Подружжя — це певний стан, в якому перебуває загал людей. Від
подружнього стану залежить існування одиниці, родини, Церкви, народів,
держав і цілого світу. Тому йому
Церква й держава присвячують щораз більше уваги. Око св. Церкви частіше з
тривогою споглядає на подружній стан. А це тому, що в наші часи щораз
виразніше зауважується внутрішня криза і секуляризація подружжя.
Звідкіля ця криза? Вона — у відхиленні, відверненні, а то й у потоптанні
Божих планів щодо св. Тайни Подружжя. Де джерело оздоровлення тієї
кризи? Єдині ліки на недуги сучасного подружжя — це повернення до Божих
планів.
Що таке стан життя? Це
сталий, постійний, незмінний спосіб життя. На світі маємо тільки два
незмінні стани життя, якими є подружжя і священство. Св. Василій Великий
про це так каже: «Чоловіколюбець Бог, дбаючи про наше спасіння, поділив
людське життя на два стани: подружжя і дівицтво. Хто не зможе перенести
вимог дівицтва, може одружитись, але нехай знає, що відповість перед
Богом за подружню здержливість, святість і наслідування життя Святих, що
жили в подружжі й мали дітей».
Як не кожний надається до
духовного чи монашого стану, так і не кожний надається до подружнього
життя через його важкі та відповідальні обов’язки. Тому дуже важливою
справою є зробити добрий і правильний вибір свого стану життя, бо від
цього залежатиме успіх, щастя, спокій та задоволення людини. Нема нічого
більш трагічного, як зробити нещасливий вибір стану життя. Кожний стан
вимагає пожертви. Вона — ключ до щастя.
Подружжя — Божа установа і св. Тайна
Звідкіля подружжя? Подружній стан — найстарша установа на світі. Цей
стан життя заснував сам Господь Бог ще в раю на засадах любові чоловіка й
жінки та вимозі людської природи. «Не добре чоловікові бути самому, —
каже Господь Бог, — сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2,
18). Через заснування першого подружжя в раю поклав Творець основу під
існування і ріст людського роду. «І сотворив Бог людину на свій образ, —
йдеться у Св. Письмі, — на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою
сотворив їх, і благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся
і наповняйте землю» (Бут. 1, 27).
Подружжя наших прародичів Адама
й Єви — перший подружній зв’язок на землі, що його сам Бог
поблагословив. Отож, подружній стан — це не людська, а Божа установа, бо
походить із рук самого Творця.
Подружжя не лише Богом
установлене, але й Ним освячене. Про святість подружжя Сл. Б. митрополит
А. Шептицький говорив: «Христос учинив подружжя святим зв’язком. Вчинив
його святою Тайною християнського життя — знаком і символом містичної
любові Христа до своєї Церкви». «Це Тайна велика, а я говорю про Христа і
Церкву» (Еф. 5, 32), — каже св. апостол Павло. А взаємні права подругів
урівноважив Спаситель обопільним обов’язком християнської любові.
«Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву!» (Еф. 5,
25). «Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка — чоловікові»
(1 Кор. 7, 3). Акт пристрасті, яким люди розмножуються, Христос освятив.
А викинувши з нього все те, що для суспільності шкідливе та небезпечне,
залишив лише те, що здорове й природне. Отож, св. Тайна Подружжя —
свята, як і св. Хрещення, Миропомазання чи якась інша Тайна. Від інших
св. Тайн хіба різниться тим, що цю св. Тайну довершують і приймають самі
молодята, а священик — лише свідок Церкви й благословить їх в імені
Церкви.
Подружній стан, з волі Божої, становить основу всіх станів.
Тому цей стан такий важливий, як важливе священство, бо без нього не
було б людської суспільності. Папа Пій Х після висвячення на єпископа
Мантуї відвідав свою стареньку матір. Показуючи їй свій єпископський
перстень, промовив до неї: «Погляньте, мамо, який гарний перстень дали
мені мої вірні!» А мати усміхнулася і, показуючи йому свій шлюбний
перстень, відповіла: «Зваж, сину, що без мого персня ти не мав би свого
єпископського».
Подружній стан не тільки дуже важливий, але й
істотний і серйозний, бо спочиває на сталому, нерозривному та
досмертному контракті любові чоловіка й жінки. Тож нічого дивного, що
подружжя вимагає більше добрих прикмет і чеснот, як кожне інше звання.
Один мудрець казав: «Подружжя вимагає терпеливості судді найвищого суду,
почуття гумору доброго гумориста, самопожертви лікаря, спритності купця
і милосердя сповідника».
Така свята, важлива й серйозна ця Тайна,
а так багато людей не трактує її поважно. Дуже часто приступають до неї
легкодушно, неповажно та поспішно. Багато молодих осіб подібні до тієї
внучки, що прибігає до своєї бабуні і радісно звіщає про свої заручини. А
бабуня, похитуючи головою, каже: «Моя дитино, ти дуже відважна».
