|
 | | |
|
Головна » Українознавство
Після набуття чинності законів про декомунізацію архівні документи, в тому числі секретні архіви КДБ, пов'язані з політичними репресіями, Голодомором, стануть загальнодоступними. Усі вони будуть зібрані у галузевому архіві, який почали створювати.
Проте вже зараз історики оприлюднюють нові архівні дані, які стосуються наслідків Голодомору 1932-1933 років. Зокрема, дані про те, як після спустошених голодом років у східні і південні регіони України переселяли жителів Росії.
Виставка таких документів про
...
Читати далі »
|
Історія християн, пов’язаних із Римом, на території сучасної України сягає своїм корінням першого століття. «Католицький Вісник» уже писав про зв’язок деяких Пап Римських із нашими землями. Також і діяльність святих братів Кирила та Мефодія у ІХ ст. благодатно позначилася на розвитку Католицької Церкви в Україні.
Ще до хрещення Русі св. Володимиром княгиня-християнка Ольга (Олена) 959 р. звертається до імператора Оттона І з проханням призначити єпископа, що й було зроблено — ним став монах Лубуцій із Майнца. Але так склалися умови, що він не дістав
...
Читати далі »
|
(До 100-річчя битви на г. Маківка)
Ще перед війною Росія за всяку ціну хотіла загарбати Галичину в Австрійської імперії, як «ісконниє рускіє зємлі» і включити її до складу царської імперії, а «уніатов возвратіть в свойо ісконноє казьонноє православіє», тим самим назавжди викорінивши мазепинський рух українофілів. Крім цього, Росія хотіла взяти під свої крила всіх слов’ян, в тому числі і південних, створити вихід у Середземне море, захопити Стамбул, перетворивши його у православне місто.
Австрійська імперія була багатонаціональна. Ко
...
Читати далі »
|
Колишнє спільне майно громади раптом стало заборонене для користування. Не можна було ні ловити рибу, ні збирати грибів, ні зерна, бо це все було державне майно. У людей забирали спільний громадський ресурс, створюючи колективний (а насправді державний).
До колективізації абсолютну більшість села складали так звані «господарі» – вони жили з індивідуального господарства, мали землю, худобу, іноді якесь виробництво на кшталт млина. Хтось мав більше, хтось менше, але НЕП давав можливість заробляти, продаючи надлишки продукції, і люди купували коней, худобу, механізми.
...
Читати далі »
|
...Як один з останніх учасників і свідоків бою під
Крутами, хочу цим спогадом відобразити перебіг бою, що, не дивлячись на
віддаль часу, як живий, стоїть у мене перед очима.
Пополудні 28 січня 1918 р., командир Першого авто-панцерного дивізіону—
підполковник Чорний, одержав наказ від начальника гарнізону м. Києва —
полковника Юрка Капкана — вислати другого дня вранці на станцію Крути
шість автопанцерників. Перший автопанцерний дивізіон,
що стояв на той час у Києві, на Печерську (недалеко від товарової
станції), складався з трьох чот, по три автопанцерники в кожній (два — з
двома кулеметами «Максим» і один — з трьома кулеметами «Максим» та
однією гармат
...
Читати далі »
|
З кінцем 1917 року скінчилося свято
революції, настав грізний час для України. Озброєні сили більшовиків,
заволодівши вже східним шматком України, йшли до нашої столиці Києва
двома сильними арміями. Одна армія під командою Єгорова ішла по
залізниці Харків-Полтава-Київ. Друга армія під командою Ремиґова
посувалася в напрямку Курськ—Бахмач—Київ. Загальне керівництво
більшовицькими операціями було в руках Муравйова, а сили ворога
складалися з великої кількості піхоти й артилерії. Крім
того, з боку Жмеринки—Козятина посувалися здеморалізовані частини
російського гвардійського корпусу, стримувані до того часу Першим
Українським корпусом ге
...
Читати далі »
|
...Сумно зустрічав український Київ новий 1918 рік. З півночі і
сходу насувалися на Україну банди червоних завойовників. Цілий край в
обіймах анархії. Нарешті її самому Києві щодня можна було сподіватися
повстання. Але що було найгірше, то повна відсутність власного війська,
відсутність хоч найменшої можливості поставити опір анархії. Тодішній
український уряд безнадійно проґавив момент національного підйому, який
охопив маси українського вояцтва, коли можна було створити дійсну
українську армію. Більше того, деякі організації свідомо старалися
розвалити частини, які зорганізувалися поза ними, як, наприклад, Перший
Український корпус, на чолі котрого стояв будуч
...
