Як і його полум’яний марксист-батько, Беніто Муссоліні теж був переконаним соціалістом. Навіть назвали його Беніто на честь мексиканського революціонера Беніто Хуареса. Товариш Беніто Муссоліні займав до 1914 року найважливіші посади в соціалістичній партії та в лівих профспілках італії. В ролі войовничого революціонера-агітатора намагався він ревно і в Швайцарії пропагувати ідеологію класової боротьби, особливо серед італійських емігрантів. За цю нелегальну діяльність був неодноразово арештований, визнаний рersona non grata та видворений з країни без права  в‘їзду до неї. Чи щось подібне до цього можна уявити собі нині, у час розпанашеного соціалістичного домінування в Європі, коли червоні товариші запрошують на свої першотравневі збіговища в Цюріху таких почесних промовців, як комуністичний диктатор Фідель Кастро?
Що ж змінилося від часів Mussolini rosso — червоного Муссоліні — в подвійній моралі соціалістів? Ніщо. Тиранів, які вилупилися в їхніх інкубаторах, опановані «ліваками» ЗМі підносять ще за життя до рангу святих, які діють буцімто з волі вищого покликання як «природні друзі та захисники робітничого класу» чи й взагалі всього «людства». Натомість патріотам, які люблять свою Батьківщину, які зберігають свої національні цінності й традиції, брутально пришивають ярлик «фашистів», «расистів» чи бодай «націоналістів». Професіонали світової облуди знають своє ремесло не гірше, як «Отче наш», самі ж стоять під ліхтарнею, бо там найтемніше...

Справа Муссоліні є ще одним наочним прикладом того, куди ведуть сліди справжніх фашистів, а ведуть вони до людиноненависницької марксистської ідеології. Муссоліні викинули з партії тільки через те, що був прихильником вступу італії у війну проти Австрії на боці Антанти. А його партійні пацифістськи налаштовані товариші цього не хотіли. Незабаром по тім він заснував нову марксистську газету «Il popolo d’ Italia», яку, між іншим, щедро фінансували Франція та британська таємна служба Мі5 (Емайфайф).

Дивна метаморфоза з Benito rossо відбулася 23 березня 1919 року — тоді він зробився Benito nero, тобто Беніто чорний, створивши нову Фашистську партію Iталії (як подає Вікіпедія, термін фашизм він виводив від слова fasces (іт. fascio) (фасції — зв’язка прутів, яку несли ліктори перед римськими магістратами і яка була символом державної влади). — Прим. редакції.).

В зв‘язку з цим сам Муссоліні стверджував: «Я тоді не мав жодної доктриниѕ Моєю особистою доктриною була навіть ще в той час доктрина активізму». Тобто продовжувалася його марксистська діяльність, щоправда, в іншій оправі.
А тим часом у Німеччині рік по смерті Ленінa постала нова партія — Націонал-соціалістична. Пізніше міністр пропаганди Йозеф Геббельс тоді постійно вимагав  у своїх публічних виступах, щоб вождя цієї партії Адольфа Гітлера порівнювали з Леніним. А це тому, що: «Різниця між комунізмом і політичним світобаченням Гітлера є мінімальною». І сам Гітлер відкрито говорив про марксистську базу його націонал-соціалізму.

Тож родовід італійського фашизму, німецького нацизму і російського більшовизму починався фактично з однієї соціалістичної колиски. Так і хочеться при цьому вигукнути: «Гайль, товариші!»

А щодо отого «гайль» (походить від німецького слова «здоров’я»), яке в Україні чомусь подають як «хайль» і яке так добре видно з фотографії з Беніто Муссоліні, зробленій в Льокарно 16 жовтня 1925 року, тобто в день закінчення знаменитої льокарнської конференції, рішеннями якої було визначено нові західні кордони переможеної в Першій світовій війні Німеччини.

Цікаво, що автор цієї статті натрапив на цю знимку місяць тому в старім фотоальбомі в Муральто, одній з дільниць Льокарно. На світлині товариші вітають дуже знаменитим «Hitlergruss» (привітанням Гітлера). Це військове віддання честі Гітлер скопіював власне у Муссоліні, а той,
своєю чергою, підгледів цю ефектну символіку в античному римському «saluto romano». «Ave, Cesar!» — викрикували тоді військовики-латиняни, одночасно стрімко викидаючи догори праву руку. З латинського «аve» — «вітаю тебе» вийшло німецьке «heil». Гітлер, а може, його прислужники, майструючи міф «величності» фюрера, замінили слово «Цезар» на «Гітлер».

Отак і постало стисле завдяки особливостям німецької мови «Hitlergruss», тобто військове привітання, на яке ані Гітлер, ані Муссоліні не мали авторського права. Не меншу нісенітницю, якщо не цілковиту відсутність елементарної логіки, виказали також союзники, переможці в Другій світовій війні, які самі цей історичний плагіат узаконили. Бо, забороняючи його практикування, приписали привітання Цезаря односторонньо Гітлерові. Цезар перевертається в домовині.

www.galychyna.if.ua