Приготування до подружжя
Маючи на увазі те, що св. Тайна Подружжя така свята, важлива й істотна,
бо ж в’яже зі собою двоє молодят на ціле життя, зрозуміло, що вона
вимагає, аби до неї підходити по Божому, поважно і серйозно. Дуже легко
вступити в подружній стан, але нелегко вірно й совісно виконувати його
тяжкі й відповідальні обов’язки аж до кінця свого життя.
Нещодавно
в США один жіночий журнал поставив перед одруженими парами таке
запитання: «Чи ви вибрали доброго чоловіка чи жінку, і якщо б мали
можливість ще раз вибирати, то чи вибрали б цю саму особу?» І з кожних
п’яти опитаних одна особа відповіла, що не зробила доброго вибору, і
якщо б могли ще раз вибирати, то вибрали б когось іншого.
Добрий
вибір товариша чи подруги життя — це дуже важлива справа. Одне арабське
прислів’я каже: «Коня вибирай із сотні, приятеля — з тисячі, а свою
жінку — з десятьох тисяч». Тому важливою справою є, щоб молодята, поки
приступлять до шлюбного престолу, взаємно себе пізнали й побачили, чи
вони своїм характером підходять один одному.
До щасливого подружжя
потрібні не тільки фізичні прикмети хлопця й дівчини, але головно
прикмети духу. Найважливіший скарб, на якому молоді можуть будувати
щастя свого подружнього життя, — це релігійність. Релігія та її
практикування є для подругів найкращою запорукою та джерелом правдивої
любові, вірності, довір’я, згоди й пошани.
Поки молодята
поберуться, звичайно, вони якийсь час знаються. Часто знайомство веде до
заручин, а заручини — до шлюбного престолу. Церква схвалює такі
знайомства, що мають на меті подружжя, бо знайомство — найкращий спосіб
взаємно пізнати себе. Після шлюбу вже запізно себе пізнавати. Багато
молодят, які б перед вінчанням себе краще пізнали, ніколи б не зв’язали
себе шлюбною присягою.
Церква поручає молодятам, перед шлюбом свою
справу доручати Богові у ревній молитві. А свою молитву хай скріпляють
частим прийманням св. Тайни Сповіді і св. Причастя. Одне старе прислів’я
каже: «Вибираєшся в дорогу, прокажи одну молитву; їдеш за море, прокажи
дві молитви; а женишся, то прокажи сто молитов».
Подружжя — це
Божа установа і св. Тайна, тому справа вибору товариша чи подруги життя
надзвичайно важлива, бо кладе основу під щастя або нещастя усього
подальшого життя. Вояк не може йти на фронт без знання воєнної справи,
ані літун без радіозв’язку не може летіти, чи корабель не може пускатися
в далеке море без компаса. Подібно дуже нерозумно чинять ті, що без
належного розуміння святості подружжя, без відповідного знання
обов’язків та без зрілого роздуму вступають у подружній стан. Це якраз є
головною причиною того, що сьогодні стільки нещасливих подруж, стільки
розлучень та родинних трагедій. Добре каже один філософ про сучасні
подружжя: «Одружуються — ледве три тижні знаючи себе. По шлюбі любляться
три місяці. Опісля три роки сваряться, а відтак з бідою тридцять літ
себе терплять. А їхні діти роблять те саме».
ЦІЛЬ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ
Господь Бог не тільки створив рослин, тварин й людей, але також подбав
про їхнє розмноження. Сотворивши Адама й Єву, Він сказав до них: «Будьте
плідні й множтеся» (Бут. 1, 27). Він вклав у них розплідну силу для
добра людського роду. Наскільки таємничим є життя, настільки таємничим є
створення Богом чоловічої і жіночої статі. Через подружжя Творець
лучить в одне серця чоловіка й жінки. На сторожі людського життя
поставив Бог п’яту Заповідь, а на сторожі святості й достойності
подружжя Він поставив аж дві Заповіді: шосту й дев’яту.
Доцільність у природі
У природі, серед якої живемо, бачимо велику, Богом дану доцільність.
Все на світі має свою ціль: мінерали, рослини, тварини, люди. Навіть
кожний член нашого організму має своє питоме призначення. Ввесь світ —
це наче великий майстерний годинник, який пустив у рух великий Бог і
Творець. Ця велика доцільність у світі — вияв Божої мудрості, доброти й
могутності.
