Джон Форбс Керрі народився 11 грудня 1943 р. у м. Денвері (штат Колорадо), де його батько, який пішов добровольцем на військову службу після вступу США у Другу світову війну і став льотчиком-випробувачем американських ВПС, проходив курс лікування і реабілітації після туберкульозу. Хвороба врятувала Р. Керрі від фронту, і незабаром, після на­родження сина, родина повернулася в рідний штат Массачусетс.

Після війни Керрі-старший почав кар'єру про­фесійного дипломата і співробітника Державного департаменту США. Родина переїхала у Вашингтон, потім пішли призначення у ФРН, зокрема в Західний Берлін і Норвегію. Життя у Вашингтоні в диплома­тичному середовищі сприяло тому, що розмови про політику стали постійною темою в будинку Керрі. У 1950 роки вся родина з великим інтересом стежила за політичною кар'єрою свого земляка сенатора Дж.Ф.Кеннеді. Навчання в приватних школах Швей­царії і США, щедро оплачувані люблячою бабусею¹, вже з юних років прилучили Джона Керрі до світу американської еліти.

1958-1962 — роки навчання Керрі-молодшого в престижній приватній школі Св. Павла в м. Конкорд-; (штат Нью-Хемпшир). Там він познайомився і по­дружився з Робертом Першингом, онуком відомого американського генерала часів Першої світової війни Дж. Першинга, а також із Харві Банді, дядьки якого, Вільям і Макджордж Банді, відігравали клю­чову роль у визначенні зовнішньої політики в адміністраціях Дж. Кеннеді і Л. Джонсона.

1962 р. Джон Керрі пішов на юридичний факуль-тет Йельського університету — альма-мате.р амери­канської політичної еліти. На нього відразу зверну­ли увагу. Відповідно до традиції, на останньому курсі університету Джона разом із 15 «обраними і перспективними» студентами прийняли в таємне студентське товариство «Череп і Кістки». 196.6 р. він познайомився з У. Банді, який приїжджав в універ­ситет із програмною промовою про стратегічні цілі' війни США в Індокитаї. Банді популярно розповів молодим людям про роль і значення війни у В'єтнамі для формування майбутньої політичної еліти США. Він провів паралель між Другою світовою війною, яка була передовою лінією боротьби зі «світовим нацизмом», і В'єтнамом — передовою лінією бороть­би зі «світовим комунізмом». Слова Банді падали у благодатний ґрунт, тим більше, що Дж.Кеннеді вже тоді був взірцем для наслідування (на думку студен­та Керрі)*.

Існує велика об єднуюча сила — демократія, коли меншість підкоряється більшості, причому виз­наються свобода і рівноправність громадян. Але без .допомоги ця сила не здатна впоратися зі змовою, бу­дучи беззахисною проти ідеології, орієнтованої на її трансформацію за допомогою нової еліти, нової віри і нового світового порядку. Насправді демократія сприяє революції, як з'ясували теоретики, наприклад, ідеолог Франкфуртської школи Герберт Маркузе. І Гітлер перший показав, який слабкий опір народо­владдя перед справжньою загрозою.

«Еліта, а не маси керують Америкою, — зробили висновок учені Томас Р. Дай і Л. Хармон Зіглер у книзі “Іронія демократії”. — В індустріальне ядерне століття життя в умовах демократії, так само, як і в тоталітарно­му суспільстві, визначає жменька людей. Незважаючи .на різнобачення у підходах до вивчення влади в Аме­риці, вчені — як політологи, так і соціологи — погод­жуються, що ключові політичні, економічні і соціальні рішення приймає незначна меншість» [1, c. 1].

В Україні і США не так давно завершилися прези­дентські вибори. У боротьбу за вищу державну посаду вступали клани, об'єднані загальними корпоративни­ми інтересами. Але якщо в нашій країні боролися за можливий перерозподіл власності, то в Америці цілі трохи інші. Але правителі ті ж. Незалежно від того, хто стане президентом США, він буде виконувати волю таємних правителів. :' Хт_о ж насправді керує Америкою, а, отже, світом?

