18 століття дало світовій музичній культурі немало значних імен. Одне з головних місць у музичній культурі епохи барокко посідає творчість композитора, скрипаля-віртуоза Антоніо Вівальді (1678 – 1741). У 35 років він став найвидатнішим музикантом Європи. У його творчості набув розквіту жанр концерту (так званий «кончерто гроссо»). Його творчий доробок - 465 інструментальних концертів, більше 40 опер, ораторії, кантати.
Нажаль, Вівальді помер у бідності, його музика була на протязі двох століть забута. По-справжньому музика цього геніального композитора відродилося лише у 20 столітті, зараз нею захоплюються у всьому світі.
Про перші роки життя Антоніо відомо небагато. Його музична обдарованість проявилася дуже рано. Першим і головним вчителем був батько Антоніо – Джованні Батіста Вівальді. Вже у 10 років син часто підміняв у оркестрі собору св. Марка свого батька, коли той виступав за межами рідного міста Венеції.
У 1703 році Антоніо, як і його батько, прийняв сан священика і був запрошений до однієї з так званих венеціанських «консерваторій» під назвою «Ospedale della Pietà» при церкві під тією ж назвою.
Консервато́рія (італ. conservatorio від лат. conservo — охороняти, зберігати) — в Італії 16 століття — заклад на кшталт інтернату, де діти-сироти навчалися ремесел та музики, а також здійснювалася підготовка співаків до церковних хорів. У Венеції такі заклади мали назву «оспедале» (шпиталь) і діяли окремо для хлопчиків та дівчаток.
Назва має походження від слова pieta - милосердя, цей заклад був створений у XIV столітті для виховання сиріт.
З 1704 по 1740 рік Антоніо Вівальді викладав музику в цьому сирітському притулку для дівчаток. А церкву Ла Пьета й досі називають «Церквою Вівальді» тому що він диригував оркестром дівчат-сиріт у цій церкві.
Під час роботи у «консерваторії» перед Вівальді відкрилися можливості для втілення самих різноманітних творчих задумів. Будучи педагогом, він був повинен створювати для своїх учнів величезну кількість духовної та світської музики – ораторії, кантати, концерти, сонати та твори інших жанрів. Крім того, він займався з хором, оркестром, диригував концертами а також викладав теорію музики.
Твори Вівальді друкувалися не тільки в Італії, але й за її межами.
Його музика приголомшує яскравістю образів, розмаїттям емоцій. «Здається, що у розкішному залі епохи бароко раптом відчинились вікна і двері й увійшла з привітанням вільна природа» - писав дослідник.
Цикл «Пори року» - один з ранніх зразків програмної оркестрової музики.
Концерти називаються «Весна»,»Літо», «Осінь», та «Зима». Кожен з них має розгорнуту поетичну програму, автор якої невідомий. Може бути, що ті поезії писав сам композитор.
Перша частина концертів завжди енергійна, рухлива. Друга – повільна, наспівна, а третя – життєрадісна (фінал).
Концерти Вівальді стали зразками концертного жанру для багатьох композиторів, у тому числі Й. С. Баха, котрий переклав близько 20 його скрипкових концертів для клавесину.
