були зачинені, їх не чіпали, бо будинок належав Никодимові, і вони найняли його на свято Пасхи. Святі жінки залишалися до вечора в своєму приміщенні із зачиненими дверима і заслоненими вікнами, в напівтемряві, при світлі однієї лампи. Часом вони збиралися біля Пресвятої Діви для молитви і знову йшли в свої келії. Там вони загортали голови довгими чорними покривалами і мовчки лягали на землю молитися, прихилившись чолом до стіни. Коли вони виходили зі своїх келій помолитися, то залишали там свої довгі покривала. Знесилені щось споживали, решта дотримувалися суворого посту. Кілька разів протягом дня мій погляд зупинявся на них. І я завжди бачила їх в напівтемному приміщенні, вони виконували благочестиві обряди та молитви або говорили про своє горе пошепки. Духовно я переносилася від Пресвятої Діви до Її Боже-ственного Сина і кілька разів бачила святу гробницю Спасителя та вартових, які стояли біля входу в печеру. Часом вони сиділи. Кассій не відходив від входу в печеру: стояв, спираючись на камінь. Він мовчав, глибоко зосередившись. Зовнішні двері були зачиненими, камінь прихилений до входу. Крізь двері я бачила Божественне Тіло Спасителя, осяяне небесним світлом. І двох ангелів, які з шаною схилилися біля Нього.

 

Цього дня я перенеслася душею до Господа: Його душа зійшла в ад. Його зішестя я бачила детально та яскраво, але запам’ятала не дуже багато. Коли Спаситель вигукнув, віддаючи Свою Душу в руки Отця Небесного, я побачила, що Його Найсвятіша Душа спускається вздовж Хреста і, мов блискавка, проникає у землю в супроводі багатьох Ан-гелів, серед яких я впізнала Архангела Гавриїла. Божественність Спасителя залишилася з Його Душею, а також з Його Тілом, ще прибитим до Хреста. Простір, куди зійшов Спаситель, ділився на три частини, наче на три світи, відокремлені один від одного сферами, які їх оточують. Навколо раю був простір, заповнений світлом і зеленню, де по-вітря було зовсім чистим. Тут перебувають душі, які після чистилища потрапляють на Небо. Місце, де перебувають душі, які чекають на звільнення, наповнене густою хмарою-пеленою; воно поділяється на кілька кіл. Осяяний світлом Спаситель, якого оточили і урочисто несли ангели, пройшов цими колами. Праворуч – місце для душ усіх патріархів від Авраама до Івана Хрестителя. Душі цих святих ще не впізнали Спасителя, але всі були сповнені радості, надії та сподівання. Здавалося, що зростав та збільшувався простір, який займали надія та сподівання. Спаситель наповнив це місце, як повітрям, світлом і росою визволення. І проходив Господь тут швидко і легко, як благодатний подих. Коли Христос пройшов ці дві сфери, досяг того темного місця, де перебували душі наших прабатьків – Адама та Єви. Він звернувся до них зі словами, і вони схилилися перед Ним в невимовному благоволінні.
Далі Спаситель пішов разом з прабатьками туди, де були душі патріархів, що жили до Авраама. Те місце було подібне на чистилище, бо там були злі духи, які мучили душі, які навернулися різними способами. Сюди можна було вільно ввійти, і Ангели постукали, сповіщаючи благу вість спасіння! Мені здавалося, що Ангели проголошували: "Відчиніть браму! Радійте!” І Спаситель увійшов у славі, а злі духи відсахнулися від Нього, вигукуючи: "Навіщо Ти прийшов сюди? Може, розпинати нас?” Ангели закували їх і погнали перед собою. Бідні душі, які були тут, лише невиразно уявляли собі свого Визволителя. Господь явив Себе їм, і вони прославляли Його урочистими співом.
