|
 | | |
|
Головна » Підпілля, історія УГКЦ
2019 року припадає 135-річчя з дня народження блаженного священномученика Омеляна Ковча, 75-ті роковини його мученицької смерті в нацистському концтаборі «Майданек» та 10-та річниця проголошення покровителем душпастирів УГКЦ.
Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року у селі Космач на Косівщині в родині священика Григорія Ковча (1861 — 1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891 — 1939). По закінченні Львівської гімназії вступив до римської Колегії святих Сергія і Вакха, де провчився з 1905-го по1910 рік.
...
Читати далі »
|
Цього року минає 250 років від однієї з багатьох трагедій українського народу – Уманської різні (за новим стилем 21 червня 1768 року), яка була кульмінаційним моментом гайдамацького повстання, яке називають Коліївщиною. Не сумніваюся, що вихвалятимуть великих месників Залізняка, Гонту, величатимуть Значка-Яворського, може знову ганитимуть поляків, «жидів» і уніатів… І певно осторонь залишать сотні, а то й тисячі жертв (точне число тих жертв так і досі ніхто не може вказати – коливається десь від 2 до 30 тисяч).
...
Читати далі »
|
Проповідь присвячена 70-м роковинам Львівського псевдособору і мільйонним жертвам вірних УГКЦ
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Цього тижня згадуємо дуже сумну й трагічну подію, а саме: 70 років тому, 8, 9 і 10 березня 1946 р. у соборі Св. Юра була ліквідована й заборонена Греко-Католицька Церква. Псевдособор заборонив діяльність і служіння Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі. Ця подія є надзвичайно трагічною, сумною, але водночас і героїчною для Греко-Католиц
...
Читати далі »
|
Наш нарід розторощений і розшматований. Ще одна Церква становить у нас єдину остою*, забороло і надію нашого піднесення і уздоровлення під кождим оглядом, — а тимчасом на довершення нашого гіркого і невідрадного положення зачинається вкрадатися у нас дух візантійства, щоби й
...
Читати далі »
|
Уривки досить цікавої та повчальної праці Блаженного Священномученика Григорія ХОМИШИНА, який, якби жив і служив у наш час, був би закатованим ієрархами сучасної УГК Церкви. Уривки з праці публікуються в Івано-Франківській газеті "Нова Зоря", яка на фоні тотального переслідування та репресій збоку московської модерної секти Гузара-Шевчука, залишається бастіоном останньої боротьби Московії з невеликим залишком вірних катакомбної УГКЦ. Попівська російська мафія модерних ієрархів "офіційної" УГКЦ прагне відсторонити редактора газети "Нова Зоря", за те, що редакція газети намагається зберегти автентичність УГКЦ та бореться із рейдер
...
Читати далі »
|
Місіонерська діяльність отця Зарицького поширюється на терени Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. У Красноярському краї отець Олексій зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим. Відомо, що цих зустрічей було кілька. Митрополит призначив отця адміністратором Казахстану з осідком у Караганді.
Від того часу за отцем Олексієм стали стежити ще пильніше...
...
Читати далі »
|
Завдяки правлячому архієреєві Кримської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, архієпископу Сімферопольському і Кримському Климентові, Україна і світ знають про ті проблеми, які церква відчуває у Криму. Проте з анексованого півострова не чутно голосу Української Греко-Католицької Церкви, громадам якої у Криму також доводиться нелегко.
У середині червня 2016 року з’явилося повідомлення про те, що громада УГКЦ у Євпаторії за
...
Читати далі »
|
У Рясній-Руській отець Олексій Зарицький, попри заборону уряду, продовжував катехизацію дітей.
"Чекали того дня, коли перед школою дорогою пройде з поглядом на вікна - то означало, що сьогодні [буде] релігія. Діти один одному передавали про це і після уроків - бігом до отця на приборство. Він посадить нас - кого на ліжко, кого на лавку [...]. Отець якось так умів завжди побудувати, що то було з жартами, з цікавими розповідями, смішними. І це дітей дуже вабило"(Зі спогадів Костянтина Козинського).
