Правдива набожність до Марії з погляду св. Людовіка Марії Ґріньйон де Монтфорта
(Промова 16. VIII. 1924 р.Б.,
опублікована як Пастирський лист)
І. Перша думка щодо справжньої набожності до нашого Спасителя
Усе в цьому світі спрямоване на прославу Бога. Для нас, людей, остаточна мета полягає у тому, аби ми цілком володіли нашими душами за посередництвом безконечної любові, тому що Господь хоче панувати в нас через Свою любов. "Дух Божий живе у вас", - сказав Ісус (Рим. 8,9), і Він прагне, аби те, що є нашим внутрішнім єством, належало Йому, і щоб належало аж до найглибших основ. Тому Він і хоче здобути нас через наше серце, через любов.
З цією метою Він прислав до нас Свого Сина: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" (Йо. З, 16); але водночас Він захотів, щоб Його Син мав і Свою Матір, щоб прийшов до нас, народившись із лона земної Матері. "Народжений в цьому віці, в цьому світі із сутності Матері", - так сказано про Ісуса у "Символі віри" св. Атаназія. Син Божий, ставши Богочоловіком, матиме Свою Матір, яка даруватиме Йому всю свою материнську сердечність та цілковите і великодушне посвячення, на яке тільки може бути здатною найсвятіша з матерів. Отже, ця Матір Ісуса стане і нашою Матір'ю, і в такий спосіб між нами і Нею, а через Неї між нами, Її Сином і самим Богом виникне чудовий зв'язок, настільки приємний, настільки глибокий і настільки тривалий, наскільки лишень спроможеться серце людини.
Ісус пізнав усю цю красу материнського Серця: Марія полюбила Ісуса від тієї миті, як тільки зачала Його у своєму дівочому лоні, як тільки народила Його на світ: Вона годувала, виховувала і піклувалася про Ісуса аж до тієї хвилини, коли через своє "співстраждання" жертвувала себе разом із Сином на Голгофті.
І Син також полюбив Свою Матір і був їй послушним щирою покорою і синівською любов'ю, перед якими кожна гордість повинна схилити голову, а кожен бунт - втихомиритися. "І був їм послушний", - сказано зі шляхетною простотою в Євангелії у фрагменті, де описано взаємини Бога-Дитятка з Його Матір'ю та з опікуном Йосифом, якому в Назареті Боже Провидіння доручило піклуватися про Ісуса і Марію.
Чого не зробив би для Своєї Матері наш Божественний Ісус? А чого не зробила б і Вона для Нього? Де ще знайти приклад двох сердець, які в дочасному житті в однаковій мірі горіли навзаєм такою щирою любов'ю?
Син Божий, співістотний у Пресвятій Трійці Отцеві та Святому Духові, визначив для Невісти, яка повинна була народити Його на світ в Його Богочоловічій іпостасі, особливе середовище, і в цьому середовищі Марія з'явилася перед нами, немов якесь особливе єство, вивищене понад усі інші єства як найвища архисправа сотворення. Лише Вона одна з-поміж усіх людей не була підвладна наслідкові первородного гріха, який тяжіє над усім людством. Навіть на долю секунди Марія не перебувала у гріховній незгоді зі своїм Богом. Від хвилини свого зачаття Вона посідатиме повноту ласки, буде незрівнянна своєю вірністю, буде постійно примножувати цю надприродну ласку впродовж усього свого земного життя. Вона єдина матиме отой блиск надприродної краси, яка перевищує своїм світлом усе сяяння слави ангелів і святих, які оточують трон Всевишнього. Вона буде Царицею Неба! Побіч єдиного трону Господа Бога лише єдина Богородиця панує над усім сотворінням у Царстві Божої слави.
Прийшовши на цей світ, Син Марії дав своїй Матері також і частку у Відкупленні людства, якої не дав нікому іншому.
У тій хвилині, коли архангел Гавриїл сповістить Марії, що Вона призначена стати Матір'ю Ісуса, Марія, висловивши згоду на це призначення, добре знає, що цей Син, якого буде носити у своєму лоні, теж має призначення - принести Себе у жертву. Зрештою, Марія й сама занесе Його до святині, аби пожертвувати Богові, і тоді почує з уст старця Симеона ті пророчі слова, що визначали і Її співучасть у жертві, яка повинна відбутися на Голгофті.
Отож, у хвилини, коли Її Син конає, Вона, Матір, стоїть біля підніжжя Голгофського хреста, на якому розп'ятий Ісус: стоїть випростана так, наче священик біля вівтаря. Її Син жертвує самого Себе Богові справедливості й милосердя за Відкуплення світу. Марія єднається з Ним у тій жертві, жертвуючи Його зі свого боку, в тому самому дусі. Даючи свого Сина, Вона мовби жертвує Богові і частку себе самої, бо це Тіло - скривавлене, переоране ранами, немов земля лезом плуга, ця Кров, яка плине з Ран і Серця Божого Ягняти - все це є часткою тіла і крові Найсвятішої Діви Марії.