Читати далі »
|
З початком січня 1918 року в Києві
почалось формування Студентського куреня Січових Стрільців, як рівно ж і
Гайдамацького коша. Бойовий курінь української партії соц-рев. був
розформований нашим комендантом полковником Ганом і, здається, майже всі
ми записались до студентського куреня Січових Стрільців. Молодь Києва
щиро відгукнулась на відозву організаційного комітету Студентського
куреня і в другій половині січня було записано до 300 осіб. Записались
студенти теж і з-поза Києва, навіть один студент-єврей з Одеси. Студентський
курінь Січових Стрільців складався з добровольців — студентів вищих
шкіл, які не були покликані під час війни на військову службу з о
...
Читати далі »
|
По
оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу Україна стала
самостійною державою, також як така вела мирові переговори з
Центральними державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори з
тими ж державами і більшовицька Росія. Предсідник більшовицької
делегації Троцький виступив із заступництвом Радянської України,
запевняючи представників Центральних держав, що ніби Центральна Рада та
її уряд уже не існують. А в цей час правитель-ство України вживало
надлюдських зусиль у придушенні анархії внутрі країни і для її оборони
назовні. |
Справжньої дискусії щодо геноцидного характеру
Голодомору немає. І не може бути, бо для дискусії потрібні факти. А
фактів – катма у «конспіраторів» Голодомору, які договорюються до того,
що українці самі вмирали мільйонами (чого історія жодного разу не
фіксувала на території України навіть у Середньовіччі). А що ж насправді говорять факти? Почнемо
з того, що у 1914-15 навчальному році на території майбутньої УРСР у
перший клас пішли 1 492 878 учнів. У 1928-29 навчальному році – трохи
більше за півтора мільйони (1 585 814). А у 1938-39 навчальному році,
тобто коли в школу мали піти діти, народжені в 1931-33 роках,
у
...
Читати далі »
|
У фальсифікаторів історії завжди одна мета – допомагати
авторитарним режимам маніпулювати свідомістю своїх громадян, тримати їх у
сліпоті й покорі. Найбільшою ж кількістю міфів обросла тема Голодомору
1932-1933 років. Очевидно, вона є надто важливою для ідейних нащадків
організаторів тієї події.
Найперший міф – «ніякого голоду не було й бути не могло» –
ґрунтувався на повній відсутності в радянській історіографії будь-якої
інформації про масове винищення українського селянства. Пригадаймо
виступ на засіданні Генасамблеї ООН 10 жовтня 1983 року радянського
істор
...
Читати далі »
|
 Кількість українців з 1926 по 1939 рр. скоротилася з
31,195 до 28,111 млн., тобто на 11%. За цей же час кількість росіян
зросла з 77,791 до 99,591 млн., або на 28%. Населення СРСР загалом
зросло на 16%… Янукович змінив позицію щодо Митного союзу на 180 градусів Напередодні
відзначення роковин Голодомору 1932-1933 років президент Янукович
сенсаційно змінив позицію щодо вступу України до Митного союзу з Росією,
Білоруссю і Ка
...
Читати далі »
|
Хтось з мудрих сказав, що людська
цивілізація – це вдосконалення засобів знищення собі подібних. Людина
вигадала спочатку меч, потім порох, ще пізніше – ядерну бомбу. Попри це,
найстрашнішим залишається голод, особливо, коли використовується в
якості зброї. Він не просто вбиває людину фізично, він вбиває її
гідність, розум, людяність, він робить з людини тварину… У
радянські будні 20-х років неможливо було й гадати, що в 30-х роках
українське селянство, після буржуазії, стане для радянської влади
ворогом № 1. Хто тоді глибоко осмислював ідеологію марксизму-ленінізму, а
тим більше її непрогнозоване практичне втілення?
...
Читати далі »
|
Вивчення Голодомору 1932–1933 років в Україні є складною темою і
потребує осмислення його причин, перебігу та, особливо, наслідків, які
полягають не лише у фізичному нищенні мільйонів людей, але й у
руйнуванні засад людського буття, традицій, ментальності, духовності
етносу. В умовах тоталітарного режиму тема голодомору фальсифікувалася
і була забороненою. З цих причин ще більше поглиблювалися асимілятивні
процеси в середовищі українського суспільства, яке мало викривлене
уявлення про трагедію свого народу, аналогів якій не знає світова
історія. Натомість посилено пропагувалися щасливі зміни у добробуті
українців за роки радянської влади. Лише нап
...
