Вірус Ебола — загальна назва для вірусів роду Ebolavirus, що входять в сімейство філовірусів, що викликають геморагічну лихоманку Ебола у вищих приматів. Морфологічні ознаки вірусу Ебола схожі з Марбурзьким вірусом, що також належить сімейству філовірусів і викликає подібне захворювання. Вірус Ебола став причиною кількох широко освітлених серйозних епідемій з часу відкриття вірусу в 1976 році. Вірус був виділений в районі річки Еболи (Заїр), що дало назву вірусу. Рівень летальності захворювання, викликаного вірусом, дуже високий і в деяких спалахах сягав 90%

Етіологія

За своїми морфологічними властивостями вірус збігається з Марбурзький вірусом (Marburgvirus), але відрізняється в антигенному відношенні. Обидва цих віруси відносяться до сімейства філовірусів (Filoviridae). Вірус Ебола ділиться на п'ять видів: Zaire ebolavirus, Sudan ebolavirus, Reston ebolavirus, Tai Forest ebolavirus, Bundibugyo ebolavirus. Людину вражають тільки 4 види. Для Reston ebolavirus при зараженні людини характерно безсимптомний перебіг. Вважається, що природні резервуари вірусу знаходяться в екваторіальних лісах.

Види

Рід Ebolavirus ділиться на п'ять видів:

Zaire ebolavirus

Вид Zaire ebolavirus (EBOV) вперше був зафіксований в Заїрі (зараз — Демократична республіка Конго), від чого і отримав свою назву. Заїрський еболавірус вважається типовим видом роду [9] і викликав найбільшу кількість спалахів захворювання [10]. Має найвищий відсоток летальності, що досягає 90%. Середній коефіцієнт смертності коливається близько 83%. Під час спалаху 1976 летальність склала 88%, в ​​1994 році — 60%, в ​​1995 році — 81%, в ​​1996 році — 73%, в ​​2001-2002 роках — 80%, в ​​2003 році — 90% [10]. перший спалах була зафіксовано 26 серпня 1976 року в невеликому містечку Ямбуку. Першим хворим став 44-річний шкільний учитель. Симптоми захворювання нагадували симптоми малярії. Вважається, що спочатку поширенню вірусу сприяло багаторазове використання голок для ін'єкції без стерилізації.

Sudan ebolavirus

Вид Sudan ebolavirus (SUDV) був зафіксований майже одночасно з заїрський вірусом. Вважається, що перший спалах виник серед працівників фабрики невеликого містечка Нзара в Судані. Переносник даного вірусу так і не був виявлений, незважаючи на те, що відразу після спалаху вчені провели тестування на наявність вірусу у різних тварин і комах, що мешкають в околицях цього містечка. Останній спалах зафіксован в листопаді 2012 — січні 2013 року в Уганді. В середньому показники летальності склали 54% в 1976 році, 68% в 1979 році, і 53% в 2000 і 2001 роках . В серпні 2014 спалах вірусу в Демократичній Республіці Конго забрав 31 життя.

Reston ebolavirus

Вид Reston ebolavirus (RESTV) класифікується як один з видів вірусу Ебола. На відміну від інших, даний вид азіатського походження; його батьківщиною і джерелом є Філіппіни. Вірус був виявлений під час спалаху вірусу геморагічної лихоманки мавп (SHFV) в 1989 році. Встановлено, що джерелом вірусу були макаки-крабоїди, які були відвезені з Філіппін в одну із дослідницьких лабораторій в Рестон, Віргінія, США. Після цього спалаху були зафіксовані на Філіппінах, в Італії і в США. Рестонський еболавірус не є патогенним для людини, проте становить небезпеку для мавп і свинок.

Tai Forest ebolavirus

Вірус Tai Forest ebolavirus (TAFV, раніше Cоte d'Ivoire ebolavirus, CIEBOV) був вперше виявлений у шимпанзе в лісі Тай в Кот-д'Івуарі, в Африці. 1 листопада 1994 виявлені трупи двох шимпанзе. Розтин показав наявність крові в порожнинах деяких органів. Дослідження тканин шимпанзе дали ті ж результати, що і дослідження тканин людей, протягом 1976 хворих лихоманкою Ебола в Заїрі і Судані. Пізніше, в тому ж 1994 році, були знайдені й інші трупи шимпанзе, у яких був виявлений той же підтип вірусу Ебола. Одна з учених, які виробляли розтин загиблих мавп, захворіла лихоманкою Ебола. Симптоми захворювання з'явилися через тиждень після розтину трупа шимпанзе. Відразу після цього хвора була доставлена ​​до Швейцарії на лікування, яке через шість тижнів після зараження завершилося повним одужанням.

