Однак виникає запитання: що далі після того, як ми віднайшли чесноту мужності в переліку моральних чеснот? Яке моральне вчення ми маємо, що розвивало і поглиблювало б розуміння чесноти мужності? Яку душпастирську практику чи парохіяльне життя, де б свідомо й осмислено практикували чесноту мужності (окрім двох недавніх заяв Патріярха Святослава (Шевчука) на захист ще не народжених дітей та проти пропаганди гомосексуалізму)? Залишається закрити молитвослов і забути?!... (Новий Катехизм УГКЦ Христос – наша Пасха в додатках подає той сам незмінений розділ «Катихизмові правди» [5], у якому в переліку моральних чеснот згадується чеснота мужності, однак в тілі Катехизму їй не присвячений жоден параграф: випадковий збіг чи одностайність зі згаданим Православним молитвословом?) [6].

На щастя, ми маємо по-українськи новий загальний Катехизм Католицької Церкви, в якому чесноті мужності присвячено один звичайний параграф та один стислий (у рубриці «Коротко»): 1) «Мужність є моральною чеснотою, яка забезпечує стійкість у труднощах і витривалість у старанні про добро. Вона зміцнює рішучість протистояти спокусам і долати перешкоди в моральному житті. Чеснота мужності робить людину здатною перемогти страх, навіть перед смертю, виступати проти випробувань і переслідувань. Вона робить людину здатною до самозречення і жертви свого життя, щоб захистити справедливу справу. “Сила моя й пісня моя – Господь” (Пс 118, 14). “У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів 16, 33)» [7].2) «Мужність забезпечує у труднощах твердість і витривалість у прямуванні до добра» [8].Якщо прослідкувати це морально-богословське розуміння мужності до його витоків, то дійдемо до св. Томи Аквінського, котрий у Сумі теології навчає про мужність у вісімнадцяти квестіях [9]. Там він на означення мужності вживає латинське слово fortitudo – сила, міць, хоробрість, твердість, безстрашність. (Це все – аспекти та елементи мужності, однак – не сама мужність). З латини через французьку це слово перекочувало в англійську, де ми маємо той сам термін – fortitude, і його вживають в тому самому значенні. Так само через французьку було привнесено ще один термін – courage (відвага, сміливість, хоробрість), що походить від латинського cura – старання, турбота, зусилля.

В усіх цих термінах нічого не говориться про мужність (те, що зберегла українська мова): про її сутнісний зв’язок з мужем – не в подружньому, а в персоналістично-статевому значенні. Тут український термін мужність є точним відповідником грецького η ανδρεια – властивості, притаманної ο ανηρ – мужеві, мужчині, чоловікові як такому. Ця сутнісна притаманність мужності мужеві в наш час вивітрилася – і на поняттєвому (в західних мовах і моральному богослов’ї – починаючи від середньовічної латини, якою писав св. Тома Аквінський і вжив термін fortitudo, не пов’язаний з мужем), і на практично-суспільному рівнях (на цьому останньому – внаслідок деградації чоловічості).

Однак попри те, у самій латинській мові є поняття virtus (англійський відповідник – virtue), яке тепер означає чесноту взагалі, а первісно означало мужність і все, що з нею пов’язане – хоробрість, військову доблесть, стійкість, енергію, силу. (У тому сенсі ще звучав напис на нагородних і пам’ятних хрестах часів І Світової війни: Virtuti militari). Virtus же є однокореневим словом з vir – муж, справжній мужчина, воїн, боєць. І в античну епоху саме військова доблесть та відвага була головною чоловічою чеснотою. Варто згадати лише давньоримських легендарних героїв, таких, як Публій Горацій Коклес («одноокий»), який разом зі Спурієм Лацієм і Тітом Гермінієм – утрьох – захищав міст під Римом (Pons sublicius) від війська етрусків; Ґай Муцій Сцевола – посол до етруського табору, який у відповідь на погрози тортур всадив свою праву руку у вогонь і тримав її там, доки вона не згоріла (звідси прізвисько Сцевола – «ліворукий»); Маркус Манліус Капітолінус, консул, що у 390 р. до Р. Хр. врятував Рим від нічного нападу ґаллів, але через шість років римляни (в подяку за порятунок) звинуватили його у зраді і скинули з Тарпейської скелі; його нащадок Тітус Манліус Капітолінус Торкватус, що в 340 р. до Р.Хр. стратив власного сина за порушення військової дисципліни...

