Сьогодні вся Україна запитує комуністичного Каїна: «Де Авель, невинно убієнне українське селянство? Де одна п’ята брата твого, українського народу, у дружбі до якого ти клявся?»

На цьому біблійні асоціації не закінчуються. І даруйте, що повторюю одну думку ледь не кожного року:

«А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: Жаль Мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого; відпустити їх без їжі не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі. А учні Йому відказали: Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу? А Ісус запитав їх: Скільки маєте хліба? Вони ж відказали: Семеро, та трохи рибок. І Він ізвелів на землі посідати народові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові. І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей». (Мт. 15:32-38).

Є ще друга євангельська оповідь про помноження хлібів, яка різниться з тільки-що процитованою хіба кількістю хлібин. Але головний висновок такий: Ісус вчинив чудо, нагодувавши тисячі людей лише кількома хлібинами.

Так-от, порівняння моє таке: у 1933 році комуністичний диявол зробив чудо навпаки: землю, яка могла прогодувати мільйони, він вкрив скоцюрбленими тілами умерлих від страхітливого голоду. І це не був природний голод – його зробили своїми руками ті, що у той час населяли владні кабінети, а сьогодні, без сумніву, населяють геєну вогненну.

Чому ми згадуємо про Голодомор? Може, не слід повертати старі болі у народну свідомість? Може, праві були наші предки, які мовчали страшним мовчанням?

Час показав, що ми мусимо знати, хто завинив. Якщо ми цього не зробимо, комуністи й далі будуть рядитися в тогу невинності, баламутячи народ своїм позірним людинолюбством. За злочин Голодомору комуністичного Каїна має бути публічно засуджено.

Проте, кажучи це, я не закликаю вас до ненависті й помсти. Ми маємо вжахнутися не від бездонності людського злочину, а від глибини затемнення людського духу. Як сонячне затемнення означає, що між Сонцем і Землею опиняється планетарне тіло, яке перекриває доступ світлові, так і в «смутні» епохи людської історії між людиною і Богом опиняється перешкода – класова, національна, релігійна чи будь-яка інша ідеологічна ненависть. Це вона перекриває доступ Божої благодаті й перетворює людину на звіра.

Тому рефреном наших вшанувань жертв Голодомору має бути одна й та сама думка: молімося, щоб ми ніколи поміж собою і Богом не поставили сатану, нашіптування якого чомусь завжди, на відміну від нібито «недосяжних» Божих заповідей, видаються такими тверезими й реалістичними.

Якщо ми хочемо, щоб ота страхітлива жертва України була недаремною й мала бодай якийсь сенс, то пам’ятаймо про небезпеку затемнення духу й не затуляймо Бога в своїй душі!