Bundibugyo ebolavirus

24 листопада 2007 Міністерство охорони здоров'я Уганди оголосило про спалах лихоманки Ебола в Бундібугіо. Після виділення вірусу і його аналізу в США Всесвітня організація охорони здоров'я підтвердила наявність нового виду вірусу Ебола — Bundibugyo ebolavirus (BDBV). 20 лютого 2008 міністерство охорони здоров'я Уганди офіційно оголосило про закінчення епідемії в Бундібугіо. В цілому було зафіксовано 149 випадків зараження цим новим видом Ебола, 37 з них з летальним результатом. Останній спалах захворювання був у 2012 році в ДРК, летальність склала 36%.

Симптоми

Для лихоманки Ебола характерні раптове підвищення температури тіла, виражена загальна слабкість, м'язові і головні болі, а також болі в горлі. Найчастіше це супроводжується блювотою, діареєю, висипом, порушенням функцій нирок і печінки, а в деяких випадках як внутрішніми, так і зовнішніми кровотечами. Лабораторні тести виявляють низькі рівні білих кров'яних клітин і тромбоцитів поряд з підвищеним вмістом ферментів печінки.

Передача інфекції

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров'ю, виділеннями, іншими рідинами і органами інфікованої людини .

Похоронні обряди, при яких присутні на похоронах люди мають прямий контакт з тілом померлого, можуть відігравати значну роль у передачі вірусу Ебола. Важливу роль у поширенні інфекції відіграють гризуни, саме в популяціях гризунів вірус циркулює, лише зрідка переходячи на людину в результаті зоонозa. Висока летальність вірусу не дозволяє інфекції прийняти характер пандемії.

У Кот-д'Івуарі, Республіці Конго і Габоні документально підтверджені випадки інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту з інфікованими шимпанзе, горилами і лісовими антилопами, як мертвими, так і живими. Отримано також повідомлення про передачу Рестонського еболавіруса при спілкуванні з макаками-крабоїдами.

Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час контакту з пацієнтами за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю та належних бар'єрних методів догляду.

Інкубаційний період: від 2 до 21 дня.

Хвороба, яку спричинює вірус Ебола

воро́ба, яку спричи́нює ві́рус Е́бола[1][2][3] (гарячка Ебола, геморагічна гарячка Ебола, англ. Ebola fever, лат. febris Ebola) — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів з розвитком тяжкого геморагічного синдрому.

Вона входить до переліку хвороб, які здатні серйозно впливати на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Крім того, гарячка Ебола увійшла до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я та регулюються сучасними Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 року.

Історія

Вперше спалахи гарячки Ебола було зареєстровано у 1976 р. у сільських місцевостях на півдні Судану та півночі Заїру. Спочатку в липні 1976 р. в суданському селі Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер робітник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни. Хвороба в нього супроводжувалася сильними кровотечами. Через декілька днів після цього померли ще двоє людей, що працювали на тому ж складі. Імовірно, від цих двох хворих інфекція поширилася не лише по Нзара, але і в сусіднє місто Маріді, де гарячка почала поширюватися серед пацієнтів міської лікарні і членів їхніх родин. Більше того, інтенсивне лікування хворих способом ін'єкцій медикаментів, переливанням крові і інших процедур спричинило розповзання інфекції і серед медичного персоналу. Лікарі і жителі міста були настільки злякані, що багато хто з них втік за місто, що, можливо, і зупинило епідемію. Про цей спалах фахівці з ВООЗ дізналися тоді, коли він практично вже закінчився.

У Заїрі перший випадок стався 26 серпня 1976 року в селі Ямбуку у шкільного вчителя, який за деякий час до хвороби їв чи то м'ясо полеглої антилопи, чи то напівсире м'ясо мавпи. Через 2 тижні від початку недуги він помер у лікарні, де його безуспішно лікували від нібито малярії. На похоронах такої шанованої людини зібралося дуже багато людей. Негайно услід за цим в госпіталі, де він лікувався, стали траплятися схожі випадки серед пацієнтів і медперсоналу. Паралельно почалася епідемія і в самому селі. За назвою річки Ебола[4] в Заїрі хворобу стали іменувати гарячкою Ебола. У Судані, в селищі Нзара й місті Маріді, в липні-серпні 1976 р. було зафіксовано 300 захворілих, зокрема 151 смерть (50,33%), тоді як в заїрських селах Ямбуку й Бумба з 237 хворих загинуло 211 (89,02%). Настільки різний відсоток померлих у двох спалахах пояснили різною вірулентністю штамів вірусу.

