Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Католицькій Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гімн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані передані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
У жидів і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріумфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. У нашому требнику, у молитві на благословення лози, вербна галузка зветься також символом воскресення.
У грецькій мові пальмові галузки звуться "баія", по-церковно-слов'янському "ваія", а звідси й назва неділі Ваїй.
Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи іншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з'являється в літургійних пам'ятках щойно в IX столітті.
Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває у Квітну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку як символ воскресення.
З посвяченою лозою в нашого народу пов'язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп'янки лози, "щоб горло не боліло". Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: "Не я б'ю, лоза б'є, за тиждень буде Великдень". Так пригадували собі, що за кілька днів буде празник Пасхи.
За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ-Х віках у Квітну неділю в часі процесії з ваями вулицями Царгорода патріарх їхав на осляті.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в'їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?" Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна", — за кілька днів кричатимуть: "Розпни".
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення.
За матеріалами книжки:
о. Юліан Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с.
Проповідь
Надходить хвилина, коли Ісус Христос має закінчити свою земну місію. Протягом трьох років він ходив по жидівській землі, оздоровляв хворих, воскрешав мертвих, творив багато чудес. В Ньому сповнилося все, що заповідали пророки про Спасителя тисячі років перед тим. 4000 літ гаряче бажали та ждали на Месію, щоб Він їх відкупив. Кликали до Неба: «Боже, відчини нам Небо, зішли Месію». Справді, можна було думати, що вся жидівська земля прийме Його за Свого Царя і Спасителя. Але не так сталось. Правда, Христос мав багато прихильників, бо люди бачили Його чуда та увірували, але і мав багато ворогів між книжниками і фарисеями. Тому що Христос відкривав їх фарисейство та злобу перед людьми. Вони бачили, що нарід іде за Ісусом Христом, шанує та почитає Його і це ще більше оздоблювало їх.
В суботу перед Квітною неділею, Ісус Христос воскресив Лазаря четвертого дня після його смерті, коли вже і тіло померлого розклалося, як це пише Святе Письмо. Тоді ще більше людей увірувало в Нього. Але і збільшилась ненависть фарисеїв, бо весь нарід йшов за Ісусом Христом. Фарисеї тоді зібралися на нараду, як Ісуса Христа убити.
В неділю рано Ісус Христос зі своїми учениками, пустився в дорогу, з Витанії до Єрусалиму. До Єрусалиму також громадно йшов жидівський нарід з цілого краю, щоб у святім місті і в Божім храмі відсвяткувати велике свято «Пасхи». Вони ставили собі шатра за містом, щоб мали де ночувати під час свят. Почувши, що Христос, чудотворець наближається до міста, вийшли Йому назустріч.
Тим часом, апостоли на наказ Ісуса, привели ослятко, на якім ніхто ще не їхав і дали його Ісусові, щоб Він міг тріумфально в'їхати на нім в Єрусалим.
І Ісус в'їжджає урочисто до Єрусалиму, а назустріч Йому виходить велике число людей, між ними і діти з оливними галузками та квітами в руках. А з грудей тисячі вибухає, наче грім, голос радості: «Осанна, благословен грядий». Одушевленню нема меж. Під ноги Месії сипляться квіти та галузки фігових оливних дерев. Радісний нарід скидає зі себе верхню одіж і нею встелює дорогу Спасителеві. Всі веселяться, всі радіють. Тільки один Ісус чогось невеселий. Невеселий, бо Він своєю Всевидючістю читає в їх серцях, серцях народу, цілу нещирість та облуду того оклику: «Осанна», який незадовго переміниться в дикий крик: «Розпни, розпни Його» (Пор. їв. 19. 6-15).
«І як приблизився Ісус, побачивши місто, заплакав над ним» (Лк. 19.41). Ісус Христос, Спаситель світу, Бог неба і землі заплакав над Єрусалимом. Три роки Він їх учив, чуда творив, а вони Його відкинуть. Нині кидали Йому під ноги одежу, а за кілька днів лишуть Його нагим на Хресті між небом і землею. Нині стелили Йому перед ноги сукна, щоб було м'якше Йому ступати, а за кілька днів зідруть з поранених плечей Його присохлу одежу. Нині витинають з дерев пальмові галузки, щоб Його привітати, як царя, а за кілька днів витнуть з тих самих дерев для Нього хрест. Нині раді Його повітати як царя, і царем своїм зробити, а за кілька днів вложать Йому на голову терновий вінець.
Фарисеям не сподобалося, як нарід і навіть діти, вітали Ісуса і співали Йому. Вони приступили до Ісуса і кажуть Йому: «Учителю, скартай своїх учнів і дітей, щоб так тебе не величали, бо таке величання належиться тільки пророкові. Цареві». Христос відповів їм: «Мені, як Богові, це належиться і коли б люди були такі невдячні, такі не закаменілі, і не дали б Мені тої відповідної слави, що Мені належиться, то кажу вам, що каміння, мертва природа, обуриться на це» (Пор. Лк. 19.39-40)
І так урочисто Ісус переїхав вулицями міста аж до самої святині. Тут зліз з осла, та увійшов в храм Божий. У свій храм, бо Він - Месія, Син Божий. А тут, в храмі, Христос знаходить, що люди влаштували собі велику торгівлю. З храму доносилися голоси, не лише людей, але і звірят. Він не міг дивитися на цю зневагу святого місця, не міг знести цієї зневаги, яку тим торгом у храмі наносили люди Богові. Це зневага Божого місця, самого Бога. Взяв Спаситель в руки нагайку і став виганяти торговців, поперевертав їм столи з грішми і сказав: «Мій дім — це дім молитви, а ви зробили його печерою розбійників». Коли вже вигнав торговців з храму, до Спасителя прийшли каліки, сліпі, хворі, і Він оздоровляв їх. В храмі учив до вівторка. Ввечері у вівторок, коли Христос відійшов з храму, більше не вернувся назад до святині. Христос покинув їх.
