Словаччина – На Західній Україні, у селі Підгірці на Львівщині, десь два-три роки тому почала діяти, відлучена від Чину св. Василія Великого (далі – ЧСВВ) і від Української Греко-Католицької Церкви, група чотирьох монахів – самозваних єпископів, які заявляють, що вони очолюють «Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву» (далі – УП ГКЦ). Вважаючи себе «непомильними» в тлумаченні моральних основ християнської віри, колишні монахи (один словак, двоє чехів і один українець) через інтернет оголошують анафеми на всі сторони світу у міжнародному і міжконфесійному масштабах. Тим часом словацькі ЗМІ повідомили про тісну співпрацю між «підгорецькими отцями» в Україні з такими ж трьома римо-католицькими, відлученими від Церкви «отцями з Ярку» (село біля міста Нітра) у Західній Словаччині. Що за цим ховається? Екзальтована віра групки релігійних фанатиків-фундаменталістів чи нова технологія розхитування Церкви, зокрема спроба призвести до розколу серед греко-католиків на Галичині?

Протягом двох тисячоліть існування християнства Церква постійно мала справу з різними інтерпретаціями християнського вчення (єресями). Виникали та щезали різні релігійні спільноти і деномінації, серед народу більше відомі під словом «секти».

Про якесь оригінальне вчення «підгорецьких отців», які очолюють так звану УП ГКЦ, говорити годі. Братія мислить «глобально», наприклад щодо політики Європейського Союзу, який, на їхню думку, нав´язує Україні і слов´янським народам узагалі аморальність, гомосексуалізм і прагне підпорядкувати їх масонам.

Хто вони і яка їхня місія в Україні?

Ті, хто знають особисто колишнього римсько-католицького священика, громадянина Чехії Іллю (в миру Антонін) Догнала, пишуть, що він – кріпак своєї правди.

На початку 90-их років Догнал у Польщі вступив до ЧСВВ. Згодом працював на Словаччині, де мав непорозуміння зі своїми настоятелями щодо католицького віровчення. Повернувшись до Чехії, чернець Ілля заснував свою василіянську спільноту неподалік Праги, але через незгоди богословського характеру з празьким греко-католицьким єпископом йому довелося покинути Чеську Республіку. З групою своїх однодумців о. Ілля опинився 2004 року в Україні. Всі четверо «правовірних» почали згодом твердити, що вони – єпископи УГКЦ. Однак, не змогли надати відповідні документи. Після відлучення їх від Церкви відступники створили свою УП ГКЦ і так званий «синод», який почав діяти у «всесвітньому масштабі» – через інтернет.

Найбільшим їхнім ворогом став первоєрарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир Гузар.

Самозвані владики звинувачують його в різних єресях. Мовляв, кардинал сумнівається в божественності Христа, непорочності Діви Марії, поблажливо ставиться до гомосексуалізму в суспільстві тощо. Митрополита, річ ясна, псевдоєпископи самозваної церкви відлучили від Католицької церкви. А потім пішло й поїхало, воістину на всі сторони світу.

Приклади їхньої вселенської діяльності

У серпні 2010 «синод єпископів» УП ГКЦ відлучив від Церкви канцлера Німеччини Анґелу Меркель, яка «с помощью интриг и подлости протолкнула т. наз. Лиссабонський договор».

Канцлер Німеччини Меркель євангельського віросповідання, отже, що «правовірним католикам» із Підгірців до неї?

Марно шукати в цьому логіку і здоровий глузд.
Дісталося від фундаменталістів і президентові США Баракові Обамі, який став «инструментом антихриста», бо не зупинив «проталкивание гомосексуализма, абортов и деморализации» в США.

Новоявлені святотці відлучилили від Церкви 27 комісарів Європейського Союзу, навіть не поцікавившись, хто з них яку релігію сповідує, і хто з них – невіруючий. Братія, схоже, качає «валовий продукт» екскомунікації.

У цьому контексті показовим є також звернення релігійних фанатиків від жовтня 2010 року до президента Росії Дмитра Медведєва, в якому закидають йому «моральное предательство народа», оскільки Медведєв усунув з посади мера Москви Лужкова. Останній, за переконанням авторів звернення, «защищал Москву от деморализации и извращений гомосексуалистов». Вони закликають Медведєва до привселюдного «раскаяния», реабілітації опального мера Москви та відкрито відмежуватися «от Вашей симпатии к гомосексуальному извращению». Якщо цього не буде, новоявлені «отці» закличуть «всех православных епископов, чтобы Вас отлучили от Церкви». Знову виникає запитання про наявність у них здорового глузду.

Підгорецька четвірка вже встигла відлучити від Церкви всіх німецьких, індійських, ірландських, чеських і польських католицьких єпископів, кількох римських прелатів, багатьох викладачів богослов´я тощо.

Згаданий квартет «відлучив від Церкви» посмертно навіть папу Івана Павла ІІ, який виступав за міжконфесійний діалог, прихильно поставився до викладання історично-критичного богослов´я в католицьких теологічних закладах і виявив бажання налаштувати діалог з нехристиянськими релігіями.

«Караюча рука синоду чотирьох» з Підгірців діє так, начебто вони є «єдиноправильним» посередником між Богом і людством.
Цих, з дозволу сказати, пастирів турбують «глобальні» виклики життя. Вони критикують ЄС, ЮНЕСКО та інші міжнародні інституції, які своєю діяльністю, начебто, розповсюджують аморальність, зокрема серед слов´янських народів. Самозвані єпископи чомусь не замислюються над спадщиною комуністичного тоталітаризму в духовності суспільства таких держав, як Росія, Україна, Білорусь, Словаччина, Чехія тощо. Ця тема на їхніх інтернетових сторінках відсутня.

