Новий типовий статут парафії (місцевої релігійної організації) РПЦ МП був прийнятий 11 жовтня Священним Синодом Московського патріархату. Як відзначає відомий церковний публіцист і дисидент, клірик Псковської єпархії РПЦ МП протоієрей Павло Адельгейм, хоча повний текст статуту до цих пір офіційно не опубліковано, навіть з уже оприлюднених фрагментів ясно, — що він реально загрожує єдності Московського патріархату. Як відзначає о. Павло в своєму блозі, новий статут довершує “процес абсолютизації влади єпархіального архієрея. Авторитарне управління, що давно склалося в єпархіях, тепер закріплене в установчому документі РПЦ МП”. Три невеличкі пункти про прихожан, що були в колишньому статуті, виключено з його нової редакції, так що “тепер в Статуті зовсім немає ні мирян, ні прихожан – вони ліквідовані, як клас”, зазначає священик.
Також з парфіяльного статуту виключено поняття “засновників”, а найвищим органом влади на парафії оголошується єпархіальний архієрей, який призначає і звільняє настоятеля і членів причта, приймає і виключає членів Парафіяльних зборів, помічника настоятеля (церковного старосту), призначає і звільняє голову Парафіяльної ради, затверджує Статут Парафії і протоколи Парафіяльних зборів. Архієрей також отримує право “одноосібним рішенням виключити всіх (частину) членів зі складу Парафіяльних зборів і включити в його склад нових членів за власним розсудом”.
Парафія РПЦ МП тепер позбавлена всякої самостійності в господарській, адміністративній, фінансовій і будь-якій іншій діяльності, тому що кожне рішення її органів управління набирає чинності після затвердження єпархіальним архієреєм.
“З ТАКОЇ церкви народ побіжить: Статут не відводить в церкві місця народові: ні прихожан, ні мирян Статут не знає. Враховані лише “громадяни РФ”(ст.1,1). Є Парафіяльні збори з 10 громадян разом з кліриками. Інші люди канонічного статусу не отримали і їх, з точки зору Статуту, не існує. Неповноцінність особового складу Церкви руйнує догмат про її соборність.”
“У радянській історії, – відзначає о. Павло Адельгейм, – спостерігалося визначене чергування епох. Коли військовий комунізм доводив країну до краху і голоду, його змінював НЕП. Помалу відроджувалася промисловість і сільське господарство, народ “розпускав крильця”, і знову наставала епоха Військового комунізму і брала за горло народ. Тоді знову повертали НЕП, і так до наших днів. Така ж зміна епох відбувається і в РПЦ. У 1943 р. виникла РПЦ та почалася легальна діяльність епископата. Стосунки ієрархії і народу поступово складалися на користь влади єпископів, але влада ця була людяною, а парафії мали господарську і інш. самостійність.
З 1961 р. ієрархія відмовилася від господарської і адміністративної влади і передала її парафіям. Виник перекіс. Парафії вивели з-під влади архієреїв і віддали до влади уповноваженому Ради у справах релігій. Для церкви це було погано. З 1970-80-х архієреї почали повертати собі владу в парафіях. У 1988 р. Статут поставив парафії під контроль єпископа. З 1998 р. контроль посилився. Тепер парафії втратили всяку самостійность. Виник перекіс у зворотний бік. Влада єпископа не контролюється. Парафія не має прав, відсутній орган, в якому можна оскаржити дії єпископа”.
На думку протоієрея Павла Адельгейма, з впровадженням нового парафіяльного статуту в РПЦ МП складається “загрозливе положення”. “Догматичний сенс соборності Церкви виявився втраченим, – відзначає він. – Єдність Церкви може бути лише соборною, інакше вона не буде церковною. Наслідки авторитарного управління позначаться через 5-10 років, як і наслідки клерикализации і ОПКизациі. Найшвидше це приведе до втрати морального авторитету РПЦ, який ще залишається, і негативного відношення населення, що нестримно розвивається”.
Один з старших кліриків Псковської єпархії висловлює щире здивування, що “церковна влада не помічає катастрофи, яка насувається”.