Перед наближенням смерти й поверненням до Отця Ісус звертається думкою до того Містичного Тіла, яке повинно продовжити Його перебування на землі і приготувати шляхом дочасних випробувань Царство Небесне для вибраних. Водночас Спаситель бачить під хрестом Свою Матір і апостола, який в єрусалимському вечернику прихилив до Його грудей свою голову і який був призначений від віків на провісника Божої любові та на пророка боротьби і перемог Церкви, що розкриваються перед нашими очима на сторінках Апокаліпсису. В особі Йоана Ісус очима, сповненими милосердя, бачить знедолене людство, яке полюбив аж до тієї міри, що готовий пролити за нього й останню краплю крові зі Свого Божественного Серця; бачить Він одночасно, як із співчуваючого Серця Його Матері променіє сердечна любов до тих незліченних послідовників, які духовно народжуються для життя у Ласці. Він - Відкупитель, Вона - Співвідкупителька. "Жінко, - промовив до Матері, -ось син твій". -А до Йоана: "Ось Матір твоя".
Отож, маємо цю теплу атмосферу, в якій будуть розвиватися душі людей. Марія огорне своєю опікою всіх Божих дітей. Вона брала участь у здобутті ласк, які заповнюють спасіння людства, а тому теж буде брати участь і в їхньому розподілі. Була Матір'ю страждання - стане Царицею всіх святих.
Через це Христос прагне від нас, своїх названих братів, аби ми дарували Його Матері цю саму частку синівства, той самий дух послуху, пошанування і любові, які Він дарував Своїй Матері і які й надалі Їй уділяє, але тепер уже в небесній славі.
Очевидно, що Христос був і залишається першим і єдиним посередником між Богом і людством. Під цим оглядом слова св. Павла є аж надто виразними, а тому ніхто з найдорожчих дітей і слуг Марії не буде їх заперечувати: "Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми - чоловік Христос Ісус" (І Тим. 2, 5).
А якщо ця євангельська істина доводить, що Ісус Христос є тільки одним головним посередником для всіх, навіть і для самої Пресвятої Діви, то ще більшою правдою є те, що Христос хотів, аби і Його Мати також брала участь у справі Відкуплення. Або, висловлюючись мовою теологів, ус, що Він здобув для нас за посередництвом конкретної справедливості (ех соndigno), все те і Марія отримала для нас через єдність з Ним і лише з Його волі (ех соndigno), тобто не лише завдяки безумовній справедливості, яку неможливо заперечити, але й завдяки милосердній ласці.
Син Божий, Який став Богочоловіком, є єдиним у єдності із Своїм Отцем і Своїм Святим Духом Джерелом освячуючої ласки і Творцем нашого надприродного життя.
І якщо св. Павло на підставі того, що він першим проповідував Євангеліє мешканцям Корінту і через це проповідництво допровадив їх до животворного джерела Відкуплення, а тому міг сказати, що духовно народив корінтян (І Кор. 4, 15), але народив тільки в такому контексті, що був ініціатором цього локального проповідництва, а в подальшому тільки епізодично впливав на їхнє народження до життя у вірі, то набагато більше до такого твердження має право Марія, яка була співучасницею Втілення у своєму дівочому лоні Того, Хто мав стати нашим Відкупителем і початком надприродного життя всіх усиновлених дітей Божих! О, наскільки більше Вона має право сказати, що народила нас для духовного життя!
А коли згодом, упродовж століть і аж до нинішнього дня, не перестає через своє могутнє заступництво, через свою благальну всемогутність (оmnipotentia supplex) випрошувати нам ласки від Бога, коли своєю ніжною і неустанною опікою постійно спонукає нашу душу, аби цим ласкам ми належно відповідали, аби ними жили і мали з них духовні плоди - то хіба це не є виконанням щодо нас Її духовного материнства, яке Їй було дане на Голгофті стосовно всієї Церкви - Містичного Тіла Її Божественного Сина?
Очевидно, що Божий Син міг прийти до нас і здійснити справу Відкуплення, не приходячи через Серце Матері, не народжуючись з Її лона. Він міг постати у нашому дочасному світі через безпосередній і всемогутній творчий акт, подібно, як це сталося з нашим прабатьком Адамом. А однак є фактом, що Він захотів народитися від Матері, з Її лона, в природний спосіб отримати людське єство і саме так стати Богочоловіком. "Початий зі Святого Духа, народжений від Діви Марії і став чоловіком". Якби Ісус отримав Свою людську природу безпосередньо від Творця, Його обов'язки як людини були б звернені виключно і безпосередньо до Отця; так само спрямовував би Він всі прагнення наших душ виключно до Отця Небесного.