Кілька років тому відомий психолог, консультант провідних мільярдерів світу Антоніо Менегетті писав: «Президенти — це маріонетки в чужих руках. Рішен­ня приймають не Єльцин, Клінтон або Ширак — у них немає влади. Реально економічною владою на цій пла­неті володіють ті, хто, використовуючи досягнення технології цифрової комунікаційної мережі, контро­люють і змінюють світову економіку так, як їм зруч­но» [2, c. 464, 465].

Ця стурбованість висловлювалася і за межами США. Один відомий французький видавець сказав, що «неможливо простежити реальну власність кор­порацій і структур влади в Америці. Цього ніхто зро­бити не дозволить. Вони знайдуть спосіб зацькувати і придушити кожного, хто спробує так зробити. Це, імовірно, досить маленька група людей, які особисто знайомі, але багато хто з них невідомий громадсь­кості. Вони керують діями уряду, а суспільні служби обслуговують приватні інтереси, а не навпаки. Уря­довий «контроль», про який фактично кожен згадує, неможливо виявити за курсами акцій, регуляторни­ми механізмами, суспільною думкою. Він функці­онує за допомогою лабіринту особистих контактів і негласного взаєморозуміння» [3, c. 17].

Усі знають, що люди, до яких прийнято застосову­вати слово істеблішмент, володіють величезними ресурсами, маніпулюють курсами акцій, регулюють ціни й ухиляються від сплати податків. Вони також мають монополію на енергетику, медичне обслугову­вання, озброєння тощо (причому нерідко перешкоджають впровадженню нових технологій). Але водно­час, реагуючи на висловлення про роль істеблішмен­ту в управлінні Америкою, керівник вашингтонсько­го Комітету вивчення американського електорату Кертіс Ганз із жалем зазначив: «Параноя вбиває цю країну».

Найбільш спостережливі представники українсько­го народу колись відзначали поступове наповнення владних структур, інформаційного простору і суспільних інститутів представниками системи, яку можна визначити як невидиму або закулісну цивілізацію. Якщо акцентувати на цьому увагу вико­навчих органів або відповідних служб, то не виключе­но, що і тут буде звинувачення в параної.

Але що це? Параноя або ж закономірний розвиток західної демонічної цивілізації? За твердженням Оле­га Платонова: «Логічний розвиток західної антихрис-тиянської, іудейсько-масонської цивілізації призвів до створення структур влади, богоборча сутність якої і відверте заперечення заповітів Христа перекреслили багато підсумків двох тисячоліть християнської куль­тури. На зміну богоданим монархіям і самодержав­ним царствам, заснованим на світогляді Нового Завіту, прийшла влада воістину сатанинська, на скри­жалях якої декларувалися поклоніння золотому тель­цю і наживі, розпуста і содомітство, культ насильства і вседозволеність багатства...

Під виглядом так званої демократії, яку на Заході трактують як вінець державного устрою, прихо­вується влада сатани, головна мета якого — розбещен­ня людей, потакання їхнім вадам, перетворення їх у рабів тваринних пристрастей.

Затвердження цієї влади означає узаконення, пере­творення в норму всіх вад, які категорично засуджує Біблія:

• поклоніння золотому тельцю, грошам, матеріаль­ному успіху (це основа західної нинішньої цивілізації);
• розпуста і перелюб;
• содомітство (гомосексуалізм — смертний гріх, за­суджений Біблією — законодавчо дозволений у бага­тьох західних країнах);
• замилування силою, насильством, допустимість вбивства у свідомості західної людини, сцени насиль­ства й убивства (на яких заснований весь західний кінематограф).

Такі основи західної іудейсько-масонської цивіліза­ції.

Духовний прогрес і моральний розвиток, які хрис­тиянство дало людству, у сучасному західному анти-християнському світі замінилися загальним духов­ним занепадом, моральною деградацією західної людини, замкнутої на своїх егоїстичних примітивних ба­жаннях» [4, c. 87].

