Слава Ісусу Христу!
Хочеться розповісти вірним Святої Традиції про своє християнське життя в часи підпілля.
Я народилася і виросла в християнській сім'ї роду Мартиняків по маминій лінії, а по батьковій - Миклушів. Мої батьки в часи підпілля вклали дуже багато жертвенної праці для підтримки нашої Греко-Католицької Церкви.
Нелегкі були часи, коли священик після праці приїжджав у село Біла Гора, що на Яворівщині. Цілу ніч він сповідав, бували навіть такі випадки, що змучений міг на кріслі заснути. Ніхто його не будив, чекали поки передрімає. А в цей час вірні молилися на вервиці, відправляли молебні. Уночі наші підпільні священики також давали шлюби, хрестили дітей, відправляли похорони, запечатували гріб. А рано-вранці люди самі несли тіло на цвинтар і ховали тіло. Бо священика могла забрати міліція.
Бабуся моя була у ІІІ-му Василіянському Чині. У нас у хаті зберігалися Святі Тайни. Було дуже важко на рахунок священиків, бо вони часто перебували в тюрмах, тому дозволили тримати Святі Тайни в хаті. Пам'ятаю, як до нас приходили односельчани родинами. Їхні прізвища: Горат, Лишак, Семиряк, Варивода, Дашкевич, Бучко, Іхдик, Сухій, Березяк, Гірський... Вони разом читали вголос духовну літературу, Хресну дорогу, молебні, молилися вервицю.
Я з батьками прожила 21 рік і ніколи не чула в хаті прокльонів, сварок. Мою маму звали Броніслава. Коли ми йшли в поле на роботу навесні, вона все брала з собою свячену воду, благословляла поле, молилася, і лише після того ми починали працю. А восени дякували Богові за урожай...
Пригадую, як ми почали будувати помешкання. До нас приїхав отець Михайло Винницький, відправив Службу Божу, під час якої на чотирьох кутах читав Святе Євангеліє і клав свячене зілля.
Моє Перше Святе Причастя... Це було також увечері на хаті в родині Федиків. До цього ми ходили на катехизм на хутір Гірський. До нас приїздили монахи і вчили нас.
Проте вірні, які не любили нашої церкви, написали лист до начальства в район. Мою маму викликали в Яворів якраз у Страсний четвер. Очікуючи її, ми, діти, плакали і молилися. Мама повернулася. Того разу міліція нічого їй не зробила, лише примусили заплатити штраф. Міліціонер сказав мамі, що він також ходить до підпільної церкви.
У Львові на вул. Городоцькій, 119 жила моя цьоця Стефа, на її помешканні також відправлялися підпільні богослужіння. У її хаті я брала шлюб зі своїм чоловіком, там ми хрестили наших дітей. А на вулиці Головацького на Привокзальній жила пані Анна, у неї все була викладена плащаниця. У неї не було родини, жила вона у напівпідвальному приміщенні. Відвідували ми також богослужіння отця Івана Будзінського, який жив біля собору Святого Юра. У критих вантажних машинах ми їздили на прощі в Биличі. Досі пам'ятаю священиків, які приїздили до нас: о. Євстахій Смаль, о. Ціборик, о. Михайло Винницький, о. Петро Періжок, о. Василь Вороновський, о.Лопатчак...
Отець Лопатчак був навіть у мене вже тут, у Рясному, куди я прийшла за невістку, відправляв у мене в хаті Службу Божу.
А як отець Петро приїжджав на парафію в село Кам'янобрід, ми завжди теж поспішали туди. Відправа тривала 5 годин. Було дуже багато людей до Св. Сповіді і Св. Причастя. Обов'язково відправлявся молебень до Найсвятішого Серця Христового або до Матері Божої, вірні молилися вервиці...
Мали ми ще в родині отця Володимира Сухого, який також багато праці вніс для життя Греко-Католицької Церкви. Він працював у середній школі вчителем трудового навчання і з дітьми виготовляв різдвяні топки. Робив також вівтарі для підпільних церков. Не раз до нього навідувалися з обшуком міліція і КГБ: все шукали, де отець тримає Святі Тайни. Проте ніколи їх не могли знайти. Бо отець ховав їх у вулику на своїй пасіці. Я дуже любила бувати на його відправах. Зі сльозами на очах співали ми "Достойно єсть" або "Радуйся, Царице, Мати Милосердія..."
Велике "Дякую!" Богові за те, що живу в Рясному, де парохом наш отець Василь Ковпак.
Пам'ятаю, як 10 грудня 1989 року Божого він прийшов на нашу парафію. До нас прибігла сусідка пані Марія Довгань і сказала, що о 8-00 в церкві буде відправа. Не було нас тоді так багато. Запам'ятала п. Єву Герасимів, п. Іру Огородник, п. Любу Гелету... А потім запізналася з багатьма іншими вірними.
З того часу ми з чоловіком і дітьми почали ходити до церкви Святих Верховних Апостолів Петра й Павла. Вона стала для нас рідною, найкращою в світі! Тут живуть усі молитовні практики моїх підпільних отців, яких я знала, які виховали і сформували мене.
Вічна їм пам'ять!
А всіх вірних УГКЦ прошу: не зрадьмо Святої Унійної Традиції!
Мирослава КУЛЬМАТИЦЬКА, парафіянка храму Свв. Верховних Апп. Петра й Павла
Дзвін з Фатіми 6(65), листопад-грудень 2012 р.Б. http://www.saintjosaphat.org
