Канон 1
Ми вважаємо за справедливе, щоб усі канони, що їх склали досі Святі Отці на кожному соборі, залишались у силі.

Канон 2
Якщо якийсь єпископ перепровадить висвяту за гроші й тим самим непродавану благодать поверне на об'єкт продажу та за гроші поставить єпископа, чи хор'єпископа, чи пресвітера, чи диякона, чи когось іншого, що значиться в клирі, або поставить за гроші економа, чи екдика, чи паламаря, чи взагалі на якусь церковну посаду, з тим, щоб мати нікчемний заробіток, то такий, будучи викритим у тому, що поласився на таке, позбавляється власного сану (ступеня); і той, кого він поставив, не може скористатися з купленої висвяти, або наданого сану, бо позбавляється сану чи посади, що їх він здобув за гроші. Якщо ж виявиться, що хтось став за посередника в такому нікчемному й незаконному хабарництві, то й той, якщо він з клиру, усувається зі свого ступеня, а як це мирянин або чернець, то оголосити йому анатему.

Канон З
Дійшло до відома Святого Собору, що дехто з приналежних до клиру, щоб мати нікчемний прибуток, бере на відкуп чужі маєтки, полагоджує громадські справи та, нехтуючи служінням Богові, тиняється по хатах людей і через грошолюбство бере маєткові доручення. Тим-то Святий і Великий Собор ухвалив, щоб надалі ніхто, ні єпископ, ні чернець, не брав на відкуп маєтків та не брався заправляти громадськими справами, хіба що тільки законно буде покликаний до неминучого піклування церковними справами або сиротами та безпомічними вдовами чи особами, що задля страху Божого особливо потребують церковної допомоги. А якщо надалі хтось наважиться зламати цю ухвалу, то на такого треба накласти церковну єпитимію (кару).

Канон 4
Ті, що правдиво й щиро провадять чернече життя, заслуговують на пристойну почесть. А що деякі тільки для вигляду носять чернечий одяг, розладнують церкви й громадські справи, свавільно мандрують по містах і навіть беруться для самих себе закладати монастирі, - то ухвалено, щоб ніхто й ніде не будував і не закладав монастиря чи молитовного будинку без дозволу міського єпископа. А ченці в кожному місті й у кожній провінції хай будуть підпорядковані єпископові, зберігають мовчазність, віддаються тільки постам і молитвам, безвідлучно перебувають у тих місцях, де вони зреклися світу, нехай не втручаються ні в церковні, ні в життєві справи, і нехай не беруть участи в них, залишаючи свої монастирі; хіба що тільки коли дозволить єпископ при невідкличній потребі. Також не можна приймати до монастирів у ченці жодного раба без згоди його господаря. Хто зрушить цю нашу ухвалу, той, за нашим визначенням, позбавляється церковного єднання, щоб не ганити Божого імені. А втім міському єпископові належить піклуватися монастирями.

Канон 5
Про єпископів чи клириків, що переходять з міста до міста, стверджуємо, щоб канони, що їх видали Святі Отці, залишались у своїй силі.

Канон 6
Рішуче нікого ні в пресвітера, ні в диякона, ні в будь-який інший ступінь церковного сану інакше не висвячувати, як призначивши висвяченого до певної церкви, міської чи сільської, або до мученицької церкви чи монастиря. А за висвячених без певного призначення Святий Собор ухвалив: висвяту їх вважати за недійсну, і ніде не допускати їх служити на ганьбу тим, що їх висвятили.

Канон 7
Раз зараховано когось до клиру, то такому і ченцям, ми ухвалили не ставати до військової служби чи на якусь громадську посаду; у противному разі тим, що зважились на таке і не повертаються, покаявшись, до того, що попередні-ше вибрали для Бога, оголошувати анатему.

Канон 8
Клирики при богодільнях, монастирях і мученицьких церквах за переданням Святих Отців повинні бути під зверхністю єпископів кожного міста і не повинні зухвало виходити з-під зверхности свого єпископа. А на таких, що наважуються зрушити цю постанову яким би то не було чином і не підпорядковуються своєму єпископові, якщо це клирики, треба накладати єпітимію (кару) за правилами, якщо ж це ченці чи миряни, відлучати від церковного єднання.

Канон 9
Якщо якийсь клирик має судову розправу з іншим клириком, то він не повинен обминати свого єпископа і не повинен звергатись до цивільних суддів. Найперше він повинен передати свою справу до свого єпископа або, на бажання того-таки єпископа, хай вибрані люди від обох сторін творитимуть суд. А хто всупереч цьому зробить, на того накласти єпітимію за правилами. Якщо ж клирик має судову страву із своїм чи якимось іншим єпископом, він повинен судитися на обласному соборі. Якщо ж єпископ чи клирик чимось незадоволений з обласного митрополита, хай звертається до екзарха великої области або до престолу в Константинополі й перед ним судиться.