Шляхи Джона Керрі і сімейства Буша перетинали­ся трохи раніше і були пов'язані зі скандалом у 1980-х роках, коли спливли зв'язки президента Буша зі зло­чинною діяльністю Міжнародного банку кредитів і торгівлі. У цій афері було задіяно багато впливових осіб, яких відразу взяла під свою опіку адміністрація Буша, блокуючи і перешкоджаючи розслідуванням. Розслідування проводив підкомітет Сенату з іноземних справ, тероризму і наркотиків, який очолював се­натор від штату Массачусетс Джон Керрі. Сенатор Керрі був головою Демократичного комітету Сенату, який отримував значні суми від цього банку. Але він також був і членом Ордену «Череп і Кістки», який мав свої традиції й устав. Тоді розслідування під керівництвом Керрі провалилося. Джек Блюм, спеціальний радник підкомітету Керрі, заявив: «Коли я запропонував провести серйозне розслідування діяльності банку, мене відразу відсторонили від робо­ти. Усе, що стосувалося банку, прикривалося на найвищому рівні, тому розслідування в Майамі щодо відмивання грошей пробуксовувало» [9, c. 7].

Це приклад того, як відстоюються корпоративні інте­реси на найвищому рівні і як цьому допомагає членст­во в таємних орденах.

Як зазначають дослідники, «Череп і Кістки» — таємний братерський орден, чіткі сліди якого були ви­явлені в Йельському університеті. Із Ордену, який віддавна створювався для того, щоб готувати сту­дентів до управлінської діяльності в усіх сферах аме­риканського^- суспільства, вийшла безпрецедентна кількість урядовців, які сприяли глобалістським цілям таких самих братніх груп.

«Якщо членів Ради з міжнародних відносин звину­вачували в таємній діяльності, то вони виражали свій протест. І зрештою, вони праві, — писав Ентоні К. Сат-тон, уродженець Лондона, професор економіки, дос­лідник Інституту Гувера Стендфордського університе­ту. — Більшість членів РМВ не брали участі в змовах і нічого не знали про них... Однак у межах Ради з міжна­родних відносин існує внутрішня група, яка належить . до таємного товариства, що контролює РМВ і присяг­нула дотримуватися таємниці» [10, c. 24].

Цією внутрішньою групою і є Орден «Череп і Кістки». Згідно із Саттоном й іншими конспіролога-ми, це товариство — американський аналог давнішої німецької таємної організації. Вона була відома, за різними версіями, як «Братерство Смерті», «Глава 322» або «Орден», але найбільш поширена її назва — «Череп і Кістки», або просто «Кістки».

Американське відгалуження Ордену засноване в Йельському університеті 1832 року генералом Вілья-мом Хантингтоном Расселом і Альфонсом Тафтом.

Альфонс Тафт, який став у 1876 році військовим міністром, був згодом американським міністром юс­тиції і генеральним прокурором, послом у Росії. Його син — Вільям Говард Тафт, єдиний політик, який обіймав одночасно посаду президента країни і судді Сполучених Штатів Америки.

Генерал Рассел був членом законодавчого органу штату Коннектикут. Його родина очолювала ком­панію «Рассел», яку контролювали представники «блакитної крові» з Бостона, і заробили свій статок на початку ХІХ століття спершу на торгівлі рабами, а потім — на контрабанді опіуму. Деякі дослідники цим і пояснюють піратську символіку череп і пере­хрещені кісти (хоча спочатку її використовували старі лицарі тамплієри). А кузен генерала, Семюель Рассел, був головною діючою особою, що підбурюва­ла Англію на проведення «опіумних воєн» у Китаї.

В одній із публікацій згадується про розслідування в 1876 році діяльності войовничого таємного товари­ства «Череп і Кістки» (відомого як «Могила»), штаб-квартира якого була розташована в Йелі. Там же зазначалося, що «її засновник Рассел був у Німеччині перед високосним роком і встановив теплу дружбу з важливим членом німецького товариства. Він почав з ним керувати коледжом, щоб заснувати американське відділення. Так заснували товариство “Череп і Кістки” в США» [10, c. 223]. Спочатку товариство ма­ло назву «Клуб Євлогії» (Eulogiam Glub), на честь грецької богині красномовства.

