До «угрупування Догнала» Олена (ім’я змінене) потрапила ще тоді, коли теперішня секта була в лоні офіційної Греко-Католицької Церкви та мала один храм у Підгірцях. Сумніви з’явилися швидко, відколи дівчина побувала на їхніх реколекціях у Тисмениці. Їх влаштовували сестри, тепер виключені Церквою з Чину за непослух та співпрацю з «догналівцями».

«Мене запросили на науки, але дивним було те, що я була єдиною учасницею тих реколекцій. І для мене однієї зробили повноцінні заняття, — розповідає дівчина. – Це було ще 2005 року. Що це за така церква, я почала задумуватися вже після перших духовних вправ. Мені казали ставати на коліна і уявляти, що я під хрестом, а на мене падає кров Ісуса, руки потрібно було тримати вгорі й голосно кричати: «А-А-А-А!» І таку вправу треба було повторювати щодня по 10-15 хвилин.

Після цих реколекцій мені стало важко, я почала в усьому бачити гріх: телевізор – гріх, не та думка – гріх. Втім, я поїхала на науки вдруге. В нас одразу забрали мобільні телефони, щоб ми не спілкувалися із зовнішнім світом. Монахині розповідали, що якщо людина чхає, кашляє або крутиться на Службі, то в ній сидить злий дух. І я справді почала думати, що в мене щось вселилося. Там мені постійно забороняли пити каву, казали, що це зло. І навіть коли я втратила свідомість і мала дуже низький тиск, сестри відмовилися дати мені кави. Увесь час, поки я була в монастирі, вони молилися за те, щоб я звільнилася від кавової залежності. Не дозволяли мені навіть робити зарядку, в цьому також вбачали залежність. Сестер цікавило, які рухи я виконую, чи в них часом немає ніяких елементів йоги. Тому мені доводилося робити зарядку потайки.

Коли я повернулася додому, одразу ж заварила собі кави. І від одного запаху мене знудило. Хоча раніше такого ніколи не траплялося. На той час я подумала, що це допомогла молитва. Відтоді я не могла взагалі пити кави років два-три.

Загальну сповідь за все життя у парафіян приймала монахиня, а священик лише давав розгрішення, не чуючи про самі гріхи

Дивного було багато, — розповідає Олена. — До прикладу, те, що загальну сповідь за все життя у парафіян приймала монахиня, а священик лише давав розгрішення, не чуючи про самі гріхи.

 Під час промови монахині про покликання я відчула, що мушу піти в монастир, хоча на мене це не схоже. Тоді я злякалася: «Звідки в мене взялося таке переконання?» Коли я розповіла про це дівчатам, які також були на реколекціях і мешкали зі мною в кімнаті, приблизно п’ятеро з них сказали, що вже готуються до монашого життя, у покликанні переконаною була і дівчинка семи-восьми років.

Я відчувала, що ці сестри мають на мене великий вплив. Коли збиралася їхати додому, то не могла від них відійти, — каже Олена. – Мені здавалося, що як тільки я ступлю кілька кроків, на мене налетять усі демони. У мене був великий внутрішній страх, і я хотіла втекти назад до сестер, хоча я дуже сильна людина».

Ось так Олена разом із мамою міцно увійшли до спільноти вірних «групи Догнала».

«Коли «підгорецькі монахи» самовисвятили себе на єпископів і почали засуджувати Любомира (Гузара), — розповідає дівчина, — то казали нам, своїм парафіянам: «Якщо будете на Літургії в якійсь іншій церкві, коли поруч з іменем Папи молитимуться за Гузара, у цей момент замість імені Патріарха про себе кажіть слово «анатема». Вірите, і я так робила декілька разів».

Далі почалися сварки з мамою. Вона не хотіла, щоб Олена ступала хоча б за поріг будь-якого храму, де згадували ім’я Любомира (Гузара). Дочку називала «єретичкою». Адже була переконана, що відлучені від Церкви «підгорецькі монахи», які проголосили себе «Українською Правовірною Греко-Католицькою Церквою», справді мають «єдино правильну віру».

«Я відчувала, що мушу вибрати, яку церкву відвідувати», — розповідає Олена.

 Самопроголошені єпископи вже почали готувати священиків, навчали і висвячували молодих хлопців. До одного з них Олена і потрапила на сповідь, коли 2009 року поїхала до «догналівців» у Брюховичі.