Канон 10
Не дозволяється клирикові одночасно належати до церков двох міст, тобто до тієї, де його вперше висвячено, і до тієї, до якої він перейшов як більшої, бажаючи набути марної слави. Тих, що роблять це, повертати до власної їх церкви, де вони вперше висвячені, і тільки там вони мають служити. А той, що його призначено до іншої церкви, не повинен брати жодної участи в приналежних до попередньої церкви, як ось залежних від неї мученицьких церквах, чи в богодільнях, чи в різних притулках. А тих, що після цієї ухвали Великого й Вселенського собору намагатимуться робити щось тепер заборонене, Святий Собор ухвалює позбавити їх сану.

Канон 11
Усім бідним, що потребують допомоги, ухвалили ми, коли стверджено їх бідність, ходити тільки з відпускними, тобто мирними церковними грамотами (листами), а не представницькими грамотами, бо представницькі грамоти належить давати тільки особам, що перебувають під сумнівом.

Канон 12
Довідались ми, що дехто, всупереч церковним ухвалам, звертається до влади, щоб дістати писану (прагматичну) грамоту на поділ однієї митрополії на дві, і таким чином в одній області ставало два митрополити. Тим-то Святий Собор ухвалив, щоб ніхто з єпископів надалі такого робити не наважувався, бо, спокусившися на таке, буде позбавлений свого сану. А місто, що імператорськими грамотами дістало честь називатися митрополією, хай задовольняється однією честю, бо й єпископ, що керує його церквою, зберігає власні права правдивої митрополії.

Канон 13
Клирикам, чужим і незнаним в іншому місті, без представницької грамоти від їхнього єпископа аж ніяк ніде не служити.

Канон 14
Тому, що в деяких єпархіях читцям і співцям дозволено одружуватися, Святий Собор ухвалив, щоб нікому з них не дозволялося брати собі за дружину жінку іншої віри: ті, що вже мають дітей від такого шлюбу і вже перше хрестили їх
у єретиків, щоб переводили їх до єднання з Вселенською Церквою, а ті, що ще не хрестили, не повинні хрестити дітей в єретиків і також не повинні одружуватися з єретиком, юдеем чи поганином, хіба що тільки в такому разі, якщо особа, яка бере шлюб з правовірною, особою, дає обіцянку перейти на правдиву віру. А хто зрушить цю ухвалу Святого Собору, на того накладати єпитимію за правилами.

Канон 15
У дияконіси висвячувати жінок не молодших за чотирнадцять років і до того ж після пильного випробування. Якщо ж, діставши висвяту і якийсь час послуживши, дияконіса вийде заміж, то їй, що споганила Божу благодать, треба оголосити анатему разом з тим, з ким вона одружилась.

Канон 16
Жінці, що присвятила себе Господу Богу, так само й черницям, не дозволяється виходити заміж. Якщо ж знайдуться такі, то їх треба позбавити церковного єднання. Проте, ухвалили ми надати цілковите право місцевому єпископові виявляти до таких чоловіколюбство.

Канон 17
У кожній єпархії, в селах чи передмістях наявні парафії конче повинні бути підпорядковані місцевому єпископові, а тим більше, якщо впродовж тридцяти років буде якась суперечка за ці парафії, то дозволяється ображеним розпочати справу перед обласним Собором. Якщо хтось буде незадоволений постановою митрополита в його справі, нехай судиться перед екзархом великої области або перед Константинопольським престолом, як про це говорилося раніше. Але якщо імператорською владою постане нове місто, то розподіл церковних парафій треба зробити відповідно до адміністративного й земельного районування.

Канон 18
Співучасть чи утворення змови як злочин, що цілком забороняється і державними законами, тим більше треба забороняти в Божій Церкві, щоб того не було. Якщо ж хтось із клиру або ченці зобов'яжуться один перед одним клятвою чи складуть змову проти своїх єпископів чи проти своїх співклириків або якісь злобні неприємності, то таких треба зовсім позбавляти їхнього сану.

Канон 19
Дійшло до нашого відома, що в областях не відбуваються за встановленими правилами собори єпископів, і через те багато церковних справ, що їх треба розв'язати, залишаються занедбані. Тим-то Святий Собор ухвалив згідно з канонами Святих Отців, щоб у кожній області єпископи збиралися разом двічі на рік там, де вказуватиме єпископ митрополії (митрополит), і полагоджували всі справи. А єпископам, що не приїжджатимуть па собор, хоч вони будуть на місці у своїх єпархіях, і до того ж здорові та вільні від усякої потрібної і невідкладної роботи, братолюбно висловити догану.

Канон 20
Клирикам, приписаним до якоїсь церкви, не дозволяється, як уже ми зауважили, самовільно переходити до іншої церкви; вони повинні задовольнитися тією, де первісно дістали шану служити, крім тих випадків, коли хтось позбувся своєї батьківщини та із злиднів перейшов до іншої церкви. Якщо ж якийсь єпископ після цієї ухвали прийме клирика, що належить до іншого єпископа, то за нашою ухвалою він і той, кого він прийняв, позбавляються церковного єднання доти, доки прийнятий не повернеться до своєї церкви.