Так, як вітали Ісуса Христа в Єрусалимі, так і ми повинні вітати Його в нашій церкві. Декотрі можуть заперечити: «Нема серед нас Спасителя, нема Кого вітати». Як то нема? Та Він лишив своє Тіло і Кров, лишив Себе цілого. Той самий Спаситель, що урочисто в'їздив у Єрусалим, перебуває тепер на нашім престолі. Він, Бог Неба і землі, перебуває серед нас у Кивоті та очікує від нас почесті. Тепер щиросердечно скажіть, чи ви віддаєте ту почесть? Чи славите Його, як Він наказав? Він сказав: «Мій дім - це дім молитви» (Пор. Лк. 19.46). Як ви вислуховуєте Службу Божу? Не вистачить прийти до церкви, сісти і цілу годину нічого не робити, тільки дивитися на стіни, нудьгувати і ані слова до Бога не промовити. Не дивно, що декотрі до церкви не хочуть іти. Я сам би не хотів сидіти цілу годину і нічого не робити, тільки сидіти. Моліться - звертайтеся до Вашого Спасителя в Кивоті. Приходьте у церкву на розмову з вашим Богом в Кивоті. Моліться, бо «Мій дім - це дім молитви».
Певно ви обурюєтесь від того невірства, нещирості жидів і облуди того окрику: «Осанна», яким вони вітали Ісуса Христа в Квітну неділю. Це обурення не дивувало б мене, коли б нинішні християни, що краще розуміють справу спасіння, ніж жиди, поступали б інакше.
Але, ні! Ми грішники, що відбули великодню сповідь, впали на коліна перед Богом і просили милосердя, з жалем висповідались і Христос нам простив (постановили рішучу поправу), часто чинять і гірше від тих жидів. Він у Великий піст закликав нас до себе і прийняв до Божого синівства, хоч багато Його заклик проігнорувало. Бо скільки то людей не висповідались, з гріхів не встали, в гріхах готові вмерти. Христос нам дав ласку покаяння, то ж ми повинні бути вдячні Йому за це і користати з неї.
В Святім Причасті ми вітаємо вхід нашого Спасителя до наших сердець словами: «Осанна, слава Цареві, Володареві наших душ», подібно, як і жиди вітали Його в Квітну неділю. А що діється незадовго. Буденні заняття, лихе товариство, різні спокуси зменшують нашу вірність, нашу любов до Спасителя. Серце наше остигає до Нього чимраз більше і ми в кінці падаємо у гріх. «Розпни, розпни Його», - кричимо. Коли спокус не маємо, з нами все добре. Ми добрі християни. Та приходять спокуси і ми забуваємо про Бога. Христос забороняє нам піддаватись на спокуси. А ми однаково гріх цей любимо. Дуже схильні до нього. Приходить хвилина в якій сумніваємося, кого нам вибрати: Христа чи хвилеву приємність. Скільки то, як ті жиди, кажуть: «Геть Христа! На хрест Христа! Кесар - мій цар. Хочу держатись задоволень і розкошів світу. Кров Його нехай спаде на мене, на моє сумління. Христе, не зможеш мені це заборонити. Тебе не хочу». Як часто говоримо це Йому ми, що присягнули Йому на вірність, ми - Його діти, що вітали Його, як Царя, коли приймали Святе Причастя.
Коли ви висповідались, запричастились, то стали Божою Святинею, бо сам Бог перебуває в нас. Сам Христос прийшов до наших сердець і перебуває в них, як у святині. Але сказав Христос: «Мій дім - це дім молитви». Пам'ятайте, що ваше серце має лишитися домом молитви, домом Ісуса Христа! Все це пам'ятайте! Покиньте грішне життя. Встаньте з гробу гріха. Не змінюйте свого храму Божого на гніздо пристрастей гріха, щоб Христос вам не сказав: «Мій дім - це дім молитви, а ви зробили Його гніздом пристрастей грішних і домом злого духа».
Нехай ці благословенні лози, що сьогодні кожен освятить на Службі Божій, будуть для кожного з нас пересторогою перед гріхом. Тримайте лозу в хаті, як пам'ять про Бога. Нехай також пригадує вам нещирість, невірство і зраду жидів. А коли спокуса прийде, подивіться на лозу і скажіть: «Не буду зрадником, невірним подібно до жидів. «Осанна», - кликав я, коли висповідався і запричастився. «Осанна», - буду кликати аж до смерті і «Осанна», - буду співати Христові на віки в Небі». Амінь.