Головна ціль подружжя
Господь Бог заснував перше подружжя в раю, його благословив і надав йому
велику ціль, гідну Бога й людини. Які ж, отже, плани мав Бог щодо
подружнього стану? Яка перша й головна мета, задля якої сам Бог злучив
чоловіка й жінку у святому подружжі? Ясну відповідь на це питання дає
нам Св. Письмо: «Чоловіком і жінкою створив їх і благословив їх, і
сказав до них: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю» (Бут. 1,
27). Отож, головна ціль подружжя — множитися і наповняти землю. Для цієї
цілі Бог вклав у тіло чоловіка й жінки розплідну здатність, статеве
бажання і взаємну привабливість. Св. Тома Аквінат навчає: «Кожна людина
має два найсильніші інстинкти: інстинкт самозбереження та інстинкт
розмноження».
Отож, перша й головна мета подружнього стану життя, з
волі Божої, — приводити на світ дітей. Господь, будучи всемогутнім, міг
знайти інший спосіб розмноження людей на землі, але Він вибрав
найкращий і найрозумніший, опертий на любові. Батько — мати — дитина
творять нерозривний природний трикутник, що є наче символом Святої
Трійці.
Найбільше добро людини на землі — її життя. І Бог, даючи
людині розплідну силу, наче ділиться з нею своєю творчою силою в тому,
що кожній людині найдорожче й найцінніше. Справді, це дуже великий
привілей подругів співдіяти з Богом у творенні нового життя та
спричинятись до існування людського роду.
У серце кожного чоловіка
й жінки Бог уклав бажання потомства та у дітях увіковічнити себе і свій
рід. І це бажання знаходить своє сповнення якраз у подружжі. Для
кращого розуміння цілі подружжя і того, як Бог дивиться на нього, уявімо
собі такий випадок:
У дні шлюбу молодій парі являється Ісус Христос.
Він тримає у руках книгу життя. Розгортає її й показує їм ту сторінку,
де записані їхні імена. При тому показує їм подальші сторінки, де
написане їхнє майбутнє. На першій сторінці вони обоє зустрічають себе,
пізнають і заявляють свою взаємну любов. Христос показує наступну
сторінку. Тут уже видно миле обличчя їхньої дитинки. І Христос до них
каже: «Це перша ваша дитинка, що її Я вам дам». Христос далі перегортає
сторінки. «А це друга ваша дитинка», — каже Він. А очка дитинки наче
питають своїх батьків: «Чи приймете мене?» Ісус хоче далі гортати, та
руки обох молодят падуть на книгу: «О ні, далі не хочемо бачити, більше
дітей не хочемо». Христові стало сумно на серці. І Він сказав до
молодят: «Як так, то я не можу бути з вами й не можу вам дати
благословення на життя, бо не хочете дітей, що їх я для вас призначив і
що їх ви мали б виховати для неба». І відійшов Христос! Що сказати про
таке молоде подружжя, яке вже на початку свого подружнього життя
противиться волі Божій?
Папа Пій XI 1934 року на аудієнції сказав
до матерів: «Кожна дитина є доказом Божого благословення, бо кожна
дитина має безсмертну душу, що її Бог поручає опіці матері».
Другорядна мета подружжя
Бог знає, що подружній стан вимагає великої пожертви від тих, які в
ньому перебувають. Аби полегшити їхні відповідальні обов’язки, Він,
окрім головної цілі, що має на меті добро загалу, дає подружньому життю
ще іншу другорядну ціль — взаємну поміч, особисте добро та щастя
подругів.
Чоловік і жінка так створені Богом, що вони себе обопільно
доповнюють. Щоправда, між ними є велика фізична й психічна різниця, але
їхні прикмети себе взаємно доповнюють і разом творять гармонійну
цілість. Чоловік за своєю природою сильніший та твердіший, ніж жінка.
Вона — фізично слабша, ніжної будови, зате мила, лагідна та емоційна.
Чоловік любить ідеї, поступ, нові винаходи. Він споруджує монументальні
будівлі, мости, прокладає дороги. Жінка любить шити, вишивати, варити і
прибирати. Вона, власне, хату робить домом. Відразу пізнати оселю, де
господарять лише мужчини. Чоловік любить філософію, науку і техніку. Він
— державний муж та законодавець, досліджує істоту речей і тайни
природи. Вроджені прикмети жінки — любов до дітей, вірність,
терпеливість, дух самопожертви. Вона — природний сторож домашнього
вогнища. Хто з них більший своїми прикметами й чеснотами? Хто кого
перевищує? Треба сказати, що вони обоє великі, бо їх обох покликав Бог
до великої й святої мети. Чоловік і жінка в подружжі несуть спільний
тягар та спільну жертву, тому Бог хоче, аби вони мали також, наче
нагороду за свою жертву, спільну приємність, задоволення й радість. Тому
Господь дозволяє одруженим те, що поза подружжям ніяк, ніколи й нікому
не дозволене, бо це виключно привілей подружнього життя. «Жінка не має
влади над своїм тілом, лише — чоловік, — каже св. апостол Павло, — так
само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише — жінка» (1 Кор. 7,
4). Якби не цей привілей, то не багато було б охочих вступати в
подружній стан і брати на себе обов’язок народження та виховання дітей.
