Про те, чому гендерна ідеологія є антигуманістичною і антирелігійною, а також чому вона подібна до марксистської утопії, говорить отець-єзуїт Юзеф Августин.

Боґуміл Лозіньскі: Чи гендерна ідеологія є загрозою для християнства?

о. Юзеф Августин: Перш за все, вона є загрозою для людини і міжлюдських відносин. Ця ідеологія створює нове бачення чоловічості і жіночності, яке релятивізує їх як біологічний і психологічний аспект, так і релігійний.

Релятивізує яким чином?

Гендер розрізняє біологічну стать (sex) і культурну стать (gender). Відповідно до цієї ідеології, людина народжується не чоловіком чи жінкою. Стать кожної людської особи «вибудовується» в суспільно-культурному середовищі через постійне повторювання і відігравання ролі конкретної поведінки. Це називається «перформативністю статі». Відповідно до цих припущень, кожна людина сама собі обирає стать. Щоправда, людина народжується «біологічно» запрограмованою, але це немає вирішального значення для її сексуальної ідентичності. Гендер підриває усі дочасні норми щодо чоловічості, жіночності та взаємних відносин між чоловіком і жінкою. Біологію – основний визначний фактор статевої ідентичності – гендер замінює культурою. Гендер є виразом применшеного погляду на людину, що обмежується біологізмом і соціологізмом, відділяючи таким чином сексуальний досвід від любові і батьківства. Головною турботою в гендерній ідеології є небажана вагітність, а часто й єдина турбота про чуттєве задоволення.



Якщо я добре розумію, то, відповідно до цієї ідеології, будучи чоловіком, я можу дійти до висновку, що я є жінкою. І так станеться тоді, коли я почну поводитись як жінка?

Власне у цьому і полягає новизна гендерної ідеології.

Вона спростовує фундаментальні принципи властивостей статей і їх меж. Вона суперечить сучасній, стереотипній концепції чоловічості і жіночності. Усі норми, випрацювані впродовж тисячоліть, ця ідеологія відкидає як такі, що обмежують чоловіків і жінок. Відповідно до цієї ідеології, сексуальність є змінною, минучою, нестабільною, у ній не можна нічого встановити, окреслити, виховати.



Але ж це не має нічого спільного із сучасністю. Навіщо було формулювати такі абсурдні тези?

Вихідною точкою для цієї ідеології стала книжка «Заплутані в статі», яку у 80-их роках двадцятого століття видала американка Джудіт Батлер, теоретик культури. Вже сама назва є символічною, оскільки ставить під сумнів традиційний підхід до статі, який – на думку Батлер – поневолює людську істоту. Відповідно до цієї концепції, коли народжується хлопчик, а ми даємо йому чоловіче ім’я, виховуємо його як чоловіка і даємо іграшки для хлопчиків, то проводимо стигматизацію. Сама авторка впродовж кільканадцяти років жила в гомосексуальному середовищі на східному узбережжі США. Її особисте життя та діяльність на користь гомосексуального середовища мало – як видається – вирішальний вплив на виникнення гендерної теорії. У цій ідеології йдеться про те, щоб в суспільному житті знайшлося широке місце для усіх сексуальних меншин.

Знаменний факт: у книжці «Лекції рівності. Відносини і потреби працівників школи та молоді щодо гомофобії в школах» домінують поняття «гомосексуальний», «бісексуальний», «транссексуальний». Найрідше вживається поняття «гетеросексуальний».



Тобто «кожен секс є нормою»?

У гендерній ідеології визначаються різні сексуальні можливості людини, в яких гетеросексуальний підхід є одним із багатьох. В описах немає навіть біполярності: гомосексуальний–гетеросексуальний, всі інші типи поведінки трактуються на одному рівні. Для гендеру дуже важливим є поняття «queer», яке важко перекласти на польську (українську – пер.) мову; приблизний переклад: інший, відмінний, мінливий. Анторополог культури Едита Пьєтжак пише, що «ідентичність queer є ствердна, неоднозначна, і її приймають ті, кому не вистачає вузьких рамок гомо- чи гетеросексуальності. Як конструктивна, дискурсивна і нестабільна ідентичність, вона стає ідентичністю тих, хто відчуває себе іншим, і існує поза нормою». Джерелами статевої поведінки є нічим не обмежена незалежність, свобода і суб’єктивізм. В гендері не можна говорити про «нормального чоловіка», «нормальну жінку». Це було б зловживанням. І це – абсолютне вивернення дочасового морального і суспільного порядку у взаємовідносинах між чоловіками і жінками.



Бенедикт XVI говорив про гендерну ідеологію, що це маніпуляція, спрямована проти задуму Творця і веде до укинення людської гідності. Які наслідки може мати поява цієї ідеології для християнства?