Читати далі »
|
Українська мова — індоєвропейська.
У світі
налічують від 3 500 до 5 000 мов. Усі вони за спорідненістю поділяються
приблизно на 40 сімей. Є китайсько-тибетська мовна сім'я (кількість носіїв цих
мов — 1 млрд. 224 млн. осіб), семіто-хамітська (майже 262 млн. осіб),
авcтро-незійська (приблизно 240 млн. осіб), дравідська (192 млн. осіб), тюркська
(11О млн. осіб), угро-фінська (24 млн. осіб) та інші, менш чисельні.
Найчисельнішою є індоєвропейська мовна сім'я: вона налічує понад 150 мов, якими
користуються 2 млрд. 172 млн. осіб.
Мови індоєвропейської сім'ї о
...
Читати далі »
|
Приклад тодішні місцеві погромники брали зі своїх попередників –
більшовиків. Червоними „Опричниками” були знищені лаврські церкви,
збудовані Мазепою, безліч найцінніших пам’яток історії та культури
України – всього й не перелічити.
На черзі у них було і кладовище в Івано-Франківську, де вічним сном спочивало багато визначних осіб української історії. В ті дні один знайомий функціонер компартії, задурений у брехливу
комуністичну міфологію, з осудом у тоні сказав мені біля кладовища: – Тут покоится прах премьер-министр
...
Читати далі »
|
Серед 532 скелетованих останків жертв
«Дем’янового Лазу» є останки чоловіка, які повністю ідентифікували
судмедексперти. Це одна з найяскравіших постатей української історії ХХ
століття. Сотник УГА, член УВО, ОУН, соратник Євгена Коновальця і
Степана Бандери, воював за Карпатську Україну — Григорій Голинський.
Цього року минуло 70 літ з того часу, коли енкаведистська куля обірвала
його життя. Народився Григорій Голинський-Гурбич 9 березня 1895
року в селі Березові Вижньому (тепер Верхній Березів) Косівського району
в родині заможних селян Василя Голинс
...
Читати далі »
|
На свойому історичному шляху український
нарід склав безліч жертв у боротьбі за свою волю і державну
незалежність. Після гетьманства Івана Мазепи, мабуть, не було постатей,
на яких Москва виливала стільки скаженої люті й ненависті, як на Симона
Петлюру та Євгена Коновальця. Як їх дискредитувала і шельмувала
большевицька пропаганда, нам добре відомо, тому не будемо про це тут
згадувати. Бо, незважаючи на те, вони стали символами визвольної
боротьби українського народу, а травневі дати їх трагічної смерти — 26
травня 1926 року та 23 травня 1938 року — стали вшановуваними
українськими патріотами як в Україні, так і далеко поза кордонам
...
Читати далі »
|
Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах
воїнами УПА було знищено зведену дивізію НКВД разом з її командувачем —
генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє
«геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за
героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і
дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій
чеченського та інгушського народів у лютні — березні 1944 року і
кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув
зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він
здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так стал
...
Читати далі »
|
Вiдомий письменник пояснив, чому вважає рiшення
Верховної Ради України вивiшувати у День Перемоги радянський стяг
злочином
Вiн -- один iз найавторитетнiших незалежних iсторикiв. Народився в
Українi, живе в Англiї, а став вiдомим пiсля виходу його книг у Росiї.
Там у нього не тiльки армiя шанувальникiв, але й численна армiя ворогiв.
"Антисуворовцi" -- це цiлий напрям у росiйськiй iсторичнiй науцi...
Та як би там не було, читаючи книги Вiктора Суворова, можна тiльки
дивуватись вмiнню автора аналiзувати (роки, провед
...
Читати далі »
|
Примирення між українцями та поляками можливе тільки
через серце, душу та розум. Іншої альтернативи нема. І не буде!
Взаємозвинувачення ведуть до посилення конфронтації, яка може опанувати
чергове молоде покоління, як українців так і поляків. Мусимо йти єдиним
шляхом до спільної мети, тобто до взаємопорозуміння.
Ще пару літ тому такий процес ставав реальним.