...
Читати далі »
|
Проповідь присвячена 70-м роковинам Львівського псевдособору і мільйонним жертвам вірних УГКЦ
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Цього тижня згадуємо дуже сумну й трагічну подію, а саме: 70 років тому, 8, 9 і 10 березня 1946 р. у соборі Св. Юра була ліквідована й заборонена Греко-Католицька Церква. Псевдособор заборонив діяльність і служіння Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі. Ця подія є надзвичайно трагічною, сумною, але водночас і героїчною для Греко-Католицької Церкви Галичини, Закарпаття, а також інших країн, де жили греко-католики.
...
Читати далі »
|
Про обставини й досконало по-чекістськи організований захід під назвою "Собор" маємо переконливі свідчення. Ось одне з них: "Делегатів назначував райком партії, звичайно, після відповідної репарації. Кожний делегат одержав квиток на проїзд залізницею до Львова й назад у "м'яких вагонах". Місця були резервовані й дбайливо бережені. На місці, у Львові, відпущено делегатам на ввесь час тривання "собору" готель "Брістоль". Вхід до готелю було замкнено для всіх, що не мали ніякого діла з працями "собору". Таке більшовицьке "конкляве". Для делегатів оголошено точні вказівки щодо їх
...
Читати далі »
|
"Христовий скиталець", який подолав тисячі кілометрів, аби бути Божим промінцем віри, надії та любові в "долині темряви", у таборах Сибіру й Казахстану. Щоб перев'язувати рани душі... І не тільки рідним українцям, а й росіянам, полякам, казахам, німцям. Усім, хто шукав Бога. Аби принести своїм служінням мир і всепрощення.
Олексій Зарицький народився 17 жовтня 1912 року в селі Більче Мединицького повіту на Львівщині (тепер Миколаївський район Львівської області) в сім'ї дяка парафіяльної церкви Василя Зарицького та його дружини Марії, які вихов
...
Читати далі »
|
На Правобережжі України, як і Білорусі, існувала Уніатська (Греко-Католицька) Церква, яка творила Київську митрополію і була незалежна від уряду. Тому польський уряд намагався мати на митрополичому престолі людей, які співпрацювали б з ним і допомагали б латинізувати вірних.
Перед захопленням Правобережжя Росією Київська митрополія простягалася на більшу частину Правобережжя України й на Білорусь і в 1771 p., тобто рік перед розподілом Польщі, нараховувала 1 925 парафій і 251 монастирів. Багато з цих парафій і монастирів поліквідовувала цариця Катерина II й тому в 1804 р. Уніатська Церква в межах Російської імперії мала чот
...
Читати далі »
|
"Пам'ятайте про наставників ваших, які
звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно
на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру"
(Євр.13,7)
Народився о. Андрій Михаліха 10 липня 1886 року в с. Острів, Ярославського повіту на території сучасної Польщі в селянській сім'ї Михайла Михаліхи та Юстини з Кендзерських. Крім нього, були ще молодші діти - брат Іван і сестра Марія. Згодом сестра вийшла заміж і змінила своє прізвище на Романець.
Переписую з татового власноручного записника від 25.07.1958 року в м. Осінник Кемеровської обл. (Західний Сибір, Росія), куди тата після відбуття покарання направили до нас, вивезених дочок. На жаль, мама померла 16.06.1948 року, а тата відправили до нас на спецпоселення 15.11.1954 року.
...
Читати далі »
|
Цього року випадає сумний ювілей трагічної події в історії Греко-Католицької Церкви. Минає 70 років з часу, коли у Львові відбувся так званий собор у справі скасування Берестейської Унії. Щоб наші читачі краще зрозуміли "історичну вартість і цінність" псевдособору 1946 року, дозволю собі звернутися до "Єпархіального вісника" - органу Львівсько-Тернопільського єпархіального управління (№^2-3, Лютий-березень 1946 р.), а саме - до статті Сергія Хруцького "Собор повороту до віри батьків". Духовенство, історики, політики по-різному оцінюють так званий собор, який відбувся у Львові 1946 р. На цю тему написано багат
...