Із сказаного зрозуміло, чому всяка статева приємність поза подружжям є
грішна й недозволена, бо головна мета подружжя — народження та виховання
дітей, а не тільки особиста приємність і заспокоєння статевого бажання.
І тільки подружжя здатне належно виховати дітей. Та люди часто
протидіють Божим планам. Головною метою подружжя нехтують, а тілесну
приємність роблять своєю ціллю. І в цьому якраз — гріх: нехтування
Божими наказами стосовно подружнього життя. Тому стільки нещасливих
подруж, бо вони не шукають Божої волі, але задоволення своєї похоті.
Чи не добру ціль надав Господь Бог подружньому станові? Безсумнівно,
так! У природі тоді є лад, краса й порядок, коли зберігаються Богом дані
закони. Якщо б лише на хвилину збунтувалося сонце, місяць або земля чи
небесні зорі, то одразу наступила б катастрофа. Так і з подружнім
життям. Здійснення його головної мети дає спокій, радість, любов і
Господнє благословення. А знехтування нею родить несмак, неспокій
совісті, гріх, незгоду й руїну. Переступлення Божого закону завжди
мститься на людині.
Німецький кардинал Фавльгабер, пригадуючи
одруженим про їхні відповідальні обов’язки перед Богом, каже: «Весільні
вінки скоро зів’януть, пісні прогомонять, але присяга, складена того дня
перед Господнім престолом, у дні Божого Суду, буде стояти або в книзі
життя, або в книзі проклятих».
ФУНДАМЕНТ ПОДРУЖНЬОГО СТАНУ
Після Другої світової війни американські часописи описували такий
випадок: молода жінка захворіла на проказу — страшну й майже невиліковну
недугу. Вона мусіла податися до притулку прокажених у Карвіл (штат
Луїзіяна). А її чоловік, майор під час війни, заявив, що він свою жінку
настільки любить, що не опустить її і піде з нею до притулку прокажених.
«Тільки однієї речі бажаю у світі — бути з моєю жінкою». Він і його
жінка під час війни були в американській армії на Тихому океані і там
обоє потрапили в японський полон. Вона мала можливість вийти на свободу,
але не хотіла, бо бажала бути зі своїм чоловіком. І обоє залишилися в
японському полоні, де вона заразилася на проказу. Який це прегарний
взірець подружньої любові й вірності своїй шлюбній присязі!
Подружній
стан — це постійна, Богом установлена інституція. Господь у своїй
премудрості надав цій інституції не тільки благородної цілі, але також
поставив її на сильному і тривалому фундаменті, який творять єдність
любові, нерозривність та святість.
Єдність подружньої любові
Любов — цінний Божий дар, таємна сила, магніт, що притягає до себе
людські серця і лучить їх в одно. Згідно з Божими планами, подружжя має
опиратися, перш за все, на любові. Подружжя починається любов’ю,
з’єднується любов’ю і тримається любов’ю. Брак любові роз’єднує
подружжя. Любов — основа подружнього співжиття та щастя. Сам Бог ще в
раю заснував перше подружжя на єдності любові. Він творить одного
чоловіка й дає йому одну жінку. У Св. Письмі читаємо: «Так полишає
чоловік батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним
тілом» (Бут. 2, 24). Бог міг створити чоловікові кілька жінок, або дати
жінці кілька чоловіків. Він того не хотів з огляду на подружжя, їхнє
особисте добро й щастя. Тільки там, де двоє можна говорити про правдиву
любов і згоду, взаємну поміч та правильне виховання дітей.
Любов у
подружньому житті — це любов духовна, оперта на вірі; любов, яка йде у
вічність; любов, повна взаємної пошани. Про таку духовну любов говорить
св. апостол Павло: «Чоловіки, — каже він, — любіть своїх жінок, як і
Христос полюбив Церкву... Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як
свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить... а жінка нехай
поважає чоловіка» (Еф. 5, 25-33). Правдива любов засновується не тільки
на вірі, але й на пожертві, бо пожертва — мова любові. Любов без
пожертви — пустий звук.
Якось італійські часописи згадували
родину, що, маючи двоє діточок, жила в любові і згоді. Жінка була
співачкою. Та до їхньої хати заглянуло нещастя. Чоловік утратив зір. Для
врятування хоч одного ока лікарі радили зробити перещеплення рогівки із
живого ока. І хоча були приятелі, охочі дати йому своє око, та дружина
на те не погодилася, кажучи: «Це мій обов’язок дати своєму чоловікові
одне око, щоб ми обоє дивилися одним оком. І ніхто цього за мене не може
зробити». Ось сила подружньої любові, опертої на пожертві!
