Історія Різдва Христового
Господь Бог сотворив людину з любові і поселив її в Едемському саду, де і благословив такими словами: «Будьте плідні і множіться, і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі». І дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш». Але людина переступила Божу заповідь і згрішила, за що і прогнав її Господь Бог з Едемського саду. Однак у своїй доброті і милосерді обіцяє Господь Спасителя світу.
Людство очікувало приходу Месії чотири тисячі літ, від часу гріхопадіння Адама і Єви, чекали з великою тугою на Спасителя світу праотці Старого Завіту, Патріархи, пророки, переживали великі потрясіння та випробування.
У 2400 році Господь Бог за часів Ноя зсилає всесвітній потоп.
В 2000 році покликаний Авраам з Урії Халдейської до Ханаан-краю, де Господь Бог обіцяє йому, що зробить його плодовитим, виведе з нього народи, навіть царі вийдуть з його покоління.
В 1900 році Господь Бог устами Патріарха Якова промовляє так: «Берло від Юди не відійде, ні жезл з-поміж стіп у нього, поки не прийде Той, якому він належить, Йому будуть коритися народи».
Мойсей у 1400 році виводить ізраїльський народ з єгипетської неволі, в якій він перебував 430 років.
1013 року Давид, син Єссея, стає царем Ізраїля, з роду якого має народитися Спаситель світу.
У 973 році цар Соломон зводить Єрусалимську святиню на славу Божу.
У 754 році цар Ромул заснував вічне місто Рим.
За кесаря Августа вийшов наказ переписати всю Вселенну. Перепис цей перший відбувався, коли Сирією правив Киріній. Ішли всі записатися, кожний - у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарет в Юдеї в місто Давида, що зветься Вифлеєм. Бо він походив з дому і роду Давида, щоб записатися з Марією – зарученою своєю.
Дорога від Назарета до Вифлеєму простягається на сто п’ятдесят кілометрів. Кількаденна подорож в найприкрішій порі року і в стані, в якому перебувала Пречиста Діва Марія, була надзвичайно виснажлива і важка. Сподівалися знайти місце на відпочинок. Прийшли до Вифлеєму, бо чотири ночі провели в загальних заїздах. Але тут становище було ще гіршим, всі доми і гостинниці були зайняті. І там, де можна було ще потиснутися і зробити місце, бачачи, що родина з Назарета убога і Марія в очікуванні дитини, господарі закривали перед ними двері, а навіть їх зневажали. З великим сумом і болем у серці святий Йосиф Обручник разом з Марією Дівою опускають місто і прямують на Вифлеємські поля.
«Там за Вифлеємом у полі убога стаєнка стоїть. А в ній то Марія Пречиста над Божим Дитятком клячить». Йосифе, куди провадиш Діву Марію, адже це шопа, в якій ховаються від дощу пастухи зі своїми отарами. Невже в стаєнці має народитися Месія, Цар Неба і Землі. Невже нічого кращого мешканці Землі не могли приготувати для свого Спасителя? Мабуть, це була Божа Воля – показати безмежну любов до людського роду.
Ангел Господній розбудив пастухів, які після важкої щоденної праці відпочивали. Вони не розуміли, що відбувається. «Чудуються, що ся діє, чи свитає, чи не дніє, явленіє з неба незрозуміле». Ангел до них промовляє: «Не бійтеся. Я вам звіщаю велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь». Почувши цю радісну вістку, заговорили пастухи один до ного: «Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на цю подію, що Господь об’явив нам».
З великою радістю спішать пастухи один наперед одного, щоб першими прибігти до Месії і віддати Йому належну честь і славу. І тут вони бачать шопу, яка ще донедавна служила для них і їхніх отар захистом і прибіжищем, а тепер осяяна наднебесним сяйвом. Пастирі зупинилися. Всі мовчать. Невже наша стаєнка стала також прибіжищем для Месії. Це неможливо. Серце почало сильніше битися. А їхня радість стала ще більшою. Увійшовши до шопи, знайшли Марію, Йосифа, Дитятко, що лежало в яслах на сіні. «О сіно-сіно, сіно, як лелія, на нім повила Ісуса Марія. Певно щасливі тії руки були, що для Ісуса то сіно косили. О сіно-сіно, цвіте найсвятіший, лежить на тобі Ісус наймиліший».
Над стаєнкою розносився радісний голос ангельського співу: «Слава во вишних Богу, а на Земли мир, во человіціх благоволеніє». Пастирі, віддавши поклін і дарунки Божому Сину, були вельми щасливі і дякували Господу Богу за цей великий дар, що вони удостоїлися бачити Того, якого старозавітні праотці так сердечно прагнули, пророки проповідували, а праведні бажали бачити. І ми разом з пастирями возрадуймося і возвеселімся цього великого дня Рождества Христового. Хай світло Вифлеємської зірки розжене темряву гріха і гніву з наших сердець, родин і нашого народу. Хай світло Божої правди і любові перебуває між нами. Хай мир, який оголошують ангельські хори Вифлеємської ночі, буде основою нашого життя на Землі.