Читати далі »
|
І. Знищенням Унії на Холмщині 1875 року ще фактично не закінчилася "місія" православної Москви. Залишалася ще ненависна москалям Греко-Католицька Церква в Галичині, яка після переходу Галичини під Австрію, від 1772 аж до 1914 року (з невеликою перервою в 1809-1815 р., коли т. зв. "Тернопільський Край" був під московською владою) розвивалася спокійно. За австрійських часів зріс авторитет нашого духовенства, що отримало вищу освіту; уніатське духовенство, що називалося тепер греко-католицьким, стало правно рівним латинському, чого не було аж до кінця старої Польщі. Із середовища греко-католицького духовенства, зокрема
...
Читати далі »
|
У нинішньому 2016 році, коли споминаємо 70-ті роковини Львівського псевдособору, організованого з наказу Сталіна для ліквідації Унійної греко-католицької Церкви каральними органами СРСР та Російською православною церквою 8-10 березня 1946 р., а також відзначаємо у жовтні 420-річний ювілей Берестейської унії 1596 р., внаслідок якої було відновлено єдність Київської митрополичої Церкви з Римським Апостольським престолом, дуже доречно і на часі поглянути з об’єктивної точки зору, спираючись на достовірні факти й документи, на нашу недалеку історію.
Останніми часами спостерігаємо поступову, але радикальну зміну акцентів,
...
Читати далі »
|
Цього тижня звершується сумна дата – 70-та річниця псевдособору у Львові, який «воз’єднав» галицьких греко-католиків зі сталінською РПЦ. Організаторами цього ганебного дійства однаковою мірою були і сталінський режим, і російська православна церква. Опубліковано чимало таємних документів совєтських спецслужб, які не тільки доводять цей факт, але потверджують, що православне духовенство брало активну участь у переслідувані греко-католиків до самого падіння комуністичного окупаційного режиму.
І хоча від часу Львівського псевдособору минуло 70 років, для українських греко-католиків ця подія усе ще є сві
...
Читати далі »
|
Лише через 24 роки незалежності України прокуратура Києва нарешті реабілітувала двох єпископів і трьох священиків Греко-католицької церкви, яких радянська влада репресували за «зраду Батьківщині» і «контрреволюцію». Україні потрібен новий закон «Про реабілітацію», — наголошують ініціатори звернення до Прокуратури.
Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту, священиків Миколу Грицеляка, Івана Кузича і Романа Решетила військовий трибунал військ МВД Українського округу засудив на строки від 4 до 10 років виправно-трудових таборів. Усім, окрім Лакоти, інкриміну
...
Читати далі »
|
У серпні 1945 р. о. Лаврентій Шкрепко у м. Чортків Тернопільської області під час проповіді попередив вірних про можливий тиск і наголосив на необхідності зберігати віру. Після Літургії у вужчому колі він сказав парафіянам, що греко-католикам не можна брати участь у православних богослужіннях чи хрестити дітей у православного священика, і що церковне право дозволяє батькам хрестити дитину при свідках.
Отець Остап Стернюх із с. Радча Лисецького району Станиславівської області відмовився перейти на православ'я і закликав до цього вірних. Після його арешту й д
...
Читати далі »
|
Серед церковних і політичних чинників, якими деякі священики мотивували своє небажання "возз'єднуватися", був і страх втратити авторитет серед вірних. Зокрема о. Володимир Ковальський з Львівщини боявся, що парафіяни виженуть його з церкви за зміну релігії.
З іншої сторони, приховування частиною духовенства факту свого возз'єднання, показує, що страх перед реакцією населення був більшим, ніж просто риторичною формулою у діалозі з владою. 1959 р. - через 13 років після офіційної ліквідації УГКЦ - о. Бемко із с. Брюховичі Львівської області зізна
...