Канон 21
Від клириків чи мирян, що роблять доноси на єпископів або на клириків, не приймати таких доносів безпосередньо й без розслідування; спершу треба довідатися громадської думки про них.

Канон 22
Не дозволяється клирикам розкрадати речі померлого єпископа, як забороняється те саме й стародавніми правилами. Ті, що робитимуть це, ризикують бути позбавлені сану.

Канон 23
Дійшло до відома Святого Собору, що дехто з клиру й ченців, не маючи жодних доручень від свого єпископа, а деякі навіть бувши ним відлученими від церковного єднання, приходять до царственого міста Константинополя і там довго живуть, творять замішання, зрушують церковний лад і навіть, прикро вражають місцевих людей. Тим-то Святий Собор ухвалив: перше, на підставі правила святої Константинопольської Церкви нагадати їм, щоб вони виїхали з царствеппого міста; якщо ж вони й далі безсоромно робитимуть те саме, видаляти їх з міста силою, за допомогою самого правила, і відправляти на їхні попередні місця.

Канон 24
Раз освячені, з благословення єпископа, монастирі мають бути монастирями назавжди; належне їм майно зберігати, і надалі вони не повинні переходити під громадські житла. На тих, що не дотримують цього, накладати єпитимію (кару) за правилами.

Канон 25
Деякі митрополити, як нам стало відомо, не дбають про доручені їм єпархії і не квапляться висвячувати єпископа, тим-то Святий Собор ухвалив, щоб висвячувати єпископів упродовж трьох місяців, хіба що якась неминуча обставина примусить відстрочити висвяту. Той, що не робить цього, підлягає єпитимії. Тим часом прибутки такої єпархії цілком зберігає її економ.

Канон 26
У деяких церквах, як нам стало відомо, єпископи керують церковним майном без економів. Тим-то визнано, щоб кожна церква, що має єпископа, мала б із свого клиру економа, який завідував би церковним майном з благословення свого єпископа, щоб церковне домобудівництво не провадилось без свідків, щоб не розбазарювали церковного майна та щоб не було нарікань на духівництво. Якщо ж хтось не зробить цього, той буде винний за божественними канонами.

Канон 27
Тих, що викрадають жінок для співжиття з ними, допомагають чи сприяють цьому, потурають таке робити викрадачам, Святий Собор ухвалив, якщо це буде клирик, позбавити його сану, а якщо мирянин - оголошувати йому анатему.

Канон 28
У всьому йдучи за ухвалами Святих Отців і беручи до уваги канон, що це ми його прочитали, складений ста п'ятдесятьма Богомлюбленими єпископами, що були на соборі в днях благочестивої пам'яти Теодосія, у царственному місті Константинополі, Новому Римі, так само й ми визнаємо й ухвалюємо про привілеї святішої церкви того самого Константинополя, Нового Риму. Престолові бо стародавнього Риму Отці належно признали перевагу, бо то було царственне місто. Виходячи з тих самих мотивів, і сто п'ятдесят Богомлюблених єпископів надали однакових привілеїв престолові Нового Риму, справедливо розміркувавши, що місто, яке здобуло честь бути містом імператора й синкліту та яке має однакові (рівні) привілеї із стародавнім царственним Римом, і в церковних справах буде як і той, і буде другим після нього. Тому тільки митрополитів понтійської, азійської, тракійської областей і в чужоземців названих областей хай призначає вищеназваний святіший престол святішої Константинопольської Церкви, тобто кожний митрополит вищеназваних областей з обласними єпископами повинні висвячувати єпархіяльних єпископів, як це наказують божественні канони. А самих митрополитів вищезгаданих областей повинен, як уже сказано, висвячувати Константинопольський архиєпископ, згідно із звичаєм, після обрання й надання йому кандидата.

Канон 29
Переводити єпископа на пресвітерський ступінь - святотатство. Якщо з правдивої провини усувають єпископа, то він може посідати й пресвітерське місце. Якщо ж без будь-якої провини позбавлено його єпископського сану, то він має бути відновлений у єпископському сані.

Канон 30
Благоговійні єгипетські єпископи ось тепер зволікають підписувати послання святішого архиєпископа Лева, але не тому, що стали проти правдивої віри, а через те, що дотримуються наявного в єгипетській області звичаю - нічого не робити без благословення й дозволу свого єпископа, і просять відстрочити їм до призначення нового єпископа великого міста Олександрії. Тим-то ми визнали за справедливу й чоловіколюбну справу залишити їх у своєму сані в царственному місті Олександрії. Тим часом, залишаючись у своєму сані, хай подадуть поручителів, якщо можуть це зробити, або дадуть клятвенну обіцянку, щоб відвернути сумнів.

http://icl.org.ua