Серед ангельського співу, що розносився по Вифлеємських полях, лунав ще один голос, голос Матері, Матері, яка, приголубивши до своїх грудей Дитятко, так Йому співала: «Люлі, люлі, лі, Ти моє Дитятко. Люлі, люлі, лі, Божеє Ягнятко!» Марії, як Матері, було дуже важко і сумно. Кожна мати старається для очікуваної дитини приготувати найкращу оселю, колиску, пелюшки. Пречиста Діва Марія не мала найнеобхідніших речей, хустку з голови зняла і постелила в яслах замість пелюшок. Не маючи речей матеріальних, Діва Марія дала своєму Синові найчистіше материнське серце і любов своєї душі, чисті ясні очі, лагідні материнські руки і теплий погляд, який тої холодної ночі зігрівав Спасителя. А ми принесімо Марії, святому Йосифові і Божій Дитині неоціненний дар, який може мати на Землі людина, дар святої віри, любові і надії. Покажімо Матері Божій нашу любов до Христа. Відкриймо свої серця для Нього, а це потішить і розвеселить сумуюче серце Пречистої Діви Марії. «Нам Господь родився. Цілий світ радіє. Ти не плач над Сином, Пречиста Маріє! Обігрій любов’ю, притули до серця, поклади у ясла, бо немає місця. Колиши Ісуса, нехай відпочине. Бо не було місця, лиш в яслах на сіні».
Коротка історія
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.
Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір'я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір'я, царські часи, велике повечер'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Єлици" і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий ( V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов ( V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей..."
Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.
Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 4-7
Браття, коли скінчився час, Бог послав Сина Свого, що народився від жінки, народився під законом, щоб відкупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває: Авва - Отче! Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець Божий через Ісуса Христа.
Євангеліє від Матея 2, 1-12
Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, ото мудреці зі Сходу прийшли в Єрусалим, кажучи: Де є роджений цар юдейський? Бо ми виділи звізду Його на сході, і прийшли поклонитися Йому. І почувши це, Ірод цар стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. І зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, випитував від них, де Христос має народитися. А вони сказали йому: У Вифлеємі Юдейськім; бо так було написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юдова, нічим не менший єси між владиками Юдовими, бо з тебе вийде вождь, що пастиме люди Мої Ізраїля. Тоді Ірод тайкома призвав мудреців і випитував від них про час явленої звізди. І, пославши їх у Вифлеєм, сказав: Ідіть і розпитайте совісно про дитя; і як знайдете, звістіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому. А вони, вислухавши царя, пішли. І ось звізда, яку вони бачили на сході, ішла перед ними, аж поки прийшла і стала вгорі, де було дитя. А побачивши звізду, зраділи радістю великою вельми. І прийшовши в храмину, побачили дитя з Марією, матір'ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, і ладан, і смирну. І прийнявши вістку у сні не повернутись до Ірода, іншою путтю відійшли у край свій.
Молитва на Різдво Христове
Любови найдостойніший Господи наш, Ісусе Христе, що стався єси із-за нас Дитиною, і схотів єси народитися в яскині, щоб нас визволити від темноти гріха, пригорнути до Себе й запалити Своєю святою любов’ю: кланяємось Тобі, як своєму Творцеві й Відкупителеві, визнаємо Тебе й вибираємо Тебе за свого Царя й Господа, і як обов’язкову дань жертвуємо Тобі всю любов нашого вбогого серця. Дорогий Ісусе, Господи і Боже наш, прийми цю жертву, нехай вона сподобається Тобі, прости нам наші провини, просвіти наш розум і розпали тим святим вогнем, що його Ти приніс на цей світ, щоб його розпалити в наших серцях. Нехай в такий спосіб наша душа станеться вівтарем, що на нім приносили б ми Тобі жертву свого каяття. Зроби, щоб душа наша стало шукала Твоєї більшої слави тут на землі, щоб раз ввійшла в Царство й раділа там із Твоїх безконечних блаженств.
Амінь.
Вервиця до Дитятка-Ісуса Царя
В ім’я Отця... (3 р.) Царю Небесний...
На великих зернятках:
Слава Отцю... Величаємо Тебе, Дитятко-Ісусе Царю, на Божественному престолі сидячого, і всесвітнє славимо володіння Твоє!
На малих зернятках:
О Божественне Дитятко Ісусе, спаси і помилуй нас!
Закінчення:
Відкрий, о Боже, серце моє, нехай увійде до нього Христос – Цар слави. Цареві віків, єдиному Богу, нехай буде честь і слава во віки віков. Амінь.
