«Горе безумним пророкам, що йдуть за власним духом і не бачать нічого» (Єз 13. 3)
Отці
з невеликого українського села Підгірці стають дедалі відомішими. Їхні
ідеї заполонюють уми певної частини християнського люду. Вони немовби
вважають, що здобули у справах віри та моралі дар непомильності, бо ще
не відмовилися від жодного свого слова про стан Церкви, її духовних
провідників, насамперед писаного. Складається враження, що нарешті
появилися наші «єдині рятівники», на прихід яких ми нібито чекали й не
чекали... Проте з чого хочуть вивести і куди привести (швидше - в
тупик), достеменно ще не ясно, бо часто суперечать самі собі,
практикують те, проти чого на людях пробують боротися. Що це таке:
шизофренія (психічні відхилення) або може хитра реалізація диявольського
плану? Виникає велика підозра, що це діють замасковані Божі вороги...
Ці
особи, що теж проголосили себе комедійно єпископами, стараються
запрягти лисиць, тобто всі діла підгорецьких не вартують витрачених на
них сил і засобів, тому що від цієї діяльності тільки одна духовна
шкода.
На самому початку, коли конфлікт, який вони спровокували
своєю неадекватністю, було розділено людей у згаданому вже с. Підгірці в
тамтешньому храмі монастиря Благовіщення Пречистої Діви Марії, де
певний час до свого виселення перебували. Отже, псевдоченці є неабиякими
знавцями «мистецтва» поділу. На цьому «подвижники» не зупинилися:
вирішили теж розколоти зсередини і нашу багатостраждальну УГКЦ. І, як
твердять дослідники, тут не обходиться без допомоги зі сторони. Люди
через них, зокрема в Підгірцях, тепер розсварені. Частина, яка ходила
колись до церкви василіян, примкнула до розкольників разом із приїжджими
вірними з різних греко-католицьких парафій.
Сільські отці в
чималий спосіб прогрішаються, до слова, проти двох загальновідомих
Заповідей Всевишнього, що входять до Декалогу, а саме 1-ої: Нехай не
буде в тебе інших богів, крім Мене, та 8-ої: Не свідчитимеш неправдиво
на ближнього твого... (про відношення до інших невідомо). Якраз із ними
отці з Підгірців мають на сьогодні чи не найбільші нелади, чим самі не
раз засвідчують. Обливають брудом інших, особливо церковну ієрархію,
подаючи при тому або напівправду, або чисту брехню. Та й дружать
приховано з окультними речами, в чому вже несподівано прогоріли.
«Танцюють у бою» на місці - змагаючись за... збереження на землі
Христового Євангелія, утвердження спасіння. В тій «місії» бракує їм
вельми християнського миру, автентичних плодів Святого Духа, по котрих
якраз пізнають учнів Ісуса. Мали б у собі Духа миру, тоді б і на інших
його виливали, а так виходить, що, обрушуючи на других зло, носять у
собі далеко не Св. Духа... Звідки в руйнівників стільки злоби з
лукавством, звинувачень? Не з Божого джерела то черпається постійно. Про
яку харизматичну обнову за їхнім посередництвом, пророчу службу, можемо
говорити, війну з «духом світу цього, духом антихриста», якщо вони
поширюють нісенітниці?
В одному із численних листів вони,
заторкаючи брехню, що є, як самі пригадали, середником, через який
відводиться від людської та Божої правди і ведеться до загибелі,
написали ось що: «Містерія брехні - це щось подібне до таємниці зла.
Наголошується на якійсь правді, щоб відвернути увагу від основного, і
досягнути прихованої мети...». Ці слова лжехаризматиків добре
висвітлюють суть завуальованого облудного плану нечистого, котрий зараз у
світі не раз появляється, особливо на релігійному грунті через
неправдивих пророків-фарисеїв.
Як хитренько самосвяти пропихають у
свідомість вірних окультне. Наприклад, написали підозрілі «апологети»
теж і про так зване «допитування Господа», подавши при тому людові
вказівки, правила такого віщунського «допитування». Що за допити,
маніпулювання Всевишнім? Хіба це суд? Чому чогось подібного не видно у
святоотцівській практиці чи в офіційній сучасній християнській науці
Вселенської Церкви? Пишуть: «Є цілком ясно, що допитуватися Бога може
лише той, хто справді хоче чинити Божу волю. Це допитування допомагає
людині вийти зі себе, зі своєї волі...» чи в контексті: «Пам'ятай: Божа
воля є об'явлена в Декалозі і в Євангелію». Однак це тільки обман для
легковірних, не зважаючи на те, що любителі немудрої слави та інтриг
називають це... біблійною практикою для користі Церкви, посилаючись на
старозавітні часи, на противагу тому, що це слизька дорога, котра веде
до недовір'я Господеві, Його Пресвятій волі, бо ж Творець бажає з Ним
справжньої молитви (розмови), а не всяких допитів, кидань жереба
(монети, що підгорецькі й чинять), магічних занять тощо під прикриттям
християнської віри. «Людина нещира і непослушна, яка не хоче засудити
всі форми окультизму і з ними розійтися, хай ніколи не намагається
допитуватися Бога, бо це було б спокушанням», - заявляють позаштатні
«пророки». Лукавству просто немає міри! Тому що подібне «допитування» і є
спокушання нашого небесного Батька і водночас гріховною маніпуляцією.
Спокуса в чаруванні чимала. «Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би
свого сина чи дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або
КИДАЄ ЖЕРЕБОМ... бо огидний для Господа кожен, хто це робить...» (Вт 18,
10-12).
Закликають християн до істинної метаної (покаяння), до
зміни способу мислення та віри у св. Писання (пор. Мр 1, 15). Радять
промовляти: "Боже, прости мені, що я осуджував. Я є більшим грішником,
ніж той, кого тепер осудив". Відтак - пригадати, чи і я колись не
допустився схожої помилки з покірною свідомістю власної вини та з
правдивим болем усвідомленням того, що також автоматично осудив багатьох
людей у своїх думках, а навіть і в словах... Звідси виникає питання:
чому вони тоді так всіх без найменшого покаяння осуджують, хто не
старається увійти до «підгорецької спільноти», має свій розум з
традиційним поняттям про Всевишнього? З точки зору психології, коли я є
постійно добрий, а інші - погані (хто думає дещо відмінніше від мене),
то проблема найперше схована в мені. Тому потрібно звертатися по
допомогу до відповідного лікаря, щоб чогось гіршого не сталося.
Важко
їх назвати пророками Бога, хоч таким вони себе повсякчас вимальовують,
що начебто захищають вічні істини. Підгорецькі особи, сектантського
спрямування, говорять більше, як зауважуємо, від свого власного імені.
Та коли хтось так чинить (пор. Єр 23. 16), не будучи посланим (пор. 27.
15), йде услід за власним духом (пор. Єз 13. 3). Є, отже, лжепророком.
Адже автентичні пророки мають свідомість, що їх спонукає висловлюватися
саме Інший (тобто Господь), і також - що мусять поправитися, якщо вони
казали щось від себе самих (пор. 2 Сам 7). Молімось щиро за їхнє
навернення і завжди на шляхові до вічності вважаймо, бо ворог Бога та
людини не знає спочинку!
Макс КМІТЛИВИЙ
http://antydognalivci.blogspot.com/