Це все відійшло в далеке минуле й тепер поняття муж і мужність часто «розведені по різних кутках» – зв’язок між ними тепер далеко не самозрозумілий, й на підставі самого лише факту, що хтось є «мужем», не можна зробити висновок, що він володіє чеснотою мужності. Цей стан справ я називаю деградацією чоловічості. Виступаючи на Всекураїнському громадському форумі «Важливість ролі батька в сім’ї та суспільстві» (Київ, 18.09.2008 р.Б.) я казав таке: «Сьогодні у світі стає дедалі помітнішою деградація чоловіків: психічна, духовна, суспільна і також фізична. Дехто вважає такий стан справ “нормою”, пропагуючи для її означення “гендерні вислови”, такі, як, наприклад, “метросексуал” (не говорячи вже про “гендерні ролі”, такі як трансвестит, транссексуал і т.д.), що по суті означають втрату чоловічості, але намагаються цей сумний факт замаскувати. Інші ж дійсно бачать цю деградацію, б’ють на сполох і наводять для її пояснення цілий ряд причин: втрата чоловіками “керівної і спрямовуючої ролі” в суспільстві, через те, що при сучасних суспільних відносинах й технологіях їхні чоловічі якості мисливця, воїна-завойовника і воїна-захисника, та годувальника вже більше не користуються таким попитом, як раніше: за м’ясом не потрібно полювати, його можна купити в супермаркеті; завойовувати, згідно з міжнародним правом, нікого не можна (замість воїнів це роблять економісти й бізнесмени, завойовуючи ринок праці і збуту); захищати країну проживання покликані сучасні військові технології та професійні найманці (серед яких, до речі, можуть бути і жінки); захист своєї сім’ї та житла від нападників чи грабіжників можна передоручити поліції й тілоохоронцям; емансипована жінка може отримувати достатню платню, аби прогодувати своїх дітей й не потребує для цього чоловіка; жінки-заробітчани за зароблені на трудовій еміграції кошти утримують своїх дітей і чоловіків. ... Через те, згідно з цією версією, чоловіки не бачать своєї потрібності, втрачають сенс свого чоловічого буття, вдаються до деструктивної поведінки, стають залежними від алкоголю й наркотиків... Однак ці причини деградації чоловічості, хоча й дійсні і слушно помічені, – не єдині і не основні.

... Я стверджую: основною причиною деградації чоловічості в сучасному світі є масова відмова від батьківства – масове заперечення власного батьківства у контрацептивній та абортивній ментальності. ... Зрештою, і той факт, що у світовій політиці – особливо европейській – спостерігаємо чоловіків, про чию “чоловічість” свідчить лише їхня біологічна стать, чоловіків, позбавлених “хребта”, нездатних серйозно відстоювати правду і протистояти злу, нездатних по-чоловічому “гримнути кулаком по столу” й чітко висловити свою позицію та непохитно її дотримуватися, а спроможних лише винувато викручуватися [10] й шукати спокою за всяку ціну, не гидуючи компромісами зі злом, аби у їхніх країнах й надалі процвітало сите та безтурботне споживацтво, – свідчить, ... наскільки зруйноване у цих краях “постмодерного раю” само поняття чоловічості» [11].

Я не буду зараз продовжувати цієї теми, тому що вона веде нас до дискусії, яка вкрай важлива і потрібна, але все ж інша за змістом. А в нашому контексті я хотів би, не зважаючи на сучасну повсюдну деградацію чоловічості, спробувати реабілітувати virtus як сутнісно чоловічу чесноту і зробити це зі змішаного, філософсько-богословського погляду.