Читати далі »
|
28 грудня минуло 70 років, як після численних допитів і катувань протягом дев’яти місяців у внутрішній тюрмі НКВД УРСР, виснажений знущаннями, побоями, недосипаннями, голодом 79-літній єпископ-ординарій д-р Григорій Хомишин помирає у лікарні Лук’янівської в’язниці. Так блаженний мученик владика Григорій гідно завершить свій земний шлях і ввійде у Божу славу.
«З Єпископа можна здерти мітру, відібрати відзнаки і окраси його достоїнства, можна його
...
Читати далі »
|
"Во імя Отца і Сина і Св. Духа. Ми, з Божої ласки Єпископи й собор Греко-уніятської Церкви в Росії, на богатьох нарадах постановили таке:
"Наша Церква оставала від часу свого повстання в єдності зі Святою, Апостольською, Православно-Католицькою Церквою, заснованою Господом і Богом нашим Ісусом Христом на Сході, зі Сходу світ цілий просвітила й відтоді божественні правди Христової науки непорушно й незмінно переховала без додатків людської мудрости".
Так розпочинається датований 12 лютого 1839 року т. зв. "Соборний акт
...
Читати далі »
|
65-річний о. Остап Дмитрук колись був стрункий і високий, а нині – зігнутий удвоє важкою хворобою самотній старець. Мешкає в Івано-Франківську по вулиці Одеська, 15 (на Майзлях) уже 10 років. Ним опікуються сестри Мироносиці, котрі щодня приносять йому обід. Його пам’ять як архів, як незамулене джерело, з якого можна черпати цілющу воду. Добре пам’ятає часи підпілля і діяльність Згромаджень сестер Служебниць з Бучача, Пресвятої Родини з м. Чортків, «Діти Марії» з м. Стрий, сестер Милосердя св. Вікентія, Мироносиць і Василіянок з Івано-Франківська. Має надзвичайну пам’ять, пригадує чи не про всіх, з ким зустрічався за ж
...
Читати далі »
|
До Львівського псевдособору 1946 р. у Чернівецькій області налічувалось 20 греко-католицьких церков. З них 6 – у містах, 8 – у селах і 6 – на хуторах. Після 1946 р., а саме 1947 р. 11 святинь передано під управу Російської православної церкви.
Влада констатувала, що станом на 1958 р. на територіях області п’ять священиків УГКЦ перейшли на православ’я: І.Г. Баран, І.С. Двояк, Д.Г. Кость, М.Г. Мартин, М.В. Скаб. Два священики Малимука [?], Олексіїв [?] залишились при попередній вірі і опинились за штатом.
Базовим храмом УГКЦ у Чернівецькій області вважа
...
Читати далі »
|
Ці слова, котрі Господь наш Ісус Христос сказав апостолу Петру, доручаючи йому «ключі від Царства», вповні справдилися для Української Греко-Католицької Церкви, яка 25 років тому тріумфально вийшла із Катакомб.
Пʹять років тому, до двадцятиліття виходу Церкви з Підпілля, Департамент інформації УГКЦ видав ряд коротких інтерв’ю – спогадів із учасниками тих подій. Один із них – владика Тарас, єпископ Стрийський, сказав у цих спогадах таке: «Ми стали
...
Читати далі »
|
Похід 17 вересня 1989 року у Львові за легалізацію УГКЦ – історична подія, яка досі викликає подив. Вона готувалася за два роки до того, як відбулася, і лише два місяці по тому дала конкретні наслідки. Що передувало історичному походу за легалізацію УГКЦ
З початком «перебудови», запровадженням «гласності», зменшенням цензури та припиненням репресій у республіках СРСР почався національно-визвольний рух. Зміни в політиці та соціумі не могли не зачепити релігійної сфери. 4 серпня 1987 року українська католицька спільнота, яка понад 40 років діяла в підпіллі, адресувала Вселенському Архієрею
...
Читати далі »
|
Слава Ісусу Христу!
Хочеться розповісти вірним Святої Традиції про своє християнське життя в часи підпілля.
