Янукович змінив позицію щодо Митного союзу на 180 градусів

Напередодні відзначення роковин Голодомору 1932-1933 років президент Янукович сенсаційно змінив позицію щодо вступу України до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. "Коли мені ставлять, наприклад, питання, чи зможе Україна вступити до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану, - це можливо. Але в нас є процедури, які ми маємо пройти в Україні, наприклад, (внести) зміни до Конституції, які можливі, і їх можна вирішити як в парламенті, так і, наприклад, на всеукраїнському референдумі", - сказав Янукович.

Між тим, ще 27 квітня він заявляв таке: "Україна зробила свій вибір на користь вступу до Світової організації торгівлі кілька років тому... Україна інтегрована в СОТ... і, безумовно, входження до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану сьогодні є неможливим". Ця фраза неодноразово повторювалася самим Януковичем та його оточенням. "Віктор Федорович і у своїй інавгураційній промові, і під час передвиборчої кампанії чітко і ясно показав, що будь-які нові кроки в міжнародному співробітництві з будь-якими країнами можуть будуватися тільки за умови не порушення вже укладених договорів... Митний союз прямо суперечить і буде дуже сильно ускладнювати членство України у Світовій організації торгівлі. На сьогоднішній день, та й у завтрашньому, післязавтрашньому дні, це питання стояти не може", - заявляла перша заступниця голови Адміністрації Ірина Акімова.

Аж ні, виявляється, тут „порожняк”. Москва задіяла до Януковича такі аргументи, що відмовитися виявилося неможливим: президент з грацією бегемота змінив свою позицію на 180 градусів. Де гарантія, що завтра він не змінить свою позицію в питаннях територіальної цілісності й незалежності країни?

І це при тому, що кілька днів тому на самміті ЄС українська влада запевняла, що орієнтир на ЄС – незмінний. Між тим у самому ЄС чітко кажуть, що зона вільної торгівлі з ЄС (не кажучи про членство) і Митний союз – речі несумісні.

Інше питання: навіщо президент каже про зміну Конституції як умову вступу до Митного союзу, тим більше через референдум? Як відомо, референдумом змінюється розділ "Загальні засади" Конституції, у якому, зокрема, стверджується, що Україна є суверенною і незалежною державою, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що територія України в межах нинішнього кордону є цілісною і недоторканною.

На тлі таких загроз той факт, що Віктор Янукович цілком прогінорував демонстративну ліквідацію Росією останньої української організації в РФ, яка займалася питаннями висвітлення Голодомору, виглядає як дрібна деталь, хоча й показова.

Може, варто згадати тих, хто зберігав людське обличчя?

Зрозуміло, що не сам Янукович писав розповсюджену від його імені заяву з нагоди роковин Голодомору. Однак від того її „посили” не менш значущі.

„То був справжній Армагедон, коли люди од голоду втрачали людське", - говориться від імені президента. Може, варто було згадати не лише тих, хто з горя збожеволів, а й тих, хто, помираючи, зберігав людське, рятуючи дітей і близьких?

За Януковичем, це „горе вселюдське”. У Януковича і його голів адміністрацій, які розродилися коментарями з приводу Голодомору (Кіровоградської і Донецької ОДА) горе може бути чиє завгодно – вселюдське, народів СНД, СРСР, навіть Космосу, але тільки не українське.

Президент значно більш різкими словами, ніж режим Сталіна, затаврував істориків, котрі вивчають Голодомор: „З дозволу сказати, "вчених", які „легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду". Від 3 мільйонів - до 5 мільйонів - до 7 мільйонів, а то й більше - то це вже кощунство... Це - непростимий гріх".

23 докази геноциду й жодного спростування

Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.

Якщо Голодомор – не Геноцид, а "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.

А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.

Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.

Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?

За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.

Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.

І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.

Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:

· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.

· Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?

· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.

· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?

· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?

· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадує жертв голодомору?

· Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?

· Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?

· Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?

· Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?

· Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?

· Чому про Голод у Поволжі 1921-1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?

· Чому під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?

· Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?

· Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?

· Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?

· Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?

· Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?

· Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з`їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".

· Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.

· У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.

· Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.

· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?

Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.

А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руского міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).

Суспільство поділено на тих, хто солідаризується з жертвами Голодомору й тими, хто його організував

У заявах щодо Голодомору, так само як і в інших заявах, котрі стосуються питань історії, українське керівництво стає однозначно на бік Росії, а не на бік української національної ідентичності, яка є постгеноцидною і формується в дуже складних умовах. Це означає, що для нинішнього керівництва Україна є, по суті, чужою - з нею поводяться як із засобом для отримання коштів, а не як із Батьківщиною

Сьогодні слід усідомити, що наше суспільство поділене не на Схід і Захід, а на тих, хто солідаризується з жертвами геноциду 1932-1933 років, і тих, хто з тими, хто організовував і здійснював геноцид. Останніх – незначна меншість. Але вони добре розставлені.

У Партії регіонів є багато людей, які тут не народилися і які не мають родичів в Україні. І звичайно, їм не так близька наша історія. Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. Власне, людська цивілізація почалася з ушанування могил. Так власне історики та археологи визначають початок людської цивілізації. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами.

Судячи з дій влади, не можна виключати, що поставлено й виконується завдання ліквідації Української держави, із забезпеченням матеріальної винагороди її ліквідаторам.

Очевидно, що постгеноцидний характер України послаблює нашу країну, дає можливість робити з нею те, що влада робить сьогодні. Може, ще й тому влада не бажає чесно думати й говорити про Голодомор?

Олександр Палій, історик

www.unian.net