До Львівського псевдособору 1946 р. у Чернівецькій області налічувалось 20 греко-католицьких церков. З них 6 – у містах, 8 – у селах і 6 – на хуторах. Після 1946 р., а саме 1947 р. 11 святинь передано під управу Російської православної церкви.
Влада констатувала, що станом на 1958 р. на територіях області п’ять священиків УГКЦ перейшли на православ’я: І.Г. Баран, І.С. Двояк, Д.Г. Кость, М.Г. Мартин, М.В. Скаб. Два священики Малимука [?], Олексіїв [?] залишились при попередній вірі і опинились за штатом.
Базовим храмом УГКЦ у Чернівецькій області вважалася церква Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Руській у Чернівцях (див. світлину), яка упродовж століття стояла на передових позиціях національно-християнського відродження краю. Після Львівського собору парафіяни УГКЦ поділилися на дві частини. Перша на чолі з активістами «Церковної ради» Левковичем, Скрентовичем і Дубом залишилася при церкві, сподіваючись під прикриттям православ’я зберегти її первинну сутність. Про настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Чернівцях Д.Костя інформували, що «він всі обряди виконує у греко-католицькому дусі, хоч церква перейшла на православ’я. У своїх проповідях закликає зберігати віру та шлях істинний». Інші, хто розумівся на політиці СРСР, перейшли до римо-католицької церкви. При Успенській церкві залишалась ділянка землі і саду площею 3349 квадратних метрів, яку в 1952 р. влада конфіскувала. Після Великодня у 1961 р. Церкву зачинили. Старші чернівчани розповідають, що віруючі греко-католики востаннє здійснили навколо неї хресний хід і власті передали святиню під склад «Бази культторгу».
Діючою залишалася після заборони українська греко-католицька церква у смт. Глибока, побудована у центрі міста в 1920 р. Споруда була дерев’яною і мала площу 70 м. кв. Потрапивши під заборону, громада греко-католиків ще надіялась на правосуддя з боку радянської влади. З цього приводу 17 квітня 1950 р. написали листа, у якому повідомляли, що їхня громада налічує близько 135 родин і що їх примусили у листопаді 1946 р. об’єднатися з православною церквою патріаршого напряму. У скарзі йшлося: «Селяни надіялися, що матимуть свою церкву у складі російської церкви, однак, як виявилося, церкву не зареєстрували. Священик Николай повідомив, що наша церква має бути зачинена. Громада просить ще раз вияснити майбутнє УГКЦ м. Глибока. За дорученням громади – В.К. Батавський, Ю.Г. Заєць, С.І. Павчек, А.І. Калевич» (Влада санкціонувала знищення церкви, однак з невідомих причин цього не зробила. 31 жовтня 1980 р. листом №1315 виконком Глибоцької райради клопотав про знесення святині).
Наступну греко-католицьку церкву на Глибоччині заборонили на хуторі Фундоя села Горішні Петрівці, де мешкало близько 30 родин греко-католиків. Селяни сподівались перехитрити радянську владу й самі попросились зареєструвати їхню громаду у злуці з Російською православною церквою. Однак 1947 р. вірних змусили переселитися до села, частину вислали у Східну Україну, а церкву Святого Анатолія, побудовану в 1903 р., розібрали. Святиня мала розмір 14x7 м, три металічні хрести, покрита ґонтом.
Ще одну греко-католицьку церкву вірні побудували у с. Топорівці у 1908-1910 рр. Радянські органи влади закрили її під час анексії Буковини 1941 р. Частина греко-католиків, побоюючись переслідувань, виїхала до Румунії. За часів радянської влади церкву почергово передавали то під склад колгоспу, то під будинок піонерів.
Не менш трагічна доля спіткала греко-католицьку церкву Святої Покрови у смт. Путила. Культова споруда розташовувалась у зоні повстанських дій, тому її закрили пізніше за інші, аж у 1960 р. Під час каральних акцій проти ОУН, УПА багато греко-католиків загинуло. За радянської влади у святині відкрили музей атеїзму, згодом вирішили розібрати на матеріал для будівництва школи у с. Сергії, а на тому місці побудувати пам’ятник загиблим воїнам радянської армії. Також прирекли на знесення греко-католицьку церкву на хуторі Красний Діл.
На Вашківеччині, а саме на території села Замостя, церкву УГКЦ побудували в 1938 р. площею 94 м кв., покрили цинковою бляхою. У 1962 р. її передали колгоспу «1-є Мая» під кінозал.
На Заставнівщині у с. Погорілівка 1951 р. греко-католики, з метою порятунку храму, просили їхню церкву зареєструвати як православну. Однак уповноважений Є.Проценко не дозволив, тому що у Погорілівці була діюча православна церква «а уніатська буде діяти під прикриттям православної», - пояснював він.
На Сторожинеччині у с. Старі Бросківці голова Чернівецького облвиконкому депутатів трудящих Ф.Мацідонський на знищення церкви дав особисту санкцію: «Дозволити розібрати приміщення уніатської церкви на будівництво сільського клубу».
У Садгірському районі м. Чернівці до греко-католицької церкви Святої Покрови віруючі більше року не допускали православного священика Коцюбу. Колишній греко-католицький священик Товстюк хоч і перейшов на православ’я, відправляв Богослужіння у греко-католицькому обряді. Церкву поспішно закрили 1959 р. і призначили під спортзал.