«Тоді я не до кінця посповідалася, рознервувалася, що той молодий хлопчина не відповів мені як священик, а почав звинувачувати у гріхах. Втім, він мені дав розгрішення. Я вийшла зі сповідальниці, стала на коліна і почала відмолювати покуту. У цей момент мені стало погано, я відчула, що втрачаю свідомість. Раніше траплялося, що я непритомніла, але так погано мені не було ще ніколи. Пам’ятаю лише, що дійшла до дверей церкви, а там вже мене винесли. Я чула шум, плач і крики, в очах було темно. Я не можу цього пояснити до кінця, але я відчувала, що вмираю, тому почала просити священика, щоб висповідатися. Коли прийшов священик, який тепер є самопроголошеним владикою, я попросила, щоб він наді мною помолився. У той час побачила білий коридор і кудись летіла. І чула стукіт серця, тільки стукіт серця, більш нічого, всі інші органи мого тіла просто наче не існували.

Мене якось відкачали. Коли я повернулася до тями, тітка, сестра — всі були в сльозах. Вони сказали, що я була просто мертвою. Я попросила іншого священика про сповідь і знову відчувала, що слабну. Тоді мені здавалося, що я в собі маю щось нечисте, що в мені диявол сидить.

Мене посповідали. Я причастилася. Наступного дня зробила енцефалограму, кардіограму. Ніяких ознак, що були якісь відхилення. Лікарі сказали, що я здорова.

Пізніше довідалася від мами, що той священик вже не священик, бо з іншою людиною також трапилася якась дивна ситуація під час сповіді».

Після тієї страшної втрати свідомості дівчина остаточно переконалася, що не варто ходити до храмів «групи Догнала». Але тепер має постійні конфлікти з мамою:

«Ми постійно сваримося, — каже Олена. Адже мама вважає, що тільки ця самопроголошена Церква — істинна. І бере участь у всіх акціях протесту «секти Догнала», бо «підгорецькі отці» мають номери телефонів усіх парафіян і завжди їм телефонують.

Коли мама повертається з їхніх зустрічей, то завжди дуже нервова і напружена, в ній багато агресії, а, мені здається, після молитви так не має бути, — ділиться своїми враженнями дівчина. — Вона зачиняється у своїй кімнаті, не вмикає телевізора. Напередодні беатифікації Івана Павла ІІ мама принесла мені подивитися фільм, який роздавали парафіянам «догналівці». Він називається «Іван Павло ІІ у пеклі». Після нього я так збунтувалася, що вранці мусила йти до сповіді. Ця секта маніпулює людьми. Не знаю, як звідти витягнути маму. І думаю, вона могла б перейти у справжню Церкву. Але тільки, якби переконалася, що там дають хороші духовні знання. Адже «догналівці» тим і привернули увагу вірних, що проводять ґрунтовні реколекції, проголошують сильні емоційні проповіді. Вони говорять своїм парафіянам, що у інших Церквах і причастя несправжнє, і священики нічого не навчають. А також, проклинаючи верхівку Католицької Церкви, «підгорецькі отці» кажуть, що разом з нею і всі її вірні підуть до пекла.

Не уявляю, як людей витягнути з цієї секти. Вони прив’язані. Думаю, треба зробити якусь віднову в Церкві, щоб було більше наук, щоб зацікавити тих людей, щоб вони зрозуміли, що в іншій Церкві є Бог».

Зараз Олена відвідує громаду Римо-Католицької Церкви, каже, що там почувається комфортно:

«Тут також чудові проповіді! І тепер ніхто мені не каже, що в тобі сидить чорт чи тебе заполонив злий дух! – розповідає дівчина. — Але мама і далі завжди наголошує, що куди б я не пішла, в жодній іншій Церкві мені немає прощення чи розгрішення. І щоразу після того, як мама молиться вдома, вона стає напруженою, її аж трусить. Нам важко спілкуватися, я намагаюся уникати розмов про Церкву, бо всі вони завершуються сварками».

Це інтерв’ю Олена давала також потайки від мами, доки вона була в іншому місті. Дівчина переконана, що справді Божа Церква – інша, вона не проклинає, не маніпулює і не перетворює життя на згусток страху, як це робить «догналівська» секта.

Ірина Кондратюк

www.credo-ua.org