Потім Христос перейшов у сферу ліворуч, туди, де було пекло. Він зустрів душу розсудливого розбійника, яку ангели несли в Лоно Авраама. А душу іншого, злого розбійника, злі духи понесли в пекло. Спаситель звернувся до них. Потім у супроводі Ангелів та обранців Божих, Душа Спасителя ввійшла в Лоно Авраама. Це місце вище за інші. Мені здавалося, що я спочатку наче спускалася в катакомби, а тепер піднялася в храм, що був над ними. Злі духи намагалися розірвати ланцюги, якими їх закували, щоб не входити сюди. Утім Ангели змусили їх увійти і квапили їх там. Тут перебували всі праведники та святі Старого Завіту: праворуч – патріархи, Мойсей, царі та судді (праведні з них), ліворуч були пророки та предки Спасителя та їхні родичі, серед них – Йоаким та Анна, Йосиф, Захарія, Єлизавета та Іван Хреститель. У цій частині аду не було ні злих духів, ні мук: усі, що перебували тут від часу своєї смерті, зітхали лише про одне – про виконання обітниці, яка тепер здійснилася! Відчуття щастя, радості і піднесення охопило їх. З великою шаною вони схилилися перед Спасителем. А злі духи, яких тягнуло за Господом, змушені були визнати перед Ним свій сором та свою поразку. Декому з цих душ Спаситель звелів увійти у свої тіла, щоб урочисто засвідчити про існування Господа. І справді, в цю мить багато померлих з’явилося в Єрусалимі. Це не було воскресінням, бо засвідчивши істину, вони поклали свої тіла в гробниці.
Урочисте зішестя Спасителя досягло ще глибшої сфери чистилища, де перебували благочестиві погани, які передчували Істину і зітхали за нею. З ними були й демони, бо вони в деякій мірі дотримувалися ідолопоклоніння. Я бачила, як злі духи змушені були визнати свій обман і себе як спокусників, а душі бідних поган зі зворушливою радістю схилялися перед своїм Визволителем. І тут демонів закували та прогнали геть! Урочиста процесія Спасителя-Переможця вирушила далі, де були душі, які звільнилися. І нарешті, це була головна мить, – Господь з суворим виглядом Судді наблизився до прірви пекла! Пекло я побачила у формі жахливого неосяжного склепіння, в глибині гранітної скелі.
Там панувала темрява. І лише чорний граніт відсвічував чимось металевим! На вході – величезна брама, чорна і страшна, з міцними замками. Лунав глухий стогін, скрегіт та крики жаху! Підняли двері – і стало видно світ страждань, світ темряви пекла. Житло праведників я бачила в образі Небесного Єрусалима, у вигляді Небесного міста, з прекрасними замками, серед запашних садів, з квітами надзвичайної краси. І все це ніби символи різновидів щастя, що перебувають у них.
Так і пекло я бачила в образі міста з будівлями та полями. Однак тут усе символізує протилежне щастю, і все вказує на скорботу та страждання. Якщо в пристановищі праведних усе підпорядковане ладові досконалого щастя, вічної гармонії, сповнене радістю, спокоєм, то в пеклі, навпаки, скрізь хаос, гнів без прощення та милосердя, відчай.
У Райському місті гарні споруди, прозорі, найрізноманітнішої форми, осередки радості та поклоніння Богові. В пекельному місті – жахливі в’язниці, осередки страждання. У Небесному місті дивовижні сади з рясними плодами, якими Сам Господь годує Своїх обранців. У місті темряви – випалена пустеля, смердюче болото, які викликають жах та відразу. І тут, у цьому страшному місці, я побачила храм прокляття, вівтар ненависті та люті, осередок страждання, сади сум’яття, озера докорів, потоки сліз. На небі все – добро, любов, злагода мир, – повне та безмежне щастя! У пеклі – жахлива ворожнеча, абсолютне непорозуміння. В раю – спілкування в святій любові та єднанні всіх святих. В пеклі – всі різновиди розбещеності. Все навіює жах: жодна думка не полегшує серця, за винятком тієї, що вічна Божа справедливість, безмежно досконала, посилає засудженим лише ті страждання, які вони заслужили. Всі жахіття зла тут наче зібрані докупи. У світі зло та гріх приховують себе, а тут змій виступає проти тих, хто годував його на своїх грудях. Пекло – образ жаху та сум’яття, тоді як Царство Боже – храм миру та щастя...