Я народилася і виросла в християнській сім'ї роду Мартиняків по маминій лінії, а по батьковій - Миклушів. Мої батьки в часи підпілля вклали дуже багато жертвенної праці для підтримки нашої Греко-Католицької Церкви.
Нелегкі були часи, коли священик після праці приїжджав у село Біла Гора, що на Яворівщині. Цілу ніч він сповідав, бували навіть такі випадки, що змучений міг на к
...
Читати далі »
|
Перейдім до української Церкви та погляньмо, яким способом вдерлася тут та пошесть-схизма та якого лиха накоїла Україні. Коли по скиненню з патріяршого престола Фотія в 867р. святий Ігнатій повернув на неправно видертий йому престіл, два українські князі Аскольд і Дир післали до Царгорода послів із просьбою за присланням на Україну христіянських проповідників-священиків. Ігнатій будучи сам ревним католиком таких же священиків післав на Укpaїну. В р. 957 приняла в Царгород; українська княгиня Ольга святе хрещення з рук католицького патріярха й від тепер християнсько-католицька віра розширяється чим раз більше по цілій Україні. В кінці р. 988.
...
Читати далі »
|
Якісно новий етап у ставленні російського самодержавства до
Греко-Уніатської Церкви розпочався з приходом до влади 1825 р. Миколи І.
Він був безпосередньо пов’язаний з його внутрішньою політикою, на яку
значний вплив справило повстання декабристів 1825 р., а потім польське
повстання 1830-1831 рр. Вони, зокрема, багато в чому визначили ставлення
імператора Миколи І до ліберальних ідей, і, зрештою, зміцнили його
наміри щодо застосування в політичній царині засобів силового характеру.
На переконання цього монарха, гарантією забезпечення в імперії
належного порядку було перманентне зміцнення підвалин самодержавства
через сувору централізацію управління. Саме тому всі сили та засоби
цар
...
Читати далі »
|
У цій справі діяли дві сили: одна свідомо й послідовно, друга несвідомо, керована першою, не помічаючи того. Поштовх до цього дав конкордат Церкви з державою. Польща застерегла собі право не допускати греко-католицьких священиків з Галичини на терени з православним населенням. Ще сильнішим був поштовх, коли польський єпископат узяв у свої руки працю над навертанням православних до Католицької Церкви і заснував у Дубні «Семінаріум всходнєго обжондку». Це була атомна бомба. Нас відсунули в кут, прирекли на вимирання. Саме тоді, мовби відповідь на це, але скрита, з'являється невелика брошурка о. Костельника під назвою: «Нова доба нашої Церкви» (1926). Отець Костельник бу
...
Читати далі »
|
1948 року українські землі потерпали від більшовицького атеїзму. Католицька Церква змушена була заховуватись у підпіллі. Жовківський монастир ліквідували і перевели до Крехова, бо ми не хотіли підписатися на «православіє». Дали нам два тижні на вивіз і ми фірами перевозили всі книжки, меблі, ікони, портрети, хресні дороги, і, між іншим, чудотворну ікону Страждаючої Матері Божої також зі собою забрали. На саме Благовіщення у першу неділю місяця в церкві правилася востаннє наша Служба Божа. Нам загрожувало виселення з монастиря. Майже всі церкви в околицях переходили на «православіє». До Жовкви з’їхалося повно фір, лю
...
Читати далі »
|
Послух для монахів — основне
Це був 1968 рік. У Крехові більшовики зруйновали цвинтар. Хрестів зовсім не було, кудись вивезли, могили сплюндровали. Вириті кісточки лежали зверху. О. ігумен мене викликав і сказав, щоб я відновив цвинтар разом із людьми. Не хочу собі похвали, тільки хто буде читати цю книжку, нехай знають історію відновлення Крехівського цвинтару. Ніхто не захотів ризикувати, аж один найбідніший чоловік, що працював кочегаром у дитячому будинку, Іван Поросюк, та мав найбільше дітей, не злякався за своє життя, хоча тоді було небезпечно. Вночі працював на цв
...