Згадаймо зустрічі президентів Польщі і України на відкритті
Личаківського меморіалу загиблих «орльонт» та вояків УГА, на відкритті
пам'ятника в Гуті Пеняцькій, пам'ятників на могилах вояків УНР та інше.
Ніби все добре!. Але в Києві сталися політичні зміни і,
...
Читати далі »
|
"Нині, коли Україна нарешті стала
незалежною державою, на її владу лягає історична відповідальність
сказати українському і всьому світовому співтовариству неприховану
правду про Другу світову війну, місце і трагічну долю в ній України», —
йдеться в зверненні Української всесвітньої координаційної ради до
української та світової громадськості.
У коловерть війни було втягнуто 61 державу, 110
мільйонів чоловіків і жінок було залучено до військової служби. Дві
тоталітарні держави — сталінсько-більшовицька та
гітлерівсько-нацистська, червона і коричнева,
...
Читати далі »
|
Виселення відбувалося із великою брутальністю,
супроводжувалося вбивствами. Виселених скеровували на захід і північ,
прагнучи розірвати сусідські та, навіть, родинні зв'язки. "Велика
операція проти УПА та решти українського населення Польщі (бл. 150 тис.
осіб) була підготовлена ще у 1946 р. За зразок було взято сталінську практику розв'язання національних проблем... Метою
акції було передовсім виселення українського населення, а лише пізніше -
знищення українського партизанського руху. Виселення відбувалося із
великою брутальністю, супров
...
Читати далі »
|
Ми бачили, що Україна гине. Чорна
гайворонь підіймалася з Московщини і непереможно сунула на наш край,
голодна, хижа, дика... Це була московська «Красна гвардія», яку
організувало правительство Леніна і Троцького для боротьби з вільною
Україною, щоб накласти на неї старі кайдани неволі і користуватись її
багатствами так само дурно, як користувалась Росія і попередніх більше
ніж 200 літ. «Красна
гвардія» йшла на Україну... Вірні сини Батьківщини завзято боролися і
не пускали хижаків плюндрувати свій край. Але сили в них було мало. Ряди
їхні рідшали, нової ж підмоги мало припл
...
Читати далі »
|
Нарис
невідомого автора, опублікований у радянському часописі «Вісті», є
доказом, що крутянська легенда довго жила серед українського народу у
підрадянській Україні.
* * *
Потяг прямого сполучення Москва-Одеса. В чистенькому
вагоні блимає електрика. За вікном мерехкотить українська зоряна ніч. Залізнича варта — рослі хлопці з крісами — зупиняються в дверях купе: — Громадяне, у кого є зброя, зареєструйте. В нашому купе один військовий
...
Читати далі »
|
Напередодні наша четверта сотня Першої Української військової школи
була в окопах, які зробив Студентський курінь напередодні біля
залізниці Чернігів—Ічня—Прилуки, що перетинала головну магістраль
ГСиїв-Бахмач. На станції Пліски уже були московські війська під
загальним проводом Муравйова, а на ст. Крути стояли наші потяги, в яких
містились штаби, резерв і амуніція. Тут же стояли наші два примітивні
броне-нотяги, а власне некриті вагони з уставленими на них гарматами,
обложені навколо мішками з піском, які служили прикриттям для 4-6
скорострілів. По обіді сотник Б. наказав мені і трьом юнакам піти В
розвідку на село, що лежало в трьох верстах від наших окопів
...
Читати далі »
|
По цілому світі святкують
річницю української революції. При цій нагоді, свідомо або й
неусвідомлено, починають забронзовувати моменти, які є між собою
несполучні, як вогонь з водою, моменти, які один одного виключають, як
революція й еволюція, самостійність і автономія, ідеали нації й інтереси
одного класу, національна свідомість і соціальний індиферентизм, власні
сили й інтервенція ззовні, передрішення і неперед-рішенство. На
мою скромну думку, молодь двадцять років тому була щасливіша від молоді
сучасної. Бо та
...
Читати далі »
|
Історія бою під Кругами Київської Юнацької школи ім. гет. Б.
Хмельницького з московськими відділами, що наступали по головній
залізничній магістралі Київ—Ворожба під командою Муравйова 29.1.1918 р.,
займає перші сторінки нашої нової воєнної історії. Був то час
офензиви московських революційних збройних сил проти України, яка в силу
тодішніх політичних обставин спрямувала свої збройні сили на боротьбу
за свою державність. У Бересті на мировій конференції німці признали
українській делегації суверенне право боронити інтереси України, що і
сталося проголошенням IV Універсалу 22.1.1918 р.