Коли Ангели зруйнували браму пекла, роздалося жахливе ревіння, страшні пекельні прокляття, вигуки скарг та відчаю! Спаситель звернувся до Юди. Ангели скинули ціле військо пекла. І всі демони, усе темне, диявольське змушене було визнати Христа і поклонитися Йому! І це було для них найстрашнішою та найгіршою карою! Посеред пекла була прірва пітьми. Туди був скинутий Люцифер, закутий ланцюгами – і чорні густі випари піднялися від його мук. Доля Люцифера визначена законом, встановленим Самим Господом. І я бачила, що за п’ятдесят чи шістдесят літ до двох-тисячного року Люцифер буде випущений на якийсь час з прірви. Інші злі духи також будуть звільнені, щоб спокушати людей. Я не здатна передати те, що бачила! Коли розповідаю про це, все побачене з’являється знову, а цього достатньо, щоб змусити померти від жаху та болю таке кволе створіння, як я! Я бачила Спасителя в багатьох місцях на землі й навіть на морі. Здавалося, Господь освячував та визволяв усі Свої створіння, і скрізь злі духи кидалися перед Ним у прірву.
Потім я бачила Господа в супроводі вибраних пророків. Серед них я впізнала Давида, який відвідував місця, освячені Його чудами та стражданнями. З особливою ласкою Він пояснював їм символи та прообрази Старого Завіту, що були втілені Його життям. Я бачила Спасителя разом з цими душами в місці Його хрещення. Він пояснив їм їхнє Таємниче значення. Мене зворушило, з яким безмежним милосердям Господь залучав ці душі до благодаті Свого Святого Хрещення!
Разом з цими картинами Спаситель показав мені всю повноту Свого милосердя, яке виявляється і донині до бідних душ у пеклі. Щороку, коли Церква святкує зішестя в пекло, Господь звертає туди сповнений милосердя погляд і звільняє в цей день кілька душ.
Після Свого зішестя в ад Господь здійснив багато пророцтв Старого Завіту, зокрема визволив обрані душі. Визволення – це реальність, яка триває постійно упродовж століть. Після Свого зішестя в ад Господь посадив у Своїй Церкві Дерево Своїх заслуг та страждань, плоди якого призначені бідним душам померлих християн, які не отримали ласк під час життя. І якщо донині цим душам надається можливість спастися, то лише завдяки тому Дереву Життя.
Завдання воюючої Церкви – вирощувати плоди цього Дерева, щоб передати їх Церкві терплячій, яка не .в змозі діяти та рятуватися самостійно.
Це ж слід чинити з тим, що отримуємо від заслуг нашого Господа. Людина повинна приєднати свої зусилля до справи Спасителя, щоб отримати плоди. В такий спосіб ми наситимося хлібом, що здобуваємо в поті чола. Все, що Господь створив у часі, приносить плоди й у вічності, але треба збирати їх й часі, аби насолоджуватися ними у вічності.
Церква – найрозумніша і найтурботливіша з усіх матерів, а церковний рік – це прекрасній сад. У цьому саду зібрані всі вічні плоди та даються в часі. І кожен церковний рік містить у собі все, що потрібне всім. Горе нечесному та лінивому садівникові, якщо він дає загинути хоч одному плодові. Ласка, яка могла би повернути здоров’я хворому, силу ослабленому, наситити голодного. А в день Суду Господар саду вимагатиме звіт за кожну стеблинку і за кожен плід у Його саду.
 

Увечері у Велику Суботу апостол Іван прийшов відвідати святих жінок. Він плакав разом з ними і намагався їх заспокоїти. Через деякий час Петро та Яків Старший приєд-налися до них. Потім святі жінки пішли у свої келії і, загорнені в жалобні покривала, перебували в скорботі. Пресвята Діва безперервно молилася, палко бажаючи якнайшвидше побачити Свого Божественного Сина. Раптом Вона побачила ангела. Він наблизився до Неї і сказав, щоб Вона пішла до брами Никодима, через яку Вони разом зі святими жінками повернулася в місто, бо Господь незабаром буде там! Почувши цю звістку, Свята Діва затремтіла від радості! Вона загорнулася у Свій плащ, не сказавши нікому, куди йде, й поквапилася до призначеного місця. Була майже дев’ята година ранку, коли я побачила Пресвяту Діву неподалік від брами в усамітненні. Раптом в якомусь захопленому осяянні Вона глянула на високу стіну, яка оточувала місто. Осяяна та оточена патріархами Душа Спасителя спускалася до Марії. Вказуючи на Неї, Господь сказав тим, хто Його супроводжував: "Ось Марія, Мати Моя!”. Здалося, що Він ніжно обійняв Її і став невидимим. Пресвята Діва впала на коліна і цілувала землю в тому місці, де Господь з’явився перед Нею.
