Не кожен здатний дійти до вершини, особливо коли це вершина Духу. Не кожен може зберегти вірність своїм ідеалам в умовах неймовірних випробувань, бо для цього потрібен незламний дух. Без титанічних зусиль священиків-подвижників шлях до духовних вершин не здолати. Українська Греко-Католицька Церква вистояла у найважчі часи, позначені страхітливим переслідуванням душпастирів і вірних тоталітарним режимом. Їх дух залишився незламним, а всеперемагаюча віра – непохитною. Одним з таких ревних, діяльних і незламних духовних пастирів, який прожив повне терпінь і випробувань життя, був отець Іван Дідух.

Його батьківщина – Поділля, благословенна Бережанщина, звідки вийшло не одне покоління славних українських патріотів. Тут, в селі Лісники на Тернопільщині, в бідній селянській родині 26 червня 1908 року побачив світ майбутній священик. Змалку тягнувся до книги, проявив неабиякі здібності до навчання ще в сільській початковій школі, а тому, незважаючи на скрутні матеріальні обставини, вступив до Бережанської гімназії, яку закінчив з відзнакою в 1928 році. Легко і блискуче навчався Іван, син Остапа у Львівській духовній академії. За свою наукову працю отримав премію ректорату цього навчального закладу.

В 1933 році молодий випускник духовної академії взяв шлюб з Любою Весною, дочкою отця Костянтина, пароха села Драганівки біля Тернополя. Висвятившись у 1934 році, обійняв парафію в селі Товстолуг. Це були приємні часи, адже люди горнулися до молодого священика, любили і поважали його. Ревну душпастирську працю постійно поєднував з просвітницькою і громадською діяльністю, неухильно дбаючи про національну свідомість мирян. Отець Іван був ініціатором і організатором розпису церкви святого Юрія, який, до речі, прикрашає стіни храму й донині.

Ревністю в священичій праці, спрямованій на поглиблення побожності своїх парафіян, плекання в їхніх душах християнських чеснот, відзначався отець Іван і на наступних парафіях в селах Драганівка та Шумляни на Тернопільщині.

В часі війни отець з родиною перебуває на Львівщині. В 1944 – 47 роках включається в працю для добра свого народу в селі Свистільники (Світанок) на Івано-Франківщині. В ці тривожні і неспокійні роки священик допомагає воїнам УПА, переховує деяких із них в парафіяльних будівлях. НКДБ чимраз більше цікавиться особою отця І. Дідуха. Нова влада ставить вимогу переходити на московське православ'я. В кінці грудня 1947 року священик вирішив змінити парохію, переїхавши в село Черче на Рогатинщині. Велика освячуюча ласка Божа допомагає йому долати життєві труднощі. Тут отець Іван працював до 1950 року, проводячи активну роботу серед мирян та допомагаючи підпільному руху, зокрема, переховуючи зв'язкових УПА Ольгу Вілінську та Віру Балацько. 31 січня 1950 року священик був заарештований в селі Черче. Прощаючись з парафіянами, він закликав їх проявити терпіння і мужність, підкреслюючи, що Правда Божа мусить перемогти зло, що твориться на землі. Під час обшуку нічого компрометуючого не було знайдено. Зате конфіскована бібліотека цінної богословської і світської літератури – підводою відвезли книги до Рогатина і дальша їх доля невідома. Надзвичайною нарадою при МДБ СРСР четвертого жовтня 1950 року отця І. Дідуха засудили на 10 років позбавлення волі. Звинувачення: проводив антирадянську агітацію.

Вісім місяців він перебував в ув'язненні у Станіславській тюрмі. Рідні не могли його розшукати, тюремне начальство твердило, що "такой не числится". Через рік сім'я отримала листа з Караганди. Один із в'язнів, що був разом з отцем у ГУЛАЗі, розповідав, що туди священик приїхав після Станіславської тюрми дуже виснажений, не міг ходити, погано чув. Та у важких табірних умовах він не втратив оптимізму, намагався підтримати дух співв'язнів. На другу половину терміну етапований до Воркути. Отець І. Дідух до дна випив чашу моральних і фізичних терпінь, та нітрохи не поступився своїми принципами. Його дружина, пані Люба, залишилася з трьома дітьми без житла, не мала роботи, засобів до існування.

В серпні 1956 року священик після "хрущовської відлиги" повернувся в Україну. Вдалося отримати парафію у Ворохті, також відправляти Службу Божу в Татарові (тоді Кремінцях) поблизу Яремчі. Отцю І. Дідуху сподобалися ці села з мальовничими гірськими краєвидами. Його радо зустріла громада, бо відчула якийсь особливий внутрішній спокій, шляхетність, відданість справі церкви. Однак вже 25 грудня 1956 року священика заарештовано вдруге. Як написав відомий історик В. Сергійчук у книзі "Нескорена церква. Подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу": "під час відомих подій в Угорщині священик Дідух у селі Ворохта Яремчанського району Станіславської області виступив з відкритою антирадянською проповіддю, із закликом повторити угорський варіант – звільнення від совітів"…

Зрозуміло, що після цього отця Івана Дідуха 1 березня 1957 року Станіславським обласним судом засуджено на 5 років позбавлення волі, а після звільнення заборонено протягом 5 років проживати в західних областях України. Знову етапи, поневіряння, виснажлива праця в Мордовських таборах. Як згадує дочка священика пані Віра Нагорняк, після арешту батька, вона з матір'ю, не маючи помешкання, залишилися жити в парафіяльному будинку у Ворохті, хоча сюди вже був скерований о. С. Малофій. Вижити родині репресованого священика в нелегкий час допомагали добрі люди, зокрема Кецилюки, Савчини.

Отець І. Дідух повернувся з Мордовських таборів у серпні 1959 року після амністії з вкрай підірваним здоров'ям. Всього по двох судимостях він знаходився в місцях позбавлення волі 9 років, 10 місяців і 26 днів. Отримав парохію у с. Підкамінь біля Рогатина, а згодом переїхав у село Марківці Тисменицького району на Станіславщині. Тут 6 серпня 1961 року перестало битися зболене серце українського священика-патріота. Господь покликав цього достойного отця до себе у віці 53 роки. Отець І. Дідух подав приклад жертовного служіння Христовій Церкві і рідному народові, якого не в змозі знищити ніякі політичні катаклізми.

Але навіть після смерті священика радянська преса час від часу кидала пасквілі на його особу, намагаючись очорнити добре ім'я священика. Зокрема, тодішня надвірнянська газета "Радянська Верховина" 7 травня 1983 року писала: "Віруючі Ворохти викрили колишнього служителя уніатської церкви Дідуха, який закликав людей не піддаватися комуністичному вихованню, не вірити радянській дійсності".

Отець І. Дідух був реабілітований 11 липня 1991 року. В липні 2000 року на фасаді церкви св. Василія Великого в Черче відкрита меморіальна таблиця, де поряд з прізвищами священиків о.о. Івана Созанського, Юрія Брудного вписане і ім'я отця І. Дідуха. Минуло 50 літ, як відійшов до Господа достойний душпастир Іван Дідух, а світла пам'ять про нього не меркне й донині. Він свято вірив, що настануть кращі часи для нашої Церкви і України.

о. Іван ЛОЗИНСЬКИЙ
novazorya.if.ua