Таємне німецьке товариство, можливо, було таємничим Орденом Ілюмінаті. Журналіст Рон Ро-зенбаум, глибокий дослідник Ордену «Череп і Кістки», відзначав, що емблема ордену череп і пере­хрещені кістки були також офіційним знаком Ордену Ілюмінаті. В одній цікавій статті журналу «Есквайр» Розенбаум писав: « Я, імовірно, знайшов конкретні, хоч і малопомітні, зв'язки між походженням ритуалів “Кісток” і горезвісними баварськими ілюмінатами, що реально історично існували /.../ з 1776 до 1785 року. Це таємне товариство з вільнодумними містичними ложами німецького масонства» [11, c. 87-88]. Тут вар­то додати, що сліди Ордену Ілюмінаті можна віднай­ти і нині. Тому твердження про існування його до 1785 року не є достовірним. Орден уміє знищувати сліди і завжди виникає, немов Фенікс із попелу, коли необхідно підштовхнути суспільство якоїсь країни до революційних катаклізмів.

Автор Екке також пише, що «Орден “Череп і Кістки” — це, по суті, прихований Орден Ілюмінаті... Його символіка і церемонії присвяти вказують, при­наймні, на близький зв'язок з масонськими ложами» [12, c. 214]. Масонські емблеми, символи, німецький девіз, навіть розташування кімнат для присвяти, —  усе це дуже схоже на те, що виявлено в масонських ложах Німеччини, пов'язаних з Орденом Ілюмінаті.

З огляду на низьке походження його засновників і їхніх родин, дослідники Вебстер Гріффін Терплі й Ан­тон Чайкін відзначали: «Походження Ордену “Череп і Кістки” тісно пов'язане з історією поширення опіуму і запеклою боротьбою за політичний контроль над но­вою Американською республікою» [13, c. 119].

Що стосується офіційного статусу, то Орден «Череп і Кістки» офіційно заснований у 1856 році як «Рассел траст» і проводить щорічні зустрічі в клубі «Рука Оленя», що на Сент-Лоренс Рівер у Нью-Йорку.

Безумовно, цей таємний клуб не єдиний. За дани­ми дослідників Терплі і Чайкіна, у Принстоні є «обідні клуби», зокрема «Айви» і «Котедж», чиї олігархічні традиції беруть початок від Джонатана Едвардса й Аарона Бура, аж до братів Даллес. У Гар­варді є ультрашляхетний «Порцеліан», відомий та­кож як «Пор» або «Свинячий клуб». Навіть Теодор Рузвельт бравував перед німецьким кайзером своїм членством у ньому. Франклін Д. Рузвельт був також членом «Флай клубу», який стояв трохи нижче за рангом [13, c. 121].

У Йелі існують і інші таємні клуби. Два з них: «Во­вча голова» та «Світок і Ключ», відповідно до досліджень Розенбаума, об'єднують багатьох пред­ставників східного істеблішменту, які не належать до Ордену «Череп і Кістки», але жоден із цих клубів не може зрівнятися з останнім у тому, що стосується кровних і ділових зв'язків. Щорічно п'ятнадцятьох молодих людей Йєльського університету відбирають для прийняття в цю таємну організацію.

На додаток до надзвичайної таємничості, члени цього Ордену дають клятву зберігати таємницю і не згадувати про його існування. Новачків називають «лицарями», за принципом таємних ранніх товариств типу лицарів тамплієрів, мальтійських лицарів або лицарів Святого Джона. Надалі їх називають «патрі­архами», їм віддають почесті як батьку-засновнику Сторонніх нешанобливо називають «язичниками» або «вандалами» [10, c. 7].

Дослідник Саттон відзначав, що активними члена­ми Ордену «Череп і Кістки» на початку «були пред­ставники 20-30 родин... Тут є лінія найстарших аме­риканських родин, які прибули на Східне узбережжя в ХVII столітті. Серед них, наприклад, такі родини, як Уітні, Лорд, Фелпс, Уодсворт, Ален, Банді, Адамс та інші. Тут є і представники сімейств, що стали за­можними за останні 100 років, які навчали своїх синів у Йельському університеті і бажали стати “знатними”, наприклад, Харріман, Рокфеллер, Пейн, Девісон» [10, c. 8].

