Початок Нового Року – це завжди мить, коли задумуємося над тим періодом, що минув і тим, що прийде. Які виклики постануть перед Церквою в 2020 році, з якими проблемами змагатимемося? Як виглядатиме Ecclesia militans у найближчому році? Хочу поділитися декількома думками.

1. Церква – благодійна організайція соціальних проєктів

Основна місія Церкви бути сіллю землі та світлом світом, своїм життям являти людському суспільству присутність Ісуса Христа Воскреслого. Думаю, що саме в цей пункт буде найбільше атак. Сили темряви намагатимуться змінити цей вектор Церкви на якісь інші, навіть благі, діла: наприклад соціальне служіння – багато спільнот поринуть у вирій соціальної роботи (піклування про бідних, хворих, бездомних). Звичайно, що все перераховане є дуже важливим, але без євангелічної керигми поволі перетворює Церкву на одну із благодійних організацій. Вже була така спроба в добу Наполеона, коли скасовувалися монаші згромадження, які не приносили соціальної користі і залишалися лише ті, які працювали в шпиталях, школах, притулках ітп.

2. Екологізм

Останнім часом спостерігається спроби змінити основний вектор Церкви на користь занурення не лише в соціальні проєкти, але і в екологізм. Зокрема в устах деяких ієрархів відома школярка Ґрета Тунберг стала… пророком. Здається ця тенденція буде лише зростати.

3. Релятивізм

Від самого початку історії спасіння сатана у своїй стратегії перш за все розмиває поняття, видаючи зло під маскою добра. Інструментом такого роду спокус є релятивізм – відносність. Тому однією із спокус, з якими змагатиметься Церква в 2020 році буде велика хвиля релятивізму – шукати добро навіть у об’єктивно злих вчинках та поставах.

Як звучить релятивізм? Спершу лунає перебільшений сумнів: Чи справді Господь Бог велів вам не їсти з усіх дерев, що в саду? Іншими словами: Невже Господь міг би таке зробити? Може ви не до кінця зрозуміли Його? А далі підсувається власна інтерпретація: Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло. Сьогодні ця пропозиція звучить приблизно так: Спробуй в усьому віднайти якісь позитивні моменти: в язичництві, в марксизмі, в гомосексуальних партнерствах, в гендерній ідеології ітд. Не будь таким радикальним… Правда десь посередині…

4. Небожий екуменізм – синкретизм

Один із важливих знаків, який являє Церква – це єдність. Про це ясно заявив наш Господь в Євангелії від Йоана: Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. Напрямки екуменізму визначив ІІ Ватиканський Собор в декреті Unitatis Redintegratio, в якому пріоритетне місце займає духовний екуменізм, тобто молитва за єдність християн. Також згаданий документ підкреслює спільні богословські дослідження і соціальні ініціативи. Основою усіх подібних активностей є Боже об’явлення, яке свою вершину осягнуло в Ісусі Христі.

Тому деформація екуменізму є одним із пріоритетів лукавого. Яким чином це відбуватиметься? Приблизно так: Всі релігії ведуть до Бога. В кожного своя правда. Ми маємо одне коріння. Правда є одна – Христос (Йн 14, 6). Людина не може єднатися шляхом компромісу з правдою. Таку модель вже намагалися імплементувати на початку ХХ століття. За часів Папи Пія ХІ в розділеній і зраненій війною Європі пробуджуються неймовірно інтенсивні рухи, які мають на меті політичну єдність, вершиною цього процесу є повстання Ліги Націй, попередниці ООН. Церква бачила певні позитивні елементи в подібних ініціативах. Зокрема Папа Бенедикт XV написав: Народам, які об’єдналися в Лізі Націй, що опирається на христиняському законі, Церква буде ефективно і палко піддтримувати в усіх її починаннях, які натхненні справедливістю і любов’ю до ближнього.

Держави і народи були втомлені від війни і прагнули миру за всяку ціну: шляхом компромісів, поступок, та інших політичних маневрів. Подібну схему і засіб осягнення єдності деякі кола намагалися перекинути на екуменічні зусилля. Проти цього ясно і безкомпромісно виступив Пій ХІ в згаданій енцикліці. Здається, що актуальність самого питання (намагатися осягнути єдність Церкви при допомозі інструментів цього світу) і пов’язана з цим небезпека в добу глобалізації лише зросла. А в деяких країнах (наприклад у Швеції) на стільки всі втомлені від насилля з боку радикальних ісламістів, що згодні навіть хрести з церков позабирати, щоб тільки був «мир».

Одним словом чекає нас серйозна боротьба з суцільним глобальним синкретизмом.

5. Атака на сім’ю

Оскільки сім’я є земним знаком Пресвятої Трійці, а також «домашньою Церквою», то і вона також буде на першій лінії атак. Родина вже декілька десятиліть є під руйнівним вогнеметом гендеризму, з яким палко змагається і в багатьох випадках багато подружь і сімей чинять героїчний опір цій ідеології, даючи свідоцтво християнської любові і єдності.

Думаю, що найближчі атаки на сім’ю будуть вчинені із залученням «п’ятої колони» в середині Церкви, тобто душпастирів, богословів, а також ієрархів, які не встоялися під хвилею неомарксизму і дали себе ідеологічно поневолити.

6. Профанація Пресвятої Євхаристії

Найбільшим скарбом Церкви є Євхаристія – Найсвятіше Таїнство, яке живить пульс усього Містичного Тіла. Церква з Євхаристії живе. Думаю, що Церква змагатиметься з тенденціями, які матимуть на меті поменшити вагу цього Пресвятого Таїнства. Які ознаки такого діяння? Наприклад, дозвіл приступати до Причастя тим, хто до цього не зрілий, або хто не може цього робити з інших моральних причин. Причастя як ліки для хворих (тобто для всіх) – подібний меседж вже пролунав у фільмі «Два Папи». А коли взяти до уваги, що творцями фільму є компанія «Netflix», яка багато мільйонів доларів призначає на підтримку абортів і просування гендерної ідеології, тобто є співвідповідальною за мучеництво багатьох невинних дитячих тіл, то замах на Євхаристію з уст такого «пророка цього світу» не дивує.

*********

Будьмо уважні!

1 D. Mosakowski, Katolicka i akatolicka wizja jedności Kościoła ukazana w encyklice Piusa XI „Mortalium animos”, Kraków 2005. St. Mystkowski, Katolicy a Liga Narodów, [w:] PK, 4(1925), nr 37, s. 577.