Подружня нерозривність
Крім єдності любові, в основу подружнього життя Бог поклав ще й
нерозривність подружньої присяги. Шлюбна присяга має бути не на тиждень,
місяць, рік чи роки, але на ціле життя, аж до смерті. Довершене
подружжя не може розірвати ні найвища церковна, ані цивільна влада. А це
тому, що нерозривність подружжя не є людською, а Божою установою. І
тільки Він може змінити свої закони. Чи так воно дійсно є, послухаймо
Ісуса Христа.
Якось фарисеї ставлять Христові таке запитання:
«Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої-небудь причини?» (Мт.
19, 3). А Христос, пригадуючи їм Божі плани, відповідає: «Хіба не читали
ви, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою» (Мт. 19, 4).
Це значить, що Бог тільки двох їх створив і нерозлучно зв’язав разом, як
це бачимо з подальших слів Св. Письма: «А що Бог злучив, людина хай не
розлучає» (Мт. 19, 6). Отож, через подружню присягу сам Господь лучить
двох молодят, і тієї злуки ніхто не має права розв’язати. Такий Божий
закон від початку.
Коли ж фарисеї далі питали Христа: «Чому ж
тоді Мойсей звелів дати розвідний лист і відпустити її?» (Мт. 19, 7), то
на це Христос дає їм таку відповідь: «Задля жорстокості сердець ваших
Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж так не було» (Мт.
19, 8). Христос виразно підкреслює грішність розлучення словами:
«Кожний, хто відпускає свою жінку й одружується з іншою, чинить перелюб;
і той, хто одружується з розведеною з чоловіком, чинить перелюб» (Лк.
16, 18). Слова Христові ясні і для всіх зрозумілі.
За Христом
так само вчить і св. апостол Павло: «Подруженим же наказую не я, але
Господь: «Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; коли ж
розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з
чоловіком, — а чоловік нехай не відпускає жінки!» (1 Кор. 7, 10-11).
Нерозривності подружжя вимагає добро чоловіка й жінки, дітей і загалу.
Чоловік через подружжя хоче мати вірну товаришку на ціле життя. Він
закладає родину, а родина — постійна, незмінна, тривала установа. Він
хоче матері, яка виховувала б йому дітей. Він хоче повірниці тайн свого
життя.
Подібно й жінка шукає вірного друга на ціле життя. Чи
ми вибралися б з кимсь у далеку подорож, знаючи, що ця людина у дорозі
залишить нас самих? Чи дівчина мала б охоту вийти заміж, знаючи, що її
чоловік може потім, як надужиє її любові, коли зів’яне її краса й
втратяться сили, викине її на вулицю, наче витиснену цитрину? Жіноче
серце, передусім, тужить за любов’ю і вірною та нерозривною приязню.
Нерозривності
подружжя вимагає й добро дітей. Батьки мають дати їм фізичне та духове
виховання. Найбільша трагедія для дітей — розлучення їхніх батьків.
Врешті, нерозривності вимагає ще й добро суспільства. Родина — найменша
клітина Церкви та народу. І яка родина, такий народ, Церква й держава.
Символом нерозривності подружньої присяги є шлюбний перстень. Його
кругла й замкнена форма означає щось одне й нерозлучне. Обмін перснями
при шлюбі означає, що молодята себе взаємно собі дарують.
Подружня святість
В основу подружнього стану Бог поставив не лише єдність любові і
нерозривність, але й святість. І кожний, хто в тому стані живе чи до
нього готується, мусить пам’ятати, що подружжя — це не тільки Божа
установа, але й свята Тайна. Усвідомлення того буде давати одруженим
силу совісно дбати про головну ціль подружжя та вірно зберігати подружню
присягу. Зберігання святості подружжя буде для одружених великим
джерелом спокою, радості, задоволення і Божого благословення.
Подружжя святе не лише тому, що це свята установа, але й тому, що має
святу мету: давати життя новим розумним істотам. Якщо ж подружжя таке
святе, то, послідовно, співжиття подругів має бути також святим. Вони
мають взаємно зберігати щодо себе глибоку пошану, не сміють дозволяти
собі що-небудь таке, що противилося б святості подружжя та понижувало
їхню людську гідність. А свою подружню святість вони повинні часто
скріпляти молитвою й святими Тайнами Сповіді та Причастя. Тоді Христос
буде у їхніх серцях і родині.
НЕОФІЦІЙНІ ПОДРУЖЖЯ
Упродовж сотень літ подружній стан, заснований самим Богом у раю, мав у
всіх культурних народів велику пошану та повагу. Традиційні подружжя
завжди були під опікою й законами Церкви і держави. Та, на жаль, в
теперішній час під впливом ліберальних і безбожних ідей майже по цілому
світі, зокрема в Америці, шириться страшна та шкідлива подружня пошесть,
що саму установу і св. Тайну подружжя розбиває й руйнує з основи. Ця
недуга — неофіційні подружжя! У них перебувають ті, що проголошують
«вільну любов», не зв’язану ні Божими, ні церковними, ані цивільними
законами. Для таких метрика церковного шлюбу — це тільки «кусок паперу».