Дослідник Екке писав, що ці сімейства цікавилися спадщиною і родоводом Старого Світу. Вони практикували договірні шлюби, «щоб захистити або “просу­нути” генетичну лінію псевдоеліти, яка зобов'язана походженню успадкованого нею багатства, ретельно' підібраними шлюбними партнерами, а не його появі від обороту наркотиків, або работоргівлі. Ці змішані родини допомагають і підтримують один одного у своєму прагненні до фінансового, політичного і гене­тичного панування» [14, c. 92].

«Вас... охоплює почуття, що тут величезна кількість змішаних шлюбів серед родин, які є членами Ордену' “Череп і Кістки”, — відзначає Розенбаум. — Фактично можна стверджувати, що функціонально “Череп і Кістки” є своєрідною неофіційною організацією євге­ніки, яка привносить енергійні нові гени в кровне споріднення стімсонської еліти» [11, c. 149].

Кумівство своїми коренями іде глибоко в Орден. Так, наприклад, сучасні фінанси компанії «Рассел Траст» були накопичені Джоном Б. Мадденом-мо-лодшим, партнером компанії «Браун Бразерс Хар­ріман», яка виникла внаслідок злиття компаній «Бра­ун Бразерс» і «Харриман» у 1933 році. Мадден почав працювати в цій компанії на початку 1940-х років під' керівництвом свого старшого партнера Прескотт.а Буша, батька колишнього президента Джорджа Бу­ша. Усі вони є членами Ордену «Череп і Кістки» [13, c. 117].

Інтереси Морганів і Рокфеллерів також добре представлені в Ордені. Персі Рокфеллер, який був членом цієї організації, пов'язав її з «Стандарт ойл», а імена відданих Моргану людей виявлені в докумен­тах таємного товариства.

Водночас Морган не був членом Ордену, але Га­рольд Стенлі (в Ордені з 1908 року) примкнув до банківської фірми Моргана «Гаранте Траст» у 1915 році і, таким чином, став партнером Моргана і прези­дентом об'єднаної компанії «Морган, Стенлі і Ком­панія». Аверелл Харріман (1913 р.) був членом правління фірми «Гаранте Траст», а Уітні (1894 р.) і його батько В. C. Уітні (1863 р.) були директорами фірми «Гаранте Траст». Деякі люди з компаній Мор­ганів входили у внутрішнє ядро таємного товариства, наприклад, їхній партнер Гарольд Стенлі з компанії «Морган, Стенлі і Компанія» та ін.

Шлях до фінансової влади не завжди пролягав че­рез пряме членство в Ордені. Незважаючи на те, що «Череп і Кістки» контролював значну частину багат­ства Ендрю Карнегі, сам мільйонер ніколи не був там. Орден безцеремонно використовував багатство «Фонду Форда», незважаючи на заперечення членів родини промисловця (з Фордів ніхто ніколи не брав участі у згаданій таємній організації), двоє з них навіть змушені були піти з правління фонду. А от пре­зидентом цієї фінансової структури з 1966 до 1979 рік був Макджордж Банді, член Ордену з 1940 року. Від 1960 року майже шість років, Банді був радником з національної безпеки в президентів Джона Ф. Кен-неді і, після його смерті, Ліндона Джонсона. Його брат Вільям Банді, прийнятий у «Череп і Кістки» 1939 року, працюючи в Центральному розвідувальному управлінні (ЦРУ), був помічником держсекретаря у справах Східної Азії і Тихоокеанського регіону.

Членами Ордену були досить впливові люди Аме­рики: президент США Вільям Тафт (1909 — 1913); суддя Верховного суду США Потер Стюарт; Генрі Стімсон, який був міністром оборони в період прези­дентства Франкліна Д. Рузвельта (1933 — 1945) і Гаррі С Трумен (1945 — 1953), якого характеризували як «людину основи основ американського правлячого класу»; американський посол в Росії Аверелл Харріман; засновник журналу «Тайм» (Time) Генрі Люсе; управляючий господарством Рокфеллера Річардсон Ділворт.

