Про значення реколекцій та важливість для молодої людини своїм
досвідом ділиться о. Василь Поточняк – виконавчий секретар ПМВ УГКЦ.
Саме слово «реколекції» походить від латинського recollection, що
означає відновлення. Українське слово «колекція» асоціюється зі
збиранням марок, значків тощо. Кожна людина упродовж свого життя, дня,
тижня, місяця, року, 10 років назбирує у душі певну «колекцію» добрих
думок, діл, зауваг, а також і недобрих, грішних. Церква здавна пропонує
робити час від часу такі реколекції – перегляд своєї «колекції думок».
Так як і колекціонери час від часу переглядають свої колекції і те, що
зайве, віддають або продають, а що потрібне – залишають, подібно й ми
намагаймося також переглянути, чого у моїй душі забагато, а чого,
можливо, не вистачає; може, щось треба придбати, а чимось, можливо,
поділитися.
Часто реколекції порівнюють ще до переораного осіннього ґрунту, який
справляють для того, щоб ті «рослини», яких людина хоче позбутися, –
вимерли, а, натомість, засіяти туди ті, що потрібно. Подібно і у нашій
душі час від часу необхідно проводити певні реколекції чи дні віднови,
щоби «переорати» свій душевний стан. Можливо, в тому «переорюванні»
може буде переораний і позитив, але через нове насіння ми станемо
здатними прорости і заглибитися у те, що найбільш потрібно.
Апостол Петро після того, як Дух Святий зійшов на нього, своєю однією
проповіддю спричинився до охрещення 5 тисяч людей. Сьогодні ми можемо
прослухати сотні наук чи проповідей, а навернень Духа майже немає.
Практично те, що дитина візьме від батьків, трохи, можливо, в школі,
вона не поглиблює, а відтак залишається на тому ж рівні у 12, 22 і у 52
роки. Навіть не знає усіх молитов, бо більше не зросла. Важливим є те,
щоб проповідник сам жив тим, про Кого чи про що проповідує.
Але є й проблема у тому, як людина вміє слухати. Ми слухаємо, та не
чуємо, оглядаємо, та не бачимо. Потрібно дуже звертати увагу на те, що
Бог саме сьогодні хоче промовити до тебе і до мене.
Ми самі собі створюємо проблему, коли сприймаємо християнство не через
призму того, наскільки ми любимо, а того, скільки ми навчилися. Тому,
на жаль, чим більше розумово вчимося – тим менше Христос у нас діє.
Важливо кожному задуматись над питанням: «Хто я є?». Не над тим, що я
роблю, скільки беру, скільки даю, а хто я насправді є. Адже те, що ми
робимо, може бути великим в очах наших батьків, друзів, але в очах
Божих воно є мізерним. Не дивімось на себе під кутом: скільки я жертвую
чи роблю, а під кутом – ким є той, хто діє так, чи інакше. Богові «не
потрібно» те, що ми робимо, а потрібні ми.
Суттю Літургії, до прикладу, не є лише перемінити хліб у Тіло, а вино у
Кров, бо Богові немає потреби робити тільки переміну. Суттю Літургії є
перемінити мене і тебе. Тому молитва епіклезіс в Анафорі звучить:
«Зішли Духа Святого на нас і на ці передлежачі дари». Якщо ми не
дозволимо Духові Святому, щоб міняв нас, «переорював», як осінній
ґрунт, міняв наше нутро, то Літургія для нас ніби і не відбудеться.
Хліб і вино перемінились, а ми, які прийшли, такі й пішли. Завжди
ставмо собі мету: «Я не можу вийти з храму, з Літургії таким, яким я
сюди прийшов».
Підготувала Іванна Рижан
кредо