Читати далі »
|
Док.№ 66
Докладная записка секретаря Львовского обкома КП(б)У
И.Грушецкого для секретаря ЦК КП(б)У Н.Хрущева по вопросам
воссоединения Греко-Католической Церкви с Православной Церковью.
Львов,20 сентября 1945 г.
Киев, ЦК КП(б)У
Тов.Хрущеву Хрущеву Н.
ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА
По вопросам воссоединения униатской церкви с православной
Проводя работу по воссоединению греко-католической церкви с православной мы встречаем противодействие униатских священников.
<
...
Читати далі »
|
Не кожен здатний дійти до вершини, особливо коли це вершина Духу.
Не кожен може зберегти вірність своїм ідеалам в умовах неймовірних
випробувань, бо для цього потрібен незламний дух. Без титанічних зусиль
священиків-подвижників шлях до духовних вершин не здолати. Українська
Греко-Католицька Церква вистояла у найважчі часи, позначені страхітливим
переслідуванням душпастирів і вірних тоталітарним режимом. Їх дух
залишився незламним, а всеперемагаюча віра – непохитною. Одним з таких
ревних, діяльних і незламних духовних пастирів, який прожив повне
терпінь і випробувань життя, був отець Іван Дідух.
Його батьківщина – Поділля, благос
...
Читати далі »
|
В своїй праці «О квестії соціальній» (1904)
митрополит Андрей наголосив, що Церква завжди переймалася проблемами
вбогих і страждаючих. Сам засновник Церкви – Ісус Христос – прийняв
людську неміч, народився у бідному вертепі. Господь, проповідуючи
Царство Небесне, завжди був поряд із страждаючими. Однак проблема
бідності в тому, що люди не приймають науки Христа, тому у світі існує
нерівність та несправедливість. Владика наголосив, що Церква –
аполітична установа. Її завдання – бути на сторожі моральних приписів і
законів. Церква стоїть понад будь-якими партіями та політичними
програмами. Шептицький закликає людей до послуху Церкві: «… обов’язуют
...
Читати далі »
|
Згромадження Сестер Пресвятої Родини (ЗСПР) заснувала Тереза – Текля
Юзефів у 1911 році у с. Гошів Долинського району Станиславівської (нині —
Івано-Франківської) області. Співзасновником Згромадження був о.
Олександр Дикий. Одна із сестер, що зараз проживає у Гошівському монастирі, каже, що
Митрополит Андрей Шептицький дав назву Згромадженню «Пресвята Родина» і
сказав: «Щоб ви були уподібнені до Пресвятої Родини, що не мала свого
дому, жила в убожестві». Воно так і було. Наслідуючи убогого Христа,
сестри жили дуже просто, між ними була згода, любов і послух. Монас
...
Читати далі »
|
Доктор права, депутат австрійського парламенту
Казимір Шептицький несподівано полишив перспективну політичну кар'єру. У
1911 році він подався у монахи під іменем Климентія.
Відносини Української греко-католицької
церкви та Організаціїукраїнських націоналістів були дуже непростими.
Обидві структури вважали своєю метою захист українців та забезпечення їм
максимальних можливостей для самореалізації. Перша єдиним шляхом для
цього бачила духовний розвиток особистості та нації, друга — активну
боротьбу та збройне повстання.
...
Читати далі »
|
Нелегко писати про визначну людину, бо закрадається сумнів: чи
зумієш відміряти їй належне? Саме такі почуття опановують мене, коли
згадую розповіді мого вуйка Михайла Дерев’янка про о. Миколу Вонсуля.
Його авторитет для жителів селища Солотвин був незаперечний. Він уважно
ставився до кожної людини у своїй парафії та завжди був готовий помогти
добрим словом, порадою, розрадою в горі. Не пройшов ніколи попри гурт
людей, чи то старших, чи молоді, або навіть дітей, щоб не привітатися,
не заговорити, не сказати кілька слів, над якими варто задуматися. Не
минуло багато часу, як він навів порядок не лише в церкві, а й у
громадському житті міста.
|
10 липня 2011 року виповнюється 70 років з дня трагічної смерті
отця Андрія Бандери – батька Героя України, Провідника ОУН Степана
Бандери, багаторічного пароха сіл Старий Угринів та Бережниця на
Калущині.