Із братством пов'язано чимало інших відомих імен, наприклад, Лову Форс, Кулідж, Делано, Стімсон і ін. Знаменитими членами Ордену є: президент Джордж Буш (1949 р.); Вільям Бісселл (1925 р.), брат Ричарда Бісселла, заступника директора ЦРУ з планування; Морі Хоув Бредфорд (1943 р.), який одружився з Ке-рол Варбург Ротшильд у 1941 році і незабаром став головним управляючим «Нью-Йорк таймс»; Генрі Лус (1919 р.), який очолив могутню і впливову видав­ничу імперію «Лус», що включала журнали «Тайм» і «Лайф»; відомий консервативний коментатор Вільям Ф. Баклі (1950 р.).

Дослідники Терплі і Чайкін писали: «Нинішнє століття більшістю жахливих подій зобов'язане впливовим американським проанглійським родинам, які прийшли сюди, щоб панувати. Вони використовували Орден “Череп і Кістки” як політичне вербувальне агентство. Це зокрема, Харрімани, Уітні, Ван-дербілди, Рокфеллери і їхні прихильники — Лорди, Тафти і Банді» [13, c. 124].

Інші дослідники вважали згадану таємну структуру центром Нового світового порядку. Її також називали «наріжним каменем», а точніше, внутрішнім колом або керуючим і координаційним центром таких ла­тентних структур світової політики, як Рада з міжна­родних відносин, Більдерберзький клуб і Тристорон­ня комісія.

Досліджуючи вплив і контроль, здійснюваний Ор­деном у зовнішній політиці, фінансах, освіті і релігії, християнський автор і видавець Текс Марс поперед­жував: «Варто викрити Орден “Череп і Кістки”, оскільки він є величезною і реальною небезпекою для наших свобод і для наших конституційних прав» [15, c. 187].

Дослідник Розенбаум, намагаючись пояснити ли­ховісні виверти братства, писав, що все це через «вразливого молодого Рассела, у якому прокинувся материнський інстинкт до такої псевдомасонської секти, як Орден Ілюмінаті» [11, c. 88]. Хоча, можли­во, і з сарказмом Розенбаум висловив припущення, що «Східний істеблішмент є демонічним творінням таємної еліти, яка маніпулює історією, а “Череп і Кістки” — один з його вербувальних центрів... і що він помітив згасання Ордену “Череп і Кісти”, який за останній час став млявою, гедоністичною, незручною і навіть, як іноді говорять, декадентською групою» [11, c. 150].

Суперечливі судження про Орден висловлювалися на президентських виборах 1980 року. Екс-лідер аме­риканської Лейбористської партії Ліндон Х. Ляруш був незалежним кандидатом у президенти. На пер­винних виборах у Нью-Гемпширі він піддав нападкам республіканця Джорджа Буша за його членство в Ор­дені, заявивши, що «Череп і Кістки» — це ніяке не братерство, не спеціальна асоціація випускників, — це дуже серйозна, призначена для обраних культова змо­ва проти американської Конституції. Так само, як апо­столи Кембриджу, новачки Ордену «Череп і Кістки» — обрані агенти секретної англійської служби на все життя [13, c. 341].

Багато дослідників вважають, що викриття зв'язку Джорджа Буша з Орденом «Череп і Кістки», а також із такими структурами, як Рада з міжнародних відно­син і Тристороння комісія, вплинули на голоси в Нью-Гемпширі і, у підсумку, на обрання його прези­дентом у 1980 році.

«Орден або сприяв, або перешкоджав практично кожному істотному дослідженню, політиці і ор­ганізації, яка приймала рішення в Сполучених Шта­тах Америки» [10, c. 25], — писав Саттон.

Зважаючи на все, Саттон, напевне, має рацію. Най­глибше за всю історію дослідження статутних акці­онерів було проведене 1980 року Комітетом Сенату з державних справ за назвою «Структура загальної кон­центрації». Його висновки, як повідомив автор До­нальд Гібсон, були такі: «Фінансові установи, як скла­дова частина тих структур, які екстенсивно взаємодіяли з комплексом Моргана-Рокфеллера, є домінуючою силою в економіці... У правління дирек­торів Моргана входили особистості, які працювали в керівництві 31 із 100 провідних фірм. Компанія “Сітікорп” була пов'язана з 49 провідними компаніями, а також з банками “Чейз Манхеттен”, “Хімічним бан­ком” і “Метрополітен лайф”, а вони, у свою чергу, бу­ли пов'язані з членами правління 24 інших провідних компаній. Ці фірми створюють густу мережу зв'язків, посилених приватними контактами за допомогою приватних клубів, освітніх установ, шлюбів і членства в організаціях типу Ради з міжнародних відносин, Ор­дену “Череп і Кістки”, Тристоронньої комісії і групи Ділової Ради» [16, c. 131].

