Деякі моменти та події в ході візиту зможуть бути усвідомлені лише
згодом, а їх розуміння відкриє перспективи внутрішнього зростання. У
цьому і полягатиме позитивність окремих із них, як, наприклад, прикрої
відсутності беатифікації Митрополита Андрея.
У нас залишилося єдине розчарування від візиту Iвана Павла II: серед
нових блаженних нашої Церкви не було названо імені Митрополита
Шептицького.
Ми очікували беатифікації Митрополита як належного. Належного – за його
успішні зусилля з підйому та розбудови Церкви, яка перебуває у з’єднанні
з Римом, за терпіння УГКЦ упродовж півстоліття та збережену вірність
Римському престолу. Отже, мусить бути знак визнання з боку Ватикану. I
найбільшим таким виявом було б проголошення блаженним Слуги Божого
Андрея Шептицького. Сьогодні цього не відбулося. I хоча Папа висловив
надію, що це станеться у майбутньому, все ж перед нами постають два
запитання. Перше – чому ім’я Митрополита не було включене у список для
беатифікації, і друге – чому так захотів Господь?
Відповідь на перше полягає у співвідношенні сил на політичному полі:
наших сил та сил наших опонентів, хоча видимою причиною називаються
незавершеність беатифікаційної справи чи відсутність чуда. Коли ж ми
замислимося над другим запитанням, то зможемо сказати: це Бог так
покерував, щоб наше усвідомлення цього розчарування від візиту Папи
переросло у розуміння того, що ми самі ще не готові сприйняти
Митрополита Андрея святим.
Андрей Шептицький таки є самодостатньою цінністю у Бога, а церковне
визнання цього факту не змінює Божого до нього ставлення, бо
беатифікація – це лише видимий знак для вірних, який відбувається також
із волі Божої. I коли здійсниться акт віри, коли Митрополит Андрей стане
святим у наших серцях, тобто коли ми сприйматимемо його не лише як
батька Церкви та нашого керманича у минулому, а як діючого сьогодні
небесного опікуна, – тоді й відбудеться очікуване проголошення.
Зупинюся на одній пов’язаній із цим проблемі: чудесне і Андрей Шептицький.
Чуда за доби Шептицького
Чуда відбуваються час від часу скрізь по світу. За доби Шептицького
потенціал нашої Церкви досяг такої величини, що чуда – прояви
безпосереднього Божого втручання в наше життя – ставали заледве не
звичною подією.
Найбільше чудесних явищ відбувалося за участі стигматиків, з яких широко
відомими була с. Маріям (Настя) Волошин, у житті якої Митрополит
відіграв дуже діяльну роль, Евстахія Бохняк, Степан Навроцький, що був
обдарований усіма Христовими Ранами, включно з ранами від тернового
вінця. Стигматизація на наших теренах у ті часи (з 1935 року) сягнула
такого розвитку, що вже варто говорити не про окремих стигматизованих
осіб, а про систему української стигматизації, настільки тісно
пов’язаними між собою були ці стигматики та чудесні явища, що
відбувалися через них.
Появи нерукотворних образів на шибках також були елементом у цій
системі. Таких образів було багато: писалося і про образ, який з’явився
на Митрополичих палатах, але, як стверджував один теолог, релігійного
поклоніння заслуговують два з них – образ Богородиці з Iсусом із
Чайкович та образ Святої Трійці у Тершакові, оскільки вони завершені
сюжетно та дуже чіткі. Перший з’явився у грудні 1937 року; десятки тисяч
паломників, сотні зафіксованих оздоровлень здобули велику славу цьому
образу та джерелу під ним.
Відомими також були обнови образів, як, наприклад, запрестольного образу
Розп’ятого Христа у Глинянах, чудотворні джерела та ряд інших явищ.
Чудесні дарунки Митрополиту
Життя кожного з нас повне небесної підтримки та керівництва, яку лише
слід навчитися помічати у повсякденному плетиві подій. I такі знаки –
також чудо, бо завжди є безпосередньою інтервенцією надприродного. Але
Слуга Божий Андрей Шептицький одержав також кілька особливих дарунків.
Один зі свідків смерті А. Шептицького, о. Й. Кладочний описав такий
факт: "Це було останнього дня жовтня 1944 року. Зібрані в сусідній з
келією Митрополита кімнаті (а це архимандрит Климентій, кілька
священиків та монахинь, серед яких сестра-василіанка стигматичка Настя
Волошин) півголосом розмовляли між собою про страшні наслідки для нашої
Церкви смерті Митрополита. Нараз Настя Волошин почала вдивлятися пильно
навпроти себе і тихо запитала: а що це за старша пані сидить на кріслі
поряд з Митрополитом, вбрана зовсім на чорно? Ми всі дивилися на те
місце, куди показала Настя, але нічого не виділи. Запитав о. Климентій,
як же вона виглядає? I Настя почала описувати. Відтак приніс фотографію.
