Український уряд під час німецької окупації мав дотримуватися Божих законів та визнавати рівність кожного перед цивільним законом. На думку митрополита Шептицького, це були дві складові справедливих наказів та мудрого проводу, яким мали підкорятись християни. Прихований зміст цього вчення полягав у тому, що у разі невиконання цих умов, українці не були зобов'язані коритись цивільній владі.

Про це 23 листопада 2010 року сказав о. Андрій Михалейко, директор Інституту історії церкви УКУ під час вебінару на тему «Митрополит Андрей Шептицький в часи німецької окупації: між толерантністю і опором».

«В другому пастирському листі до духовенства і мирян УГКЦ 5 липня 1941 року митрополит Шептицький зосереджував свою увагу на майбутній, соборній Україні та її об'єднаних західних і східних землях. Безсумнівно, це ширше поняття України тісно пов'язувалося з просуванням німецьких військ на схід. Однак, в тексті виразно сказано, що Шеп­тицький покладав свої надії виключно на майбутнє України, а не на майбутнє нацистської Німеччини чи ідеології націонал-соціалізму».

За словами о. Андрія Михалейка «політичні погляди Шептицького раннього періоду німецької окупації були зумовлені позитивною оцінкою завершення радянського панування. Переконаний у потребі опору комуністичній владі, яка утискала релігійну свободу, Митрополит не бачив негайної потреби опиратись німецькому режимові. Вида­валося, що нова ситуація вимагала мирного співжиття з новим окупацій­ним урядом».

«Через кілька місяців погляди Шептицького починають мінятись, - зауважив директор Інституту історії церкви УКУ. Спочатку обережно, щоб не зашкодити тим формам релігійної свободи, які не були ідеальними, але все ж кращими у порівнянні з радянською окупацією. Митрополит вже був переконаний, що німецька держава є майже диявольською і навіть гіршим злом, ніж радянський режим. У листі до Папи Пія XII від 29-31 серпня 1942 року він вперше відкрито та прямо засудив окупацію».

Відділ інформації і зовнішніх зв'язків УКУ