...
Читати далі »
|
БАНДЕРА Олександр (1911-1942) — доктор політично-економічних наук, учасник національно-визвольних змагань, член ОУН. Народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській
гімназії з українською формою викладання (1921-1929). Від 1928 року був
членом старшопластунського куреня «Червона Калина». Закінчив
агрономічний відділ Львівської політехніки у Дублянах. Учасник
національно-визвольних змага¬нь, член ОУН з 1933 р. За постановою
Проводу ОУН навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук і
отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук.
...
Читати далі »
|
Радше профілактикою розколу нашої країни, аніж
святотатством, слугуватиме нагадування напередодні Дня Соборності, що
злука українських земель у єдину власну державу 22 січня 1919 року була
не остаточною й, на жаль, доволі скандальною. Не суха статистика: проти федерації, але...
Поглянемо
на результати дослідження "Формування загальної ідентичності громадян
України: перспективи та виклики", проведеного соціологічною службою
Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра
Разумкова (щоправда, останнє з ни
...
Читати далі »
|
Навіть побіжного погляду на наші медіа достатньо, аби склалося
враження, що наше суспільство досягло апогею своєї «історичності».
Обговорення будь-якої більш-менш важливої історичної події викликає у
ньому ефект бомби, вибух якої розмітає його активнішу частину на
принаймні два ворожі табори. Такий розкольницький ефект від
історії можна було б списати на її інструменталізацію різномастими
політиками, а якщо трішки піддатися спокусі «теорії змов», то й навіть
угледіти за цим всім «зловісний» силует зовнішнього ворога. Проте,
проблема не тільки в зовнішніх конкурентах, проблема у нас самих, а ще
точніше у недомов
...
Читати далі »
|
25 травня 1926 року терорист Самуель Шварцбард у центрі Парижа убив Симона Петлюру.
Злочинець не намагався зникнути з місця події, адже фізична ліквідація
головного отамана армії УНР була лише частиною його місії. Іншим, не
менш важливим завданням була дискредитація вбитого, а разом з тим - і
всього національного руху, який він репрезентував. Обидва акти Шварцбард відігравав настільки вдало, що не тільки дуже
швидко вийшов на волю в ореолі месника, але й надовго закріпив за
Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму. Суд чомусь не бажа
...
Читати далі »
|
У травні 1954 року до рук гебістів потрапив Головний командир УПА
Василь Кук. Наступного, 1955-го, при спробі захоплення гине провідник
ОУН на Волині Анатолій Маєвський. Керівні ланки підпілля цілком
ліквідовані, залишилося провести "зачистку" теренів від окремих його
вогнищ.
В 1956 році радянським органам безпеки знову довелося мобілізувати
свої зусилля, аби спинити наростання активізації руху опору,
породженого як внутрішніми (повернення з таборів політв'язнів після
лібералізації режиму), так і зовнішніми (повстання у Будапешті,
заворушення в Польщі) причинами. Лише в другій половині 1950-х вони
могли впевнено констатувати, що придушення повста
...
Читати далі »
|
Служба зовнішньої розвідки України оприлюднила документи про Другу світову війну
Не всі знають, що «галузевий державний
архів» та програму розсекречування історичних документів має не лише
Служба безпеки України, а й Служба зовнішньої розвідки України. Днями,
спеціалісти СЗР зняли гриф таємності з деяких документів, що стосуються
того періоду Другої світової війни, який знову «модно» називати Великою
Вітчизняною. Це розвіддані про рух німецьких військ поблизу радянських
кордонів перед нападом на СРСР, свідчення про стан справ на території
України під час окупації її німцями. Серед документів — наказ Адольфа
Гітлера до німецьких військ знищити всіх боєздатних
...
Читати далі »
|
Мова - це не лише питання національне, це наша пам'ять, історія,
духовність. Не дивно, що заборони української мови часто починалися
саме з друкованого духовного слова.
Короткий виклад історичних дат, на які припадають найжорстокіші заборони
рідної для українців мови (дякую Оленці Ганцяк-Каськів за підбірку дат)
1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета
спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного
Євангелія» К. Ставровецького.
...
