«Вітай — Ти бо всі мислі звернула до Бога; Вітай — бо всею силою Ти догоджуєш Богові». (З акаф, Успінню Пренепорочної Діви Марії).
Більшість людей на цьому світі є нещасливі, бо вони в протилежності з Божою Волею. Вони бажають речей, що їх Г. Бог не хоче їм дати.
Хто ж має слушність, — Безконечний Бог, Сотворитель всесвіту, — чи ти, маленький червячку? Повзаєш у болоті, вчора ти не існував, тіло твоє завтра обернеться у порох...
Господь Бог не уступить перед твоїми забаганками, і наколи ти, повзаючи по землі, як хробачок, гороїжишся і не хочеш уступити Всемогучому, буде війна!
Війна між Єством і нічевістю, між Сотворителем і сотворінням, між безконечною Величністю і незамітною пилиною...
Чи можеш опиратися Богові і найти спокій? І ти ще дивуєшся, що ти на землі нещасливий, та що все звертається проти тебе. І ти ще жалуєшся, та обвинувачуєш події, несправедливість людей, — і може бути, — навіть Самого Бога!
Обвинувачуй себе самого! Ти ввійшов в боротьбу з Всемогутнім, ти нещасний, і якщо ти надальше триватимеш у цій боротьбі, ти будеш нещасливий назавсіди.
Як же ж це багато лекше і солодше було для тебе: піддатися Богові, і всеціло віддатися Його волі, як малесеньке дитя зовсім віддається своїй матері.
Якщо ти того хочеш, — Сам Господь каже до тебе, ти зазнаєш Моєї доброти, ти будеш залитий потоком радощів, як мати, колисатиму тебе у Своїх обіймах.
Так, — але для цього, треба бути маленькою дитиною, виректися своїх забаганок, — і виповняти Волю Того, що тебе носить.
Чи ж є життя, більш виповнене невідрадними подіями, — ніж життя Пресвятої Діви? Щоб всеціло віддатися усім проявам Божої Волі зглядом себе, щоб їх спокійно, без нарікань приймати, або бодай не дивуватися, — Вона повинна була посідати у непонятно-великому степені чесноту всецілого віддання Себе Божій Волі.
Подумай лишень: Бог звіщає Їй, — устами Архангела, — найбільшу, що можна собі уявити, гідність, але сполучену з привидами таких болів, що ніяке людське сотворіння ніколи не терпіло подібних.
І розваживши все те, Вона тільки сказала: «Буде мені по слову твоєму». Вона не каже: Я принимаю під умовою, що Бог дасть Мені силу. Вона добре знає, що коли Бог Їй щось поручає, то Він дасть Їй терпеливість.
Починаючи від тієї хвилі Благовіщення, в Її житті спілкують по собі події, — одні більш невідрадні, від других. Чому ж Бог, мусить народитися в печері? Чому мусить утікати перед злощасним Іродом? Чому скриваючись, мусить проживати аж до 30-х літ? Чому мусить Він бути звичайним робітником?
А чому повинен Він був Себе виявити, під час Свойого прилюдного життя, лиш оцій горсточці лицемірних і гордих Жидів, тоді, коли цілий світ ожидає Його приходу й щиро бажає навернутися?
Марія все те бачить, але Їй навіть не приходить думка питати Бога про причину того. Так Господь Бог хоче, — отже, тим самим, це є добре!
Ось — повне віддання Себе Божій Волі.
Ох, як це тобі потрібне! Твоє життя, без сумніву, не переповнене такими тайнами, як життя Пресвятої Діви, одначе воно заключає в собі багато всяких питань...
Чому не маю щастя у своїх підприняттях? Чому я вродився в убогості? Чому я не знаходжу спокою на лоні своєї родини? Чому Господь Бог не покликав мене на Свою службу, — або чому не дав мені середників піти за тим покликом? Навіщо це, що люди, мої ближні, мене підозрівають, мене переслідують, стараються пошкодити мені? Чому я не маю сильного здоров’я, як стільки інших? І т.д...
Оце, кілька думок, які, — може бути, — прийшли тобі, або ще прийдуть, а ти не дав одинокої відповіли, яку треба було дати: «Бог так хоче; я сотворіння, і я так повинен хотіти!»
Одного разу двох робітників знайшлося разом у полудневій годині на вулиці міста Гамбурга; вони були безробітні. Вони жалувалися на свою судьбу: чому багачі мають всього по достатком? Чому бідняки без праці й без підпори?