Емігрувавши перед Другою світовою війною за кордон і намагаючись
врятувати свого батька й сестер від більшовицьких репресій, провідник
ОУН Степан Бандера з допомогою оунівців планував переправити туди й
батька – отця Андрія Бандеру, однак священик його посланцям рішуче
заявив: „Від втечі з краю відмовляюсь, нарід залишити не можу”.
...
Читати далі »
|
Свята віра називається Божим провідником, тому що є наукою, яку
приніс нам Ісус Христос із неба на цей світ і яку лишив між людьми, щоб з
її допомогою показати нам дорогу до неба. Наше життя подібне до далекої
подорожі, а ми, люди, подібні до мандрівника, що вибирається в дорогу в
далекий незнаний край. У кожного з нас завжди є вибір, адже перед нами
дві дороги: одна – праворуч, друга – ліворуч. Одна – широка, дорога
розкошів і гріха. Друга – терниста та кам’яниста, яка, однак, приведе
людину до вічного спасіння.
Бог дав людині розум і сумління, наче двох провідників, проте на
шляху до вічності їх замало. Людський розум не може власною силою
досконало пізн
...
Читати далі »
|
В історії Української Греко-Католицької Церкви є людина з дивним
незвичним іменем, як на наш час, Симеон, і біографія його сповнена
несподіваних поворотів долі. Йому судилося стати єпископом і ввійти в
історію Церкви як єпископ Симеон Лукач.Допитливий селянський син мав величезний нахил до науки. Ще коли
навчався в школі в рідному селі Старуня, а згодом у Богородчанах, – три
роки навчання пройшов за два. В Коломийській гімназії вчився так добре,
що завоювував популярність як репетитор і завдяки репетиторству міг сам
оплатити своє навчання. А навчаючись у Духовній Семінарії, став зразком
молитовності (семінаристи — звичайні люди, навіть за
...
Читати далі »
|
Щопонеділка о сьомій годині вечора в церкві Святого Миколая Чудотворця
на Аскольдовій Могилі в Києві відбувається акафіст Теодору Ромжі з
благословеннями мощами. У щирій молитві українські християни згадують
про єпископа-мученика Греко-Католицької Церкви, якого Святійший Отець
Іван Павло ІІ беатифікував під час свого пастирського візиту в Україну.
На жаль, треба визнати, що ім'я і духовний подвиг владики Теодора ще
маловідомі широкому загалові. Тим часом його постать, з одного боку,
віддзеркалює драматичну, трагічну і водночас героїчну долю
греко-католиків в Україні, а з
...
Читати далі »
|
„Я говорив світові одверто” (Ів. 18, 19-24)
Відступник і
зрадник Христа Юда опівночі привів озброєних жовнірів до Оливного
городу, щоб піймати Ісуса, Який там молився. Христос вийшов назустріч
цій юрбі і з повною свободою духа став докоряти архієрейським післанцям:
"Ви прийшли сюди як на облаву на якогось розбійника із зброєю, дрючками
і шнурами, щоби мене зловити. Адже я навчав при вас щоденно у святині,
чому ви там не піднесли на мене своїх рук? Ви тепер в пітьмі ночі
вибрали для себе годину". А вони всі мовчали, бо відчували, що їх діло
нечисте, злодійське, розбійницьке.
То
...
Читати далі »
|
8 березня минули 65-ті роковини Львівського „псевдособору”, який ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву Ідеологічне підґрунтя «возз’єднання» УГКЦ з РПЦ ![](<!--"--)
...
Читати далі »
|
А ще учасникам сумнозвісного Львівського псевдособору видавали щоранку по 100 грамів горілки і 200 грамів вина. Так званий собор духовенства і мирян Греко-католицької церкви
відбувався 7-10 березня 1946 року. Щоб надати цій події символічності,
провели собор у перший тиждень посту, який традиційно відзначався як
Тиждень православія.