Читати далі »
|
Складна доля української мови. Вже не
одне століття (і навіть тисячоліття) її нещадно принижують, забороняють,
нищать, а вона живе, наповнює собою мову представників інших націй, хоч
ті і вдають, що то нібито не так, що ніякої української мови не існує.
Навіть нинішня влада в Україні підготувала новий законопроект «Про
мови», який значно обмежує її використання в державі. Втім, не чекаючи
його прийняття, з телеекранів уже прибирають дублювання українською
іноземних фільмів, звужують її використання в діловодстві установ, в
освітніх програмах. Прикро, що можновладці, яких обрав наш народ і які
створили собі
...
Читати далі »
|
Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на
німців... То був другий геноцид проти українців... «На хрена
обмундировывать и вооружать этих хохлов?» - сказав Жуков...Свято звільнення чи День жалоби? Довго
думав, як назвати матеріал про визволення Києва від німецьких окупантів
у листопаді 1943 року й вирішив, що цей заголовок буде найточніший.
Писати чергові оди радянській владі й «талановитим» командирам Червоної
армії, які виграли війну з Німеччиною не збираюся – останнім часом
бажаючих це робити вдосталь. Хотів би вкотре нагадати прихильникам
Комуніст
...
Читати далі »
|
Історики жартують, що якби у греко-католицькій церкві існував целібат,
як у римо-католиків, українського національного відродження початку
минулого століття могло б і не бути. У кожному жарті є доля жарту.
Отець Андрій, хоч рано овдовів, зумів виховати сімох дітей, дати їм
добру освіту, зробити справжніми патріотами: троє доньок і чотири сини
були членами національно-культурних і виховних організацій ("Просвіти",
"Лугу", "Пласту"), а згодом стали діячами націоналістичного підпілля.
Усі дорого заплатили за свою активність: Оксана, Володимира, Марта -
відбули багато років сталінських таборів, Богдан - ймовірно, загинув як
член
...
Читати далі »
|
На скрижалях української історії 1 листопада навічно вписано Листопадовий зрив.Після попередніх нарад українських
парламентарів і засідання у Львові Народного комітету 18 жовтня 1918 р.
зібралася Українська Конституанта, що мала своїм завданням вирішити
питання державно-правового становища українських земель в
Австро-Угорщині, й проголосила себе Українською Національною Радою
(УНРадою) — політичним представницьким органом українського народу в
Австро-Угорській імперії. 1 листопада над Львовом з’явився ук
...
Читати далі »
|
Хоча Європа процвітає, її письменники й політики стурбовані темою
смерті. Масові вбивства європейського цивільного населення протягом
1930-х і 1940-х рр. є основою нинішніх заплутаних дискусій про пам’ять і
наріжним каменем будь-якої спільної етики, яку можуть поділяти
європейці. Бюрократи нацистської Німеччини і Радянського Союзу
перетворювали життя окремих людей на масову смерть, конкретних людей на
суми тих, хто має бути вбитий. Совєти проводили свої масові розстріли у
темних лісах і фальсифікували статистику з регіонів, де вони замучили
людей голодом; німці використовували рабів для того, щоб вони викопувати
тіла їхніх єврейських жертв і спалювали їх на величе
...
Читати далі »
|
Днями минуло 63 роки, вiдколи було прийняте рiшення
про проведення операцiї "Захiд" i 62 роки -- вiд часу прийняття Радою
Мiнiстрiв СРСР ухвали про виселення сiмей нацiонально свiдомих громадян.
Про те, як усе вiдбувалось у сорокових роках, "Експресу"
розповiв Iгор Дерев'яний, старший науковий спiвробiтник нацiонального
музею-меморiалу жертв окупацiйних режимiв "Тюрма на Лонцького".
-- Що ж це за операцiя "Захiд"?
-- Ще у вереснi 1947 року радянська влада вирiшила вивезт
...
Читати далі »
|
Михайло Мулик: Якщо народ не має своїх збройних сил, чужинці його беруть голими руками «Присягаю Всемогучому Богові.., не
шкодуючи ні життя, ні здоров’яѕ під українським національним прапором
боротися зі зброєю в руках за свій народ і свою батьківщину — Україну», —
таку присягу добровольця української дивізії «Галичина» виголосив у
листопаді 1943 року 23-річний Михайло Мулик. Сьогодні він на теренах
Прикарпаття — один із небагатьох колишніх дивізійників, живих свідків
подій під Бродами. Переживши страхіття цієї битви, а після того — й
десятиліття совєтських концтаборів і позбавлення прав, Михайло Мулик
н
...