Неофіційні подружжя — це бунт проти традицією освяченої установи
подружжя. Це, властиво, ніякі подружжя, бо вони не визнають шлюбної
присяги, ані подружнього контракту. Тут тільки чоловік і жінка живуть
разом «на віру», бо не хочуть брати на себе обов’язків подружжя, якими є
народження й виховання дітей. Не маючи перед очима головної цілі
подружжя, вони радше живуть на найнижчих чуттєвих інстинктах. Таке
«подружжя», засноване на самолюбстві, — велике приниження людської
гідності. Тож погляньмо на сумні факти життя, грішність та наслідки
таких подруж.
Сумні факти Друга
світова війна завдала глибоких ран християнській вірі й моралі. Вона
принесла знехтування Божими заповідями та знецінення людського життя.
Такий ліберальний і нехристиянський погляд на життя завдав традиційному
подружньому станові великої шкоди. Сучасна молодь, часто вихована без
віри в Бога і без християнських моральних засад, дивиться на установу
подружжя як на щось анахронічне і застаріле, що вже не відповідає
модерній цивілізації. Молоді люди не приймають традиційного подружжя, бо
воно в’яже їм руки, обмежує особисту свободу, вимагає подружньої
вірності й нерозривності та накладає відповідальні обов’язки.
Незареєстровані подружжя вже давніше де-не-де існували, але досить
приховано, в малій кількості, і на них мало хто звертав увагу. В США,
почавши від 60-их років цього століття, такі подружжя набувають щораз
більшого розголосу; зростає й їхня кількість. В 1970 році в Америці було
523 тисячі так званих «диких» подруж, а в 1990 році вже аж 2,6
мільйона.
Неофіційні подружжя бувають різні. В таких подружжях
одні пари живуть разом, не маючи жодної взаємної умови. Сьогодні вони —
разом, завтра розлучаються, а тоді знову починають все наново. Інші
живуть на пробу, і обмежують своє співжиття двома-трьома роками, а
опісля або дійсно одружуються, або продовжують далі так дико жити чи
розлучаються.
Значна частина таких подруж або взагалі не бажає
мати дітей, або дуже обмежує їх народження, вживаючи протизаплідні
засоби. Такі «дикі» подружжя — це, передусім, приниження честі й
гідності жінки, бо вона часто стає для чоловіка інструментом заспокоєння
його похотей.
Грішність неофіційних подруж
Що сказати про «дикі» подружжя, де християнська мораль мало що значить
або не має жодного значення? Таке життя негідне не тільки християнина,
але й навіть звичайної людини, яку б вона віру не визнавала. Таке життя
проти природи і установи подружжя. Воно порушує шосту й дев’яту Божі
заповіді: «Не чужолож і не пожадай жінки твого ближнього». Про таких св.
апостол Павло каже: «Чи ж не знаєте, що неправедні Царства Божого не
успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані
перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники... Царства Божого не
доступлять» (1 Кор. 6, 9-10).
Наслідки неофіційних подруж
Незареєстровані подружжя несуть сумні, деколи й трагічні наслідки. Вони
найбільше мстяться на жінці. Жінка бажає сталої, вірної і певної
любові. Вона від природи створена бути матір’ю. Доки молода, красива,
кожен чоловік її бажає. Та молодість швидко відцвітає, краса марніє, а
вона, скоріше чи пізніше, може опинитися без засобів до життя, опіки
чоловіка, інколи сама з дітьми.
В одній нашій парафії в
Америці була родина, що мала кілька діточок. Наймолодша донечка
відвідувала нашу школу. Це була мила й добра дитина. Приймаючи перше св.
Причастя, вона виглядала, немов ангел. Однак, у підлітковому віці, в
ній наче біс оселився. Не хлопці бігали за нею, але вона день і ніч
бігала за хлопцями. Перестороги доброї матері нічого не допомагали.
Нарешті вона тікає з дому з негром. Через рік негер помирає, а вона, з
чорною дитиною на руках, повертається додому. Її майбутнє життя і
родинне щастя зруйноване.
Неофіційне подружжя має свої прикрі
наслідки і для чоловіка. Один молодий інженер перебував у «дикому»
подружжі. Йому усміхалася добра посада і кар’єра в нафтовій фірмі. Через
ведення такого способу життя його не приймали на роботу. Як підставу,
фірма подала причину, що такі особи, як він — люди без почуття
відповідальності, нерішучі, непостійні.
