«Величає душа моя Господа... що зглянувся Він на покору своєї слуги...» (З гимну Божої Матері).
Господь Бог ненавидить гордість: Він це сказав і повторяв у Святому Письмі.
Ніщо не є таке відразливе, як гордість.
Гордий заключає в собі зародок усіх блудів. Він не може стерпіти ближніх, ані жити в мирі з ними. Він не може знести несправедливості, або бути поблажливим у спорах. Він не розуміє, що дехто може мати іншу думку, чи інший спосіб діяти. Він вносить замішання у свою родину через свою нетерпеливість, через свій гнів, через свою звичку завсіди гостро відповідати. Через свої слова нерозумні або вигадливі, через несправедливі підозри, через невідповідне поведения, — він вносить незгідливість у товариства, що в них буває.
Гордість панує над усією суспільністю, в більшості родин та у величенному числі поодиноких людей. Часто їй удається вдертися аж до духовних дружин, щоб і там запалити замішання й роз’єднання.
Чи це дивне, що Господь Бог бридиться гордим? Гордість — ознака сатани. Він сказав: не буду служити! Вона підсичує замішання, революції, перевороти у народів, засіває бунти, непослух нищого супроти настоятеля і легковаження начальника у відношенні до підчиненого.
У Книзі Об’явлення сказано, що сторонники сатани несуть на переді знам’я потвори: це знамено — гордість! То непомильне!
Один Святий сказав: «Коли я бачу когось, що чваниться посіданням знання, спосібності, чесноти, більших ніж прочі, — думаю, що перед собою бачу диявола в тілі.
Дитино Марії, як ти повинна тікати від гордості! Гляди на свою Пресолодку Матір, Вона покірна й простодушна. Одного дня, св. Бригітта бачила перед собою дві пані чудної краси. Одна з них була розкішно прикрашена, несла гордо голову, нагороїжена, її зовнішність не була ніщо інше, як лиш пересада і марнота. Господь тоді сказав до св.: «Ця паня, — це Гордість. Та, що Її ти бачила біля неї, зо спущеним зором, з обличчям спокійним і зовнішністю простенькою і скромною, — це Покора, і Вона називається Марія!»
Пресвята Діва, — це восіблена Покора: Вона бачила Свою цілковиту зависимість від Бога, і любила цю нічевість та дякувала Сотворителеві, що вона є ніщо. В Ній ніяке зернятко гордости ніколи не могло закорінитися.
Її то покора зділала, що Вона дійшла до гідності Матері Божої. Св. Вернард каже: «Вона подобалася Богові задля Своєї дівочості, а зачала Його у Своєму лоні через покору!»
Чи не дивне це, що Пресвята Діва, обдарена стількома чеснотами і така уласкавлена Богом під усіма зглядами, у Своїй Пісні Величання, лиш говорить: «Яко призрі на смиреніє раби своєя» — Він глянув на смирення Своєї слуги. Це визначає: Моя цілковита нічевість, моя цілковита неміч, протягнула й утвердила Його вибір!
Як то гарно розважати про Пресвяту Діву, Царицю Неба, Матір Бога, заняту покірно Своїми щоденними працями в домі у Назареті.
Однак, здавалось, що Вона мала підставу відкрити перед світом ті тайни, що їх скривала низька хатина, Чи не треба було підготовити суспільної думки Жидів на близький прихід Месії; чи не треба було звернути уваги начальника синагоги на нового Законодавця, що народився; чи не треба було, — принаймні, — кількома визначними ділами потвердити присутність Всемогутнього поміж людьми? Без цього, — хто ж згодом повірить в Його післанництво?
І справді, — під час Його прилюдного життя, здивовані Жиди питали: Хто це Ісус, Син Марії? Хто чув Його бесіду? Де може посідати знання той, що не ходив до шкіл?
О свята покоро! Як же ж твої погляди різняться від цих людей. Ні! Божественна Дівиця залишиться укрита. Ніхто не знатиме Її гідності, ніхто перед означеним часом не буде догадуватися, що Її Дитя — Син Божий.
А пізніш, коли Ісус розпочне Своє Божественне Посланництво між жидівським народом, Його Мати не буде показуватися; Вона буде лише рідким явищем при Його боці під час відбування чуд. Але, коли Ісуса засудять на смерть, наче підлого обманця, Вона буде там у першому ряді, у стіп Розп’ятого потручувана й лихословлена жовнірами.
Самі Апостоли перед Сшестям Святого Духа, здається, недоцінювали скарбу, який посідали. Коли читаємо у св. Луки перечисления всіх тих, що були зібрані в горниці (домі), й ожидали Святого Духа, ми дивуємося, що аж по всіх прочих, є ім’я Марії, Матері Ісуса.
О, Покірна Діво, Предорога Мати, як же ж я Тебе люблю! Як же ж ця Твоя простота мене очаровує! Якже ж я б хотів уподібнитися до Тебе!
О, дай мені покору! Зділай, щоб я цінив цю дорогу чесноту, що непереможно притягає Твої згляди. Чому Пресвята Діва майже всі Свої чуда ділає для осіб малого стану? Чому Вона любить довкруги Своїх ікон притягати товпу невчених і простолюддя? Чому Вона вибрала Собі стільки уласкавлених душ поміж бідняками, робітниками, забутими серед цього світу?
О, Її серце притягає Її до покірних, і ми лиш у вічності пізнаємо, які Вона їм дала докази Любови й уласкавлення.
Около 7 літ тому, в Уневі, в галицькому селі, вмирав молодий і побожний юнак, літ 20. Він умирав бідний... Коли раз священик, як звичайно, вранці приніс йому Святе Причастя, він найшов його дуже урадованим: «Отче», — сказав він, — «сьогодні я вмру!» «А, як же ж ти знаєш?» — запитав священик.
«Пресвята Діва прийшла і мені це сказала» — була відповідь. І ввечорі, — він справді вмер!
Хто ж спинить Покірну й Пресолодку Матір, щоб Вона не побільшувала ознак уважливости зглядом простеньких душ, що є Її особливше улюблені?
О, хто б не хотів бути маленьким, як ті діти, що їх Ісус брав у Свої обійми в часі Свого туземного життя, — і про них говорив: Царство Небесне є для тих, що є до них подібні!
Старайся ж, отже, зо своєї душі викорінити ту шалену гордість, що нищить твоє життя. Починай добре й терпеливо входити у взаємовідносини з другими, геть далеко кинь від себе забаганку бути поважаним, узглядненим або побажаним.
Пригадай собі, як ти заслужив собі на пекло, і як ти в оцю хвилину повинен би стогнати під ногами диявола у пеклі.
Займай добровільно останнє місце. Не говори про свої прикмети, свої діла, наміри. Ніколи не зменшуй заслуги другого, щоб себе винищити його коштом; не підозрівай свого ближнього і не пояснюй собі злобно його намірень.
Будь завсіди готовий віддати услуги, приймати кожного з добротою, ніколи нікому не відповідай з обуренням.
Все те належить до покори, і позискає тобі Серце Найпокірнішої Діви!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