Читати далі »
|
Ще на початку Варшавського повстання (можливо,
цілком свідомо), запущено плітку, немовби в ліквідації повстання беруть
участь озброєні формування українців, зокрема, дивізія СС «Галичина»,
солдати якої, мовляв, скоюють страшні злочини проти представників
цивільного населення…
Після окупації Польщі у 1939 році німецька влада заборонила
діяльність українських громадських та освітніх організацій. Дехто з
українських діячів опинився в концтаборах.
Голову ліквідованого
Головного управління Українського центрального комітету Миколу
Ковальського (1855-1944) арештували й направили до концтабору в
...
Читати далі »
|
До найсвітліших періодів історії
Української Греко-Католицької Церкви належить той, коли впродовж 43
років нелегку ношу її найвищого ієрарха двигав Михайло Левицький. У
часовому вимірі це більше, ніж усі п’ять львівських митрополитів, які
після нього правили до кінця ХIХ ст. Митрополитами ж УГКЦ у тому
столітті, нагадаю, були: Антін Ангелович — 1807—1814 рр., Михайло
Левицький — 1815—1858, Григорій Яхимович — 1860—1863, Спиридон
Литвинович — 1863—1869, Йосиф Сембратович — 1870—1882, Сильвестр
Сембратович — 1885—1898, Юліан Куїловський — 1899—1900 рр. Як односелець першого українського кардинала —
українця за походженням я зацікавився цією постаттю.
...
Читати далі »
|
* Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. * Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові. * Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш. * Більше діла — менше слів. * Будь господарем своєму слову. * Мовивши слово, треба бути йому паном. * Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. * Від красних слів язик не відсохне. * Від солодких слів кислиці не посолодшають. * Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи. * Від теплого слова і лід ро
...
Читати далі »
|
Видатна письменниця, поетеса, фолкльористка, активістка українського національного руху
Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка. Поетеса (жанри – лірика, епос, драма, проза, публіцистика), мислитель, громадський діяч. Місце народження – Звягель (Новоград Волинський). Батько – голова з’їзду мирових посередників. Мати - О. Косач-Драгоманова, письменниця (псевдонім
...
Читати далі »
|
Класик світового кінематографу
Режисер, сценарист, державний діяч
Народився у багатодітній селянській сім'ї. Навчався у Сосницькій
початковій, а потім у вищій початковій школі. У 1911 році вступив до
Глухівського учительського інституту. По закінченні був напра
...
Читати далі »
|
Нещодавно в Україні було видано унікальну карту
„Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так
званих „чорних дошок” (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл,
коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на
загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та
Білорусії.
З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон,
із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з
Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного
регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до
Донецько
...
Читати далі »
|
Жнива 1949-го видалися напрочуд урожайними. Не покладаючи рук, у поті чола селяни Кінашева, Коростовичів, Слободи, Курова, Жалиборів, Нараївки звозили снопи жита, пшениці на свої подвір’я, ціпами обмолочували їх, очищали зерно від полови, а потім насипали по зав’язку в полотняні мішки. На роботою і ходом хлібозаготівель державі пильно стежили енкаведисти та їх прислужники. При виїзді з села вони гуртували кінні валки, а на передньому возі прив’язували полотнище червоного кольору з серпом і молотом. За п’ять кілометрів від Кінашева їх очікував чималою чергою хлібоприймальний пункт Більшівцівського району. Тут зерно зважували, провітрювали, досушували, після чого йо
...
Читати далі »
|
Минуло майже століття після закінчення Першої світової
війни та 65 років із часу завершення Другої світової війни. А тим часом
більшості українців ще й досі не відома правда про ці минулі події. Одна
із країн-переможниць - СРСР - з мовчазної згоди Заходу нав'язала своє
викривлене й неправдиве тлумачення воєнних подій. Це донині викликає
неприйняття тих, кого найбільше стосується, і породжує низку
нериторичних запитань.
Чи варто новій „об'єднаній і благополучній” Європі
копирсатися в брудній білизні ХХ століття? Та й чи потрібна Україні
правда про історичні постаті та події, які стільки років
...
Читати далі »
|
|
| |
| | |
|
Присвячений Святому Йосифу - Обручнику Пресвятої Богородиці
Відправляємо:
|
|