Лжесобор відбувався у храмі Святого Юра. Як засвідчила мандатна
комісія, у соборі взяли участь 216 священиків і 19 мирян. Делегати
одноголосно ухвалили: анулювати постанови Берестейської унії, розірвати
відносини з Римом, пове
...
Читати далі »
|
65 років тому була заборонена Українська
Греко-католицька церква. 8-9 березня 1946 року на Львівському соборі,
який ще називають псевдособор, було ухвалено рішення про перехід
греко-католиків в лоно Російської православної церкви. Ті, хто відмовився, були репресовані. Тисячі
священиків- греко-католиків опинилися в радянському концентраційному
таборі ГУЛАГ. Серед них і провідник УГКЦ Йосип Сліпий, який керував
церквою з заслання 18 років її підпільного становища. Заборона була
знята з церкви у 1990 році.
...
Читати далі »
|
З релігійного погляду, зміна радянської окупації на німецьку перш за все
означала, що УГКЦ в Західній Україні позбулася офіційного атеїзму.
Митрополит Шептицький сподівався, що при німцях українські католики
матимуть більшу релігійну свободу. Позитивно трактуючи спочатку німецьке
завоювання як звільнення від радянського гніту, він згодом підходив
критичніше до деяких аспектів гітлерівської політики аж до абсолютної
опозиції нацистському режиму.
Про це 23 листопада 2010 року сказав о. Андрій Михалейко, директор
Інституту історії Церкви УКУ під час вебінару на тему «Митрополит Андрей
Шептицький в часи німецької окупації: між толерантніст
...
Читати далі »
|
Український уряд під час німецької окупації мав дотримуватися Божих
законів та визнавати рівність кожного перед цивільним законом. На думку
митрополита Шептицького, це були дві складові справедливих наказів та
мудрого проводу, яким мали підкорятись християни. Прихований зміст цього
вчення полягав у тому, що у разі невиконання цих умов, українці не були
зобов'язані коритись цивільній владі.
Про це 23 листопада 2010 року сказав о. Андрій Михалейко, директор
Інституту історії церкви УКУ під час вебінару на тему «Митрополит Андрей
Шептицький в часи німецької окупації: між толерантністю і опором».
«В другому пастирськ
...
Читати далі »
|
Відкриття у Богородчанах каплички
Найсвятішого Серця Христового стало щирим святом духовності. По-перше,
тому, що це місце буде тепер ще одним тим острівцем, де кожний спраглий
зможе причаститися молитвою, скласти подяку чи просити помочі, засвітити
свічечку, віддавшись думкам про найсокровенніше. А по-друге, капличку
зведено на пам’ять про отця Івана Галавая, який до останньої краплі все
своє життя присвятив служінню Господу, Греко-Католицькій Церкві,
перетерпівши за це страшні поневіряння. Вітаючи богородчанців на відкритті каплички, владика
Софрон Мудрий сказав: «Були люди, які, як Госп
...
Читати далі »
|
Тієї серпневої суботи, останнього дня несамовито
палючого літа, поїзд "Львів – Тернопіль” ще за годину до свого
відправлення вже мало не тріщав по швах від різного посполитого люду, що
набився у вагони. Вщерть – не те слово для окреслення цієї ситуації
(Коли Лукія безперервно чує з уст теле- і радіожурналістів, для яких
українська мова – одразу відчувається, не є рідною, а лиш мовою
професійної діяльності, – вирази: "Наповнений вщент”, "Розбитий ущерть”
чи інші не менш вражаючі "перли”, її огортають сум і жах. Це ж треба
так не знати мови, не відчувати її! І попри те вважатися
професіоналом…). Проте сьогоднішні пасажири дуже різняться від людей,
які пост
...
Читати далі »
|
|
| |
| | |
|
Присвячений Святому Йосифу - Обручнику Пресвятої Богородиці
Відправляємо:
|
|