В тій хвилині паламар йшов дзвонити на «Ангел Господень». На голос дзвону — один з робітників, іменем Клявдій Карстенс, зняв шапку й почав відмовляти Янгольське Поздоровлення. Другий, насміхаючись з цього акту набожности, сказав: «Дахівка впаде з криші — голову тобі розіб’є!»
В тій хвилині попри них переходив один пан, власник фабрики цукру, і до Клявдія сказав: «Якщо хочеш працювати, ходи зо мною, я тобі поможу!»
Ущасливлений робітник приняв предложения. По дорозі старий пан сказав: «Наколи ти хочеш у мене служити, то ніколи не питайся мене про причину, чому я роблю так, а не інакше, я не люблю, щоби той, хто їсть мій хліб, питався про мої діла». Клявдій відповів: «Нехай так буде!» Прийшовши додому, пан наказав робітникові рубати стіс дров, а потім ним уже не занимався, хіба лишень, щоб йому заплатити.
Згодом він сказав йому: «Клявдію, ти щодня мусиш робити довгу дорогу, і якщо хочеш, ти можеш зі своєю родиною зайняти дім, що стоїть в саду. Робітник приняв те предложения і подякував, але не питався, завіщо ця ласка.
Пройшов рік, а пан до Клявдія каже: «Завідатель моєї цукроварні втік, забравши з каси готівку, якщо хочеш, можеш зайняти його місце!»
Проминув новий рік, — аж одного дня велів пан поставити паркана між фабрикою, та домом Клявдія, переділяючи таким способом сад на двоє. Тоді робітник мусів далеко обходити, щоб дістатись до фабрики. Але він пильнував, щоб не запитатися про підставу забаганки свойого пана.
Потім пан умер і в своєму завіщанні, а виконавцем завіщання був його брат, було сказане: «Клявдієві я лишаю половину саду, ту половину, що находиться на другім боці паркану, що його я велів поставити; також записую йому дім, що він досі займає».
...«1 наколи б Клявдій запитав, — в що я не вірю, — за що я приняв його до себе на службу, то нехай знає, що за те, що бачив я, як він зняв шапку на голос дзвону «Ангел Господень», — і як відмовляв «Богородице Діво!»
Дорогий Читачу! Навіщо я тобі оповів цю подію? Для того, що той старий пан, без сумніву, чудово наслідував поведения Предоброго Бога взглядом тебе.
Господь Бог не любить, коли Його питають: «для чого», бо ми Його сотворіння та їмо Його хліб. Він нас наповняє добродійствами, не питаймо ж «для чого — навіщо?», — бо все те — чиста доброта з Його сторони. Але, дуже часто Його заміри перебігають наші плани: Він намічує паркан, поставлений зовсім справедливо по при наш сад, — і чекає, що ми на те будемо думати, або говорити.
Одначе, ця стіна не що інше, як лишень те, що добре для нашої майбутності, і коли ми, перед часом, дошукуємося того «для чого» у відношенні до Божого розпорядження, ми нехтуємо всецілим відданням себе Божій Волі, ми не подобаємося Богові.
Тож, віддай себе цілковито Богові, і вдовольняйся молитвою до Пресвятої Діви. Одного дня ти побачиш, що Господь Бог є добрий для тебе, бо ти любиш Його Матір і молишся до Неї.
Між тим, будь переконаний, що все те, чого Бог тобі бажає, не може бути зле. Принимай від Нього з любов’ю, так насолоду, як і гіркість, так успіх як і невдачу, так щастя як і недолю, як здоров’я так і слабість, — а Він усе це обертатиме на твоє справжнє добро. Але ніколи не питай Його, для чого Він так поводиться.
Треба собі казати з Пророком Йовом: «А ще мя убієт сильний... й сіє ми сбудется в спасеніє» (Йов XIII, 15-16), — і хоча б мене Всесильний Господь присудив на смерть, я покладатиму надію на Нього, бо це вийде мені на спасіння!
Ось, що зділала Пресвята Діва: Господь Бог відбираючи Її Свого Предоброго Сина, відобрав Їй більш, ніж життя. Допускаючи, щоб Вона була присутня при смертних судорогах Свойого Сина на хресті, 8ін устромив вістря копія в Її Материнське Серце, — а то Її мучило більш, ніж тисячі передсмертних судорогів.
Але, Та Діва знала, що така була Божа Воля, і Вона на Голгофі повторяла: «Буде мені по слову твоєму» — нехай мені станеться по Твоїм словам!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