Сповнена особливої утіхи, Вона повернулася до святих жінок і побачила, що вони готують пахощі. Пресвята Діва втішила Своїх подруг та зміцнювала їхню віру, але не розповіла про ласку, яку отримала. Святі жінки відбирали запашні трави. Вони тримали в руках плящини з духмяними оліями, а також живі квіти. Все це вони загорнули в пелени. Поки Богоматір була відсутня, Маґдалина, Марія Клеопова, Саломея, Іванна Хуса та Марія Саломея ходили в місто. Вони збиралися наступного дня, перед сходом сонця, піти до поховання, щоб полити пахощами Тіло Божественного Учителя та покласти на Нього квіти.
Йосиф Ариматейський молився в ув’язненні. Раптом ціла в’язниця наповнилася світлом, і я почула, як Йосифа покликали по імені. Дах будівлі піднявся, і сяюча постать з’явилася перед ним та простягнула йому плащаницю, яка своєю формою була подібна на ту, в якій був похований Спаситель. Йосиф схопився за неї обома руками. Ступаючи по камені, що стирчав зі стіни, він досяг стелі камери, десять футів заввишки. Так він вийшов через отвір, який одразу закрився за ним.
Коли Йосиф вийшов, його визволитель зник. Я не можу сказати, хто це був: Спаситель чи Ангел. Потім я бачила, як Йосиф по стінах дійшов до будинку зі Світлицею. Спустившись униз, він постукав у двері. Учні, які з сумом дізналися про зникнення Йосифа, думали, що його вкинули до в’язниці. Коли ж вони відчини двері й побачили його, їхній радості не було меж. Йосиф розповів про чудо, яке трапилося з ним. Вони дали йому поїсти та подякували Богові! Наступної ночі Йосиф тайно покинув Єрусалим, щоб повернутися на батьківщину в Ариматею! Утім дізнавшись, що йому більше вже не загрожує небезпека, повернувся до Єрусалима.
Я знову побачила Гробницю Спасителя. Навколо неї було тихо та спокійно. Шість чи сім вартових стояли чи сиділи біля входу в гробницю. Як і раніше, біля входу в печеру стояв Кассій. Здавалося, він очікував яку визначну подію. На нього зійшла небесна благодать, і його серце було глибоко зворушене.
Була ніч. Світильники, прикріплені біля горбинці, освітлювали її скорботним світлом. Духовними очима я перенеслася до Тіла Господа і мого Спасителя. Воно лежало в тому ж положенні. Священне Тіло, обгорнуте Плащаницею, світилося, і відтоді, як в Гріб поклали Пресвяте Тіло в безмовному благоволінні поруч були два ангели, схожі на херувимів, які перебували в Ковчезі Завіту, тільки ці не мали крил. Взагалі момент покладання Тіла Господнього у Гріб та деталі, які стосувалися поховання Христа, часто асоціювалися з Ковчегом Завіту в різні періоди його історії. Кассій міг помітити світло навколо Гробниці. Коли я покірно кланялася Тілу Господньому, мені здалося, що пелени є наче припідняті, і Священне Тіло Господа видно зі всіма пора-неннями. Всі муки Спасителя до найменших подробиць були показані обраним душам, які супроводжували Душу Господа. Здивування, вдячність та велике співчуття пронизало душі праведників.
