У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).

У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

За ці дні від істориків, експертів та дослідників голодоморів ми чули різні причини щодо голоду в Україні 1932-33 рр. - це перш за все, свідоме винищення нашого народу комуно-більшовицькою системою, організація продовольчої політики, неврожай, хоча насправді в ті роки українське село дало достатньо пшениці, щоб не голодувати. Серед цих багатьох земних причин не називається чи не найголовніше - духовний катаклізм тих років.

Напевно кожен із нас не раз у кінохроніках бачив, як із православного храму виносять ікони, інше начиння. Біля нього розпалене вогнище і все це кидається у вогонь. Поруч духовий оркестр грає жартівливу музику і навколо цього сатанинського вогню танцюють всі. Ця картина 20-х років повторювалась з року в рік аж до часів індустріалізації і колективізації. Один священик писав: «Селянство в часи НЕПу зовсім збайдужіло. ОГПУ переважно арештовувало в той час інтелегенцію і священиків. Селянин до цього діла ніякого не мав і тільки спостерігав з боку». Одна очевидиця також згадувала, як голодного 1933 року вона, будучи дівчиною, прийшла разом з мамою на Великдень до храму. В ньому зібралося небагато побожних жителів села, всі майже вимерли. Священик у ризах став до престолу, для того щоб почати звершувати пасхальне богослужіння і тут до храму вдерлися молодики-комсомольці. Вони зайшли з галасом до вівтаря, здерли зі священика ризи, виволокли його майже голого у сорочці на паперть храму. Тим часом одна із активісток, надівши священичі ризи, стала зображати Божу Матір, а інший комсомолець Ісуса Христа і так вони читали лайливі і нецензурні складені дешеві віршики проти Бога і Його Церкви. Знесилені віряни, впали у Церкві на коліна і нічого не могли вдіяти, вони були зморені голодом і для них дні страсного тижня продовжились.

Як ви думаєте, дорогі браття і сестри, що на це безчинство мав вчинити Господь, як Він мав зреагувати на таку наругу і сатанинський шабаш. Його вседержавна рука обважніла і Він відвернув Своє лице від нас.

Трагедія не скінчилась для нашого народу. За голодомором прийшла друга світова війна, ще одне страшне випробовування. Сльози і велике горе вкрили нашу багатостраждальну землю. Але Господь чекав нашого покаяння і воно настало; хай навіть із запізненням. Дотепер є ті, які галасують за повернення до тих страшних часів, очевидно що вони є нащадками тих комнезамівців і комсомольців, які обезчещували наші святині, руйнували наші храми і святилища. Не питаймо у Господа - чому Він так жорстоко з нами поступив? Це запитання до Чоловіколюбивого і Милосердного Бога може спокусливо пролунати із вуст тих самих без­божників, які ще готові танцювати на нашому духовному згарищі. Господь, навпаки, у XXI столітті дав нам шанс виправитись і засудити цей страшний злочин. «Початок мудрости - страх Господній, нерозумні тільки нехтують мудрість і настанови»(Пр.1,7). «Не швидко звершується суд над злими вчинками: тому і не страшиться серце синів людських чинити зло»(Екл. 8,11).

Головне, що сьогодні вимагається від нас сущих – це не збайдужіти, не віддати себе в тенета диявольського відчаю, який чатує сьогодні на націю. Ми повинні щиро молитися за тих, кого Господь ще не врозумив і не привів до відчуття каяття за скоєне у 1932-33 роках.

Трагедія, яку пережив наш народ не повинна повторитися і це можливо лише за навернення до Всемогутнього і Всесильного Бога, влада Якого простягається над злими і добрими. Життя наше також у Його руках і ми повинні Йому дякувати за цей спокійний і мирний час. Дякувати за все, що Він нам дає. «І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них» доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем»(Екл. 12,1-2).

«Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей його дотримуйся, тому що у цьому все для людини, бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле»(Екл. 12,13-14). Амінь!