«Дикі» подружжя мають
болючі наслідки й для дітей. Коли їхні батьки розлучаються, вони
виростають безбатченками, без родинної опіки, часто навіть неохрещені.
Хоча державні закони вимагають, аби чоловік після розлучення фінансово
помагав жінці й дітям, однак часто він не в силі їм допомогти, бо не має
роботи чи кудись зникає і затирає за собою слід.
Нехай такі
подружжя будуть пересторогою для нашої молоді, особливо ж для дівчат. І
між українцями є випадки «диких» подруж. Хай наша молодь не дозволить
себе зводити пустій фантазії, бажаючи якоїсь абсолютної свободи, шукаючи
подружнього щастя там, де його нема. Шукання щастя поза Богом, Церквою і
проти Божих та церковних законів скоріше чи пізніше болюче помститься
на них самих. Прислів’я каже: «Є каяття, та вороття немає!» Хай це буде
пересторогою і для наших батьків, щоб для своїх дітей мали серце, повне
любові і зрозуміння. Вони повинні у своїй родині творити таку атмосферу,
в якій їхні діти добре почувалися б і не мали б охоти втікати з дому.
Молодь, яка мріє про щасливе подружнє життя, мусить зрозуміти, що
спокій, задоволення та щастя подружнього життя знайде тільки у
традиційному подружжі, опертому на св. вірі, християнській любові і
пожертві.
ПРО ПОДРУЖНІ РОЗЛУЧЕННЯ У
США (Каліфорнія) одна жінка розлучалася. Вона вже була 14 разів заміжня
і 14 разів розлучалася. За це суддя її зганив, кажучи, що вона кпить з
подружжя. Подібний випадок мав місце у штаті Техас, де чоловік після
дев’яти розлучень знову оженився. Чи такий підхід до подружжя не є
нехтуванням подружнім станом?!
Причини розлучень Що таке розлучення? Це розірвання законної шлюбної присяги. Причин до розлучень багато. Перечислимо основні.
Брак розуміння мети подружжя — одна з важливих причин, яка веде до
розлучення. Сьогоднішня молодь не дивиться на подружнє життя у світлі
Божих і церковних законів, але у світлі, що його подають пусті книжки,
повні любовних сцен. Таку романтичну любов, оперту на поцілунках й
обіймах, ідеалізують численні радіо- та телепередачі. А життєва
дійсність цілком інша. Вона ставить перед подругами важкі й
відповідальні обов’язки.
Брак серйозного трактування подружжя
часто йде в парі з фізичною або психічною незрілістю. Хтось може бути
фізично розвинений, але при цьому психічно незрілий щодо почувань,
думання і бажань. Один психіатр зауважував: «Моя єдина порада для того,
хто бажає одружитися: добре усвідом собі, чи ти знаєш, що робиш».
Є люди, які не надаються до життя в подружжі, бо не можуть з ніким жити
у згоді. Ось приклад: у Чікаґо жило подружжя, йому — 46 років, їй — 44,
яке ніяк не ладило між собою. Впродовж восьми років не промовили одне
до одного жодного слова. Єдиним засобом їхнього спілкування була таблиця
в кухні, на якій писали. Мали троє дітей, що виростали в німій
атмосфері. Врешті обоє взяли розлучення.
Одного мудреця
запитали, що мають робити одружені, аби жити в любові та згоді. А він
відповів: «Тоді буде любов і згода, коли жінка у відповідний час буде
німа, а чоловік — глухий».
Розлученням часто закінчуються
поспішні подружжя. Здебільшого це буває тоді, коли молоді не мали часу
себе взаємно пізнати. Про таких можна коротко сказати: зустрілися на
забаві, заручилися при барі, до двох тижнів відбули весілля, а через
декілька тижнів розлучилися. Практика доводить, що чим менше молодята
себе знають, тим більша можливість розлучення. Тому Церква поручає
передшлюбне знайомство і заручини принаймні за півроку або й рік до
шлюбу.
Важливою справою є те, щоб особи, які вступають у
подружній стан, клали в його основу віру в Бога й були практикуючими
християнами. Релігія в’яже нас з Богом святими духовними вузлами.
Релігія надає мету, ідеал людському життю. З релігії випливає дух
любові, пожертви й посвяти. Релігію можна назвати сонцем подружнього
життя. Американський Президент Айзенгавер у своїй промові до випускників
Академії Еф Бі Ай сказав: «Щоденне життя несе мені стільки праці,
клопоту й жертви, що якби не глибока віра й надія на Бога, то я вже
давно не був би в Білому домі, але в закладі для розумово хворих».
Головна мета подружжя — народити і виховати дітей. Життя свідчить, що
чим більше дітей у родині, тим менша можливість розлучення. Обмеження
кількості дітей — гріх проти своєї душі, Бога, обов’язків подружжя та
свого народу.