А оскільки все ж Боже Провидіння вирішило здійснювати благословенний вплив на найглибші почуття наших сердець, щоб збудити в них вдячність і любов, які ми винні Богові; оскільки було вирішено дати нам в особі Ісуса Христа старшого Брата і Провідника, який подібно до нас мав би Матір - то чи не було б логічним, щоб Ісус спрямовував і наше духовне життя до цих обох Осіб, провадив нас до Свого Отця і заохочував приходити до Своєї Матері?
Знаючи, ким є Ісус для Своєї Матері і що для Неї зробив, неможливо припустити, щоб Він не сподівався й від нас подібного ставлення, очікуючи, що й ми будемо поділяти Його синівське пошанування до Марії. Неможливо припустити, щоб Він народився для того, аби вірні почали створювати якісь межі щодо почитання і пошанування Його Матері, яка стала і їхньою Матір'ю.
У Літургії Церкви Марія має свій цикл Богородичних свят - подібно, як і Христос-Цар. У Часослові, який співає чи відмовляє духовенство, світське або чернече, кожен день, кожна година дня починається і завершується відданням честі Марії.
Існує безліч церков Її імені, так само як і чернечих Орденів, є міста і держави, віддані під її опіку. Паломництва вірних до святинь, які отримали привілей називатися її іменем, постійно збільшуються, а паломники отримують щедрі небесні ласки.
Християнство вже віддавна мало спеціальний місяць, який називали місяцем Марії - це травень; великий Папа Лев XIII для глибшого пошанування Марії додав ще один осінній місяць: жовтень - як місяць св. Вервиці.
І чи це вже мало б бути усе? Чи ми вже достатньо зробили для прослави нашої Матері? "Ні", - відповідає св. Людовік де Монтфорт. Виявляти Марії наше почитання - це добре, але дарувати Їй у пожертву себе самих, віддатися Їй цілком, аби Вона могла вільно виконувати щодо нас свої обов'язки духовного материнства і готувати наші душі для прийняття образу Її Божественного Сина - це набагато краще для нашої духовності, це насправді "правдива набожність", або "святе невільництво".
Богородиця відкриває наші серця для ласк, які спливають на нас. Марія допомагає нам перебувати у вірності, Вона живить нашу витривалість.
Без сумніву, ви мусили разом з нами затремтіти з радості, дорогі браття, коли Святіший Отець Бенедикт XV, приймаючи глибокі й повні значення слова св. Бернарда, помістив до офіційного вчення про Марію - Посередницю всіх ласк - таке твердження: "...наміром Божим є, щоби в духовній сфері все нам прийшло через Марію".
Розумієте, що це означає? "Все"- наголосив св. Учитель Церкви. "Все" - повторив за ним намісник Ісуса Христа: все у справі нашого спасіння приходить до Бога за посередництвом Марії. А тим усім, що ми отримуємо через Марію, є сам Христос, Який, як ніхто інший, є Даром Божим! Адже Він сам представив Себе самаритянці біля криниці Якова, подібно як і тепер представляється кожній душі такими словами: "О, якби ти пізнала дар Божий!".
Так, цим Божим даром є Він - Син Божий і Марії, і Він має в Собі всі надприродні багатства, які заслужив для нас, та є їх постійним і щедрим Джерелом. Ось яким є Божий план спасіння людства: Ісус пожертвував Себе Отцеві разом зі Своєю Матір'ю і до нас теж приходить зі Своєю Матір'ю. Отже, ми також ідемо до Ісуса, а через Нього і до нашого Небесного Отця під опікою та під охороною нашої Матері. Вона прагне від нас доступу до найпотаємніших закутків душі - тож відкриймо наші душі Їй навстіж без жодних застережень і жодних умов!
Вона прагне заполонити наше серце, щоб збудити в ньому почуття синівської ніжності і привести нас до свого Божественного Сина, Який є єдиною метою Її існування і Її материнства, а через Нього, з Ним і в Ньому піднести нас до трону Пресвятої Трійці.
Набожність до Пречистої Діви Марії у розумінні св. Людовіка де Монтфорта є нічим іншим, як цілковитим і синівським відданням самого себе Небесному Отцеві й Ісусові Христові через Марію.
"З Марією" - з Нею, як з провідницею і опікункою, під Її материнським плащем, який оберігає від небезпек паломництва, від зовнішніх і внутрішніх ворогів.
"В Марії" - у Її благословенному Серці, в могутності дівочої чистоти, що палає всеціло материнською любов'ю: тобто приймати Її інтенції за наші інтенції, Її духовні поривання за наші поривання і єднати Її прагнення з нашими прагненнями; брати від Неї все наше духовне виховання в його початках, в його поступі та в його повному розквіті, брати довірливо, як малі діти, що вигодувані й виховані матір'ю - безконечно мудрою, люблячою і святою.
"Через Марію, з Марією і в Марії" - до Ісуса Христа і до Небесного Отця - ось підсумкове значення "справжньої набожності" і "святого невільництва".
Дзвін з Фатіми 5(22), вересень-жовтень 2005 р.Б. http://www.saintjosaphat.org