Потім я побачила видіння, зміст якого – таємничий та глибокий, – напевно, не зможу переповісти. Душа Спасителя після з’єднання з Пречистим Тілом була піднята з Гробниці, хоч до Тіла ще не повернулося життя. Мені здалося, що обидва Ангели, які поклонялися Тілу, підняли Його, зберігаючи те положення, в якому воно лежало в Гробі. І вони піднялися з Ним вгору. Здавалося, що Господь перед Престолом Свого Небесного Отця і перед сонмами Ангелів показав Своє Тіло, покрите Стигмами Його страждань. Тут камінь біля поховання захитався і відвалився. Четверо вартових пішли в місто, а троє, що залишилися, попадали і заціпеніли. Вони думали, що це – землетрус, не здогадуючись, що відбувається насправді. Кассій затремтів, він наче мав таємниче передчуття всього, що сталося. Хоч він не усвідомлював цього, але залишався на своєму посту і чекав великих подій, які віщували небеса.
Я спрямувала погляд на святих жінок. Вони приготували пахощі й пішли у свої келії, але не полягали спати, а тільки сіли, схилившись на згорнуті ліжники. Вони збиралися піти до Гробу ще до сходу сонця. І цей намір сповнював їхні душі тривогою: вони боялися, що вороги Спасителя перешкодять їм дійти до Божого Гробу. Матір Божа, зі сміливою вірою заспокоювали святих жінок, пропонувала їм трохи відпочити, а потім без страху піти до Гробниці. Після її заспокійливих слів вони вирішили недовго відпочити.
Була майже дванадцята година, коли Пресвята Діва, сповнена любові та очікування, вирішила покинути будинок. Вона загорнулася у велике жалобне покривало і вийшла з приміщення. Побачивши її, я здивувалася: "Як може Пресвята Матір, розчавлена горем, Сама йти вулицями міста?”
Я бачила, як Вона йшла повз будинок Каяфи, потім повз палац Пилата. Потім Вона йшла мовчазними порожніми вулицями Хресної Дороги, зупинялася у місцях страждання Христа. Здавалося, що Вона щось шукає. Вона часто схилялася, потім цілувала каміння, бо на кожному знаходила найдорожче з-поміж усіх скарбів світу – Кров Свого Сина! У цей час Господь давав Їй особливу силу і благодать. Вона швидко знаходила місця вшанування. Нарешті Вона попрямувала на Голготу. Коли наблизилася до неї, то раптом несподівано зупинилася. Душа Спасителя з Його Святим Тілом з’явилася перед Нею. Ангел Божий йшов попереду, двоє Ангелів, які кланялися перед Гробом, були з боків, а ззаду йшло багато душ, звільнених Спасителем. Тіло Спасителя здавалося неживим, його наче вела надприродна сила. Я чула голос: Він Сказав Своїй Матері про чуда, які здійснив у пеклі. Розповів, що воскресне у Своєму Тілі й з’явиться перед Нею. Вона повинна чекати на Нього в тому місці, де Він упав, коли ніс Хрест. Потім Спаситель попрямував до міста. Богородиця загорнулася в покривало і впала долілиць там, де щойно перед Нею з’явився Її Син. Було за північ. Вона майже годину йшла Хресною Дорогою. Святі душі, які супроводжували Спасителя, побачили всі страждання, всі муки, які Він витерпів. Вони бачили, як Спасителя прибивали до Хреста, підняття Хреста! Бачили, як спис пробив Його Тіло, як Його поклали в Гріб. Ангели благоговійно збирали всі частинки Тіла Господа, відірвані під час катування. Божа Матір, занурена в молитву, віддавала Богові Свою любов та Свої молитви. Потім я бачила Тіло Господа знову в Гробі. Ангели повернули Його Тілові всі клаптики, відірвані під час Його страждань. Я знову побачила Тіло Господа в пеленах, у сяйві, й обидва Ангели, які кланялися Йому, зайняли свої місця біля Його Голови та ніг у Гробі. Ледь почало світати, коли я побачила Марію Маґдалину, Марію Хусу та Саломею. Загорнувшись у широкі покривала, вони тримали в руках згортки, які підготували заздалегідь. Одна з них несла запалений ліхтар. Все це було сховано під їхніми покривалами. Вони також мали живі квіти, які хотіли покласти в гріб, пахощі та ароматну олію..

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.