Згодом було встановлено, що гарячка Ебола була в людей ще під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961–1962 рр. У трупному матеріалі померлих в Заїрі ще в 1972 р. від невідомої на той момент гарячки в подальшому були виявлені антитіла до вірусу Ебола.

Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також в зоні тропічних лісів Африки (Габон, Кот-д'Івуар, Ліберія, Демократична республіка Конго) реєстрували і в наступні роки. Один із великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці стався 2007 р. в Уганді в районі Бундібуджіо (93 захворілих, 22 померлих, з яких 5 робітників системи охорони здоров'я). За період 1990–2010 рр. були поодинокі випадки завезення гарячки Ебола до Канади, Південно-Африканської республіки. У 1989, 1992 і 1996 рр. в США й Італії зареєстровані випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. У 2009 р. було сповіщено, що гарячкою Ебола хворіли свині на деяких фермах Філіппін, однак люди, що там працювали, при цьому не захворіли, хоча й мали наростання титру антитіл, тобто переносили хворобу без клінічних проявів.

Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці 2014 року
Основний осередок в Африці

В 2014 році зафіксована найтяжча за весь період спостережень за цією хворобою епідемія в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі). На сьогодні епідемія поширилась за межі цього регіону до США та Іспанії. Ніколи раніше в історії людства патоген четвертого рівня патогенності[5], при якому проводяться заходи четвертого рівня біобезпеки[6], не заразив настільки багато людей так швидко, в такому великому географічному районі, й епідемія тривала би настільки довго[7]. Епідемією станом на 28 грудня 2014 року охоплені 7 районів Ліберії, 10 районів Сьєрра-Леоне, щонайменше 17 районів з 32-х у Гвінеї. Передача на національному рівні стабілізувалась у Гвінеї. Є ознаки того, що зростання захворюваності уповільнилося в Сьєрра-Леоне. Велика операція була виконана, щоб приборкати поширення хвороби на заході країни, проводиться широкий пошук захворілих, що можливо ховаються по домівках. Знову відбулось наростання епідемії в Ліберії. На 28 грудня 2014 року в Гвінеї захворюваність складає 25 випадків на 100 тисяч населення, смертність — 16:100 000, у Ліберії захворюваність 203:100 000 і смертність 86:100 000, в Сьєрра-Леоне захворюваність складає 164:100 000 і смертність — 48:100 000. Захворюваність у чоловіків складає 74 на 100 000 осіб чоловічої статі, у жінок відповідно 76:100 000 осіб жіночої статі. Серед дітей захворюваність складає 33 на 100 000 дітлахів, відповідно у осіб від 15 до 44 років — 96:100 000, а серед осіб 45 років і старше — 122:100 000. Летальність становить серед негоспіталізованих хворих — 71%, серед госпіталізованих у Сьєрра-Леоне — 60%, у Гвінеї і Ліберії — 58%[8].

На 15.10 2014 року ВООЗ заявила про припинення поширення гарячки Ебола на території Сенегалу[9]. 20 жовтня 2014 року ВООЗ сповістила, що передача хвороби, яку спричинює вірус Ебола, припинена у Нігерії. 42 дні спостереження після виписки з стаціонару останнього хворого на гарячку Ебола на теренах країни не виявили нових захворілих. Загалом після ввезення до Нігерії хвороби ліберійським громадянином 20 липня 2014 року ланцюг передачі інфекції охопив 19 громадян країни, з яких 7 померло[10]. 23 жовтня 2014 року гарячка Ебола поширилась на Малі — ВООЗ була сповіщена про випадок хвороби і смерть 2-річної дівчинки, яка була перед цим привезена до країни з Гвінеї. Продовжується ізоляція і спостереження за 108 громадянами країни, які контактували з дівчинкою[11]. Станом на 3 грудня 2014 року ВООЗ сповіщує, що в Малі є загалом 8 випадків гарячки Ебола, 6 хворих померло, з яких двоє — медичні працівники. Ці випадки не пов'язані з першою пацієнткою з хворобою, яку спричинює вірус Ебола, яка померла 24 жовтня. Продовжується спостереження за контактними особами[12]. Станом на 28 грудня 2014 року в Малі не зафіксовано жодного нового випадку захворювання[8].