«Підгорецьких праведників» не цікавлять ні питання, наприклад, колабораціонізму Російської Православної Церкви з більшовицьким режимом Леніна-Сталіна в СРСР. Щоправда, вони привітали патріарха РПЦ Кирила з обранням на посаду і запропонували йому приєднатися до їхньої оцінки «єресів» Католицької церкви. Ні словом не згадують «вболівальники» за чистоту греко-католицької конфесії про насильну інкорпорацію Греко-католицької церкви на Галичині до РПЦ 1946 року.

Українсько-словацьке єднання єретиків

Словацькі ЗМІ звернули увагу на цікавий факт.

Наприкінці 2009 року на Словаччині було відлучено від Католицької церкви трьох молодих щойно висвячених священиків, до яких приєднався один диякон. Цей новоявлений квартет звернувся до римсько-католицьких єпископів Словаччини з ультиматумом визнати своїм підписом «Вірую», яке самі придумали й склали. Оскільки відгуку ієрархів на цей зухвалий вчинок новоєреїв не було, вони здійснили свої погрози й «відлучили» від Церкви весь словацький католицький єпископат.

Змістом їхньої діяльності є те саме, що й робота фундаменталістів у Підгірцях: одним помахом оголошувати анафему, відлучати від Церкви всіх, кого завгодно.

З´ясувалося, що між обома групами налагоджено безпосередній зв´язок. Словацькі відступники також створили власну монашу спільноту і визнали себе ченцями – василіянами. Проживають у приватному будинку в селі Ярок біля Нітри. Ще будучи студентами богослов´я, вони мали зв´язки з о. Іллею Догналом.

Український дослідник Мирон Бендик у своїй аналітичній розвідці про УП ГКЦ згадує, що, за даними люстрації, проведеної в Чеській Республіці, о. Антонін (Ілля) Догнал за часів комуністичного режиму в ЧССР був завербований спецслужбами. Завданням Догнала і його групи було розхитати структури Греко-католицької церкви в Чехословаччині, діяльність якої було відновлено 1968 року.

Вебова сторінка словацьких сектантів має ту саму IP aдресу, як і вебсторінка підгорецьких фанатиків: UPGCC: 91.194.250.202. Домена їхньої спільноти societasbm.sk зареєстрована у Словаччині, але фізично поміщена на українських серверах; на тих, де є й офіційна сторінка UPGCC. Отже, українська група сектантів надає свій вебовий «притулок» також своїм словацьким однодумцям з села Ярок.

Яка мета бурхливої інтернетової діяльності відступників

Виникає враження, що йдеться дійсно про фанатиків, які переконані, що вони єдині, хто має ексклюзивне право тлумачити християнське вчення. Четвірка з Підгірців та їхні однодумці на Словаччині є кріпаками своєї власної правди, яку зухвало прагнуть накинути всій Католицькій церкві, включно з нинішнім Папою Римським.

На перший погляд, це – типові прояви сектантства. Проте, за цим може ховатися і певна програма, розрахована на довшу мету, що спонукає пригадати минуле.

Василіянський чин став об´єктом цілеспрямованого переслідування російського царату. Петро І на початку 18 століття власноруч рубав і убивав василіянських ченців у Полоцьку (нинішня Білорусь).
1914 року російська окупаційна влада на Галичині насамперед подбала про те, щоб ізолювати від віруючих ченця ЧСВВ і митрополита УГКЦ в одній особі Андрея Шептицького. Заарештувавши його у Львові, окупанти вивезли митрополита до Росії, запроторивши його в Суздаль.

Ліквідуючи Греко-Католицьку Церкву на Західній Україні 1945-46 роках, більшовики арештували, насамперед, василіянських та інших ченців, з яких жоден не став членом Ініціативної групи «по возз´єднанню» з РПЦ.

Отже, технологія розхитування і розколу Греко-Католицької Церкви має чималий арсенал засобів.

Виникає запитання, чи робота секти УП ГКЦ не є продовженням попередніх спроб дестабілізації Церкви в Україні.

Домагаючись «грунтовних реформ» в Українській Греко-Католицькій Церкви, підгорецькі маніпулятори з УП ГКЦ переслідують, самі цього, може, й не усвідомлючи, аналогічну мету, що її прагнула здійснити царська Росія під гаслом «самодержав´я, православ´я, народність».

Це стара мрія, яку нині в Україні намагається реалізувати за новою технологією під назвою «Русский мир» Московський патріарх Кирило.

Варто пам´ятати, що російські імперіалісти свої атаки в минулому скеровували насамперед на підвалини Греко-Католицької Церкви на Галичині. Її рушійною силою протягом історії були саме ченці василіяни. Це був чин дисциплінованих, дуже освідчених ієрархів і душпастирів. Розхитавши ЧСВВ, легше розбити і Церкву, принаймні завдати її відчутного удару і розколоти суспільство Західної України по лінії пануючої там греко-католицької конфесії.

А щодо самозваних василіян у селі Ярок на Словаччині, то їхній осередок і будинок може послужити в майбутньому, крім іншого, запасним аеродромом для іноземців – двом чехам і одному словаку. У випадку, якщо їм доведеться покинути Україну. З вагомих, звісно, причин...

Іван Гвать
http://antydognalivci.blogspot.com/