Як і в інших таємних товариствах, помітні взаємо­вигідні зв'язки між Орденом «Череп і Кістки» і ЦРУ. Крім вищезгаданих Буша, Банді і Вісселла, членами Ордену «Череп і Кістки» також були люди, які зго­дом стали високопоставленими посадовими особами ЦРУ директор кадрового управління Ф. Девісон (1918   р.);   керівник   бейрутського   відділу  ЦРУ  Джеймс Баклі (1944 р.); стипендіат Сесіла Родеса-і заступник директора з планування Х'юз Каннінгем (1934 р.); поет Арчібальд Макалей (1915 р.), який до­поміг Вільяму Доновану, керівнику відділу стра­тегічних служб, у створенні ЦРУ наприкінці 1940-х років.

«Йель мав на центральну спецслужбу більший вплив, ніж будь-який інший університет, створюючи для ЦРУ атмосферу єднання класу» [14, c. 94], — за­явив професор історії Гайдіс Сміт.

А дослідник Розенбаум визнав за необхідне акцен­тувати, що йєльський жаргон для члена таємного то­вариства є визначальною «ознакою» так само, як у ЦРУ цей жаргон використовується для визначення своєї людини.

Однак Центральне розвідувальне управління — це тільки одне з численних американських урядових «ал­фавітних» агентств, на адресу якого звучать звинува­чення в тому що його агенти здійснюють контроль над десятками інших організацій, фондів, мозкових центрів і дослідницьких груп, створених і/або фінан­сованих таємними товариствами. Багато дослідників заявляють, що такі організації фактично були створені провідними членами таємного товариства.

Тепер ми знаємо, хто стоїть за президентами США. Це Орден «Череп і Кістки», за яким нависає ли­ховісна тінь сатанинського Ордену Ілюмінаті, який з'явився 1 травня 1776 року в Баварії і знову зник. Але його ідеї, плани і зневага до людського життя разюче відтворюються нині президентами США. Війна в Іра­ку, потім у Югославії і знову в Іраку, і скрізь гинуть безневинні люди.

З погляду релігії «жертвувати» одним життям в інтересах «багатьох» — це вбивство. Але ж у книзі . Вихід 20:13 Старого Заповіту й у Євангелії від Матея 5:21 у Новому Заповіті сказано: «Не вбий».

Цей принцип легко пояснити: жодна людина не має . права позбавляти життя іншої. Таке розуміння влас­тиве майже всьому людству (є, звичайно, культури, які вважають канібалізм і убивство прийнятними формами поведінки, але це рідко трапляється в' історії людства). Однак нині перед нами розкри­вається зовсім інша позиція, яка росте і міцніє щодня, яка відверто захищає знищення цілих людських рас.

Німецький професор єврейського походження Адам Вейсгаупт, засновник Ордену Ілюмінаті, пере­конаний, що вбивство не є зло. Він утвердив цей''-] принцип, включивши його в церемонію присвяти у свій Орден. Тому, кого посвячували в Орден, говори­ли, що заради досягнення цілей організації, він може використовувати будь-які засоби, аж до вбивств, що головною метою Ордену Ілюмінаті було знищення всіх релігій, включаючи Християнство. Під час цере­монії посвяти говорять: «От наш секрет... Якщо для знищення всього Християнства, усієї релігії ми зро­бимо вигляд, що маємо єдиноправильну релігію, пам'ятайте, що ціль виправдує засоби, і що мудрому для того, щоб робити добро, варто використовувати всі засоби, які негідник приймає, щоб діяти зло» [17, c. 106]. Це означало, що, якщо християни будуть про­довжувати наполягати на своєму, їх можна просто знищити фізично.