Поширення до США

США сповістили, що двоє жителів країни заразилися на гарячку Ебола при наданні волонтерської лікарської допомоги місцевим хворим у Ліберії. Хворі громадяни США вже доставлені літаком для лікування в медичні заклади Центру з контролю за інфекційними хворобами в Атланті, штат Джорджія, з усіма епідеміологічними пересторогами. Один із доставлених отримує експериментальні ліки, які до цього не пройшли ще повноцінні клінічні тести[13]. Внаслідок цього обидва пацієнти вийшли з критичного стану[14]. 30 вересня 2014 року Панамериканська організація охорони здоров'я та ВООЗ були сповіщені про перший підтверджений випадок гарячки Ебола, який виник безпосередньо в США. Людина, яка здоровою приїхала з Ліберії 20 вересня 2014 р., захворіла на гарячку Ебола 24.09 2014 р. Хворий звернувся по допомогу 26.09 2014 р., але був ізольований лише 28.09 2014 р. у Техаській пресвітеріанській лікарні. Результати досліджень крові й рідин організму хворого підтвердили наявність у нього вірусу Ебола. Наразі ведеться спостереження за тими людьми, що на території США були в контакті з ним з 24.09 2014 р. аж до моменту його ізоляції[15]. Хворий помер 8.10 2014 р. від гарячки Ебола у стаціонарі м. Даллас[16]. Там же підтвердився діагноз хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у медичної сестри Ніни Фам, яка надавала допомогу першому пацієнтові у США, у якого гарячка Ебола розпочалася за межами Західної Африки — ліберійцеві Томасові Данкану, що помер у лікарні Далласа. Вона стала першою особою, що заразилася цією смертельно небезпечною хворобою на терені США[17]. 15.10 2014 року ще одна медична сестра, яка доглядала за померлим Томасом Данканом, захворіла на хворобу, яку спричинює вірус Ебола. Йдуть пошуки тих, з ким вона могла контактувати[18]. Станом на 7 листопада 2014 року поширення хвороби не зареєстровано, обидві медичні сестри мають 2 негативні тести на вірус Ебола і виписані додому[19].

Поширення до Європи

Іспанія репатріювала для лікування іспанського священника — першого європейця, що заразився на гарячку Ебола[20]. Незважаючи на експериментальне лікування він помер[21]. Велика Британія 25.08 2014 р. сповістила, що перший британець, який заразився на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, медичний волонтер, що працював у Сьєрра-Леоне, доставлений для лікування до Лондону[22]. 30 серпня 2014 року ВООЗ офіційно сповістила про поширення епідемії до Сенегалу. Зараження хворого — 21-річного жителя Гвінеї відбулось у його країні. Він захворів ще 20 серпня 2014 року, по приїзду до Дакару гарячка Ебола своєчасно не була розпізнана, через що відбулось багато контактів цього хворого з громадянами Сенегалу. Хворий був госпіталізований у інфекційний стаціонар лише 26 серпня. На сьогодні влада Сенегалу проводить виявлення контактних й забезпечення необхідних протиепідемічних заходів[23]. Іспанія сповістила про захворювання на гарячку Ебола своєї громадянки — медичної сестри, яка була в команді по догляду за одним з медичних волонтерів-священників, які захворіли на гарячку Ебола у Західній Африці й були доправлені на лікування на батьківщину. Це перший випадок захворювання внаслідок вторинного зараження медичного працівника на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, за межами Західної Африки[24]. Ще трьох людей, які були в контакті з захворілою, шпиталізували до карантину[25]. На сьогодні медична сестра, яка лікувалась у Мадриді, повністю видужала, в неї отримані 2 негативні тести на гарячку Ебола. Серед контактних не зареєстровано жодного випадку зараження[26]. На 10 грудня 2014 року Іспанія визнана такою, яка звільнилась від гарячки Ебола[27]. У клініці Лейпцига 14 жовтня 2014 р. помер від хвороби, яку спричинює вірус Ебола, працівник місії ООН, громадянин Судану, якоїї доправили на лікування з Ліберії. Медики боролися за його життя з 9 жовтня. Чоловік став першим померлим від гарячки Ебола на території Німеччини. На лікуванні в цій країні перебувають ще двоє пацієнтів із Західної Африки. Один із них уже одужав, а інший проходить інтенсивну терапію у Франкфурті[28].

29 грудня 2014 року ВООЗ сповістила, що виявлений перший у Великобританії випадок хвороби, яку спричинює вірус Ебола, в жінки — медичного волонтера, яка приїхала з Сьєрра-Леоне до Глазго 28 грудня. Вона добиралася до рідного місця через Марокко не маючи ознак хвороби, однак по приїзду в неї розвинулася гарячка і міалгії, через що її на ранок 29 грудня шпіталізували до інфекційного блоку Гарнавельського госпіталю в Глазго, де підтвердили ураження вірусом Ебола, а потім перевели 30 грудня для лікування до Королівського госпіталю в Лондон[29].