Настя оповідала, а ми дивилися на знимку. Опис Насті цілком покривався з
виглядом особи на фотографії. О. Климентій показав принесену знимку
Насті, і вона тихо сказала: так, то є та сама пані. О. Климентій
звернувся до нас і тихо сказав: "Це мама наша – Митрополита і моя. Вона
прийшла, щоби бути при переході душі Митрополита з тіла у вічність. " У
кімнаті запанувала гробова тиша. " (П. Шкраб’юк, "Виноградник
Господній”, – Львів, 1995. – с. 194).
Найбільш відомим чудесним моментом, пов’язаним зі смертю Митрополита,
було провидження майбутнього Церкви, яке прозвучало з його уст. Уже сам
лише цей факт є ясним знаком небесного визнання заслуг Андрея
Шептицького. Подаємо розповідь о. Йосипа Кладочного, якому припало
останнє нічне чергування біля помираючого Митрополита: "Не минуло багато
часу, як Митрополит сказав: "Мій дорогий Боже!” (по-латині) та почав
молитися. Спочатку французькою мовою, а відтак церковно-слов’янською.
Опісля взяв мене за руку, дуже сильно стиснув її та дрожачим голосом
виразно, голосно сказав: "Я вмираю. " Я натиснув електричний дзвінок. За
хвилину увійшов о. Архимандрит Климентій, о. Грицай, о. Котів, д-р
Кархут, брат Атаназій та Гавриляк – льокай Митрополита. Запанувала тиша.
Митрополит лежав спокійно, з заплющеними очима, та віддихав не так
тяжко, як перед тим. Відтак знову почав молитися та до нас усіх
говорити: "Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але ви
держіться, не відступайте від віри, від католицької Церкви. Тяжкий
досвід, який впаде на нашу Церкву, буде хвилевий. Я виджу відродження
нашої Церкви.
Вона буде гарніша, величніша та буде обнімати цілий наш нарід. " Вслід
за тим – друга пророча візія Митрополита: "Україна увільниться зі свого
упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою. Мир, добробут,
щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній.
Все те буде, як я кажу; тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати
Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця
опіка тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі в вірі,
витривалі і ревні в служінні Господу Богу! I більше мого голосу не
почуєте – аж на страшному суді!”
А ось розповідь про це іншого свідка останніх годин Митрополита, брата
Атаназія Кольбенка: "Вночі, по прийняттю Тайни Єлеопомазання, Митрополит
говорив, наче в екстазі, глухим голосом, що наче лунав здалеку, не
рухаючись і не відкриваючи очей. Він казав, що помре і не говоритиме
більше. Що ніхто не почує більше його голосу аж до страшного суду, коли
він ще раз промовить до всіх тих, які не хотіли його слухати. Він
говорив про суд Божий та про безмежне Боже милосердя. Так він говорив
приблизно з півгодини, і це були хвилини зворушливі й дуже врочисті. "
(Світильник Iстини. Джерела до історії Богословської Академії у Львові. –
ч. 3, 1983 р. – с. 308).
До речі, як ви вважаєте, чи міг Митрополит говорити, що його голос ми почуємо на страшному суді?
А якщо ні, то Хто міг промовляти під час передсмертної екстази Митрополита?..
"Чудесні дарунки від Митрополита Андрея”
Так називається книжка о. Iгоря Царя, видана 1998 року, де наведено 40
свідчень духовних та світських осіб про чудесні випадки, що трапилися з
ними після молитовного звертання до Андрея Шептицького. Всі ці свідчення
заприсяжені на Святому Письмі у присутності двох свідків і пароха.
Деякі випадки оздоровлення підтверджені лікарськими висновками.
* * *
Під час візиту Папи не було офіційно визнано святим нашого Митрополита.
Але це не означає, що УГКЦ, Львів, ми з вами не маємо небесного
заступника на ім’я Андрей Шептицький. Він чуває над нами. Разом із нами
молиться, допомагає гуртувати громади, будувати церкви, приймати
доленосні рішення та кермувати потоком подій. У нього багато справ, як
було і за життя. Тож молімося за нього. Тож молімося до нього. Хто знає,
чи є десь у світі інший народ, який має такого відданого йому Опікуна!
Олег ПЕТРУК
http://postup.brama.com/