Вона є антирелігійною, скерованою проти усіх релігій, які у своєму навчанні трактують чоловіків і жінок як істот, яких створив Бог і які живуть у взаємній любові, єдності і гармонії. Мені здається, що в гендері не йдеться, перш за все, про боротьбу з релігією як такою. Це просто візія нової людини і суспільства, в якому відкидаються усі дочасні суспільні, моральні і релігійні норми щодо взаємовідносин між чоловіками і жінками. Сьогодні багато хто порівнює гендер із марксизмом.



Гендер як неомарксизм?

В марксизмі йшлося про нову візію суспільної рівності, в якій руйнуються класи, а в гендері – про нову візію статевих відносин. І не випадково ідеологи гендеру покликаються на марксизм. Марксистська утопія ставить собі за ціль класове визволення, а гендер ставить собі за мету визволення людини із усіляких сексуальних стереотипів і з будь-яких умовностей: біологічних, психологічних, релігійних, суспільних і політичних. Це ненормативний, суб’єктивний і егоцентричний підхід. Якщо хтось вступає у сексуальні відносини з іншою особою виключно заради власної самореалізації, то тоді партнер трактується як об’єкт. Гендерна ідеологія є не лише антирелігійною, але й антигуманістичною.



Тобто маємо справу із новою утопією, яка полягає в трактуванні сексуальних аберацій як норми?

Режисер Роман Полянський говорив, що «тренди, які прагнуть зрівняти між собою чоловіків і жінок є чистим ідіотизмом». Тому треба просто сказати: гендерна статева рівність є чистим ідіотизмом. На мою думку, багато хто думає так само як Полянський, але не мають такої відваги і незалежності як він. Політкоректність змушує вдавати, що все ОК.



Мабуть, тут вже зайшло дальше, ніж політкоректність. Осіб, які не приймають гендерного бачення світу, починають переслідувати, наприклад, їм відмовляють у праві усиновлювати дітей. А висловлення критичних зауваг про гомосексуалізм у деяких країнах карається штрафом чи ув’язненням. Закон стає інструментом накидання нової ідеології як в тоталітаризмі?

Це спроби запровадити цю антилюдську ідеологію насильно. В цьому є якесь божевілля. Мені на думку спадає порівняння із більшовизмом, в якому класова рівність була запроваджена силою шляхом фізичного винищення ворогів. Більшовики першого покоління не знали жодного милосердя. Безпосередньо, «вручну» замордували усю російську аристократію. Це було покоління «романтиків революції», ідеологічне, «чисте», непідкупне, як пізніше про них писали. Гендер – це замах на сім’ю, суспільство, людину. Як можемо оборонятись перед гендером? Вірно триматися автентичної релігії.


Отче, Ви є рецензентом шкільних підручників з предмету виховання до життя в сім’ї. Чи Ви бачите спроби запровадження в школах підручників, що поширюють гендерну ідеологію?

Кілька років тому я рецензував підручник (з очевидних причин не буду називати назву і автора), який посилався на рівність гомосексуалізму і гетеросексуалізму. Цю книжку відкинули як таку, що суперечить Конституції Польщі. Однак, з кожним роком ситуація змінюється. Згодом може виявитись, що Міністерство задіє рецензентів, які будуть приймати гендерні підручники. Це дуже небезпечно.



Як можемо ми, як батьки, зарадити цьому?

Прошу про це не питати нас, священиків. Клерикальними бувають не лише представники духовенства, але й вірні. Клерикалізм вірних виявляється в тому, що вони зі всіма питаннями біжать до єпископів і священиків, навіть у тих справах, які можуть вирішити самі. В сьогоднішньому суспільстві протести єпископів не мають великого значення. Коли в 80-их рр. у Франції соціалісти хотіли закрити католицькі школи, на вулиці Парижа вийшло мільйон осіб. Тоді вони відмовились від такого задуму. Якби були спроби запровадити гендерну ідеологію в школах, батьки повинні цим активно цікавитись і протестувати.


Відповідно до Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, сексуальна освіта має бути запроваджена вже в дитячих садках, діти повинні вчитись, в чому полягає секс, а учні початкових шкіл, серед іншого, як мастурбувати чи використовувати контрацептивні засоби. Чи це не є свого роду сексуальне розбещення дітей?

Якщо хтось знає дітей, то добре знає чим вони цікавляться, що для них є важливе, наскільки вони оберігають своє інтимне життя. Втручання у інтимний світ дитини з питаннями і поняттями для дорослих осіб є просто насильством і згвалтуванням. Якщо застосувати юридичні критерії для боротьби з педофілією до пропозицій сексуальної освіти ВООЗ, які Ви назвали, то вони охоплюють усі ознаки цього злочину. Ознаки педофілії може мати не лише особова поведінка, але й системи освіти, програми, підручники і заняття з виховання.

Отець Юзеф Августин, єзуїт, віком 63 роки, є професором університету Ignatianum в Кракові, автор багатьох книжок у сфері християнської педагогіки і духовного життя, духівник, душпастир і реколектант, головний редактор щоквартального видання «Духовне життя».

http://dc.lviv.ua