Кількість захворілих і померлих

Загалом у 9 країнах (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія, Великобританія) поширення епідемії хвороби, яку спричинює вірус Ебола, станом на 28 грудня 2014 року (52-й тиждень епідемії) з початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії) зареєстровано 20 206 випадків хвороби, зокрема 7 905 смертей, захворіло 678 медичних працівників, 382 з них померло — летальність серед медичних працівників становить 56%[8].

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці (2014).

Спалах гарячки Ебола 2014 року у ДР Конго

27 серпня 2014 року ВООЗ сповістила, що у Демократичній Республіці Конго з 28 липня по 17 серпня 2014 року виявлено 24 випадки, підозрілі на гарячку Ебола, зокрема зафіксовано 13 смертей. Перший випадок був зафіксований у вагітної, яка мала контакт з м'ясом забитої під час полювання дикої тварини, яку привіз її чоловік. Під час оперативного втручання, яке було ургентно проведено цій жінці, від неї відбулось зараження декількох медичних працівників (один лікар й дві медичні сестри). Сама вагітна згодом померла. А далі захворіли й померли ще люди, як в лікарні, так й за її межами. Спалах, який абсолютно не пов'язаний спільними векторами передачі з епідемією, яка триває у Гвінеї, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Нігерії та Сенегалі, трактується ВООЗ як окрема епідемія гарячки Ебола[30]. Усі випадки відбулись в окрузі Джіра[31]. Станом на 20 листопада 2014 року зафіксовано 66 випадків захворювання, зареєстровано 49 смертей. Серед захворілих було 8 медичних працівників, які усі загинули. На сьогодні країна проголошена такою, що звільнилась від спалаху хвороби гарячки Ебола, тому що 20 листопада минув 42-денний термін епідеміологічного спостереження після виписки останнього хворого з стаціонару, і за цей період не зафіксовано жодного випадку нового зараження[32].

Механізм і шляхи передачі

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров'ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини, тобто реалізується контактний механізм передачі, який має різні шляхи реалізації. Мисливці часто заражаються при білуванні кажанів, мавп, інших заражених тварин, а потім передають інфекцію іншим людям. Похоронні обряди, під час яких присутні люди мають прямий контакт із тілом померлого, відіграють значну роль у подальшому поширенні вірусу Ебола серед людей. Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами унаслідок тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю і належних бар'єрних методів захисту. Використання контамінованих (забруднених/незнезаражених) інструментів, приладів тощо у медичному закладі може приводити до зараження інших пацієнтів (не з гарячкою Ебола) — реалізується ятрогенний шлях передачі. Вірус Ебола виявляється в багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носоглотки, спермі), що обумовлює інтенсивний штучний (артифіціальний) контактно-побутовий шлях зараження (через випадкове порушення цілісності шкіри, слизових оболонок). Описаний й статевий шлях зараження. Існує можливість випадкового потрапляння виділень від хворих людей до слизових носа, ротоглотки, очей здорових, які не були закриті масками чи захисними окулярами. В цьому випадку теж реалізується безпосередньо контактний механізм передачі інфекції[40]. На сьогодні ВООЗ заперечує можливість повітряно-крапельної передачі (іноді це ототожнюють із безконтактним передаванням[41], що не є правильним). Є певні відомості про штучний повітряно-крапельний механізм зараження. Так, канадським вченим вдалося зафіксувати таку передачу вірусу від свиней до мавп у лабораторних умовах[42], але це стосується лише підтипу Рестон, який не є патогенним для людей, зараження відбулося у штучних умовах, але не в природі — тому ВООЗ не акцентує увагу на це і не вимагає посилення відповідних запобіжних протиепідемічних заходів, наприклад, використання ізолюючих дихальних апаратів тощо[43]. Гарячка Ебола також не поширюється через їжу, воду, трансмісивно (тобто, через укус комах).

Сприйнятливий контингент та імунітет

Індекс контагіозності досягає 95%. Хворіють переважно дорослі. Хворі, які інфікувались у природних осередках, самі стають джерелом зараження у своїх сім'ях і лікарнях, де при тісному контакті відбуваються повторні зараження. Спалахи інфекції часто мають внутрішньолікарняний характер із зараженням у першу чергу медичного персоналу, який обслуговує хворих. Для гарячки Ебола характерні 3-5 послідовних передач вірусу. Зафіксовано випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед персоналу госпіталів, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров'ю. Часті зараження медичних працівників через близький контакт із хворими без використання належного захисту.