Почнімо з Книги Буття, з того діалогу Бога з людьми, який слідує відразу після гріхопадіння: «А жінці сказав: “Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою”.» (Бут 3, 16). Оце панування, яке блаженний Папа Іван Павло ІІ вважає «розривом і загрозою “єдності двох”, ... “порушенням і нестабільністю ґрунтовної рівності”, яку в “єдності двох” мають чоловік і жінка» [12], має ще й інший, «зворотний бік медалі»: панування означає брання на себе відповідальності, піклування, захист і впорядкування [13], тобто – служіння благу жінки [14]. Всяке інше панування – деспотичне, пригноблююче, знущальне – не є справжнім пануванням. (Бог ніколи не карає просто так, заради самого покарання. Його покарання одночасно містить в собі милість і добро – у вигляді іншої «опції», іншої можливості для людини. Тому й панування чоловіка над жінкою є і покаранням, й одночасно – благом для жінки).

У тому сенсі розуміє становище і якості мужа, його панування в сенсі служіння, й св. Апостол Павло. Всюди, де св. Апостол Павло говорить про підкорення жінки чоловікові, він має на увазі чоловікову волю до панування [15] (у сенсі служіння) як невід’ємну складову його мужності. Спробуймо прослідкувати його думку у його посланнях: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог. ... Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повина мати на голові знака влади над нею, ради Анголів». (1 Кор 11, 3-10). Сенс цього тексту такий, що так як Христос по відношенню до чоловіка є владарем, однак не деспотом, бо Його панування сповнене миру, благодаті і піклування, так і чоловік, наслідуючи Христа, повинен так само ставитися до жінки (а в кінцевому підсумку – до всього сущого) [16]. Наступні тексти підтверджують такий погляд: «Жінки, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть жінок своїх, і не будьте суворі до них!» (Кол 3, 18-19). «Отож, хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву. Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою» (1 Тим 2, 8-15).У цьому тексті додається ще одне завдання для мужів: «Чинити молитви на кожному місці», тобто бути священиками для своїх дружин (й так само – для всього сущого), а це значить – брати на себе і нести перед Богом відповідальність за них.

Однак найпромовистіший текст знаходимо у Посланні св. Апостола Павла до Ефесян: «Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла [17]! І як кориться Церква Христові, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити жінок своїх так, як власні тіла, бо хто любить жінку свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його! Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до жінки своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою жінку, як самого себе, а жінка нехай боїться свого чоловіка!» (Еф 5, 22-33).

Тут ставлення чоловіка до жінки прямо прирівнюється до ставлення Христа до Його Церкви: панування у сенсі служіння («полюбив ... і віддав за неї Себе»), відповідальність, провадження, турбота, піклування і любов. (І, відповідно, – безумовна слухняність Христові з боку Його Церкви. Як тільки у Церкві припиняється слухняність Христові, вона перестає бути Його Церквою. Те саме стосується жінки). Свого часу, на одному з Круглих столів у Міжнародній Академії Філософії в Князівстві Ліхтенштайн розгорілася суперечка з єпископом Андреасом Ляуном (вікарієм дієцезії Зальцбурґ, професором морального богослов’я) стосовно цього тексту з Еф 5, 22-33. Завершилася вона так, що ми з єпископом зійшлися на ось цій думці: Якщо чоловіки любитимуть своїх жінок так, як Христос полюбив Церкву, то жінкам нічого більше не потрібно й вони радо коритимуться своїм чоловікам. Щоби не бути однобоким й не аргументувати лише на основі Священного Писання, я хочу завершити ось цією цитатою:«“Ось, тільки тепер став світ досконалим!” – так думає кожна жінка, коли кориться у повноті любові своєї. Коритися повинна жінка і знайти глибину для поверхності своєї. Тому що вона неглибока – неспокійна, бурлива піна на мілині. Натомість, мужчина глибокий, в підземних печерах бушує його бурний потік: жінка лише неясно відчуває, але не може збагнути його силу» [18].