Храм УГКЦ у с. Бояни Новоселицького р-ну у 1960 р. віддали під колгоспний склад. Але враховуючи, що в селі налічувалось близько трьохсот греко-католиків, з активними діями проти церкви довелось зачекати на майбутнє, тому її вдалось зберегти.
У Вижницькому районі з колишньої греко-католицької церкви на хут. Серафинець с. Замостя вдруге вивезено церковне майно до православної церкви с. Банилів, а в приміщенні церкви відкрили музей.
Після заборони УГКЦ священики церков підпадали під особливий контроль органів КДБ, у процесі якого відстежувались їхні дії. Так, у донесенні про благочинного Вижницького округу йшлось про те, що він у своїй роботі «протягує елементи уніятства, орієнтує на це деяких священиків. Треба вирішити питання як його позбутися».
Надійшла також інформація на настоятеля у Садгорі Михаїла Мартиніва, який зі своїм шваґром протоієреєм ведуть пропаганду на користь УГКЦ, що, мовляв, Папа Римський Іоанн XXIII збирає кардиналів і Ватикан буде управляти світом. Єпископ Чернівецький Пімен 14 листопада 1956 р. написав уповноваженому у справах релігій області вимогу, щоб вигнати «цих вовків в овечій шкурі».
З метою посилення радянського впливу на колишні громади українських греко-католиків Чернівецький єпископ Євменій 14 березня 1956 р. згідно з розпорядженням екзарха України митрополита Іоанна у зв’язку з 10-літтям «возз’єднання уніатської церкви з православною» наказав провести у церквах урочисту Службу Божу. Спочатку вирішили провести Богослужіння тільки у Львові, потім передумали і Службу відправили також у церкві Успіння Пресвятої Богородиці м. Чернівці, куди запросили усіх греко-католицьких священиків. Організацію заходу поклали на протоієрея Д.Костю. Службу відспівали 25 березня. Однак замість очікуваних близько 300 вірян і запрошених гостей прийшло лише сорок. Таким був протест чернівецьких греко-католиків проти насилля радянської влади. У цьому ж руслі Російська православна церква організувала Службу Божу у пам’ять загиблого організатора Львівського псевдособору 1946 р. Гаврила Костельника.
Дотримувались деякий час греко-католицьких традицій вірні сіл Верхні і Нижні Станівці Кіцманського р-ну на чолі зі священиком С.Н. Смоляком. Уповноважений подав на священика у Москву доповідну про те, що він активізував настрої колишніх уніатів. У церквах з’явилися ікони з уніатською символікою. До нього потягнулися греко-католики зі Сторожинця. Чиновник вимагав зняти священика з реєстрації.
Комітет державної безпеки вивчав вплив Ватикану на колишні греко-католицькі громади, але нічого не виявив. Лише у деяких районах Чернівеччини, суміжних з Івано-Франківською областю, комітет зафіксував випадки продажу церковних календариків з греко-католицькою символікою і повів з їх розповсюджувачами рішучу боротьбу.
Радянська влада відстежувала реакцію закордонної преси на їхню політику атеїзації. 11 серпня 1980 р. Чернівецький обком партії отримав «Огляд зарубіжних засобів масової пропаганди і інформації з питань становища католицької церкви і залишків уніатства в СРСР», а згодом коментував їх на семінарі пропагандистів-атеїстів. Матеріал на п’ятнадцяти сторінках мав гриф обмеження «для службового користування». У документі повідомлялось, що Папа Римський Павло II закликав СРСР дарувати релігійну свободу українським католикам, приєднаним до Російської православної церкви в сталінську епоху. Наголошувалось, що цей же архіпастир зустрічався з дисидентом-істориком В. Морозом у Ватикані, також і те, що під час турне по США говорив про страждання і несправедливості над українцями. Особливо відзначав боротьбу Української Греко-Католицької Церкви за незалежність. Документ свідчить, що УГКЦ входила в орбіту зацікавлень Ватикану, світової преси та громадськості.
Водночас громади УГКЦ Чернівецької області після Львівського псевдособору 1946 р. хоч і зазнали серйозних заборон, не змирилися зі своїм статусом і продовжували боротьбу за збереження традиційної церкви. За свідченнями активістки Ярослави Корнелівни Гой, до Чернівців часто навідувалися два священики - Єронім і Яків, в миру брати Євгеній і Ярослав Тимчуки, мешканці села Дуплиська Заліщицького р-ну Тернопільської обл. отець Єронім працював підпільним викладачем УГКЦ, о. Яків був єпископом. Вони часто зустрічалися звіруючими на квартирі Кубаренко Наталії Корнелівни, сестри Ярослави, за адресою Череповецька, д. 1. Отці відправляли Службу Божу, сповідали людей, хрестили дітей, читали проповіді аж поки їх не схопили емдебісти й не засудили до 10 і 14 рр. ув’язнення відповідно. Повернувшись з більшовицьких концтаборів, місіонери УГКЦ продовжували підпільну діяльність. Віруючі писали скарги, заяви, прохання у вищі інстанції, протестували проти закриття церков, хоч на їхні прохання влада не зважала. Напередодні легалізації сюди приїздив священик Іван з Яремче й відправляв Службу Божу перед дверима святині до тих пір, поки влада не відчинила церкву 1989 р. З відкриттям храму УГКЦ відродилась. Охопивши своєю діяльністю велику кількість мас, сьогодні стоїть на чолі національно-християнського виховання буковинців.
Нестор Мизак / http://www.novazorya.if.ua