Смертність від гарячки Ебола висока. Антитіла до вірусу Ебола виявлені в 7% населення Центральної Африки — жителів Камеруну, Нігерії, Гвінеї, Сенегалу, Центральноафриканської республіки, Сьєрра-Леоне. Це свідчить про можливість випадків легкого і навіть субклінічного перебігу інфекції, які залишаються такими, що не були діагностовані.

Патогенез

Ранній період

Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки респіраторного тракту і мікротравми на шкірі. На місці вхідних воріт інфекції видимі зміни не розвиваються. Характерна швидка генералізація інфекції з розвитком загальної інтоксикації і тромбогеморагічого синдрому. Гострий початок захворювання з гарячки збігається з розвитком інтенсивної вірусемії з поліорганною дисемінацією збудника. Ураження клітин і тканин різних органів, імовірно, обумовлене як прямою цитопатичною дією вірусу, так і автоімунними реакціями. Є обґрунтоване припущення, що вірус Ебола через ряд патофізіологічних механізмів здатен гальмувати на ранній стадії хвороби імунну відповідь. Дослідження показали, що в тих людей, у яких така відповідь відбувалася, смертельних наслідків не було зафіксовано.

Розгортання процесу

Розвиток порушень мікроциркуляції і реологічних властивостей крові проявляється капіляротоксикозом з тяжким геморагічним синдромом, периваскулярними набряками, синдромом внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдромом). Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція є провідним синдромом, що виявляється гістологічно. Патологічні зміни в органах у вигляді вогнищевих некрозів, розсіяних геморагій в клінічній картині виявляються ознаками гепатиту, інтерстиційної пневмонії, панкреатиту, запаленням яєчок (орхіту) тощо.

Клінічні прояви

Класифікація і загальні риси

Згідно з МКХ-10, вирізняють «Хворобу, спричинену вірусом Ебола» (А98.4.). Інкубаційний період становить від 4 до 21 днів (частіше 7-8 днів). Різна тяжкість хвороби і частота летальних наслідків при епідемічних спалахах у різних регіонах пов'язана з біологічними і антигенними відмінностями виділених штамів.

Початковий період

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39 °C тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах та м'язах. Дещо пізніше з'являється сухий кашель, сухість і пирхо́та в горлі, колючий біль у грудній клітці. На 2-й день хвороби з'являється біль у животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4-5-й день хвороби — спочатку на обличчі, потім на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10-14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого — гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість.

Розгорнутий період

З 3-6-го дня хвороби можуть розвиватись дисфагія і геморагічний синдром, який проявляється шкірними і субкон'юнктивальними крововиливами, «кривавими сльозами», кровотечами з ясен, носа, матки, появою крові у блювотинні, випорожненнях, гематурією. Зовнішні кровотечі явно переважають над внутрішніми. Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні. В разі сприятливого перебігу хвороба триває декілька тижнів, прояви її зникають поступово. Астенізація триває місяцями.

Ускладнення

Відбуваються численні кровотечі з розвитком ускладнень:

    геморагічний шок;
    крововиливи в надниркові залози з розвитком гострої їх недостатності;
    гостра серцево-судинна недостатність;
    набряк легень;
    набряк-набухання головного мозку (ННГМ);
    зрідка гостра печінкова недостатність.

Ці ускладнення можуть стати і безпосередніми причинами смерті. Може відбуватися активація або приєднання бактерійної інфекції переважно у вигляді сепсису через проникність кишкового бар'єру на пізніх стадіях і потрапляння у кров кишкової мікрофлори. У вагітних жінок хвороба часто ускладнюється викиднями, у чоловіків — орхітом. Прогноз загалом несприятливий, летальність серед госпіталізованих хворих 60-90%, при внутрішньолікарняних спалахах сягає 100%.

Діагностика

При встановленні діагнозу враховують передовсім перебування в ендемічній місцевості, де можна очікувати інфікування вірусом Ебола, гострий, нерідко раптовий початок хвороби, виражені з перших днів хвороби інтоксикаційний синдром, у подальшому появу тяжких розладів травної системи і геморагічного синдрому до рівня ДВЗ, поліорганність уражень, наявність макуло-папульозного висипу з характерною локалізацією і наступним лущенням.

Збудник гарячки Ебола віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним або рідинами, тканинами, предметами, що його можуть містити, вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Загальноклінічні методи

При дослідженні загального аналізу крові спостерігається лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, збільшена швидкість осідання еритроцитів. Біохімічні методи дослідження — визначається гіпокаліємія, гіпонатріємія, зниження білка в плазмі крові, підвищення активності амінотрансфераз, ацидоз, гіпокоагуляція. У загальному аналізі сечі — протеїнурія, іноді гематурія.