Спробуймо підсумувати: мужність (ανδρεια, virtus) – це чеснота, яка повинна бути притаманна мужеві як такому, на підставі його чоловічої природи й характеризувати її. Вона включає в себе: військову доблесть та відвагу, стійкість, витривалість, рішучість, силу, твердість – все те, що охоплюється парою англійських термінів courage & fortitude. Однак понад те, вона означає суто чоловічу волю до панування та обов’язок панування над жінкою, дітьми і світом – у сенсі служіння їм. Чоловік-Християнин повинен наслідувати у цьому Христа, Який «прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 45). Таке панування/служіння конче включає в себе відповідальність – за жінку, за дітей, за спільноту і суспільство – у значенні участі та громадянської позиції, а передовсім – відповідальність за свої слова і вчинки.

Воно включає в себе також стремління до правди і справедливості, й волю та рішучість здійснювати їх в житті і так робити світ кращим – чого б це йому не коштувало. Сюди належить також здатність називати речі своїми іменами, не йти на хибні компроміси та не толерувати того, що не підлягає толеруванню. Мужність означає врешті здатність перебороти страх перед тортурами і смертю в ситуації свідчення про свою віру, переконання та ідеали. Врешті-решт, мужність, як і всяку іншу чесноту, неможливо здобути суто власними зусиллями: вона є даром Божим [19]; про неї потрібно просити в молитві. Залишається останнє запитання: чи може мужність як суто чоловіча чеснота бути притаманна жінкам? Відповідь: може – через μεθεξις (participatio) [20]: участь у спільній природі [21] (власне, через μεθεξις, а не через μιμησις (наслідування), як її намагаються осягнути феміністки) та у спільному оправданні (δικαιωσις):«Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка.Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога» (1 Кор 11, 11-12).

 