Наслідки розлучення
Розлучення — це велике нещастя і трагедія для розлучених, їхніх дітей,
Церкви, народу. В різних контрактах фігурують час, праця, гроші, маєтки.
А в подружньому контракті є щось дуже дороге, інтимне. Тут входить у
гру жива особа, тіло, душа, серце, життя і любов. Тож розлучення — це
злочин супроти себе самого, супроти любові ближнього, бо залишає
незагоєну рану на усе життя.
Кожне розлучення має трагічні
наслідки перш за все для жінок. Вони жертвують для подружжя свій молодий
вік, красу, здоров’я, свободу та любов, аби запевнити собі постійну,
неподільну і досмертну любов. І всі ці мрії життя розлучення жорстоко
нищить. Від нього терпить і чоловік, бо втрачає товаришку життя. Один
дослідник розлучень відзначав: «Розлучення має нищівний наслідок для
чоловіка, бо він втрачає авторитет, який мав у родині, а це нищить його
амбіцію».
Та від розлучень найбільше терплять діти. Кожне
розлучення — трагедія для дитини. Після розлучення вони залишаються або з
матір’ю, або з батьком. Нова мати ніколи не заступить рідної, ані
вітчим — рідного батька. Такі діти часто сходять на блудну дорогу, бо не
мають доброї опіки. Статистика свідчить, що у США серед
підлітків-злочинців 75 відсотків — діти розлучених батьків.
Один священик зустрів свою колишню 16-літню ученицю, яку не бачив
декілька років. Запитав її, що нового вдома. А вона відповіла: «Не знаю,
бо вже не вдома. Дотепер була з мамою, але вона розлучилась і знову
вийшла заміж. А її новий чоловік мене не любив, тож мама і з ним
розійшлася, а я вже не пішла за нею». На запитання, чи, може, тепер живе
зі своїм батьком, промовила: «Ні, не можу, бо він також вдруге
оженився, має своїх дітей і воліє мене не бачити». «Де ж, отже, тепер
підеш?» «Ось так і ходжу по людях». І велика сльоза покотилася по її
обличчі.
Грішність розлучень
Нерозривний подружній стан — це не людська, а Божа установа. Тому всім,
хто перебуває у подружжі, Христос пригадує: «А що Бог получив, чоловік
хай не розлучає» (Мт. 19, 6). І далі: «Хто відпускає свою жінку й бере
другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за
іншого, — чужоложить» (Мрк. 10, 11-12). Із слів Господніх виходить, що
ті, які порушили свою першу шлюбну присягу та вступили в нове подружжя
при живих жінці чи чоловікові, — чужоложать. А св. апостол Павло
перестерігає перед розлученням: «Отак і заміжня жінка, поки живе
чоловік, зв’язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона
звільняється від закону чоловіка. Тим-то, поки живе чоловік, вона буде
вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж
чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане
(жінкою) іншому чоловікові» (Рим. 7, 2-3).
Шлюбна присяга —
це не звичайне «слово честі», а свята присяга на святому місці, в
церкві, перед св. престолом, на св. Євангелії; і ті, що складають шлюбну
присягу, взивають самого Бога на свідка своєї присяги. Тому від тієї
присяги ніхто з людей не має права когось звільнити, і вона в’яже їх аж
до смерті. То ж чи таку шлюбну присягу можна легковажно розірвати без
тяжкої образи Бога? Який суд і кара чекає людину перед Господом за це?
Християнська релігія дає розв’язку усім проблемам життя. Вона також в
силі розв’язати й труднощі подружнього життя. Треба тільки, щоб чоловік і
жінка були свідомі святості й нерозривності подружжя, а головно, щоб
обоє плекали правдиву любов, оперту на св. вірі, бо тільки така любов
дає силу все перенести та перетерпіти, тільки така любов родить правдиву
єдність сердець, вірність, згоду, довір’я й щастя подружнього життя.
ШОСТА БОЖА ЗАПОВІДЬ — СТОРОЖ ПОДРУЖНЬОГО СТАНУ
Молодий студент запитав священика: «Чому Бог дав шосту Заповідь і
вимагає строгого її збереження?» Той відповів: «Мій друже, якщо б не
було шостої Божої заповіді, тоді ані тебе, ані мене не було б на світі».
У Божих планах подружній стан має сповняти велику роль і святу мету:
приводити на світ дітей та їх виховувати для людського роду. І тому Бог,
даючи кожній людині здатність продовжувати себе в дітях, вклав у серце
чоловіка та жінки взаємну привабливість, потяг. Якраз ця взаємна
привабливість спонукає їх до життя в подружньому стані. Хто вступає в
подружжя, бере на себе великі, важкі й відповідальні, Богом покладені
обов’язки. Тож Господь Бог, маючи на увазі тягар подружнього життя, дав
подругам привілей на взаємну подружню повинність. Без нього життя в
подружж