Специфічна діагностика

Вірус можна виявити методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) в будь-якому біологічному матеріалі, взятому від людини в перші 14 днів захворювання. Велика кількість вірусу міститься в крові, а також в паренхіматозних органах померлих. Вірус культивують і виділяють, заражаючи культури клітин, внутрішньоочеревинно морських свинок або шляхом внутрішньомозкового зараження новонароджених мишей. Високий вміст вірусу в крові і органах в гострому періоді дає можливість поставити діагноз на основі електронно-мікроскопічного обстеження.

Для серологічної діагностики найінформативніші РНІФ та ІФА. При наявності специфічної сироватки метод РНІФ забезпечує діагностику хвороби шляхом виявлення антитіл в крові хворих вже на 5-й день хвороби. ІФА дає змогу окремо визначати антитіла класу IgG і IgM тільки на 2-му тижні хвороби.

Лікування

Воно таке як при інших геморагічних гарячках. Специфічної терапії не розроблено. Патогенетичне лікування спрямоване на зменшення явищ інтоксикації, дегідратації, геморагічних проявів, усунення розладів гемодинаміки, боротьбу з геморагічним шоком, ННГМ, іншими проявами хвороби.

На сьогодні через найтяжку епідемію хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у Західній Африці рекомендовано застосувати певні етіологічні[44] експериментальні ліки, які ще не мали повноцінного попереднього вивчення, як це відбувається при введенні до обігу комерційних лікарських препаратів в світі[45]. Станом на 5 листопада 2014 року обговорюється потенційна ефективність для лікування гарячки Ебола плазми реконвалесцентів і гіперімунного імуноглобуліну, моноклональних антитіл у препаратах Zmapp, ZMAb, малих інгибуючих РНК у препараті siRNA, противірусних препаратів фавіпіравір, бринцидофовір, тореміфін, інтерферонів, аміодарона[46]. Поки що на цей момент надати повноцінний звіт про ефективність препаратів не є можливим.

Профілактика

Проводиться як і при інших геморагічних гарячках. Необхідна належна медична ізоляція хворих, запобігання контакту медичних працівників і інших людей з вірусом — найбільш ефективний спосіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси відділення із збереженням суворого режиму, який рекомендується у випадках хвороб, що підлягають регуляції ММСП 2005 р. Персонал з обслуговування повинен працювати в максимальному захисному вологонепроникному одязі (щоби не просякав кров'ю) із збереженням суворих бар'єрних методів захисту. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. Реконвалесцентів виписують не раніше 21-го дня при негативних результатах вірусологічних досліджень за умови повного клінічного одужання.

У епідемічних ситуаціях проводять посилений нагляд і активне виявлення усіх підозрілих і ймовірних випадків із негайною ізоляцією хворих, а також усіх людей, що контактували з ними для щоденного медичного спостереження. Зона нагляду повинна залишатись під контролем протягом двох інкубаційних періодів після останнього летального випадку або після виписки останнього хворого. Важливим профілактичним заходом, що перешкоджає завезенню гарячки із ендемічних районів, є здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду, проведення протиепідемічних заходів, передбачених ММСП 2005 р.

Специфічна профілактика натепер знаходиться у стадії розробки. На шляху до впровадження у широку медичну практику дві перспективні вакцини: ChAd3-ZEBOV і rVSV-ZEBOV[46].

Як уберегтися?

Необхідно уникати контакту з хворими на вірус Ебола та їхніми фізіологічними рідинами, радить ВООЗ. Не торкайтесь жодних предметів у громадських місцях, що могли бути заражені, наприклад, спільних рушників.

Ті, хто доглядає за хворими, мусять носити рукавички і захисне обладнання, зокрема маски, а також регулярно мити руки.

Ще ВООЗ попереджає, що не можна споживати сире м’ясо лісової дичини і торкатися заражених кажанів чи мавп. Зокрема, важливо уникати криланів (більших "родичів" кажанів), які вважаються делікатесом у тих районах Гвінеї, де почалися спалахи хвороби.

У березні міністр охорони здоров’я Ліберії порадив людям утримуватись від сексу, на додачу до попередніх порад не тиснути руки знайомим і не цілуватись. За даними ВООЗ, вірус може жити у чоловічій спермі до семи тижнів після одужання від Еболи, передаючись статевим партнерам.

Репортер ВВС у Монровії, столиці Ліберії, повідомляє, що зусилля з інформування громадськості щодо вірусу Ебола стали значно інтенсивніші, відколи у липні помер відомий ліберійський лікар Семюел Брісбане.

Наразі Ліберія закрила школи і більшість пунктів перетину кордону, а в населених пунктах, де зафіксовані захворювання на вірус Ебола, оголошено карантин, щоби зупинити вірус.