Петро Гусак
доктор філософії

лекція на літній філософській школі 2012

1. Прийдіте, поклонімся. Молитовник. (Видано за благословенням блаженнішого патріярха Мирослава Івана (Любачівського))– Arti Grafiche Stibu: Рим, 1991.
2. Там само. – С. 887-888.
3. Див.:http://www.cin.org/users/james/ebooks/master/pius/pindex.htm; http://www.ewtn.com/library/catechsm/piusxcat.htm.
4. Православний молитвослов. – Видання Екзарха всієї України, Митрополита Київського і Галицького Філарета (Денисенка): Київ, 1968.
5. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха». – Свічадо: Львів, 2011. – С. 297-299.
6. Мабуть тому, що для вірних Візантійських Церков чеснота мужності є небезпечною: вона загрожує устроєві і стабільності імперії, яка була/є покровителькою цих Церков.
7. Катехизм Католицької Церкви. – Видання Синоду єпископів УГКЦ: Львів, 2002. – § 1808; C. 429.
8. Там само – § 1837; C. 435.
9. St. Thomas Aquinas. Summa Theologiae, II-IIae, q. 123-140. Текст доступний в англійській мові на веб-сторінці: http://newadvent.org/summa/3.htm.
10. Для прикладів: на другий день після ГКЧП (20.08.1991 р.) на прес-конференції його очільник Янаєв винувато розводив тремтячими руками, пояснюючи журналістам необхідність путчу. Подібне я спостерігав по телебаченню і у 2008 році: на міжнародній зустрічі стосовно російсько-грузинського конфлікту французький президент Ніколя Саркозі так самісінько розводив тремтячими руками, пояснюючи необхідність відводу військ на вихідні позиції. Він навіть не вживав при тому терміну war (війна), а лише – excessive use of force (надмірне вживання сили).
11. Повний текст мого виступу можна прочитати тут: Петро Гусак. Божий дар батьківства та деградація чоловічості. Тези для Всекураїнського громадського форуму «Важливість ролі батька в сім’ї та суспільстві», Київ, 18.09.2008 р.Б. – http://bohoslov.org.ua/distribution/topic-t314.html.
12. Іван Павло ІІ. Апостольський лист Mulieris dignitatem («Гідність жінки», 1988), § 10. – Місіонер: Львів, 2008. – С. 27-30.
13. Це все – суто чоловічі якості, притаманні мужеві за його природою. Окремої уваги заслуговує впорядкування. Жінка, піддавшись хитрощам змія і спокусившись принадами дерева («добре для поживи, гарне для очей, приманювало...» (Бут 3, 6)), стала невпорядкованою, підвладною примхам і емоціям, тому поставлення її під владу чоловіка (більш раціонального, наділеного аналітичним розумом) означає її благо. Це розуміли також автори язичеських міфів (витворених вже в історичну епоху – після факту гріхопадіння) і філософських систем, у яких жінка є символом хаотичного, невпорядкованого начала. Наприклад, в шумеро-аккадській міфології Мардук (чоловіче начало) впорядковує Тіамат (хаос, праокеан – жіноче начало) і так витворює світ. В таоїзмі «янь» – чоловіче, чітке, світле, сухе (тобто, впорядковане), а «інь» – жіноче, вологе, темне, хаотичне. В піфагорействі непарне число – чоловіче, воно – το περας: межа, визначеність, а парне – жіноче, воно двоїстість (велике і мале, гаряче і холодне, ... і все в суміші) – το απειρον: безмежний хаос. Світ постає таким чином, що чоловіче начало (το περας) обмежує і впорядковує жіноче (το απειρον). В неписаному вченні Платона χαος, δυας (двоїстість) – жіноче начало. За Фрідріхом Шеллінгом свобода є частиною «ніщо» – μη ον («небуття», тобто хаосу), і тому потребує впорядкування розумом – (чоловічим) розумним началом. Ці якості чоловічого та жіночого помітні й досьогодні. Наприклад, навчаючись і спілкуючись в рамках своєї діяльності з жінками, які генетично походили з мусульманських країн, я прийшов до висновку, що їм для їхнього ж блага і впорядкування потрібні би були чадор, бурка і шаріат.
14. Папа Іван Павло ІІ в тому самому документі (Mulieris dignitatem, § 5. – див.: Там само, С. 13-14) стверджує, що «служити – означає панувати». Тому я, обертаючи це судження, можу ствердити, що «панувати – означає служити».
15. Зокрема, воля до панування над світом була закладена в людину ще при її сотворенні: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). У тому сенсі чоловік прагне запанувати над світом, підпорядкувати його собі, щоби у своєму служінні жінці могти принести їй цей світ як дар. (Думка належить Дам’янові Федориці).
16. Це – підстава для екологічної етики.
17. В грецькому оригіналі: και αυτος εστιν σωτηρ του σωματος: «і він є спаситель тіла»: чоловік є спасителем тіла жінки.
18. Фридрих Ницше. Так говорил Заратустра. Книга для всех и ни для кого (Пер. с нем. В.В. Рынкевича). – Интербук: Москва, 1990. – С. 57 (Українська адаптація російського перекладу моя. – П.Г.).
19. Тут я погоджуюсь зі св. Томою Аквінським (див.: Summa Theologiae, II-IIae, Q. 139, a. 1. – http://newadvent.org/summa/3135.htm).
20. Платон розрізняє чотири способи співвідношення речей і ідей (в порядку зростання інтенсивності): 1. ομοιωσις – подібність; 2. μιμησις – наслідування; 3. μεθεξις – участь; 4. παρουσια – уприсутнення.
21. В єврейському оригіналі Книги Буття чоловік і жінка названі однокореневими словами ish та ishah, що вказує на спільну природу. Тому Мартін Лютер перекладає: «Man wird sie Männin heißen, darum daß sie vom Manne genommen ist» («Вона зватиметься жінкою (дослівно – “чоловічицею”), бо її взято від чоловіка» – Бут 2, 23). Подібно є і в англійській мові, де woman – жінка, містить у собі корінь man – чоловік.
http://dc.lviv.ua