Лікар, що очолив боротьбу з вірусом у Сьєрра-Леоне, також помер, що змусило президента країни запровадити надзвичайний стан у сфері охорони здоров’я.

Авіакомпанії British Airways, західноафриканська Asky і нігерійська Arik Air тимчасово скасували рейси до Ліберії та Сьєрра-Леоне. У деяких аеропортах запроваджено суворіший контроль пасажирів. Від самого початку спалахів Сенегал повністю перекрив свій кордон з Гвінеєю.

Одним з найскладніших завдань для медичних працівників лишається боротьба зі страхом і соціальними упередженнями щодо хворих на лихоманку Ебола.

Що робити хворим?

Ви мусите припинити контакти з близькими людьми і звернутися за допомогою до фахівців. Пацієнти мають більше шансів вижити, якщо відразу почнуть лікування.

Вакцини від лихоманки Ебола не існує, хоча триває експериментальне тестування потенційних вакцин і нових методів терапії.

Пацієнти зазвичай страждають від зневоднення організму. Вони мають пити електролітні розчини або отримувати їх внутрішньовенно.

MSF повідомляє, що цей спалах викликаний найсмертоноснішим і найагресивнішим штамом вірусу. Наразі хвороба вбиває 50-60% заражених.

Невідомо, які фактори дозволяють деяким пацієнтам одужати, тоді як більшості це не вдається.

За словами медиків, уникнути зараження досить просто, якщо дотримуватись цих основних правил:

1. Мило і вода

Регулярно мийте руки милом і чистою водою - і витирайте їх чистим рушником. Це може бути сладно в нетрях і сільській місцевості, де не завжди є доступ до чистої води - однак це дуже ефективний спосіб знищити вірус. Все, що для цього потрібно - це звичайне мило.

Також варто уникати потискання рук, розповів ВВС Африка доктор Унніс Крішнан з Plan International, адже Ебола швидко переноситься, коли люди мають контакт з рідинами тіла інфікованих, а симптоми захворювання можуть проявлятися лише через деякий час. За його словами, заохочуються інші форми вітань.

2. Не торкайтеся

Якщо ви підозрюєте, що хтось хворіє на Еболу, не торкайтесь їх. Це може здатися жорстоким, якщо ви бачите страждання тих, кого ви любите, і хочете їх обійняти чи доглянути, однак рідини організму - сеча та випорожнення, рвотні маси, кров, носовий слиз, слина, сперма та вагінальні виділення - можуть передавати вірус.

Симптоми інфекції включають гарячку, біль у м'язах та суглобах, біль у горлі, головний біль і слабкість, після яких починає нудити, з'являється блювання і діарея, можливо з кров'ю.

Заохочуйте хворих звертатися по допомогу до лікарів якомога швидше. Також не варто торкатися одягу та постільної білизни пацієнтів з Еболою - "Лікарі без кордонів" радять спалювати такі простирадла і навіть матраци.

3. Уникайте трупів

Якщо ви вважаєте, що хтось помер від Еболи, не торкайтесь до їхніх тіл, навіть якщо це є частиною поховального обряду. Еболою можна заразитися і від померлих, адже трупи виділяють рідини, які можуть бути навіть більш заразними, аніж у хворих людей.

Трупами мають опікуватися спеціалісти, і ховати їх треба якомога швидше, адже залишати мертві тіла на деяких час на обмежених населених територіях ризиковано.

4. Не їжте дичину

Уникайте полювання, торкатися та їсти м'ясо таких диких тварин, як кажани, мавпи та шимпанзе, адже, на думку вчених, саме через них вірус вперше передався людині.

Навіть якщо певна дика тварина вважається у вашому регіоні делікатесом, уникайте його - адже її м'ясо чи кров можуть бути заражені. Ви також маєте пересвідчитись, що вся їжа готується належним чином.

5. Не панікуйте

Поширення чуток посилює страх. Не бійтеся медпрацівників - вони хочуть допомогти, і лікарня - найкраще місце для одужання пацієнтів, адже там їм допоможуть впоратись зі зневодненням і полегшити біль.

Близько половини людей, які заразились під час останнього спалаху хвороби, загинули. Були випадки нападів на медпрацівників, а також такі, коли людей з підозрою на Еболу лишали напризволяще - навіть якщо насправді в них були інші захворювання.

Віра в ненаукове, традиційне лікування також сприяла поширенню вірусу.

"Профілактика - найкращий спосіб боротьби з Еболою, тож припиніть поширювати чутки і не панікуйте. Існує можливість полегшити страждання і врятувати життя", - каже доктор Крішнан.